Рішення № 15126766, 27.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/6027.04.11 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС»

До: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕФКО УКРАЇНА»

Про стягнення 8135,78 грн.

Суддя Гавриловська І.О.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, дов. № б/н від 04.01.2011 р.

Від відповідача: ОСОБА_2, дов. № б/н від 20.09.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС»до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕФКО Україна»про стягнення 4727, 07 грн. основного боргу, 551, 06 грн. неустойки за прострочення виконання грошового зобовязання та 93, 63 грн. трьох відсотків річних у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором-заявкою на фрахтування автомобільного транспорту № 26/02-2010 р. від 26.02.2010 р.

Ухвалою суду від 28.02.2011 р. було порушено провадження у даній справі № 37/60 та призначено її розгляд на 28.03.2011 р., зобовязано сторін надати певні документи.

Представник позивача у судовому засіданні 28.03.2011 р. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, на виконання вимог ухвали суду від 28.02.2011 р. надав витребувані судом документи.

Представник відповідача пояснив, що позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у позові повністю з тих підстав, що відповідачем при розвантаженні не було допущено простою, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR, та те, що додаткові витрати понесені позивачем документально не підтверджуються.

Також представником відповідача було надано суду клопотання про залучення до участі у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішелін Україна». Своє клопотання відповідач обґрунтував тим, що ТОВ «Мішелін Україна» зазначено у товарно-транспортних документах як вантажоодержувач.

Розглянувши дане клопотання, суд його відхилив з тих підстав, що у поданому клопотанні не зазначено, на які саме права та обовязки Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішелін Україна»може вплинути рішення суду у даній справі та яким чином.

Судом у даному судовому засіданні було оголошено перерву до 04.04.2011 р. о 09:00 для дослідження доказів у справі.

У судовому засіданні 04.01.2011 р. представник позивача заявив письмове клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів у справі.

Представники відповідача заперечень проти даного клопотання та просили суд не приймати при розгляді справи до уваги копії квитанцій, які нібито, підтверджують понесені позивачем додаткові витрати при перевезенні, та заявили письмове клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з необхідністю витребування доказів за ініціативою відповідача, а саме - другого оригінального примірника міжнародної товарно-транспортної накладної CMR, який знаходиться у ТОВ «Мішелін України» та який має надійти для представлення суду до 11 квітня 2011 р.

Розглянувши дане клопотання та враховуючи те, що позивач не заперечив проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, судом була оголошена перерва до 11.04.2011 р. о 12:10.

08.04.2011 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про збільшення розміру позовних вимог, а саме стягнення з відповідача 6747,07 грн. основного боргу, 1179,09 грн. пені та 209,62 грн. трьох відсотків річних. Відповідно до збільшення розміру позовних вимог нова ціна позову становить 8135,78 грн.

У судовому засіданні 11.04.2011 р. представник позивача підтримав подане клопотання про збільшення розміру позовних вимог та повторно підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, надав додаткові письмові пояснення, які були залучені до матеріалів справи.

Представник позивача повторно пояснив, що позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Судом у даному судовому засіданні було оголошено перерву до 27.04.2011 р. о 09:55 для дослідження доказів у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 27.04.2011 р. повторно підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у даному судовому засіданні повторно пояснив, що позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖЕФКО УКРАЇНА»(експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС»(перевізник) був укладений одноразовий договір-заявка на фрахтування автомобільного транспорту № 26/02-2010 від 26.02.2010 р.

Відповідно до умов даного договору-заявки, перевізник зобовязався доставити ввірений йому відправником вантаж до місця призначення і надати його уповноваженій особі, а експедитор зобовязується сплатити за перевезення встановлену плату.

Умовами пункту 1 даного договору передбачено, що у випадку прибуття автомобіля після 10.00 (ранку) нормативний простій автомобіля при навантаженні, розвантаженні, митному оформленні вантажу приймається сторонами у межах 48 годин на території України, 24 годин на інотериторії. У випадку прибуття автомобіля до 10.00 (ранку) нормативний простій приймається сторонами у межах 2 робочих днів, включаючи день прибуття. Якщо автомобіль прийшов як за 36 (територія України)/ 18 (інотериторія) годин до вихідних і святкових днів, вихідні вважаються простоєм. Понаднормовий простій оплачується експедитором у розмірі , еквівалентному 505,00 грн. по Україні і 505,00 грн. на інотериторії за кожну почату добу простою.

