Постанова № 15137045, 22.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Михайлик А.С.

Суддя-доповідач - Нікулін О.А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2011 року справа №2а/0570/886/2011

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Нікуліна О.А.

суддів Радіонової О.О. , Жаботинської С.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Новоазовському районі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2011 року по справі № 2а/0570/886/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсталь» до Державної податкової інспекції у Новоазовському районі Донецької області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 грудня 2010 року № 0001592300/0,-

В С Т А Н О В И Л А :

У січні року позивач звернувся з адміністративним позовом до суду до Державної податкової інспекції у Новоазовському районі Донецької області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 грудня 2010 року № 0001592300/0.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2011 року по справі № 2а/0570/886/2011 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсталь» до Державної податкової інспекції в Новоазовському районі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001592300/0 від 27 грудня 2010 року задоволено, а саме:

визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0001592300/0 від 27 грудня 2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Марсталь» було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 44808,00 грн., з яких: за основним платежем - 29872,00 грн., за штрафними(фінансовими) санкціями - 14936,00 грн.

З постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та звернувся з апеляційною скаргою на неї, в якій зазначено, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права внаслідок чого неправильно вирішив справу, вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Марсталь»» є юридичною особою, перебуває на обліку як платник податків у Державній податковій інспекції у Новоазовському районі.

08 жовтня 2010 року Державною податковою інспекцією в Новоазовському районі було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Марсталь» щодо підтвердження відомостей від особи, що мала правовідносини з платником податків ПП «Талвар» за період з 01 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року, за наслідками проведення якої був складений Акт № 570/23/34940833 від 08 жовтня 2010 року (арк. справи 9-17). Згідно викладеного в акті, в ході перевірки не підтверджено наявність отримання товарів (послуг) ТОВ «Марсталь» від ПП «Талвар» за період з 01 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року, що свідчить про те, що правочини між зазначеними підприємствами здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до частин 1,2 статті 215, частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними та в силу статі 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

В порушення підпунктів 7.4.1. та 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту квітня 2008 року був включений податок на додану вартість в сумі 29 871,50 грн., сформований за результатами правовідносин із ПП «Талвар», що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість звітного податкового періоду квітня 2008 року на 29872,00 грн.

27 грудня 2010 року, на підставі викладених в акті перевірки висновків, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001592300/0 (арк. справи 8), яким позивачу було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість 44808,00 грн., з яких за основним платежем - 29872,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14936,00 грн.

Згідно підпункту 7.2.8 пункту 7.2. статті 7 закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.

Підпунктом 7.8.1 пункту 7.8. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал.

19 травня 2008 року позивачем було надано до податкової інспекції декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період квітень 2008 року (арк. справи 18-19). Відповідно до рядку 17 зазначеної декларації сума податкового кредиту звітного періоду складає 29872,00 грн. Згідно рядка 20 наданої декларації позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту звітного періоду складає 1617,00 грн. Відповідно до Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період квітень 2008 року) до складу податкового кредиту позивач включив податок на додану вартість за наслідками здійснення господарських операцій із ПП «Талвар» (індивідуальний податковий номер 34166091260) в сумі 29872,00 грн. ( арк. справи 20) на підставі податкової накладної № 316 від 03 квітня 2008 року, ПДВ в сумі 9420,00 грн. (арк. справи 26) та податкової накладної № 265 від 01 квітня 2008 року, ПДВ в сумі 20451,60 грн. (арк. справи 27).

Згідно з підпунктами 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно приписів цього підпункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Податкові накладні № 316 від 03 квітня 2008 року (арк. справи 26) та № 265 від 01 квітня 2008 року (арк. справи 27), виданої ПП «Талвар»» відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037). Наявними в матеріалах справи документами підтверджено віднесення до складу податкового кредиту квітня 2008 року податку на додану вартість в сумі відповідно 29872,00 грн. на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для включення зазначених сум до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Відповідно до вимог пункту 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30 травня 1997 року за № 166 дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник фізична особа, в інших випадках підписами відповідальних посадових осіб (керівник, головний бухгалтер), печаткою.

