Ухвала суду № 15140747, 06.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" квітня 2011 р. м. КиївК-21306/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Голубєвої К.Г.

Костенка М.І.

Федорова М.О.

при секретаріКравченко В.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька

на постанову Господарського суду Донецької області від 12.07.2007

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2007

у справі № 41/167а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОК-2»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Донецької області від 12.07.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2007, позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06.03.2007 № 0000072243/0 в частині нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 8637,41 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 3288 грн. Присуджено ТОВ»Фінансова компанія «ОК-2»з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн.

ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані суді рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права: п. 1.6, п.п. 7.6.1, п.п. 7.6.3 п. 7.6 ст. 7, п. 5.1, п.п.5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.4 п. 5.4, ст.5, п. 18.3 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Спірне податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 8637,41 грн. та штрафних санкцій в сумі 3288 грн. визначено позивачеві податковим повідомленням-рішення від 06.03.2007 № 0000072243/0 за висновками перевірки, зафіксованими в акті перевірки від 23.02.2007 № 341/22-0/20341594, про порушення позивачем вимог п. 1.6 ст. 1, п.п. 7.6.1, п.п. 7.6.3 п. 7.6 ст. 7, яке полягало у заниженні валового доходу 1 та 3 кварталів 2006 року в результаті завищення витрат на придбання цінних паперів у загальній сумі 11925 грн. за договорами купівлі-продажу цінних паперів № Е-22;Т24/07/06/2 від 24.07.2006, № 84-026/438; Т 14/02/06/6 від 14.02.2006 (донараховано 2981,25 грн.), та вимог п. 5.1, п.п.5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.4 п. 5.4, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у неправомірному включенні до складу валових витрат витрат на рекламу, фактичне розміщення якої не підтверджено документами за відсутності актів приймання-передачі (донараховано 5656,16 грн.).

Податковий орган вважає, що позивач не мав права оподатковувати операції з цінними паперами у порядку, передбаченому п.п. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки у даному випадку відбулося придбання цінних паперів на первинному ринку внаслідок їх емісії, а не внаслідок торгівлі цінними паперами, а тому положення даної норми Закону на позивача не поширюються.

Зі змісту п.п. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) випливає, що визначений нею порядок оподаткування поширюється на операції з цінними паперами, зокрема з придбання та продажу цінних паперів, незалежно від того, на якому ринку: первинному чи вторинному такі цінні папери придбані. Даний порядок не поширюється тільки на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку, тобто у разі, коли платник податків є емітентом цінних паперів і здійснює емісію або викуп емітованих ним цінних паперів у інших власників.

Підпункт 7.6.3. п. 7.6 ст.7 вказаного Закону під терміном «витрати»розуміє суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій про відсутність збоку позивача порушень при оподаткуванні операції з цінними паперами, придбаними за вказаними вище договором, оскільки судами попередніх інстанцій зі змісту таких договорів було правильно встановлено, що позивачем цінні папери були придбані у власність на платній основі, у звязку з чим позивач правильно відніс сплачені продавцям цінних паперів грошові кошти до витрат відповідно до положень п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Податкова інспекція у касаційній скарзі, ставлячи під сумнів операції з придбання позивачем цінних паперів за наведеними вище договорами купівлі-продажу цінних паперів, не наводить доводів, які б свідчили про те, що позивачем здійснені операції не з придбання таких цінних паперів, а будь-які з операцій (з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку, тобто у разі, коли платник податків є емітентом цінних паперів і здійснює емісію або викуп емітованих ним цінних паперів у інших власників), на які не поширюються вимоги п.п.7.6.1 п. 7.6 ст. 7 вказаного Закону.

Щодо зафіксованих актом перевірки порушень позивачем вимог п. 5.1, п.п.5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.4 п. 5.4, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність таких порушень, оскільки суди, з наданих позивачем заяв на розміщення реклами, макетів рекламних оголошень та примірників друкованих засобів масової інформації, а також виходячи з того, що придбані меблі оприбутковані та обліковуються на балансі позивача, правильно встановили зв'язок між понесеними позивачем витратами з господарською діяльністю, направленою на отримання прибутку, зокрема понесення витрат на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів, що надаються позивачем, який здійснює діяльність на ринку цінних паперів, та понесення витрат на придбання меблів, які використовуються у звязку зі здійсненням господарської діяльності.

Податковий орган у касаційній скарзі не наводить доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків судів та правильність застосування норм матеріального права при вирішенні справи у цій частині.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Донецької області від 12.07.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.10.2007 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

Г.К. Голубєва

М.І. Костенко

М.О. Федоров