Рішення № 15151490, 10.05.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "10" травня 2011 р. Справа № 15/5007/24/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

Судді Кравець С.Г.

при секретарі Пастощук О.А.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю № 11/16 від 10.01.2011р.

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" (м.Житомир)

до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (м. Житомир)

про стягнення 2612,06 грн.

Житомирське орендне підприємство теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення на свою користь з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 2247,80грн. основної заборгованості, 112,51грн. - 3% річних та 251,75грн. інфляційних.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, письмового відзиву на позов не подав, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням 0385579 (а.с.32).

Неявка представника відповідача в судове засідання та неподання письмового відзиву на позовну заяву не перешкоджають вирішенню спору по суті, за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 11.11.2008р. між Житомирським орендним підприємством теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" (позивач/ постачальник) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (відповідач/споживач) було укладено договір на постачання теплової енергії № 1729 (а.с. 10-13).

Нормою статті 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

У відповідності до п. 1 договору №1729 постачальник зобов'язується відпускати споживачу теплову енергію в гарячій воді (парі) протягом опалювального періоду та графіка подачі води, погоджених з місцевими органами виконавчої влади. Об'єкт теплопостачання: АДРЕСА_1.

Пунктом 23 договору №1729 сторони погодили, що всі розрахунки по цьому договору проводяться через банківські установи до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, за платіжними документами, які виписуються постачальником (позивачем).

У відповідності із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищезазначеного договору, Житомирським орендним підприємством теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" у період з листопада 2008 року по квітень 2009 року було надано відповідачу передбачені договором послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 2247,80грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями та платіжними вимогами-дорученнями (а.с. 15-21).

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати наданих послуг належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за використану теплову енергію в сумі 2247,80грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 2247,80рн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути на свою користь з відповідача 251,75грн. інфляційних та 112,51грн. - 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача інфляційних та 3% річних, господарський суд враховує наступне.

Частина 1 статті 625 ЦК України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку (а.с. 6) позивач просить стягнути інфляційні в сумі 251,75грн. за період з грудня 2009 року по грудень 2010 року.

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних, господарський суд встановив, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних в сумі 226,53грн., нарахованих за період з грудня 2009 року по грудень 2010 року на суму заборгованості 2247,80грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення на свою користь з відповідача інфляційних підлягають частковому задоволенню в сумі 226,53грн. У задоволенні позову в частині стягнення 25,22грн. інфляційних слід відмовити.

Здійснений позивачем розрахунок 3% річних в сумі 112,51грн. за період з 21.05.2009р. по 20.01.2011р. на суму заборгованості в розмірі 2247,80грн. (а.с. 5) відповідає вимогам чинного законодавства. Вимоги позивача про стягнення з відповідача 112,51грн. 3% річних обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Зважаючи на викладене, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи, є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію в сумі 2247,80грн., 3% річних в сумі 112,51грн. та інфляційних в сумі 226,53грн. В решті позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі ст. 509, 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст. 625 ЦК України, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 193 ГК України та керуючись ст.ст. 33, 49, 82 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

на користь Житомирського орендного підприємства теплових мереж "Житомиртеплокомуненерго" (10014, м.Житомир, вул. Жукова, 23-а, ідентифікаційний код 05478806)

- 2247,80грн. - основного боргу,

- 112,51грн. - 3% річних,

- 226,53грн. - інфляційних,

- 101,02грн. витрат по сплаті державного мита,

- 233,72грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Кравець С.Г.

Повний текст рішення підписано: "11" травня 2011 року.

Віддрукувати:

1- до справи,

2 - позивачу,

3- відповідачу (рек. з пов.)