Відповідно до вимог пункту 1.6. Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 143 від 29 березня у декларації зазначаються усі передбачені в ній показники. Якщо будь-який рядок декларації не заповнюється через відсутність операції (суми), то такий рядок прокреслюється, крім випадків, прямо визначених у декларації. Дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

17 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Марсталь» (покупець) та Приватним підприємством «Талвар» (продавець) був укладений договір поставки № 17/03 (арк. справи 21). За умовами зазначеного договору продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором передати у власність покупця товар - металопрокат в асортименті, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити зазначений товар. Згідно пункту 1.2. договору ціна, кількість, одиниці вимірювання товару обумовлюються у замовленнях чи специфікаціях на поставку, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 9.1. договору поставки № 17/03 від 17 березня 2008 року договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 жовтня 2008 року. В період дії договору з позивачем та Приватним підприємством «Талвар» було узгоджено постачання товарів загальною вартістю 179229,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 29871,50 грн., що підтверджується специфікацією від 01 квітня 2008 року, копія якої наявна в матеріалах справи (арк. справи 57). Відповідно до наявних в матеріалах справи документів (видаткових накладних) за наслідками здійснення правових відносин між позивачем та ПП «Талвар»» складалися документи первинного бухгалтерського обліку - видаткові накладні, копія яких наявні в матеріалах справи (арк. справи 23, 24). Отримані позивачем від ПП «Талвар» товарно-матеріальні цінності були сплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи (арк. справи 28-30).

З пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким визначені правила формування податкового кредиту вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Відповідно до визначення, наведеного у пункті 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

На підтвердження використання придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності позивачем були надані видаткові накладні № РН-0000028 від 04 квітня 2008 року та № РН-0000026 від 01 квітня 2008 року.

Згідно видаткової накладної № РН-0000028 від 04 квітня 2008 року (арк. справи 60) позивачем було передано металопрокат ТОВ «Третій фактор» загальною вартістю 57650,40 грн., у тому числі ПДВ в сумі 9608,40 грн. Згідно видаткової накладної № РН-0000026 від 01 квітня 2008 року (арк. справи 63) позивачем було передано металопрокат ПП «Стіл-Сервіс»» загальною вартістю 124635,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 20772,50 грн.

Сума податку на додану вартість за наслідками здійсненого продажу, було включено позивачем до складу податкових зобов'язань звітного податкового періоду квітня 2008 року, що підтверджується податковими накладними № 25 від 04 квітня 2008 року, ПДВ в сумі 9608,40 грн. (арк. справи 65), № 23 від 01 квітня 2008 року, ПДВ в сумі 20772,50 грн. (арк. справи 66) та додатком № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до декларації за квітень 2008 року (арк. справи 20).

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, статтями 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені наступні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідач в обґрунтування висновків про нікчемність правочинів посилався на недотримання позивачем при укладанні та виконанні договорів вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недотримання вимог цих норм відповідач вважає ознакою нікчемності правочину з посиланням на частини 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України.

Проте, вказані частини 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України розмежовують підстави для визнання правочину недійсним (частина 1) та нікчемним (частина 2). Недотримання в момент вчинення правочину вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.

Правові підстави для визнання правочину нікчемним регулюються статтями 219, 220, 224, 226, 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку - на ухилення від сплати податків). Разом з тим відповідачем не було надано доказів встановлення порушення вимог податкового законодавства контрагентом позивача - ПП «Талвар» при здійсненні спірних операцій. Відповідно до наданої в судовому засіданні детальної інформації по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України та даних Акту перевірки № 2008/231-34166092 від 27 серпня 2010 року (арк. справи 83-99) відхилення між задекларованими податковими зобов'язаннями ПП «Талвар»» та ТОВ «Марсталь» відсутні. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ № 199385, відомості щодо припинення діяльності приватного підприємства «Талвар» станом на 16 лютого 2011 року відсутні.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до статті 198 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін; змінити постанову суду; скасувати її та прийняти нову постанову суду; скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі; визнати постанову суду нечинною і закрити провадження у справі; скасувати постанову суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: Підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Суд першої інстанції допустився порушень норм матеріального права, що потягло неправильне вирішення справи.

