Ухвала суду № 15140612, 30.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2011 р. м. КиївК-54232/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Карась О.В.

Острович С.Е.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Бережанської міжрайонної держаної податкової інспекції Тернопільської області

на постанову Господарського суду Тернопільської областi від 20.02.2008 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2009 р.

у справі № 22-а-7690/08 (14/216-4950 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Відкрите акціонерне товариство «Підгаєцький маслосирзавод «Коропець»

до Бережанської міжрайонної держаної податкової інспекції Тернопільської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство «Підгаєцький маслосирзавод «Коропець»(надалі позивач, ВАТ «Підгаєцький маслосирзавод «Коропець») звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Бережанської міжрайонної держаної податкової інспекції Тернопільської області (надалі відповідач, Бережанської МДПІ Тернопільської області) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 20.02.2008 р. (суддя Руденко О.В.), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Довгополов О.М., судді: Богаченко С.І., Яворський І.О.), позов задоволено: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Бережанської МДПІ Тернопільської області від 19.07.2007 р. №0000402301/0 та № 0000412301/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень частини першої підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 та пункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2007 р., за результатами якої 06.07.2007 р. було складено акт № 320/23-134/21130327 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: підпунктів 7.4.1 та 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у віднесенні позивачем до податкового кредиту витрат на послуги з розміщення реалізованих товарів у торгових точках України на суму 14861,00 грн. та непроведені коригування податкового кредиту при встановлених нестачах у сумі 2560 ,00 грн.; підпункту «е»підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у віднесенні позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість на отримання запасних частин у розмірі 621,00 грн. на підставі неналежно оформлених податкових накладних; пункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у заниженні суми коштів, яка підлягає перерахуванню на спецрахунок для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам у сумі 1977,00 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.07.2007 р.: № 0000402301/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 3840,00 грн., у т.ч. 2560,00 грн. основного платежу та 1280,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0000412301/0, яким застосовано до позивача 17459,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Дочірнім підприємством «Торгова компанія «Корса»(надалі ДП «Торгова компанія «Корса») було укладено договір від 01.07.2001 р. № 2797, відповідно до умов якого останнє зобовязалося у порядку передпродажної підготовки товарів позивача, розмістити раніше придбані у нього товари за його рахунок у торгівельних залах роздрібної мережі міст Києва, Дніпропетровська, Полтави, Кривого Рогу, Запоріжжя.

Витрати за надані послуги відносилися позивачем до складу валових витрат та брали участь у формуванні податкового кредиту.

Відповідач вважає такі дії позивача незаконними з тих підстав, що однією з умов реалізації продукції є те, що підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією, тобто після реалізації продукції ДП «Торгова компанія «Корса», позивач не мав права відносити до складу валових витрат витрати на послуги збуту, так як право власності на реалізовану продукцію перейшло до ДП «Торгова компанія «Корса».

Згідно з приписами пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пункту 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за № 27/4248 витрати на передпродажну підготовку включаються до складу видатків на збут, що підтверджується приписами підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Пунктом 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено вичерпний перелік випадків, коли витрати не відносяться до складу валових витрат, проте серед них немає заборони на включення до них вартості придбаних послуг з метою передпродажної підготовки товарів.

Правила формування податкового кредиту визначено приписами пунктів 7.4 7.6 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З аналізу зазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 згаданого Закону).

Як визначено підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що понесені позивачем витрати за отримані ним послуги передпродажної підготовки товарів, підтверджені наявними у матеріалах справи податковими накладними, були правомірно віднесені останнім до складу валових витрат та включені до податкового кредиту відповідного податкового періоду, а твердження відповідача про відсутність зв'язку між наданими послугами та господарською діяльністю позивача не відповідають дійсності.

Відносно посилань податкового органу на неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту 621,00 грн. податку на додану вартість на підставі податкових накладних: від 30.04.2006 р. № 59, від 30.05.2006 р. № 77, 29.08.2006 р. № 120, від 30.08.2006 р. № 119, через наявні у них недоліки, а саме: відсутність опису (номенклатури) товарів та їх кількості, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено вичерпний перелік обовязкових реквізитів, що має містити податкова накладна, видана покупцем продавцю.

Зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що лише у разі відсутності підтверджуючих документів, зокрема, податкових накладних, платник податку права на податковий кредит не має.

За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що окремі недоліки у заповненні податкових накладних, не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість у якості доказу правомірності формування податкового кредиту, оскільки реальність здійснення господарських операцій, на підставі яких їх виписано не оспорюється.

А відтак, висновки податкового органу щодо неправомірності віднесення до складу податкового кредиту сум згідно податкових накладних: від 30.04.2006 р. № 59, від 30.05.2006 р. № 77, 29.08.2006 р. № 120, від 30.08.2006 р. № 119, є необґрунтованими та безпідставними.

Відносно висновку відповідача про порушення ВАТ «Підгаєцький маслосирзавод «Коропець»приписів пункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту акта вбачається, що позивачем у січні 2007 року було неправомірно включено до складу податкового кредиту та відображено у спеціальній декларації суму податку на додану у розмірі 1976,95 грн., згідно податкової накладної від 01.01.2007 р. № 468.

Відповідно до пункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» до 1 січня 2008 року сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва.

Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 3 пункту 7 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 р. № 805, не перераховані переробними підприємствами на окремі рахунки сільськогосподарських товаровиробників суми дотацій у строки, встановлені законодавством для сплати податку на додану вартість до бюджету, вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету.

Разом з тим, ні Законом України «Про податок на додану вартість», ні згаданим Порядком, не передбачено відповідальності за нецільове використання таких коштів переробними підприємствами, яким є позивач.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для притягнення ВАТ «Підгаєцький маслосирзавод «Коропець»до відповідальності у вигляді стягнення з нього суми дотацій, використаних не за цільовим призначенням до Державного бюджету України.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності факту порушення позивачем приписів підпунктів 7.4.1 та 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за період, що перевірявся податковим органом виявлено витрати продукції позивача, зумовлені проведенням лабораторних аналізів технологічних характеристик продукції, відбором проб продукції для дослідження у районній і обласній ветлабораторії, санепідемстанції, Держстандарті, на технологічні зачистки сиру та омолодження масла.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку зазначивши, що наведені втрати у повній мірі кореспондуються із господарською діяльністю платника податку та, більше того, випливають з неї. У звязку з чим, висновки податкового органу про порушення позивачем приписів підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є безпідставними.

Беручи до уваги викладене, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості та незаконності прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 19.07.2007 р. №0000402301/0 та №0000412301/0.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бережанської міжрайонної держаної податкової інспекції Тернопільської області у справі № 22-а-7690/08 (14/216-4950 номер справи у суді першої інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Тернопільської області від 20.02.2008 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2009 р. у справі № 22-а-7690/08 (14/216-4950 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Карась О.В. Острович С.Е. Федоров М.О.