Ухвала суду № 15140403, 02.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" березня 2011 р. м. КиївК-11558/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:не зявився, відповідача:Грембовського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 25.06.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2008 р.

у справі № 22а-4235/08 (25/258-А номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Автоальянс-ХХІ сторіччя»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство «Автоальянс-ХХІ століття»(надалі позивач, ВАТ «Автоальянс-ХХІ сторіччя») звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (надалі відповідачі, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про скасування рішення.

Постановою Господарського суду м. Києва від 25.06.2007 р. (головуючий суддя Морозов С.М.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий Бистрик Г.М., судді Ситников О.Ф., Попович О.В.) позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 0002752203/0 від 27.12.2006 р., №0002752203/1 від 16.01.2007 р., № 0002752203/2 від 28.03.2007 р., № 0002752203/3 від 15.06.2007 р.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неправильного застосування ними приписів підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 р. по 30.06.2006 р., за результатами якої 18.12.2006 р. складено акт № 20/22-3/31282328 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження останнім податку на прибуток на суму 1896719,00 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002752203/0 від 27.12.2006 р., яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 3793438,00 грн., з якої 1896719,00 грн. основного платежу та 1896719,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження, зазначеного податкового повідомлення-рішення, скарги позивача були залишені без задоволення та відповідно винесено наступні податкові повідомлення-рішення: № 0002752203/1 від 16.01.2007 р., № 0002752203/2 від 28.03.2007 р., №0002752203/3 від 15.06.2007 р.

Зі змісту акта вбачається, що нарахування податкових зобовязань відповідачем здійснено на підставі того, що позивачем при розрахунку винагороди як компанії з управління активами Закритого пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Фонд інвестиційних технологій»(надалі ЗПНВІФ «ФІТ») безпідставно застосовано різні процентні ставки, в той час як Регламентом ЗПНВІФ «ФІТ»передбачена ставка 2% середньорічної сукупної номінальної вартості інвестиційних сертифікатів Фонду, які перебувають в обігу протягом фінансового року, та 2% у вигляді різниці між витратами на придбання активів фонду та доходами від їх реалізації. У результаті таких дій позивачем не було включено до складу валового доходу вартість винагороди за управління активами ЗПНВІФ «ФІТ», розрахованої у відповідності до пунктів 5.3, 5.4 Регламенту ЗПНВІФ «ФІТ»на загальну суму 7568224,00 грн.

За таких обставин відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем приписів підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Проте, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає такі твердження податкового органу необґрунтованими та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність»визначено, що інвестиційна діяльність здійснюється на основі, зокрема спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність»суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Преамбулою Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»визначено, що даний Закон регулює правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановлює вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок та обсяг розкриття інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів.

Під визначенням «інститут спільного інвестування»(далі - ІСІ), яке міститься у статті 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»слід розуміти корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Статтею 23 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»передбачено, що пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Облік результатів діяльності з управління активами пайового інвестиційного фонду здійснюється компанією з управління активами окремо від обліку результатів її господарської діяльності та обліку результатів діяльності інших ІСІ, активи яких перебувають в її управлінні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є компанією, яка здійснює управління активами ЗПНВІФ «ФІТ».

Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»передбачено право компанії з управління активами на отримання винагороди за результати її діяльності повязані з управлінням активами пайового інвестиційного фонду.

Зокрема, статтею 24 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»визначено, що особливості діяльності пайового інвестиційного фонду визначаються його регламентом. Регламент пайового інвестиційного фонду повинен містити відомості про порядок визначення розміру винагороди та покриття витрат, пов'язаних з діяльністю фонду, що можуть бути сплачені компанії з управління активами.

Аналогічна норма щодо регулювання Регламентом порядку визначення розміру винагороди та покриття витрат, пов'язаних з діяльністю пайового інвестиційного фонду, що можуть бути сплачені компанії з управління активами, визначена і в пункті 5 Положення про реєстрацію регламенту інститутів спільного інвестування та ведення Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06.07.2002 р. № 197 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2002 р. за № 657/6945.

Пунктом 5.2 Регламенту ЗПНВІФ «ФІТ», затвердженого Загальними зборами акціонерів 30.09.2003 р. (протокол № 7) визначено, що винагорода компанії з управління активами ЗПНВІФ «ФІТ»встановлюється у співвідношенні до сукупної номінальної вартості фактично розміщеної емісії інвестиційних сертифікатів ЗПНВІФ «ФІТ»та різниці між витратами на придбання активів фонду та доходами від їх реалізації.

Крім того, пунктами 5.3 та 5.4 Регламенту ЗПНВІФ «ФІТ»визначено, що розмір винагороди компанії з управління активами фонду, розрахованої у співвідношенні до сукупної номінальної вартості фактично розміщеної емісії інвестиційних сертифікатів фонду, визначається в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та становить 2 (два) відсотки середньорічної сукупної номінальної вартості інвестиційних сертифікатів Фонду, що перебувають в обігу протягом фінансового року. Розмір винагороди компанії з управління активами Фонду, розрахованої у вигляді різниці між витратами на придбання активів фонду та доходами від їх реалізації, визначається в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та становить 2 (два) відсотки цієї різниці за результатами діяльності за звітний рік.

Разом з тим, у листі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №15/20/775 від 22.01.2007 р., зазначено, що до компетенції спостережної ради фонду документами фонду, зокрема регламентом, положенням про спостережну раду фонду тощо, може бути віднесено питання, щодо встановлення розміру витрат, що здійснюються за рахунок активів фонду та розміру винагороди компанії з управління активами за діяльність з управління активами фонду.

Відповідно до пункту 3.6 Регламенту ЗПНВІФ «ФІТ», затвердженого Загальними зборами акціонерів 30.09.2003 р. (протокол № 7) порядок здійснення діяльності Спостережної ради Фонду регулюється, положенням «Про Спостережну раду Фонду», яке затверджується на першому засіданні Спостережної ради Фонду.

З урахуванням викладених норм Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»та Регламенту ЗПНВІФ «ФІТ»у пункті 3.2 Положення про спостережну раду ЗПНВІФ «ФІТ»ВАТ «Автоальянс XXI сторіччя», затвердженого Наглядовою радою ВАТ «Автоальянс XXI сторіччя»(протокол №2/2004 від 14.04.2004 р.) визначено, що з метою захисту прав інвесторів учасників фонду Спостережна рада має право встановлювати винагороду, що сплачується за управління активами, в розмірі, меншому ніж розмір встановлений в Регламенті Фонду.

Отже, розмір винагороди компанії з управління активами може корегуватися уповноваженим органом Спостережною радою, зокрема у бік зменшення по відношенню до встановленого Регламентом ЗПНВІФ «ФІТ»розміру, що повністю відповідає приписам чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що у період з ІІ кварталу 2004 року по ІІ квартал 2006 року позивач отримав винагороду від ЗПНВІФ «ФІТ»на загальну суму 774130,15 грн. (що не перевищує встановлених Регламентом 2%). Фактичну суму винагороди позивач включив до складу валових доходів у відповідних звітних періодах та відобразив її у деклараціях з податку на прибуток підприємств за відповідні звітні періоди.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що висновок відповідача про вчинене позивачем порушення приписів підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке ґрунтується на тому, що внаслідок невіднесення до складу валових доходів суми винагороди у розмірі 2%, передбаченому Регламентом ЗПНВІФ «ФІТ», позивачем було занижено податок на прибуток на суму 1896719,00 грн. є необґрунтованим та безпідставним.

А відтак, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва у справі № 25/258-А (22а-4235/08) залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 25.06.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2008 р. у справі № 25/258-А (22а-4235/08) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.