Рішення № 15153147, 27.04.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

27 квітня 2011 року справа № 5020-418/2011

За позовомДочірньої компанії „Газ України”

Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”,

ідентифікаційний код 31301827

(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1)

доКомунального підприємства „Севтеплоенерго”

Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 03358357

(99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2)

про стягнення 52961246,61 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України”) ОСОБА_1 головний юрисконсульт відділу виконавчого провадження управління правового забезпечення претензійно-позовної роботи Юридичного департаменту, довіреність №182/10 від 23.12.2010;

відповідач (КП „Севтеплоенерго” СМР) ОСОБА_2 начальник юридичного відділу, довіреність №01-юр від 04.01.2011.

Обставини справи:

15.03.2011 Дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (далі позивач) звернулася до господарського суду АР Крим із позовом до Комунального підприємства „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради (далі відповідач) про стягнення 52961246,61 грн, з яких: 44410824,57 грн сума заборгованості за договором №06/09-1297 ТЕ-40 від 23.09.2009 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання; 3748568,48 грн інфляційні втрати за весь час прострочення; 1368391,61 грн проценти за користування чужими грошовими коштами; 3433461,95 грн пеня за прострочення виконання грошового зобовязання; також позивач просив відшкодувати йому судові витрати, з яких: 25500,00 грн державне мито та 236,00 грн витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором №06/09-1297 ТЕ-40 від 23.09.2009 про поставку природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, в частині розрахунків за отриманий природний газ.

Ухвалою від 22.03.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-418/2011, розгляд справи призначено на 14.04.2011.

В порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.04.2011 оголошувалась перерва до 27.04.2011.

Після перерви розгляд справи було продовжено. Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /арк. с. 56-57/, згідно з яким заперечує проти позовних вимог в частині розміру розрахованої позивачем пені та 3% річних та просить суд прийняти до уваги контррозрахунки пені та 3% річних, надані відповідачем /арк. с. 60-62/.

Також відповідач надав звіт про фінансові результати за 2010 рік та баланс Комунального підприємства „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради станом на 01.01.2011 /арк. с. 58-59/ і зауважує на тому, що діяльність підприємства є збитковою.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги в частині стягнення основного боргу з урахуванням індексу інфляції визнав в повному обсязі; продовжував настоювати на тому, що здійснений позивачем розрахунок пені не відповідає вимогам чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

23.09.2009 між Дочірньою компанією „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (Постачальник) та Комунальним підприємством „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради (Покупець) укладено Договір поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання №06/09-1297 ТЕ-40 (далі Договір) /арк. с. 15-21/, за яким Постачальник (позивач) зобовязався передати у власність покупцю (відповідачу) природний газ, за наявності його обсягів, а Покупець прийняти від постачальника та оплатити природний газ (надалі газ) в обсязі, зазначеному в статті 2 цього Договору (пункт 1.1 Договору).

Згідно з пунктом 2.1 Договору Постачальник зобовязався передати Покупцю у період з 01.10.2009 по 31.12.2009 газ в обсязі до 38000,0 тисяч кубічних метрів.

Додатковою угодою №1 від 21.12.2009 до Договору, пункт 2.1 Договору було доповнено підпунктом 2.1.1, відповідно до якого постачальник зобовязався передати покупцю у період з 01.01.2010 по 30.04.2010 газ в обсязі до 75180,0 тисяч кубічних метрів /арк. с. 22/.

Додатковою угодою №2 від 09.04.2010 до Договору, пункт 2.1 Договору було доповнено підпунктом 2.1.2, відповідно до якого постачальник зобовязався передати покупцю у період з 01.05.2010 по 30.09.2010 газ в обсязі до 13450,0 тисяч кубічних метрів /арк. с. 23/.

Пунктом 5.1 Договору передбачалось, що ціна за 1000,0 кубічних метрів газу становила 727,32 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ 872,78 грн.

Додатковою угодою №4 від 06.08.2010 до Договору, пункт 5.1 Договору викладено в новій редакції, відповідно до якої ціна за 1000,0 кубічних метрів газу становить 1091,00 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ 1309,20 грн /арк. с. 25/.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що оплата за газ та послуги з його транспортування здійснюється грошовими коштами у такому порядку:

-перша оплата в розмірі 34 (тридцять чотири) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця;

-подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 (тридцять три) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11.1 Договору встановлено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін, скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2008 по 31.12.2009, а в частині розрахунків за газ до їх повного здійснення.

Додатковою угодою №1 від 21.12.2009 до Договору, пункт 11.1 Договору викладено в новій редакції, відповідно до якої визначено новий строк дії Договору в частині поставки газу: з 01.10.2009 по 30.04.2010 /арк. с. 22/.

Додатковою угодою №2 від 09.04.2010 до Договору, пункт 11.1 Договору викладено в новій редакції, відповідно до якої строк дії Договору в частині поставки газу продовжено до 30.09.2010 /арк. с. 23/.

Позивач свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі, що підтверджено відповідними актами передачі-приймання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання /арк. с. 26-37/.

