Постанова № 15127424, 10.03.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м Сімферополь

10 березня 2011 р. (11:31год.) Справа №2а-13877/10/8/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі Гнатенко І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Кемпінг уют"

до Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим

про скасування рішення

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 25.11.10 р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 1408/9/10 від 20.11.09 р.;

Суть справи: позивач Приватне підприємство "Кемпінг уют" звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим про скасування рішення ДПІ у м. Алушті про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.09.10 р. № 0004502303.

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.11.10р. було відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення ДПІ в м.Алушті про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 34415 грн. за порушення п.п. 1, 2 ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг” №265/95-ВР від06.07.1995р. із змінами та доповненнями є неправомірним, оскільки перевіркою зроблено безпідставний висновок, що кошти у сумі 6883 грн. є виручкою від надання послуг з розміщення в приміщеннях позивача та тимчасове проживання, адже ці кошти є власністю адміністратора ОСОБА_7, які знаходились в іншому приміщенні в гаманці адміністратора та на вимогу перевіряючих були надані для огляду, та не є доходом позивача.

Представник позивача у судовому засіданні 10.03.11 р. наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.03.11 р. заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав, зазначених у запереченнях до позову, а саме наполягав на тому, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийнято на підставі та в межах закону, у звязку з порушенням позивачем вимог чинного законодавства в сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій. На підставі зазначеного вище, відповідач вважає рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.09.10 р. № 0004502303 в розмірі 34415,00 грн. правомірним та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

В ході судового розгляду судом було допитано у якості свідків адміністратора ОСОБА_7, яка була присутньою під час проведення перевірки, головних державних податкових ревізорів-інспекторів ДПІ в м. Алушті ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які проводили перевірку господарської діяльності позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Кемпінг уют" зареєстроване в якості юридичної особи, що підтверджується свідоцтвом по державну реєстрацію, виданим виконкомом Алуштинської міської ради 03.12.1997 р., ідентифікаційний номер 25135864 (а.с.9).

Позивач у 2010 році є платником єдиного податку, що підтверджується копією відповідного свідоцтва №102012431 від 03.12.09 р. серії Б №161368, виданого ДПІ в м. Алушта (а.с.74).

ПП "Кемпінг уют" здійснює такі види діяльності за КВЕД: діяльність готелів, надання місць кемпінгами, послуги з організації подорожувань, що підтверджується відповідною довідкою з ЄДРПОУ Відділу статистики у м. Алушта серії АБ №406959 (а.с.70) та на підставі дозволу на початок роботи №АЛ-048, виданого Алуштинським міським відділом ГУ МНС України у АРК 19.05.06 р., дія якого продовжена (а.с.127).

21.08.10 року посадовими особами ДПІ в м.Алушті на підставі направлень №№910, 911, №912 від 19.08.10 року (а.с.52,53), доповнення до плану контрольно-перевірочної роботи сектору контролю за субєктами господарювання, що здійснюють розрахунки в готівковій формі на серпень 2010 р. (а.с.54) було проведено перевірку господарської одиниці - будівлі адміністрації, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, щодо дотримання субєктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої складено акт № 000155 від 21.08.10 року (а.с.47-48, надалі - акт перевірки).

Перевірка проводилась у присутності адміністратора ОСОБА_7 та бармена ОСОБА_6. Адміністратор ОСОБА_7 була ознайомлена з направленнями на перевірку та отримала їх примірники, що підтверджується її підписом на цих направленнях (а.с.52-53).

В ході перевірки було встановлено порушення п. 1, 2 ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг”№265/95-ВР від06.07.1995р. із змінами та доповненнями (далі Закон №265/95-ВР), а саме: проведення розрахункової операції без застосування реєстратора розрахункових операції та невидача розрахункового документу, а саме: послуга проживання на двох осіб строком на 4 доби, по 160 грн. за добу на суму 640грн., та комплексний обід на суму 30 грн., а також на місці проведення розрахунків знаходилась сума у розмірі 6883 грн., яка є доходом від господарської діяльності позивача, серед яких були грошові кошти у розмірі 670 грн. за проживання та обід.

