Ухвала суду № 15140465, 16.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2011 р. м. КиївК-22749/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників сторін

позивача:Сокура О.О.,

відповідача:Кеміня В.В.,

Аргунової О.О.,

прокурора:Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми

на постанову Господарського суду Сумської області від 21.08.2005 р.

та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2008 р.

у справі №22-а-5214/08 (АС 11/97-08 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Сумихімпром»

до Державної податкової інспекції в м. Суми,

за участю Прокурора Сумської області,

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Сумської області від 21.08.2005 р. (суддя П.І.Левченко), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя А.П.Бенедик, судді З.О.Кононенко, В.А.Клиновський), задоволено адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Сумихімпром»(далі позивач) до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі відповідач). Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 19.02.2008 р. №0000062306/0/11707, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. державного мита.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано відсутністю правового звязку між правом позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми такого податку його постачальниками у ланцюгу поставок товарів.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (далі Закон України №168/97-ВР).

Позивачем письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надано.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 981.586,63 грн. стали висновки податкового органу, викладені у акті №11085/10/23-610 про результати невиїзної документальної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень, вересень, жовтень, грудень 2006 року. Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР, а саме непідтверджено заявлену суму бюджетного відшкодування у розмірі 981.586,63 грн, в т.ч. за квітень 2006 року на 60.358,32 грн., за вересень 2006 року на 177.961,39 грн., за жовтень 2006 року на 394.323,50 грн., за грудень 2006 року 348.943,42 грн..

Доводи податкового органу про порушення підприємством вказаних законодавчих норм ґрунтуються на тому, що позивачем неправомірно заявлено до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість, сплачені контрагентам у ціні придбаних товарів, оскільки постачальниками товарів суми податку на додану вартість не були сплачені до бюджету, а на думку податкового органу, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає право на відшкодування податку на додану вартість лише за умови фактичної надмірної сплати такого податку до бюджету, а не з самого факту існування зобовязання по сплаті податку на додану вартість у ціні придбаного товару.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими спростовано зазначені доводи відповідача, зважаючи на наступне.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України №168/97-ВР визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (зокрема у випадках, вказаних у п.п.7.7.2 п.7.7 ст. Закону України №168/97-ВР бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення позивачу суми заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, стало встановлення податковим органом факту непідтвердження надходження до бюджету зазначеного податку, сплаченого позивачем в ціні придбаного у контрагентів товару, у ланцюгу поставок товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Крім того, достовірність нарахування позивачем розміру бюджетного відшкодування за квітень, вересень, жовтень та грудень 2006 року підтверджено довідками податкової інспекції від 27.07.2006 р. №19/23-513/05766356, від 15.12.2006 р. №55/23-513/05766356, від 17.01.2007 р. №5/23-513/05766356, від 20.03.2007 р. №20/23-513/05766356.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання або відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення контролюючим органом позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Зважаючи на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що судами попередніх інстанцій при постановленні рішень про задоволення позовних вимог у даній справі, було дотримано вимоги матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Сумської області від 21.08.2005 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2008 року у справі №22-а-5214/08 (АС 11/97-08 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.