Натомість відповідач свої зобовязання щодо своєчасного та повного внесення плати за договором №06/09-1297 ТЕ-40 від 23.09.2009 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, належним чином не виконував, внаслідок чого у нього за період жовтень 2009 року вересень 2010 року утворилась заборгованість у сумі 44410824,57 грн.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за Договором позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення-вимогу №31/43-14341 від 27.12.2010 щодо термінового вжиття заходів до погашення існуючої заборгованості /арк. с. 48/. Однак, заборгованість відповідачем погашена не була, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як встановлено судом, 23.09.2009 між сторонами був укладений договір №06/09-1297 ТЕ-40 /арк. с. 15-21/, який за своєю правовою природою є договором поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Із наведеною нормою узгоджується частина перша статті 265 Господарського кодексу України, згідно з якою, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як зазначено вище, пунктом 6.1 Договору встановлений строк виконання Покупцем зобовязання щодо оплати отриманого товару (газу), згідно з яким остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Отже, остання поставка газу (за вересень 2010 року) мала бути оплачена відповідачем в строк до 11.10.2010.

Судом встановлено, що позивач під час дії Договору з 01.10.2009 по 30.09.2010 поставив відповідачеві товар (газ) на суму 71630207,67 грн, з яких 44410824,57 грн на час подачі позову (12.03.2011) відповідачем не оплачені.

З урахуванням викладеного, а також того, що відповідачем зазначена заборгованість визнана у повному обсязі, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 44410824,57 грн за період з жовтня 2009 року по вересень 2010 року обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобовязання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1368391,61 грн та інфляційні втрати в сумі 3748568,48 грн.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат визнав у повному обсязі, але заперечує проти стягнення 3% річних в розмірі, зазначеному у позовній заяві, посилаючись на невірність розрахунків позивача та просив суд при прийнятті рішення у справі в частині стягнення 3% річних керуватися розрахунками відповідача, які надані до матеріалів справи /арк. с. 61-62/.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат /арк. с. 5-6, 61-62/, надані сторонами, суд вважає вірними розрахунки позивача. При цьому наданий відповідачем контррозрахунок 3% річних відхиляється судом, оскільки в цьому розрахунку невірно визначені періоди прострочення виконання грошового зобовязання (зокрема, відповідач безпідставно не нараховує 3% за день фактичної оплати заборгованості, тобто не вважає цей день днем прострочення виконання зобовязання).

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення 3% річних в розмірі 1368391,61 грн та інфляційних втрат в розмірі 3748568,48 грн є обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Розглянувши позовну вимогу про стягнення пені в сумі 3433461,95 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В свою чергу, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобовязання щодо оплати отриманого товару не виконав, тобто є таким, що порушив (прострочив виконання) зобовязання.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що в разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 Договору, Покупець зобовязується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Згідно з пунктом 7.10 Договору, неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

На підставі наведених положень Договору позивачем нарахована пеня у сумі 3433461,95 грн за період з 12.09.2010 по 12.03.2011.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у визначеному позивачем розмірі, посилаючись на те, що нарахування пені за останні шість місяців до моменту звернення позивача до суду з даним позовом суперечить положенням частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Позивач в обґрунтування заявлених вимог звернув увагу суду на те, що сторони при підписанні Договору дійшли згоди щодо періоду нарахування штрафних санкцій, який закріплений у пункті 7.10 Договору.

Суд погоджується із доводами позивача, а доводи відповідача вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України декларовано основний принцип, який встановлює, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми Цивільного кодексу України, які встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України); сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Отже, при укладенні і підписанні Договору сторони дійшли згоди щодо нарахування пені саме за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Водночас, суд звертає увагу відповідача на те, що частина шоста статті 232 Господарського кодексу України також надає сторонам право самостійно визначити порядок і строки нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання.

Так, відповідно до наведеної норми нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Перевіривши надані сторонами розрахунки пені /арк. с. 4-5, 60/, суд вважає вірними розрахунки позивача. Розрахунок відповідача судом відхиляються, оскільки в ньому не враховані положення пункту 7.10 Договору.

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так само, згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки (штрафних санкцій) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Із наведеними нормами узгоджується пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності зясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязань; причини неналежного виконання або невиконання зобовязання; незначності прострочення у виконанні зобовязання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як убачається з пункту 2.1 Статуту Комунального підприємства „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради, підприємство є субєктом господарювання, метою діяльності якого є виробництво, розподіл і постачання теплової енергії споживачам, як юридичним особам так і населенню міста Севастополя. При цьому, населення та інші споживачі, які фінансуються з Державного та місцевого бюджетів, складають 85% всіх споживачів. Отже, продукція підприємства є суспільно необхідною та має особливу соціальну значимість. Власником підприємства є територіальна громада м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, яка щорічно надає підприємству фінансову допомогу з місцевого бюджету. Згідно з балансом підприємства за 2010 рік Комунальне підприємство „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради є збитковим (за 2010 рік збитки склали 62129,0 тис. грн) /арк.с.58/; загальна кредиторська заборгованість перед постачальниками товарів і послуг станом на 01.01.2011 становить 90345,0 тис. грн /арк. с. 59/.