Представника позивача адміністратора ОСОБА_7 та бармена ОСОБА_6 було ознайомлено з Актом перевірки, який вони підписали із зауваженнями та отримали один примірник акту. У п.4.1. Акту перевірки «Зауваження до акту перевірки» ОСОБА_7 власноручно написала, що грошові кошти в сумі 6193 грн. - це кошти її власні. ОСОБА_6 записала, що не видала чек у звязку із тим, що не має касового апарата (а.с.47-48).

В ході перевірки перевіряючими було складено три описи наявних грошових коштів у таких обєктах перевірки як «буфет», «кемпінг» та «будинки, проживання», так:

- в обєкті перевірки під назвою «буфет» було виявлено та описано коштів на суму 50 грн., бармен ОСОБА_6 зазначила в описі, що 50 грн. отримано від реалізації, касового апарату не має, тому касові чеки не видавала при розрахунках (а.с.49),

- в обєкті перевірки під назвою «кемпінг» було виявлено та описано коштів на суму 6193 грн., адміністратор ОСОБА_7 зазначила в описі, що кошти у розмірі 6193 грн. є її власними коштами (а.с.50),

- в обєкті перевірки під назвою «будинки, проживання» було виявлено та описано коштів на суму 640 грн., адміністратор ОСОБА_7 зазначила в описі, що чек за оплату за проживання виписує директор ОСОБА_8 (а.с.51).

На підставі Акту перевірки № 000155 від 21.08.10 року ДПІ у м.Алушті було прийнято рішення № 0004502303 від 06.09.10 р. про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 34415 грн. на підставі п.1 ст.17 Закону №265/95-ВР за порушення п.п. 1,2 ст. 3 цього Закону (6883 грн. х 5 = 34415 грн.) (а.с.23).

Позивач, не погодившись із висновками акту перевірки та рішенням про застосування штрафних санкцій, звернувся до ДПІ в м. Алушті з листом від 27.08.10 р. №5273/10 про скасування вищенаведеного рішення ДПІ в м. Алушта (а.с.22).

ДПІ в м. Алушта, розглянувши скаргу позивача, листом від 01.09.10р. № 4741/10/23 відмовила у задоволенні скарги позивача (а.с.24).

Позивач, не погоджуючись із винесенням Державною податковою інспекцією в м.Алушті рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від № 0004502303 від 06.09.10 р. у сумі 34415 грн., звернувся до суду та просить скасувати вищенаведене рішення.

В ході судового розгляду судом було допитано у якості свідка адміністратора ОСОБА_7, яка була присутньою під час проведення перевірки, яка пояснила, що 21.08.10р. прийшов чоловік, який заплатив за номер 640 грн. за двох осіб за чотири доби (доба 80 грн. за одну особу), розрахувався купюрами по 200 грн. та по 20 грн. Свідок ОСОБА_7 попередила чоловіка, що директора, який виписує прибуткові касові ордери, немає і тому касовий ордер вона виписати не може, а коли прийде директор йому буде виписаний касовий ордер. Чоловік погодився та заселився. Свідок ОСОБА_7 пояснила, що в обовязки адміністратора входять тільки поселення та послуги, повязані з поселенням, харчування у вартість за проживання не входить, у звязку із чим зі свідком за харчування чоловік не розраховувався. Свідок також пояснила, що чоловік розрахувався трьома купюрами по 200 грн. та вони були нові та гарні та після того, як чоловік пішов, свідок поміняла їх на свої власні гроші меншим номіналом, але в тій же кількості, які були на вигляд старішими та знаходились в іншому приміщенні цієї ж будівлі, де й мешкала ОСОБА_7 Приблизно через 10 хвилин підїхала машина з трьома чоловіками, які показали свідку посвідчення працівників податкової міліції м. Алушта, вони запитали директора, свідок пояснила, що його не має, після чого перевіряючі попросили надати документи для перевірки, які адміністратор їм надала для ознайомлення. Пізніше підійшов чоловік, який розраховувався за номер та представився працівником податкового органу, попросив повернути гроші за номер. Свідок ОСОБА_7 надала йому гроші у розмірі 640 грн., але іншим номіналом, ніж він надавав при розрахунку, однак, побачивши, що купюри надані в іншому номіналі, чоловік почав вимагав надати йому кошти саме тими купюрами, якими він розраховувався. Свідок ОСОБА_7 пояснила чоловіку, що вона їх розміняла своїми власними грошима із свого гаманця, але перевіряючі наказали принести гаманець для огляду з метою знаходження в її коштах саме тих купюр, якими був проведений розрахунок за послуги проживання. Свідок ОСОБА_7 пояснила, що чоловіки їй морально та психічно погрожували впродовж деякого часу, після чого вона не витримала та пішла до себе в кімнату, де вона мешкала та винесла гаманець зі своїми власними коштами, їх було біля 7 тис. грн., а перевіряючі почали переписувати всі кошти, склали два опису, в одному з них свідок написала, що сума є її власними коштами, а в другому що чек виписує директор, про що вона попереджала чоловіка.

