Ухвала суду № 15140580, 30.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2011 р. м. КиївК-936/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Карась О.В.

Острович С.Е.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Кузюка І.Ю., відповідача:Ярмака М.М.,

прокурора:Зарудяної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області

та Першого заступника Прокурора Івано-Франківської області

на постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2007 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 р.

у справі № 22-а-3888/08 (А-6/160 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття»

до Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області,

за участю Прокурора Івано-Франківської області,

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2007 р. (суддя Ю.І.Гриц), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя М.А.Пліш, судді Р.М.Шавель, І.Я.Олендер), задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області (далі відповідач). Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 21.05.2007 р. №0000382301/0 та №0000392301/0, стягнуто на користь позивача 6,80грн. судового збору.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано відсутністю правового звязку між правом позивача на формування податкового кредиту та отримання суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми такого податку його постачальниками у ланцюгу поставок товарів.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна податкова інспекція у Надвірнянському районі Івано-Франківської області та Перший заступник Прокурора Івано-Франківської області звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких просять скасувати вказані судові рішення та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважають, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано нормативні приписи Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №168/97-ВР).

Позивач надав письмові заперечення на касаційні скарги Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області та Першого заступника Прокурора Івано-Франківської області, за змістом яких проти вимог останніх заперечує з мотивів їх необґрунтованості та просить вказані касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи. Представниками контролюючого органу було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правильності визначення сум податку на додану вартість, задекларованих до відшкодування за грудень 2004 року. За результатами вказаної перевірки було складено акт від 21.05.2007 р. №470/23-00152230, яким встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у грудні 2004 року на 4.700.869,00 грн. та занижено податкове зобовязання з податку на додану вартість за грудень 2004 року на суму 20.806.576,33 грн..

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом 21.05.2007 р. прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення №0000382301/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4.700.869,00 грн. за основним платежем та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2.350.434,50 грн., та №0000392301/0, яким визначено позивачу податкові зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 31.209.864,50 грн. (у т.ч. 20.806.576,33 грн. основного платежу та 10.403.288,17 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість стало встановлення податковою інспекцією факту того, що позивачем неправомірно сформовано склад податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих за результатами господарської операції з придбання продукції у Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Трейд»на загальну суму 153.044.671,98 грн. (в т.ч. податок на додану вартість 25.507.445,33 грн.). Доводи контролюючого органу ґрунтуються на тому, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Трейд»не є виробником придбаних позивачем товарів, їх придбано у Акціонерного товариства закритого типу «Футбольний клуб «Дніпро-96», яке також не є виробником реалізованої продукції. За результатами зустрічних перевірок податковою інспекцією було встановлено, що Акціонерне товариство закритого типу «Футбольний клуб «Дніпро-96»придбало товар у Приватного підприємства «Мірабель», яким на думку відповідача не було ні задекларовано, ні сплачено до бюджету відповідних податкових зобовязань з податку на додану вартість. Зважаючи на зазначене контролюючий орган дійшов висновків щодо відсутності надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету, а відтак відсутності у позивача права на відшкодування такого податку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими спростовано зазначені доводи відповідача та якими встановлено, що результати зустрічних перевірок постачальників позивача не можуть впливати на його право як платника податку на формування складу податкового кредиту та отримання суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Так, нормами п.1.8 ст. 1 Закону України №168/97-ВР визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Положеннями пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР передбачено, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з пп.7.7.1 цієї статті, має відємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації (пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР).

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Слід також зазначити, що попередніми судовими інстанціями встановлено правомірність виникнення заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість, що підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами. Невідповідність вказаних первинних документів, на підставі яких товариством включено суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до складу податкового кредиту, вимогам пп.7.4.5 Закону України №168/97-ВР відповідачем не встановлено.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та бюджетне відшкодування такого податку від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобовязань, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки, донарахування відповідачем позивачу податкових зобовязань правильно визнано судами необґрунтованим, відповідно скасування податкових повідомлень-рішень у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-III, також здійснено судами правомірно.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області та Першого заступника Прокурора Івано-Франківської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 р. у справі №22-а-3888/08 (А-6/160 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Карась О.В. Острович С.Е. Федоров М.О.