Ухвала суду № 15140578, 30.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2011 р. м. КиївК-4553/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Карась О.В.

Острович С.Е.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Молнар І.В., відповідача:не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області

на постанову Господарського суду Закарпатської області від 11.07.2007 р.

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2008 р.

у справі №22а-716/08 (14/137 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Тячівське АТП 12141»

до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 11.07.2007 р. (суддя В.І.Карпинець) частково задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Тячівське АТП 12141»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області (далі відповідач). Скасовано повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області від 27.04.2007 р. №0002142332/0/414/231/03113940/7913 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3.471,70 грн. та податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області від 27.04.2007 р. №0002142332/0/414/231/03113940/7914 у частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 74.319,30 грн.. У частині визначення позивачу податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області від 27.04.2007 р. №0002142332/0/414/231/03113940/7914 податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 155.582,00 грн. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя В.З.Улицький, судді В.М.Багрій, І.М.Обрізко) рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та в цій частині прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено, у решті рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.07.2007 р. залишено без змін.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача позивачем суду касаційної інстанції не надано.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи. Представниками контролюючого органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2006 р., якою, крім інших, встановлено порушення платником податків пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.5.1.13 п.5.1 ст.5 та пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №168/97-ВР), у результаті чого занижено податкові зобовязання з податку на додану вартість на суму 155.582,00 грн..

За результатами зазначеної перевірки податковою інспекцією 19.12.2006 р. складено акт №705-231/03113940, на підставі якого 19.12.2006 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0003332332/0/996/231/03113940/15081, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 229.901,30 грн. (155.582,00 грн. основного платежу та 74.319,30 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

У результаті адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення 27.04.2007 р. податковим органом було прийнято нові податкові повідомлення-рішення: №0002142332/0/414/231/03113940/7914, аналогічне за змістом, та №0002142332/0/414/231/03113940/7913 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3.471,70 грн., які і є предметом оскарження у даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість стало невключення останнім до обєкту оподаткування таким податком коштів, що надходили йому з місцевого бюджету у вигляді компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян приміським пасажирським автотранспортом.

Позивач, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що він звільнений від оподаткування операцій з оплатного пільгового перевезення пасажирів за рахунок бюджетних коштів. Проте, як було правильно встановлено судом першої інстанції такі висновки не відповідають чинному на момент виникнення спірних правовідносин законодавству, а тому є помилковими.

Так, відповідно до пп.5.1.13 п.5.1 ст.5 Закону України №168/97-ВР (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), було звільнено від оподаткування операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом.

Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованих висновків, що з правового аналізу зазначеної законодавчої норми вбачається, що пільгою при оподаткуванні податком на додану вартість операцій з перевезення пасажирів користуються лише ті субєкти господарювання, які здійснюють такі послуги у межах одного населеного пункту. Відтак, враховуючи, що судовими інстанціями встановлено та позивачем не заперечується факт здійснення ним приміського перевезення пасажирів, підстави для застосування зазначеної пільги у позивача відсутні.

Крім того, судом першої інстанції аргументовано встановлено, що оскільки отримані платником податків з бюджету кошти за пільгове перевезення окремих соціальних категорій громадян включалися ним до складу валового доходу, не підлягали поверненню до відповідного бюджету, не були безоплатно наданими (оскільки спрямовувалися як компенсація за надані позивачем послуги з пільгового перевезення пасажирів), то такі кошти не можуть вважатися державною допомогою у вигляді дотацій, субсидій, тощо, відтак неможливим є і застосування до даних правовідносин пп.3.2.7 п.3.2 ст.3 Закону України №168/97-ВР, яким передбачено звільнення від оподаткування операцій з виплат субсидій та дотацій за рахунок бюджетів.

Враховуючи відсутність будь-яких інших законодавчо встановлених пільг при здійсненні оподаткування спірних операцій з приміського перевезення пасажирів (у т.ч. і пільгових категорій), суд першої інстанції правомірно встановив законність та обґрунтованість донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість у розмірі 155.582,00 грн..

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо скасування податкових повідомлень-рішень у частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-III (з наступними змінами та доповненнями).

Положеннями абз.«д»пп.4.4.2 п.4.4 ст.4 вказаного Закону передбачено, що не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового розяснення (за відсутності податкових розяснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового розяснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове розяснення чи узагальнююче податкове розяснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове розяснення такому платнику податків або узагальнююче податкове розяснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та не заперечується податковою інспекцією, при невключенні до обєкту оподаткування податком на додану вартість коштів, що надходили йому з місцевого бюджету у вигляді компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян приміським пасажирським автотранспортом, підприємство керувалося наданим йому податковим розясненням Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області №3324/7/15-207, а також розясненнями ДПА України з цього питання. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції правомірно скасував податкові повідомлення-рішення у частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

Оскільки постанова суду першої інстанції була скасована помилково, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до приписів ст.226 КАС України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з наведених підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2008 р. скасувати, а постанову Господарського суду Закарпатської області від 11.07.2007 р. залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Карась О.В. Острович С.Е. Федоров М.О.