Свідок ОСОБА_7 також пояснила, що її робочий кабінет в адміністративній будівлі кемпінгу, де і відбувся розрахунок з чоловіком за послуги проживання у сумі 640грн., який в подальшому представився працівником податкового органу, має вивіску «Адміністрація». Свідок ОСОБА_7 також пояснила, що пояснювальну записку вона писала для директора та вона не памятає, коли саме вона її писала, під час перевірки чи після. Також свідок ОСОБА_7 пояснила, що кемпінг, в якому вона працювала адміністратором, є дешевим відпочинком, та на час проведення перевірки в ньому мешкала всього одна особа, оскільки 21 серпня 2010р. це вже кінець курортного сезону, всього кемпінг розрахований на 90 осіб.

В ході судового розгляду судом було допитано в якості свідка головного державного податкового ревізора-інспектора ДПІ в м.Алушті ОСОБА_3, який проводив перевірку в будівлі адміністрації за адресою: АДРЕСА_1. Свідок пояснив, що перевірку проводили в адміністративному корпусі та буфеті, перевірка почалась з того, що він разом із ОСОБА_4 чекали в машині, поки ОСОБА_5 пішов встановлювати факт надання послуг з проживання та харчування, після їх встановлення вони почали перевірку, представились адміністратору, надали посвідчувальні документи, адміністратор на їх вимогу надав документи підприємства для огляду, серед яких було свідоцтво про сплату єдиного податку. Після чого працівники податкового органу запропонували адміністратору показати гроші, вона надала 640 грн., серед яких не було купюр, якими розраховувався один з перевіряючи за послуги проживання. Адміністратор надала 6 купюр по 100 грн. та 2 купюри по 20 грн. Перевіряючі попросили надати ті купюри, якими розраховувався один з них, на що адміністратор пішла у сусіднє приміщення у тій же адміністративній будівлі, принесла косметичку, в якій було 6193 грн., після чого перевіряючі склали два покупюрних описи: один на 640 грн. тобто на суму коштів, які знаходились на місці проведення розрахунків в адміністративному корпусі, другий опис на суму коштів 6193 грн., які були знайдені в косметичці адміністратора, цей опис було складено там же, де і перший. Адміністратор записала свої зауваження в обох описах грошових коштів.

Свідок ОСОБА_3 пояснив, що у разі відсутності приходних касових ордерів, порушення описується як відсутність РРО, РК, КОРО. Свідок також зазначив, що 6193 грн. - це сума, яка знаходилась на місці проведення розрахунків та розцінена як сума, що отримана від надання послуг проживання за невизначений час. Свідок також пояснив, що кошти у сумі 640 грн. та 6193 грн. знаходились в різних місцях перед перерахунком, 640 грн. - в кімнаті, де проводився розрахунок з ОСОБА_5, а 6193 грн. в іншій кімнаті для особистого проживання адміністратора у тій же адміністративній будівлі.

В ході судового розгляду судом було допитано у якості свідка головного державного податкового ревізора-інспектора ДПІ в м.Алушті ОСОБА_4, який проводив перевірку в будівлі адміністрації за адресою: АДРЕСА_1. Свідок пояснив, що територія кемпінгу огороджена, складається з декількох одноповерхових будівель, в одному з яких знаходилась кімната адміністратора та в 7 метрах буфет, який є стаціонарним обєктом з літньою площадкою, всередині якого знаходиться барна стійка та столики на літній площадці.