До ДПІ у Новоазовському районі надійшов акт про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Талвар» (код ЄДРПОУ 34166092) № 2008/231/34166092 від 27.08.2010 року (лист Алчевської ОДПІ № 33201/231-04 від 10.09.2010 року) яким встановлено порушення : пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. З, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р.-ДЬ468/97-ВР із змінами та доповненнями, п. 2 ст. 3 Закону України «Про" бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХІУ зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податок на додану вартість у квітні 2008 р. на загальну суму 440 грн.

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01.04.2008 р. по 30.04.2008 р. щодо придбання ПП "Талвар" товарів (робіт, послуг) у контрагентів - постачальників та продажу ПП "Талвар" товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів - покупців не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно п.1, п. 5, ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України було встановлено нікчемні право чини в т.ч.:

-по операціях з продажу товарів, (робіт, послуг) між ПП "Талвар" (код за ЄРПОУ 34166092) та контрагентами - покупцями;

-по операціях з придбання товарів, (робіт, послуг) між ПП "Талвар" (код за ЄРПОУ 34166092) та контрагентами - постачальниками.

Вказаним актом перевірки виявлено ознаки нікчемності по угодах з отримання та поставки товару контрагентам за період з 01.04.2008 р. по 30.04.2008 року.

Відповідно до чинного законодавства правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655. за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент 5 кладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України). За ст.662 ЦКУ продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до акту перевірки ПП «Талвар» № 2008/231/34166092 від 27.08.2010 року, правочини укладені між ПП «Талвар» та підприємствами постачальниками не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Відповідно до баз даних ДПС податкової, звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, перевіркою ПП «Талвар» (акт № 2008/231/34166092 від 27.08.2010 року) встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України від 16.01.2003 року № 435 - IV (зі змінами та доповненнями) „підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу."

Відповідно до п.2. ст. 215 ЦК України від 16.01.2003 року № 435 - IV (зі змінами та доповненнями) „недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом і нікчемний правочин).

Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закон}, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

В ході перевірки не підтверджено наявність отримання товарів (послуг) ТОВ -Марстать» від ПП «Талвар» за період з 01.04.2008 р. по 30.04.2008 року, що свідчить про те. що правочини між покупцем ТОВ «Марсталь» та постачальником ПП «Талвар» здійснені без мети настання реальних наслідків. Зазначені правочини відповідно до ч. 1. 2 ст.215, ч. 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до пп. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із :

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ...

Відповідно до п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) - об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

ТОВ «Марсталь» на порушення пп.7.4.1 , 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) до складу податкового кредиту Декларацій з податку на додану вартість за період з 01.04.2008 року по 30.04.2008 року включено податок на додану вартість у розмірі 29871.50 грн. сформованого за результатами взаємовідносин з ПП «Талвар» (код ЄДРПОУ 34166092). чим занижено суму податкового зобов'язання у розмірі 29872 грн., у тому числі за квітень 2008 у сумі 29872 грн..

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався норм матеріального та процесуального права під час вирішення справи, тобто наявні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Новоазовському районі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2011 року по справі № 2а/0570/886/2011 задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2011 року по справі № 2а/0570/886/2011 скасувати.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсталь» до Державної податкової інспекції у Новоазовському районі Донецької області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 грудня 2010 року № 0001592300/0 - відмовити.

Постанова за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через 5 днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого Адміністративного суду України протягом 20 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Головуючий О.А.Нікулін

Судді О.О.Радіонова

С.В.Жаботинська