Постанова № 15127421, 25.01.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

25 січня 2011 р. (16:29) Справа №2а-14393/10/7/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Силантьєвої О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Криммолоко"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

від позивача представник за довіреністю ОСОБА_1,

від відповідача представник за довіреністю ОСОБА_2,

Обставини справи: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006824001/0 від 19.10.2010р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення, відповідач дійшов неправильних висновків щодо господарської діяльності позивача щодо укладення та виконання умов договору на поставку товару з контрагентом ТОВ «ЕОЛЛА» та формування з підстав здійснення такої операції податкового кредиту з ПДВ.

Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не враховані положення діючого законодавства та необґрунтовано зроблені висновки про непроведення господарських операцій між позивачем та контрагентом, в результаті чого зроблені неправомірні висновки про нікчемність правочинів та безтоварність здійснених операцій, та як наслідок неправомірно вказано на порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити. Правова позиція викладена відповідачем у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.65-66). Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржуване рішення прийняте ним на підставі встановлених перевіркою порушень з боку позивача норм Закону України «Про податок на додану вартість», обґрунтовано та з додержанням вимог чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

04.10.2010 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим було проведено документальну невиїзну перевірку Відкритого акціонерного товариства «Криммолоко» з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «ЕОЛЛА» за період 01.07.2010 р. по 31.07.2010 р., за результатами якої складено акт № 335/40-01/00450693 (а.с.22-29) (далі по тексту акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення №0006824001/0 від 19.10.2010 р. (а.с.33), яким за порушення п.п. 7.4.1, 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. зі змінами та доповненнями, на підставі підпункту «б» п.п. 4.2.2 ст.4, п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-111, визначено ВАТ «Криммолоко» суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на додану вартість в розмірі 176698,12 грн., з яких 135921,63 грн. - основний платіж, 40776,49 грн. штрафні санкції.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відкрите акціонерне товариство «Криммолоко» є платником податку на додану вартість, що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про реєстрацію у якості платника ПДВ № 00395664 від 23.09.1997 р.

Згідно до висновків акту, перевіркою встановлено порушення п. п. 7.4.1, 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (із змінами та доповненнями) та донараховано податку на додану вартість за липень 2010 року в сумі 135921,63 грн.

Відповідно до акту перевірки, під час перевірки встановлено, що ВАТ «Криммолоко» було сформовано податковий кредит за рахунок ТОВ НВФ «ЕОЛЛА» у липні 2010 року на суму ПДВ 135921,63 грн. За даними дослідного програмного забезпечення «Автоматизоване співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» податкова звітність ТОВ «НВФ «ЕОЛЛА» за червень та липень 2010 р. має статус «не визнана, як податкова звітність».

В акті вказано, що кількість працюючих осіб ТОВ «НВФ «ЕОЛЛА» становить 2 особи.

Дані факти, згідно до змісту акту перевірки, свідчать, що операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходженням майна, наявності достатніх трудових ресурсів, виробничо складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання товару або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів.

Також відповідач дійшов висновку, що вказаний правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, на підставі ч.1 ст.203., ст. ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.207, ст.208 Господарського кодексу України прирівнюється до нікчемного.

На думку відповідача така угода не створює юридичних наслідків, ВАТ «Криммолоко» у порушення п. п. 7.4.1, 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (зі змінами та доповненнями) включило до складу податкового кредиту у липні 2010 року суму 135921,63 грн.

Оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частин 1,2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідного положень ч. 3 ст. 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З викладених в акті перевірки фактів вбачається, що відповідач при проведенні перевірки отримав від позивача: податкову накладну від 30.07.10р. №539 отриманої від ТОВ «НВФ «ЕОЛЛА», накладну №30/07-2 від 30.07.10р., договір на закупівлю молока від 21.06.10р., акт звірки взаєморозрахунків від 01.08.10р. (а.с.27).

Із змісту податкової накладної від 30.07.10р. №539 (а.с.44) вбачається, що вона виписана за номенклатурою поставки товару «молоко», на загальну суму операції з ПДВ 815529,80грн., у тому числі ПДВ 135921,63грн.

Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 71,72 КАС України, обставини щодо отримання позивачем податкової накладної від ТОВ «НВФ «ЕОЛЛА» на вказану в акті перевірки суму податкового кредиту, не викликають сумніву, отже ці обставини є такими, що не заперечуються сторонами та не підлягають доказуванню.