Свідок ОСОБА_4 пояснив, що він разом із ОСОБА_3 перевіряли буфет, а саме підійшли до барної стійки, за якою знаходилась бармен ОСОБА_6. До цього моменту інспектор Харакчиєв вже встановив факт реалізації обіду на 30 грн., шляхом його оплати готівковими коштами. Перевіряючі представились та попросили перерахувати грошові кошти та склали покупюрний опис, на місці проведення розрахунків в буфеті було 50 грн., разом із сплаченими за обід 30 грн. ОСОБА_5.

Стосовно перевірки у адміністратора, свідок ОСОБА_4 пояснив, що ОСОБА_5 зняв кімнату за 640 грн. на двох чоловік на 4 доби. В ході перевірки адміністратора було встановлено відсутність касового апарату, касової книги, не було виписано приходно-касового ордеру, чому в акті перевірки про це не вказали - пояснити не може.

Свідок ОСОБА_4 також зазначив, що в ході перевірки було встановлено, що позивач є платником єдиного податку, у такому разі, якщо підприємець працює по касовій книзі, то він може не мати КОРО, але повинен виписувати приходно-касовий ордер, який не було видано на суму 640 грн. Свідок зазначив, що позивач зобовязаний був також видати чек на 30 грн. за сплату обіду.

Свідок ОСОБА_4 також зазначив, що гроші у сумі 6883 грн. були власноручно винесені адміністратором з іншого приміщення, не в якому проводились розрахунки, в їх числі були купюри, якими розраховувався ОСОБА_5, адміністратор пояснювала, що кошти у розмірі 6193 грн. є її власними коштами. Свідок вважає, що сума у розмірі 6883 грн. - це кошти, повязані із здійсненням господарської діяльності підприємством.

В ході судового розгляду судом було допитано у якості свідка головного державного податкового ревізора-інспектора ДПІ в м. Алушті ОСОБА_5, який проводив перевірку в будівлі адміністрації за адресою: АДРЕСА_1. Свідок пояснив, що спочатку він встановлював факт реалізації послуг проживання в будівлі адміністрації, а саме заплатив там 640 грн. за проживання, розрахунковий документ виданий адміністратором не був. Розрахунок був проведений чотирма купюрами по 200 грн., адміністратором надано здачу 160 грн., після чого він дізнався, де можна поїсти та йому запропонували пройти до буфету, де вартість обіду склала 30 грн., які свідок заплатив, а йому не було видано розрахункового документу.

Свідок ОСОБА_5 зазначив, що адміністратор пояснювала йому, що прибутковий касовий ордер вона видати йому не може, адже їх видає тільки директор та пообіцяла видати його наступного дня. Після цього підійшли колеги та почали проводити перевірку в будівлі адміністрації, де і проводився розрахунок за проживання. Свідок вимагав надання чеку за сплату ним обіду, але бармен пояснила, що не має РРО.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що будівля адміністрації складається з двох приміщень, в одному з яких проживає адміністратор, а інше є місцем проведення розрахунків, де стоїть сейф. Свідок пояснив, що він не бачив куди саме поклала адміністратор 640 грн.

Стосовно складання трьох описів грошових коштів, свідок ОСОБА_5 пояснив, що в описах вказані різні місця їх складання з метою розрізнення суми розміром 640 грн. та 6193 грн. Адміністратор пояснила, що сума у розмірі 6193 грн. є її власними коштами, хоча саме в них знаходились купюри, якими розраховувався свідок. Третій опис склали в буфеті.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що адміністратор в ході перевірки не представляла касову книгу та приходні касові ордера. Свідок підтвердив, що кошти у розмірі 640 грн. знаходились у кімнаті, де з ним проводились розрахунки за послуги проживання, а кошти у розмірі 6193 грн. адміністратор винесла з іншого приміщення цієї ж будівлі та вказала, що це її власні кошти, але перевіряючі розцінили ці кошти як одержані підприємством за надання послуг з проживання.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає можливим частково задовольнити позовні вимоги, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частинами 1,3 статті 4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями станом на час прийняття оскаржуваного рішення) Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 13.07.2000 № 886/2000 Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Виходячи з системного аналізу вищевикладених норм, суд приходить до висновку про те, що ДПІ в м. Алушті є територіальним органом виконавчої влади, яка у правовідносинах з юридичними особами, в тому числі пов'язаними із контролем за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового та безготівкового обігу, реалізує владні управлінські функції, через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні пп.7 п.1 ст.3 КАС України.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