Зазначене свідчить про те, що Комунальне підприємство „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради знаходиться в скрутному матеріальному становищі, що викликано низкою обєктивних причин.

Крім того, надаючи оцінку доводу позивача щодо стягнення пені в розмірі 3433461,95 грн суд зазначає, що позивач в порядку статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду доказів в підтвердження спричинення йому збитків в результаті несплати відповідачем вартості поставленого газу.

На підставі викладеного, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, приймаючи до уваги скрутне матеріальне становище відповідача, а також те, що розмір пені, який підлягає сплаті (3433461,95 грн) є непомірно великим у порівнянні із розміром загального зобовязання (44410824,57 грн), суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, до 2000000,00 грн. Тому в частині стягнення пені в сумі 1433461,95 грн (3433461,95 2000000,00) в позові слід відмовити.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 51527784,66 грн, з яких: 44410824,57 грн основний борг за договором №06/09-1297 ТЕ-40 від 23.09.2009 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання; 3748568,48 грн інфляційні втрати за весь час прострочення; 1368391,61 грн 3% річних; 2000000,00 грн пеня. В решті позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, розстрочити виконання рішення.

Вирішуючи питання про застосування розстрочки виконання рішення, суд враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, а також можливі негативні наслідки для відповідача при виконанні рішення у встановлений строк.

Оскільки стан відповідача обумовлений обєктивними та незалежними від теплопостачального підприємства причинами, у тому числі заборгованістю населення міста Севастополя по оплаті за надані послуги; встановленням власником (Севастопольською міською Радою) тарифів, які є нижче собівартості продукції; наявність інфляційних процесів в економіці держави, а також відсутність інших постачальників теплової енергії і те, що функціонування підприємства має життєву необхідність постійного функціонування інфраструктури міста, елементом якої є теплопостачання, суд дійшов висновку, що виконання рішення шляхом стягнення всієї суми одразу може призвести до припинення виплати заробітної плати працівникам підприємства, виникнення кризової ситуації у сфері теплопостачання та виробництва теплової енергії в місті Севастополі та зупинки Комунального підприємства „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради.

Суд, вивчивши матеріали справи, надані суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, та приймаючи до уваги скрутне фінансове становище відповідача, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2010 рік, вважає за можливе застосувати розстрочку виконання рішення суду строком на 2 роки, починаючи з травня 2011 року.

За правилами частини другої статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 25500,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн суд покладає на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2; ідентифікаційний код 03358357; п/р2603700017270, п/р2600400017270 в АТ „Укрексимбанк”, м.Севастополь, МФО 384986, або з іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (04116, м.Київ, вул. Шолуденка, 1; ідентифікаційний код 31301827, п/р26006010700697 у Філії АТ „Банк Золоті Ворота”, м. Київ, МФО 300238, або на інші рахунки) 51527784,66 грн (пятдесят один мільйон пятсот двадцять сім тисяч сімсот вісімдесят чотири грн 66 коп.), з яких: 44410824,57 грн сума основного боргу; 3748568,48 грн інфляційні втрати; 1368391,61 грн 3% річних; 2000000,00 грн пеня.

Надати розстрочку виконання рішення суду строком на 2 роки; стягнення здійснювати за наступним графіком:

до 31.05.2011 2146991,00 грн;до 31.05.2012 2146991,00 грн;

до 30.06.2011 2146991,00 грн;до 29.06.2012 2146991,00 грн;

до 29.07.2011 2146991,00 грн;до 31.07.2012 2146991,00 грн;

до 31.08.2011 2146991,00 грн;до 31.08.2012 2146991,00 грн;

до 30.09.2011 2146991,00 грн;до 28.09.2012 2146991,00 грн;

до 31.10.2011 2146991,00 грн;до 31.10.2012 2146991,00 грн;

до 30.11.2011 2146991,00 грн;до 30.11.2012 2146991,00 грн;

до 30.12.2011 2146991,00 грн;до 31.12.2012 2146991,00 грн;

до 31.01.2012 2146991,00 грн;до 31.01.2013 2146991,00 грн;

до 29.02.2012 2146991,00 грн;до 28.02.2013 2146991,00 грн;

до 30.03.2012 2146991,00 грн;до 29.03.2013 2146991,00 грн;

до 30.04.2012 2146991,00 грн;до 30.04.2013 2146991,66 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з Комунального підприємства „Севтеплоенерго” Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 2; ідентифікаційний код 03358357; п/р2603700017270, п/р2600400017270 в АТ „Укрексимбанк”, м.Севастополь, МФО 384986, або з іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (04116, м.Київ, вул. Шолуденка, 1; ідентифікаційний код 31301827, п/р26006010700697 у Філії АТ „Банк Золоті Ворота”, м. Київ, МФО 300238, або на інші рахунки) судові витрати: державне мито в розмірі 25500,00 грн (двадцять пять тисяч пятсот грн 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.В частині стягнення пені в сумі 1433461,95 грн в позові відмовити.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

04.05.2011.