Ухвала суду № 15140605, 30.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2011 р. м. КиївК-17140/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Карась О.В.

Острович С.Е.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2008 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2008 р.

у справі № 2а-3511/08

за позовом Малого приватного підприємства «Бекар ІмпЕкс»

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Мале приватне підприємство «Бекар ІмпЕкс»(надалі позивач, МПП «Бекар ІмпЕкс») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (надалі відповідач, ДПІ у Московському районі м. Харкова) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2008 р. (суддя Перцова Т.С.), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Філатов Ю.М., судді: Водолажська Н.С., Гуцал М.І.), адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.01.2008 р. № 0000021600/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень пункту 6 статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(надалі Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), пункту 3 статті 10, пункту 1 статті 11 Закону України від 04.09.1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»(надалі Закон України «Про державну податкову службу в Україні»), та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у рахунок майбутніх платежів за вересень 2007 р., за результатами якої 12.12.2007 р. було складено акт № 6034/16/30751015 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон України «Про податок на додану вартість»), а саме завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 92000,00 грн.

На підставі акта було винесено оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення від 12.01.2008 р. №0000021600/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 92000,00 грн.

Зі змісту акта вбачається, що підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування стало те, що позивачем не було надано для перевірки первинних документів, які б підтверджували фактичну сплату суми податку на додану вартість постачальникам у вартості товарів.

Згідно з приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг); у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому необхідно зазначити, що єдиним випадком неможливості такого включення є відсутність податкової накладної чи митної декларації взагалі.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.1, абз. 1, 2 підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом; суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду; у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з пп. 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації; підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки податковим органом було досліджено: декларації з податку на додану вартість разом з відповідними додатками за серпень і вересень 2007 р., статутні документи, податкові накладні, прибуткові та видаткові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

Суди попередніх інстанцій встановивши, що наданими до перевірки первинними документами підтверджується факт сплати позивачем суми податку на додану вартість у ціні придбаних товарів, дійшли правильного висновку щодо обґрунтованого віднесення останнім до складу податкового кредиту суми цього податку за серпень вересень 2007 р. та виникнення у нього права на зменшення сум податкових зобовязань наступних податкових періодів.

З огляду на викладене, твердження відповідача про ненадання позивачем під час перевірки необхідних первинних документів, на підставі яких можна було б перевірити правильність формування податкового кредиту та розрахунку відємного значення з податку на додану вартість є безпідставними.

Відтак, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим скасування судами попередніх інстанцій, оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 12.01.2008 р. №0000021600/0.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова у справі № 2а-3511/08 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.05.2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2008 р. у справі № 2а-3511/08 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Карась О.В. Острович С.Е. Федоров М.О.