Ухвала суду № 15139593, 05.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" квітня 2011 р. м. КиївК-7541/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова на постанову Господарського суду Львівської області від16.11.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від09.04.2008 року по справі№18/306А(22а-4371/07)

за позовомПрокурора м.Львова в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова

доПриватного товариства «Велтур»

доПриватного малого підприємства «Західмаркетбуд»

провизнання недійсним господарського зобов'язання та застосування наслідків, передбачених ч.1 ст.208 ГК України

В С Т А Н О В И В:

Прокурор м.Львова в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова (далі ДПІ, орган податкової служби) звернувся до суду із позовною заявою про визнання недійсною угоди від 16.03.2006 року, укладеної між Приватним підприємством «Велтур»(далі ПП «Велтур», відповідач 1) та Приватним малим підприємством «Західмаркетбуд»(далі ПМП «Західмаркетбуд»).

Постановою Господарського суду Львівської області від16.11.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від09.04.2008 року по справі №18/306А(22а-4371/07), в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судові рішення обґрунтовано тим, що позивачем не доведено наявність умислу у відповідачів на укладання спірного договору з метою, завідомо суперечними інтересам держави і суспільства. А той факт, що рішенням Господарського суду Львівської області від 21.06.2007 року у справі №5/912-13/146А, яким визнано недійсними та скасовано установчі документи про державну реєстрацію ПП «Велтур», не є підставою для визнання недійсними всіх угод як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства.

У скарзі органом податкової служби було порушено питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у звязку з порушенням норм матеріального та процесуального права та задоволення позовної заяви в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.03.2006 року між ПП «Західмаркетбуд»/продавець/ та ПП «Велтур»/покупець/ була укладена угода № 13, відповідно до умов якої продавець прийняв на себе зобовязання поставляти, а покупець зобовязався приймати та оплачувати бензин, дизельне паливо та інші нафтопродукти, на умовах, в кількості та по ціні, яка визначена у відвантажувальних накладних. Орієнтовна сума договору визначена в розмірі 600000 грн.

Згідно висновку експерта № 3658 від 04.12.2006 року підписи від імені директора ПП «Велотур»ОСОБА_6 виконані не ОСОБА_6, а іншою особою; останній виконаний ОСОБА_7

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідно до постанови Господарського суду Львівської області від 21.06.2007 року по справі № 5/912-13/146А позов прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі ДПІ у Залізничному районі м. Львова задоволено, визнано недійсними та скасовано установчі документи, а саме: статут та свідоцтво про державну реєстрацію ПП «Велотур», код ЄДРПОУ 32262035.

Позивач вважає, зазначені вище обставини є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно ст.228 Цивільний кодекс України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено ч.2 ст.215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобовязання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Таким чином, вирішуючи питання в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору, судами не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, тому колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

Відповідно до вимог ст.207 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

Визнаючи угоду недійсною з підстав, передбачених ст.207 ГКУ, суди мають встановити у діях контрагентів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону. Зважаючи на що, судами при визнанні угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Встановлення умислу відповідачів на укладення спірного договору з метою, що завідомо суперечить інтересам соціальної держави і суспільства, було предметом дослідження в цій справі. Умисел на досягнення мети суперечної інтересам держави відповідачами, при укладенні спірного договору, не міг мати та не мав, що встановлено судом першої інстанції, оскільки всі зобовязання за договором та податкові зобовязання за даною операцією були відображені документально та не заперечуються позивачем. Наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише постановою господарського суду про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу під час укладення угоди при здійсненні ними підприємницької діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно ч.1 ст.208 ГКУ якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору є помилковим, оскільки в цій частині провадження у справі підлягало закриттю.

За викладених обставин судові рішення першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і підлягають скасуванню, в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору із закриттям провадження у ній, а в іншій частині залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Львівської області від16.11.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від09.04.2008 року по справі№18/306А(22а-4371/07) в частині відмови в задоволенні позову про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження в цій частині, в іншій частині - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили протягом пяти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийО.В.Карась

СуддіГ.К.Голубєва

А.О. Рибченко

М.О. Федоров

Т.М. Шипуліна