Слід відзначити, що матеріалами справи, у тому числі актом перевірки, не підтверджується, а з боку відповідача, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів порушень при оформленні податкової накладної виписаної ТОВ «НВФ «ЕОЛЛА».

21.06.2010р. між ТОВ НВФ «ЕОЛЛА» (Продавець) та ВАТ «Криммолоко» (Покупець) було укладено договір про закупівлю молока. У відповідності до п.1 договору Продавець зобовязується передати у власність Покупця молоко коровяче, цільне (далі сировина), а Покупець зобовязується прийняти сировину та оплатити у відповідності до умов цього договору (а.с.34-35).

Згідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

З урахуванням вказаних норм, досліджені відповідачем під час перевірки позивача податкові накладні потрібно вважати первинними документами.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до положень абзацу 1 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Виходячи з положень вказаних норм закону, суд, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкової накладної ТОВ «НПФ «ЕОЛЛА», приходить до висновку про те, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Таким чином, позивачем під час формування податкового кредиту було дотримано положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість» з підстав встановлення під час перевірки проведення позивачем та контрагентом ТОВ «НПФ «ЕОЛЛА» операцій спрямованих на незаконне заволодіння майном держави, без мети реального настання правових наслідків, а також висновків про нікчемність правочинів на підставі встановлення факту не визнання податкової звітності контрагента позивача, встановлення фактів відсутності необхідних умов для виконання умов господарської діяльності, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи, у тому числі акту перевірки, вбачається, що контрагент позивача ТОВ «НВФ «ЕОЛЛА» зареєстрований в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А 00 №204165 (а.с.38).

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «ЕОЛЛА» відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» зареєстровано у якості платника ПДВ, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.42).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент укладення угоди було виключено з ЄДРПОУ, у звязку з чим не було наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України (на яку в акті перевірки посилається відповідач), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Проте відповідач в акті перевірки визнав ці правочини такими, що направлені на заволодіння майном держави, без будь-якого обґрунтованого підтвердження таких фактів.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 затверджений Порядок, оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання).

Відповідно до п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Встановлення в ході перевірки таких фактів, як несплата контрагентом позивача податку на додану вартість, який повинен бути сформований внаслідок здійснення господарських операцій проведених з позивачем, а також невизнання податкової звітності та не подання такої звязності ними до контролюючих органів не є належним доказом укладення угод з метою завдання шкоди державі, такий факт також не має причинного звязку між виконанням зобовязань контрагентами за укладеними угодами та завданням шкоди державі через несплату податків контрагентом.

В силу положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючі органи наділені повноваженнями нарахування податкових зобовязань та стягнення податкового боргу, тобто застосування в межах встановленої законом компетенції, заходів направлених на недопущення несплати платником податку таких податків та недопущення завдання шкоди державі.

Договір укладений між позивачем та контрагентом, виходячи з його змісту, спрямований не на незаконне заволодіння майном держави, він спрямований на передачу товару покупцю і отримання коштів за товар продавцем.

За таких підстав, матеріали справи не містять доказів недійсності правочинів між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того суд вказує, що пунктом 1.2. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, встановлено, що невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Пунктом 1.3 Порядку встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пункт 1.7. Порядку встановлює, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Підпункт 2.2.11. вказаного порядку встановлює, що загальні положення акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинні містити такі дані, як інформація про документи, які використані при даній перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий).

Пунктом 2.3.2. Порядку встановлено, що описова частина акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок складається таким чином, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема:

висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Як було вказано вище, пунктом 2.3.4. Порядку встановлено, що 2.3.4. не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

З положень вказаних норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, в звязку з чим діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок, якого податкові органи повинні дотримуватися.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності правочину, при цьому акт перевірки, містить тільки посилання на надання договору на закупівлю молока від 21.06.10р. та взагалі не містить його оцінки. Більш того, акт перевірки свідчить, що цей договір не вивчався відповідачем під час проведення перевірки, про що також вказує факт не відображення договору у розділі 2.9 акту перевірки документах, що використовувалися при проведенні перевірки.

Вказане свідчить про те, що відповідач зробив висновки про нікчемність правочину без фактичного дослідження договору або без посилання на відповідне рішення про визнання такого договору нікчемним.

Слід також вказати, що Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. N644 затверджено Правила оформлення перевізних документів.

Відповідно до пункту 1.1. вказаних правил, на кожне відправлення вантажу відправник повинен подати станції навантаження накладну (комплект перевізних документів). Форми бланків перевізних документів, затверджені наказом Мінтрансу від 19.11.98р. N 460 «Про затвердження бланків перевізних документів».

Накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу. Бланки цих документів видаються вантажовідправникам за плату згідно з тарифом.

Пунктом 1.2. даних Правил встановлено, що накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику. Усі ці документи (надалі - перевізний документ) заповнюються на друкарській машинці або іншим друкованим способом.

На кожну відправку вантажу відправник надає станції відправлення накладну (комплект перевізних документів) у паперовому або електронному вигляді (із застосуванням електронного цифрового підпису).

Пунктом 1.3. встановлено, що перевізний документ поєднує звичайну інформацію з кодованою інформацією; місця для кодування у ньому обведені жирними рамками.

Усі відомості, передбачені формою бланка перевізного документа, повинні бути внесені відправником до відповідних граф. Виправлення не допускаються; у разі зміни відомостей, унесених до перевізного документа, відправник зобов'язаний заповнити новий перевізний документ. Зміни й доповнення, які вносяться у перевізні документи залізницею, засвідчуються підписом відповідального працівника і штемпелем станції.

З положень вказаних норм вбачається, що накладні є супровідним документом при перевезенні вантажу.

Матеріали справи та акт перевірки свідчить, що позивачем була надана до перевірки накладна від 30.07.10р. №30/07-2, яка, відповідно до вказаних норм, вказує на фактичну поставку товарів молока позивачу (а.с.43).

Таким чином вказані документи свідчать про реальне постачання товару позивачу на виконання зобовязань контрагента по укладеному між позивачем та ТОВ «НВФ «ЕОЛЛА» договору.

На підставі зазначених документів, в ході судового розгляду справи суд приходить до висновку про реальність господарських операцій, проведених позивачем, які були підставою для виникнення права на податковий кредит та встановлено факт того, що вчинені позивачем дій відповідають господарській меті та направлені на отримання доходу.

Посилання відповідача на відсутність належних умов для здійснення господарської діяльності, зокрема через відсутність достатніх трудових ресурсів, технічного персоналу, складських приміщень та іншого майна, транспортних засобів, не дають підстав робити висновки про те, що позивачу не поставлялися товари за укладеними договорами, оскільки юридична особа не обмежена діючим законодавством щодо залучення додаткових працівників, підрядників, оренди складів, вибору засобу транспортування вантажу та інше, а перелічені факти не мають причинного звязку з укладенням та виконанням господарських договорів.

Суд також критично оцінює посилання відповідача в акті перевірки на факт відсутності звітування (не прийняття податкової звітності) ТОВ «ФВФ «ЕОЛЛА» до ДПІ, та висновку, з цих підстав, про відсутність у контрагента господарських можливостей на виконання господарських зобовязань та відсутності реального проведення операцій, оскільки між цими обставинами немає причинного звязку і не звітування до податкового (неприйняття податкової звітності) органу не може прямо вказувати на відсутність господарських можливостей у юридичної особи.

Суд зазначає, що діючим законодавством на платника податку не покладений обовязок контролювати при отриманні податкової накладної, та включення на її підставі суми ПДВ до податкового кредиту, вести контроль за наданням контрагентами до органів ДПІ податкової звітності або таких фактів, як визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, а також контролю за перерахуванням сум податку до бюджету. Невиконання продавцем платником ПДВ своїх зобов'язань по сплаті ПДВ до бюджету не є підставою для позбавлення покупця платника ПДВ права на включення до складу податкового кредиту ПДВ, нарахованого (сплаченого) у зв'язку з придбанням послуг у платника податку на підставі належним чином оформленої податкової накладної, якщо покупець виконав всі передбачені законом умови і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що матеріали справи свідчать про те, що висновки відповідача зроблені в акті перевірки про недійсність правочинів та про здійснення позивачем та контрагентом операцій без мети реального настання правових наслідків та про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» в частині завишення суми ПДВ є необґрунтованими, в звязку з чим прийняте на їх підставі податкове повідомлення рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

З викладеного вище суд не приймає до уваги доводи відповідача по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні оголошена вступна і резолютивна частина постанови, постанова складена в повному обсязі 31.01.2011р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціальної державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі №0006824001/0 від 19.10.2010р., яким донараховано Відкритому акціонерному Товариству «Криммолоко» зобовязання з ПДВ у розмірі 176698,12 грн., у тому числі: за основним платежем 135921,63 грн., за штрафними санкціями 40776,49 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного Товариства «Криммолоко» (АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 35) 3,40грн. судового збору.

Суддя Маргарітов М.В.