До прав органів державної податкової служби згідно з п. 1 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” №509-XII від04.12.1990р. (із змінами та доповненнями станом на час прийняття оскаржуваного рішення) (далі Закон №509-XII) відноситься здійснення документальних невиїзних перевірок, а також планових та позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями іншими відокремленими підрозділами, що не мають статус юридичної особи а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначені Законом України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” № 265 від 06.07.1995 р. (із змінами та доповненнями станом на час прийняття оскаржуваного рішення)(далі Закон №265).

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (пункт 1 ст.3 Закону №265);

видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції (пункт 2 ст.3 Закону №265).

Що стосується обґрунтованості застосування до позивача штрафних санкцій за порушення позивачем п.п.1, 2 ст. 3 Закону № 265, а саме проведення розрахункової операції без використання РРО, РК, КОРО та невидачу розрахункового документу на суми 640 грн., 6193 грн., 30 грн. та невидачу розрахункового документу, на підставі п. 1 ст.17 Закону № 265 у розмірі 34415грн., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що в ході перевірки перевіряючими було встановлено нероздрукування та невидачу розрахункового документу на суму 640 грн. за надання позивачем послуг з проживання та відсутність у позивача РРО, РК, КОРО, що на думку відповідача є порушенням п.п.1, 2 ст. 3 Закону № 265, про що було зазначено в акті перевірки.

Суд зазначає, що позивач в 2010 році працював в обєкті, що перевірявся, на спрощений системі оподаткування та звітності, про що зазначено в самому акті перевірки, відтак працівники контролюючого органу повинні були в ході перевірки встановити, яким чином здійснюється оприбуткування готівки в касі підприємства на обєкті, що перевірявся, з урахуванням особливостей реалізації різних видів продукції та послуг, зокрема послуг проживання в кемпінгу та реалізації обіду в барі, а відтак повинні були встановити факт наявності чи відсутності Книги обліку доходів та витрат та касової книги.

Суд зазначає, що формою акту перевірки передбачений конкретний пункт щодо встановлення під час перевірки наявності у позивача касової книги, зокрема пункт 2.1.10 акту перевірки, в якому проставлений перекреслений знак «Z», що розцінюється судом як незясування під час перевірки факту наявності чи відсутності у позивача касової книги, в той час як встановлення цього факту має важливе значення для розгляду справи, оскільки позивач здійснює свою діяльність на спрощений системі оподаткування, отже може мати особливості при проведенні різних видів діяльності, в тому числі при здійсненні розрахунків за готівку.

Позивачем в ході судового розгляду надано для огляду Книгу обліку доходів та витрат приватного підприємства «Кемпінг уют», яка ведеться позивачем за період з 2000 по 2010 роки, є пронумерованою, прошнурованою, скріпленою печаткою та зареєстрованою в ДПІ в м.Алушті. До матеріалів справи долучено копії деяких аркушів цієї Книги, що стосуються періоду перевірки, зокрема за період з 06.08.10 р. по 25.08.10 р., зі змісту якої вбачається, що 21.08.10 р. позивачем в цій Книзі не було зазначено про наявність виручки, що на думку суду є доказом того, що дійсно грошові кошти за проживання у сумі 640 грн. не були вказані як дохід, отриманий 21.08.10 за надання послуг із проживання та були повернуті перевіряючому (а.с.71-73).

