Ухвала суду № 15140411, 02.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" березня 2011 р. м. КиївК-52822/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 21.05.2008 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2009 р.

у справі № 22а-27827/08 (32/551-А номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Приватного підприємства «Атолл Плюс»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Атолл Плюс»(надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва (надалі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду міста Києва від 21.05.2008 р. (суддя Хрипун О.О.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2009 р. (головуючий суддя Мельничук В.П., судді: Коротких А.Ю., Федорова Г.Г.) позов задоволено повністю: визнано нечинним податкові повідомлення-рішення від 16.02.2006 р. №0000222301/0 та № 0000212301/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Майстер-Сервіс»за 2003 рік, за результатами якої 14.02.2006 р. було складено акт № 2658-0210/23-0111/30679353 (далі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: підпункту 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість за 2003 рік на суму 27523,15 грн.; підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у результаті чого занижено податок на прибуток за 2003 рік на суму 245,85 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000222301/0 від 16.02.2006 р., яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 41284,73 грн., у т.ч. 27523,15 грн. основного платежу та 13761,58 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0000212301/0 від 16.02.2006 р., яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 61927,10 грн., у т.ч. 41284,73 грн. основного платежу та 20642,37 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.02.2003 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Майстер-Сервіс ЛТД»(продавець) (надалі ТОВ «Майстер-Сервіс ЛТД») та позивачем (покупець) було укладено договір б/н, відповідно умов якого продавець зобовязався передати у власність покупця товар (запасні частини до автомобілів та інші допоміжні матеріали) в асортименті та кількості згідно окремих замовлень, а покупець зобовязався прийняти та оплатити їх на умовах та у строки, визначені договором. Крім цього, продавець зобовязався за окремим замовленням виконувати спеціалізовані авторемонтні роботи, повязані з використанням поставлених ним запчастин і матеріалів, а саме: ремонт кондиціонерів, підбір компонентів лаків та фарб і технічних умов їх використання кузовні роботи по окремим типам автомобілів.

На виконання умов зазначеного договору позивачу було передано товар на загальну суму 94270,20 грн., у т.ч. 15711,70 грн. податку на додану вартість, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними. Отриманий покупцем товар був оплачений ним у повному обсязі, тобто на суму 94270,20 грн., на яку ТОВ «Майстер-Сервіс ЛТД»видало податкові накладні, відображені у подальшому позивачем у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг). Сума податку на додану вартість за даною операцією була включена до складу податкового кредиту підприємства відповідного звітного періоду.

Крім цього, на підставі договору б/н від 17.02.2003 р. ТОВ «Майстер-Сервіс ЛТД»виконало за окремим замовленням покупця супутні (спеціальні) роботи на загальну суму 70868,80 грн., в т.ч. 11811,47 грн. податку на додану вартість, які також були оплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується актами прийому-передачі робіт (послуг) та податковими накладними, та відображені у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг), що податковим органом не заперечується. Сума податку на додану вартість за даними операціями була включена підприємством до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Також судами попередніх інстанцій було встановлено, що на момент розгляду даної справи, договір б/н від 17.02.2003 р., укладений між ТОВ «Майстер-Сервіс ЛТД»та позивачем, був чинним.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця (платника податку) у двох примірниках.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, перелік яких встановлений зазначеним підпунктом. Податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом.

Як було зазначено, матеріалами справи підтверджено, що позивачем було отримано від ТОВ «Майстер-Сервіс ЛТД», належним чином оформлені податкові накладні на всю кількість отриманих товарів та послуг, відповідно до договору б/н від 17.02.2003 р.

Факт виконання позивачем господарських зобовязань за договором б/н від 17.02.2003 р. щодо оплати придбаних товарів та отриманих послуг також підтверджено відповідними платіжними документами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення спірних операцій та видачі податкових накладних, ТОВ «Майстер-Сервіс ЛТД»у встановленому законом порядку було зареєстровано платником податку на додану вартість, перебувало на обліку в контролюючому органі і мало свідоцтво платника податку на додану вартість.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано зазначили, що висновки відповідача про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат у 2003 році коштів у сумі 137615,83 грн., як оплати товарів і послуг за договором б/н від 17.02.2003 р. та відсутність у підприємства права на податковий кредит у розмірі 27523,15 грн., на підставі виданих ТОВ «Майстер-Сервіс ЛТД»податкових накладних, є помилковими.

Отже, доводи податкового органу про порушення позивачем приписів підпункту 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не знайшли свого матеріального підтвердження.

У звязку з зазначеним, підстав для донарахування позивачу податкових зобовязань на підставі податкових повідомлень-рішень від 16.02.2006 р. №0000222301/0 та № 0000212301/0 немає.

А відтак, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва у справі № 22а-27827/08 (32/551-А номер справи у суді першої інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду міста Києва від 21.05.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2009 р. у справі № 22а-27827/08 (32/551-А номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.

СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.