Постанова № 15140721, 06.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" квітня 2011 р. м. КиївК-19100/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Голубєвої К.Г.

Костенка М.І.

Федорова М.О.

при секретаріКравченко В.О.

за участю представників

позивача Гуйванюка Й.Є.

відповідача Домбровського Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

на постанову Господарського суду Полтавської області від 17.01.2007

та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.08.2007

у справі № 3/328

за позовом Закритого акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Полтавської області від 17.01.2007, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.08.2007, у позові відмовлено.

ЗАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Актом перевірки від 25.04.2006 № 147/23-120/00152307 зафіксовано порушення позивачем п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у тому, що позивач у 4 кварталі 2004 року та протягом 2005 року під час виплати доходу у вигляді процентів, які отримує vo Bus Corp. Business Regional International»(Швеція) за договором фінансового лізингу № UKR 165/1201Р від 26.03.2002, не утримував та не сплачував податок на репатріацію таких доходів, розмір якого повинен визначатися відповідно до вимог п. 2 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Швеції про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень та становить 10 процентів від загальної суми процентів, а саме: 11332,01 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.05.2006 № 0000052201/0/1235, а за наслідками адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 19.07.2006 № 0000052201/1/1789 та від 12.10.2006 № 0000052201/2/2430, про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 33996,03 грн., в тому числі 11332,01 грн. основного платежу та 22664,02 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Між Bus Corp. Business Regional International»(Швеція) (лізингодавець) та позивачем (лізингоотримувач) укладений договір фінансового лізингу № UKR 165/1201Р від 26.03.2002, відповідно до п. 2.3 якого лізинговий платіж включає в себе суму, яка відшкодовується лізингоотримувачем при кожному платежі частини вартості устаткування, а також винагороду за користування устаткуванням.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на приписи п.13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та наголосив на тому, що під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України слід розуміти не тільки проценти, а й лізингову (орендну) плату, що сплачується (нараховується) резидентами на користь нерезидента-лізингодавсця (орендодавця), та враховуючи це та положення ч. 2 ст. 11 між Урядом України і Урядом Швеції про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень, зазначив про правомірність визначення позивачеві податкових зобовязань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб.

Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, застосувавши положення п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ч. 2 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Швеції про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень, виходив з того, що плата за користування переданим у лізинг майном, нарахована на суму залишку орендних платежів, є процентами, що підлягають оподаткуванню в Україні за ставкою 10 % від загальної суми процентів.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними такі судові рішення, оскільки суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про наявність підстав для оподаткування здійснених позивачем на користь нерезидента платежів у відповідності до вимог п. 13.2 ст. 13 України «Про оподаткування прибутку підприємств»та з урахуванням положень ч. 2 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Швеції про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень, не надали належної правової оцінки належності таких платежів до процентів у розумінні чинного законодавства, що призвело до помилкових висновків та порушення даних норм законодавства.

Вимоги п. 13.2. ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зобовязують резидента, що здійснює на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Між Урядом України і Урядом Швеції укладено Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень, яка ратифікована Україною 23.04.1996 та набрала чинності для України 04.06.1996 (далі Конвенція).

Згідно із ч. 3 ст. 2 Конвенції податок на прибуток (доходи) підприємств є податок, на які поширюється дана Конвенція.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 11 Конвенції проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, будуть оподатковуватися в цій другій Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

Пункт 1.10. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під процентами розуміє доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються:

платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

платіж за використання коштів, залучених у депозит;

платіж за придбання товарів у розстрочку.

При цьому абзацом шостим даної норми Закону визначено, що платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

Аналіз наведеної норми Закону, а також правової природи договору фінансового лізингу, дозволяє дійти висновку, що доход, який сплачується лізингоотримувачем (позивачем) на користь лізингодавця (нерезидента) у вигляді винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно, яка за договором обчислюється у вигляді 11 % річних, нарахованих на залишок несплаченої вартості автомобілів, не є процентами у розумінні даного Закону, оскільки не є доходом, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора за використання залучених на визначений строк коштів або майна, зокрема не є платежем за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит, платежем за використання коштів, залучених у депозит або платежем за придбання товарів у розстрочку.

До того ж, ч. 5 ст. 11 Конвенції визначено, що термін «проценти»при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника і, зокрема, на доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобовязань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобовязань.

Зі змісту наведеної норми також випливає, що доход, який сплачується лізингоотримувачем (позивачем) на користь лізингодавця (нерезидента) у вигляді винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно, не підпадає під визначення «процентів»у розумінні ст. 11 Конвенції, оскільки не є доходом від боргових вимог будь-якого виду.

Відповідно, такий платіж слід розглядати як прибуток від комерційної діяльності, про який йдеться у ст. 7 Конвенції та який має оподатковуватися згідно з положеннями даної норми у Швеції як прибуток підприємства Договірної Держави.

Оскільки у даному випадку у договірній державі (Україні) не виникло процентів, що сплачуються резиденту другої Договірної Держави (Швеції), суди попередніх інстанцій при вирішенні даної справи дійшли помилкових висновків про наявність підстав для застосування положень ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Конвенції та, відповідно, необхідності оподаткування здійснених на користь нерезидента спірних платежів як процентів за ставкою не більше 10 процентів від їх загальної суми.

Зважаючи на те, що обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» задовольнити.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 17.01.2007 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.08.2007 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Полтавській області від 12.05.2006 № 0000052201/0/1235, від 19.07.2006 № 0000052201/1/1789 та від 12.10.2006 № 0000052201/2/2430 про визначення Закритому акціонерному товариству «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 33996,03 грн., в тому числі 11332,01 грн. основного платежу та 22664,02 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»судові витрати в сумі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

ЛГ.К. Голубєва

М.І. Костенко

М.О. Федоров