Крім того, позивачем надано для огляду Касову книгу приватного підприємства «Кемпінг уют» на 2010 рік, яка є пронумерованою, прошнурованою, скріпленою печаткою позивача. До матеріалів справи долучено копії деяких аркушів цієї Книги, що стосуються періоду перевірки, зокрема за період з 20.08.10 по 23.08.10, зі змісту якої вбачається, що дійсно прибутковий касовий ордер за 21.08.10 позивачем не виписувався та грошові кошти, одержані від працівника податкового органу 21.08.10 у сумі 640грн. не були оприбутковані в касовій книзі

Судом встановлено, що статтею 9 Закону № 265 встановлений перелік підстав, за якими реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, а саме п.1 ч.1 цієї статті встановлено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Оскільки за ПП "Кемпінг уют" здійснює такі види діяльність за КВЕД як діяльність готелів, надання місць кемпінгами, послуги з організації подорожувань, що підтверджується відповідною довідкою з ЄДРПОУ Відділу статистики у м. Алушта серії АБ №406959 та Статутом позивача, то позивач на підставі п.1 ч.1 ст. 9 Закону № 265 має право не застосовувати РРО, КОРО та РК при здійсненні господарської діяльності з надання послуг з проживання в кемпінгу.

Суд зауважує, що перевіркою не були охоплені питання наявності чи відсутності у позивача книги обліку доходів та витрат та касової книги, не був встановлений факт неоформлення та невидачі при проведенні розрахункової операції із надання послуг проживання в кемпінгу прибуткового касового ордеру, оскільки на думку представника відповідача та допитаних свідків, які проводили перевірку, позивач при здійсненні розрахунків за ці послуги мав видати розрахунковий документ а саме касовий чек або розрахункову квитанцію та вести книгу обліку розрахункових операцій, в той час як відповідачем не враховано того, що позивач здійснює діяльність в кемпінгу із застосуванням спрощеної системи оподаткування та звільнений від обовязку оформлення розрахункових операцій з надання послуг проживання в кемпінгу саме через РРО, РК та КОРО, а отже позивач має право на проведення розрахункової операції з надання послуг проживання в кемпінгу з оформленням та видачею прибуткового касового ордеру.

При цьому суд зазначає, що у звязку з тим, що позивачем дійсно не був оформлений та виданий прибутковий касовий ордер за 21.08.10 на суму 640грн. коштів, отриманих від працівника ДПІ за надання послуг проживання в кемпінгу, позивачем було порушено норми Закону № 265 щодо проведення розрахункової операції з надання послуг проживання без оформлення та видачі прибуткового касового ордеру, за яке п.7 ст.17 Закону № 265 передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але відповідачем не було встановлено цього порушення в ході перевірки, зокрема, акт перевірки не містить виявлення перевіркою такого порушення і навпаки відповідач наполягає на необхідності оформлення та видачі позивачем розрахункового документу (касовий чек РРО або розрахункова квитанція) та застосування при здійсненні цієї розрахункової операції КОРО, що виключає можливість застосування ще й касової книги як способу оприбуткування готівки, що на думку суду свідчить про помилковість висновків відповідача та неправильну фіксацію в акті перевірки факту виявленого порушення.

Враховуючи те, що позивач обґрунтовано не використовує РРО, КОРО та РК при здійсненні розрахункових операцій з надання послуг проживання в кемпінгу, отже і не може здійснювати роздрукування та видачу покупцеві послуг розрахункового документу, поняття якого визначено ст. 1 Закону № 265, в якому зазначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну, адже такий документ може бути роздрукований тільки за допомогою РРО, від застосування якого позивач звільнений.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача щодо порушення позивачем норм Закону № 265 у звязку із відсутністю у нього РРО,РК,КОРО та не видачею ним 21.08.10 розрахункового документу на суму 640 грн. за надання позивачем послуг з проживання в кемпінгу.

Також суд вважає необґрунтованими висновки працівників контролюючого органу, які проводили перевірку, щодо того, що кошти у розмірі 6193 грн. є коштами від реалізації послуг проживання в кемпінгу позивачем, адже з пояснень адміністратора та самих перевіряючих вбачається, що кошти у сумі 6193 грн. адміністратор ОСОБА_7 винесла для їх перерахунку під час перевірки з кімнати, в якій вона проживала, а розрахунки з клієнтами кемпінгу здійснюються в іншій кімнаті під назвою «Адміністрація», та адміністратор пояснювала в ході перевірки щодо належності суми 6193грн. саме їй та зазначила про це в акті перевірки та в описах грошових коштів.

Відповідно до ст. 2 Закону №265 місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Більш детально визначено поняття «місце проведення розрахунку» у Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України N 833 від 15.06.2006р., а саме місце проведення розрахунку - це є каса, грошовий ящик, сейф тощо. Забороняється зберігання на місці проведення розрахунку (в касі, грошовому ящику, сейфі тощо) готівки, що не належить суб'єкту господарювання, а також особистих речей касира чи інших працівників.

Предметом доказування у даному випадку є встановлення місця проведення розрахунків із покупцями в обєкті, що перевірявся, оскільки при визначенні місця проведення розрахунків в даному випадку між сторонами є спір та розбіжності.

Судом встановлено, що наказом директора ПП «Кемпінг уют» № 2 від 02.08.10 р. з метою дотримання на підприємстві касової дисципліни було визначено розташувати касу підприємства в приміщенні, визначеному як «Адміністрація»; обладнати касу для зберігання готівкових грошових коштів підприємства сейфом; виключити зберігання готівкових грошових коштів персоналу підприємства в касі (сейфі) підприємства; виконання обовязків касира покладено на ОСОБА_7 (а.с.26).

З інвентарної справи на будівлю АДРЕСА_1, вбачається, що в будівлі адміністрації наявні 2 приміщенні, одне з яких - це кімната «Адміністрація», інша кімната для мешкання адміністратора (а.с.105).

Матеріалами справи та поясненнями свідків підтверджено, що місцем проведення розрахунків є одна кімната, на якій знаходиться вивіска «Адміністрація» та в якій саме знаходились кошти у розмірі 640 грн. за надання послуг проживання та сейф, а кошти у розмірі 6193 грн. знаходились в гаманці адміністратора та були принесені адміністратором з кімнати, де вона мешкала, отже кошти у сумі 6193грн. знаходились в особистих речах адміністратора, проти чого не заперечували працівники ДПІ, допитані судом в якості свідків.

Отже місцем проведення розрахунків у даному випадку є кімната, де проводився розрахунок з перевіряючими за надання з проживання в кемпінгу та де знаходиться сейф з документами підприємства, кімната під назвою «Адміністрація», а кімната мешкання адміністратора, в якій зберігались особисті кошти адміністратора кемпінгу у сумі 6193 грн., не може бути місцем проведення розрахунків.

Крім того суд приймає до уваги те, що перевіряючі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 підтвердили, що адміністратор ОСОБА_7 кошти у розмірі 6193 грн. принесла з іншої кімнати у гаманці чи косметичці, яка належить їй, що також є підтвердженням того, що ці кошти не є коштами від здійснення підприємством господарської діяльності, а є власними коштами адміністратора кемпінгу.

Крім того суд вважає, що під час перевірки не було безпосередньо встановлено, що кошти у розмірі 6193 грн. є коштами від здійснення позивачем господарської діяльності з надання послуг з проживання, оскільки факт надходження цих коштів перевіркою не встановлювався, отже в цій частині працівниками податкового органу зроблено припущення про надходження коштів у сумі 6193грн. як коштів, які отримані підприємством від надання послуг проживання в кемпінгу, а отже перевіркою не встановлено, за який період надійшли ці кошти, від кого та за надання яких саме послуг.

Працівники контролюючого органу дійшли висновку, що кошті у сумі 6193грн. є коштами від надання позивачем послуг з проживання в кемпінгу на підставі того, що купюри, якими розраховувався один з перевіряючи, знаходились саме в цій сумі. Але адміністратор в судовому засіданні та під час перевірки пояснювала, що ці купюри, якими розраховувався перевіряючий вона розміняла своїми власними коштами зі свого гаманця, у звязку із чим у сумі 6193 грн. знаходились купюри перевіряючого. Суд вважає, що наявність купюр, якими розраховувався перевіряючий у власних коштах адміністратора не підтверджує того, що ці кошти є прибутком підприємства, адже в кімнаті, де проводились розрахунки знаходилась сума у розмірі 640 грн., отримана від перевіряючого за надання йому послуг, але іншим номіналом. Суд вважає, що для розгляду справи немає значення, купюрами якого номіналу було здійснено розрахунок за надання послуг та на відповідальність не впливає факт того, чи того самого номіналу були надані купюри для перерахунку при проведенні перевірки, адже це не є предметом перевірки та не може бути предметом доказування у справі.

Отже суд зазначає, що в розумінні норм чинного законодавства України місцем проведення розрахунків в будівлі адміністрації, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, діяльність в якому здійснює позивач є саме кімната адміністратора, в якій зберігаються грошові кошти від надання позивачем послуг з проживання в кемпінгу, а грошові кошти, що були принесені адміністратором з кімнати, в якій вона мешкає - не можуть бути розцінені судом як грошові кошти, які знаходились на місці проведення розрахунків, а отже не повинні були бути перераховані та описані у якості коштів підприємства, отриманих від надання послуг проживання.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 Закону № 265 у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки - до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність.

Враховуючи те, що позивач не повинен проводити розрахункові операції з надання послуг проживання в кемпінгу за допомогою РРО, РК та КОРО та видавати розрахунковий документ, тоді як саме ці порушення були встановлені в ході перевірки, суд вважає необґрунтованим застосування до позивача штрафних санкції на суму 34165 грн. на підставі п.1 ч.1 ст. 17 Закону № 265, а саме у пятикратному розмірі суми, зазначеної в акті перевірки у якості прибутку, отриманого за надання послуг з проживання у розмірі 6863 грн., з яких 640 грн. грошові кошти, отримані підприємством за надання послуг з проживання від працівника контролюючого органу та 6193 грн. власні грошові кошти адміністратора кемпінгу, у звязку із чим, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд погоджується із застосуванням штрафних санкцій оскаржуваним рішенням у сумі 250 грн. за непроведення розрахункової операції за послуги харчування в буфеті за допомогою РРО, РК, КОРО на суму 50 грн., яка була виявлена перевіряючими у буфеті та не видачею розрахункового документу на суму 50 грн. при наданні цих послуг, виходячи з наступного.

Так відповідно до ст.9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Відповідно до ст.10 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” встановлено перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим, встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики і Державної податкової адміністрації України.

Такий перелік встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від23.08.2000р. №1336 "Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", він містить 27 пунктів, які містять форми та умови проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, за якими законодавець дозволив проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, але позивач здійснюючи господарську діяльність у сфері громадського харчування не підпадає до визначених у переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі та громадського харчування, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач, здійснюючи господарську діяльність у сфері надання послуг з харчування та торгівлі в буфеті на території кемпінгу повинен застосовувати РРО, РК, КОРО та видавати відповідні розрахункові документи, а отже застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 250 грн. на підставі п.1 ст.17 Закону №265 у пятикратному розмірі вартості проданих товарів, а саме на 50 грн. є обґрунтованим та законним, у звязку із чим суд вважає позовні вимоги в цій частині протиправними та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд при розгляді справи також врахував, що під час перевірки в буфеті на місці проведення розрахунків виявлено та проведено опис грошових коштів саме у розмірі 50 грн., та позивачем не заперечувався в ході судового розгляду факт здійснення послуг з харчування саме на 50 грн., та бармен при складанні опису грошових коштів на місці проведення розрахунків підтвердив, що чеки не видаються, у звязку із тим, що немає РРО, таким чином підтвердив порушення позивачем п.п.1,2 ст. 3 Закону № 265.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню, а саме у частині скасування рішення ДПІ в м. Алушті № 0004502303 від 06.09.10 р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 34165 грн. за порушення п.п. 1,2 ст.3 Закону № 265 та на підставі п.1 ст.17 Закону № 265.

Крім того суд зазначає, що може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 162 КАС України встановлені повноваження суду при вирішенні справи, до переліку яких входить право суду прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Приймаючи до уваги те, що у відповідності до ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог та визнати частково протиправним та скасувати рішення ДПІ вм.Алушті № 0004502303 від 06.09.10 р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 34165 грн.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Частиною 3 статті 94 КАС України встановлено, якщо адміністративний позов задоволений частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Враховуючи, що правило щодо пропорційності стягнення судових витрат не поширюється на правовідносини, повязані з немайновими вимогами, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 3,40 грн.

У звязку зі складністю справи судом 10.03.11 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови, а 15.03.11 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94,158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ в м.Алушті № 0004502303 від 06.09.10 р. в частині порушення п. 1,2 ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг” та застосування до Приватного підприємства "Кемпінг уют"штрафних санкцій у сумі 34165 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Кемпінг уют"судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кушнова А.О.