Всі додаткові витрати, повязані з вантажем, які виникли під час перевезення (конвоювання, штрафи за перевантаження на вісь, документальне оформлення вантажу і т.д.) оплачується експедитором після предявлення перевізником відповідної квитанції.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем був наданий транспортний засіб марки «Мерседес», державний номерний знак НОМЕР_1, причеп державний номерний знак НОМЕР_2, водій ОСОБА_3, відповідно до якого, позивачем було здійснене перевезення вантажу за маршрутом Угорщина (Будапешт) Україна (м. Запоріжжя).

Представник позивача пояснив, що відповідачем був перевищений нормативний простій автомобілів на розвантаженні, оскільки нормативний простій автомобіля закінчився 06.03.2010 р., а понаднормовий простій почався 07.03.2010 р. і тривав до 15.03.2010 р., у звязку з чим просить стягнути на підставі пункту 1 договору-заявки на фрахтування автомобільного транспорту № 26/02-2010 від 26.02.2010 р. 4545,00 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача додаткові витрати, які повязані з документальним оформленням перевезення великогабаритного вантажу, що потребує додаткового дозволу, у розмірі 30000 форинтів за квитанцією № с 033933 від 02.03.2010 р. та 5625 форинтів за квитанцією № ZK-V-10566|201 від 02.03.2010 р. Загальна сума за спецдозвіл складає 35625 форинтів, що за курсом НБУ на 12.03.2010 р. складає 1454,63 грн.

Крім того, позивачем стверджується, що на території України ним було понесено витрати, повязані з вантажем, у розмірі 372,44 грн., що підтверджується уніфікованою митною квитанцією МД-1 серії 30502В№1410495 від 04.03.2010 р., 375,00 грн., що підтверджується квитанцією № 1038430 серії Г від 03.03.2010 р. та квитанцією № 14691 від 03.03.2010 р.

З метою відшкодування понесених витрат позивачем 20.03.2010 р. на адресу відповідача були направлені рахунки-фактури № 441/1 від 10.03.2010 р., № 441 від 15.03.2010 та № 441/1 від 12.03.2010 р. на оплату понесених витрат, міжнародна товарно-транспортна накладна, податкова накладна, довіреність, акти виконаних робіт та квитанція, які відповідач не оплатив.

Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 6747,07 грн. основного боргу, 1179,09 грн. пені та 209,62 грн. трьох відсотків річних, у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором-заявкою на фрахтування автомобільного транспорту № 26/02-2010 р. від 26.02.2010 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд задовольняє позовні вимоги частково з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Глава 32 Господарського кодексу України містить норми, що регулюють перевезення вантажів, зокрема, статтею 307 зазначеного кодексу стосується договору перевезення вантажу.

Відповідно до ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона перевізник зобовязується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення вантажних перевезень, становить законодавство про вантажні перевезення, що за предметом правового регулювання належить до такого інституту господарського права, як транспортне законодавство.

Стаття 30 Закону України "Про транспорт" та ст. 2 Статуту автомобільного транспорту вказують, що до складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки відносини сторін випливають з перевезення вантажу, то вони мають бути врегульовані нормами транспортного законодавства.

Частинами 1, 3 та 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

З наданих позивачем доказів, а саме, положень накладної СМR та відомостей разової перепустки № ПР-011001 від 09.03.2010 р. автомобіль прибув на Київську регіональну митницю для розмитнення вантажу 09.03.2010 о 10:45, а був випущений 12.09.2010 р.

Згідно пункту 1 договору-заявки на фрахтування автомобільного транспорту № 26/02-2010 р. від 26.02.2010 р. у випадку прибуття автомобіля після 10:00 ранку, нормативний простій при розмитненні приймається в межах 48 годин на території України.

Враховуючи наведене, відповідачем було перевищено нормативний простій при розмитненні на 1 добу.

Твердження позивача про те, що позивачем був перевищений нормативний простій на 9 днів, матеріалами справи не підтверджено.

Вимога позивача щодо компенсації йому додаткових витрат, повязаних з перевезенням вантажу, судом задовольняється частково у розмірі 1296,62 грн., виходячи з наступного.

Суд відмовляє у стягненні додаткових витрат, що виникли на підставі квитанції № с 033933 від 02.03.2010 р. на суму 30000,00 форинтів, оскільки дана квитанція не дає можливості виявити відповідність дійсності відомостей про факти, які викладені в позовній заяві та не доводять наявності обставин, а саме - сплати за спеціальний дозвіл, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, квитанція № с 033933 від 02.03.2010 р. на суму 30000,00 форинтів не є достовірним доказом, який підтверджує факт понесення позивачем витрат, повязаних з перевезенням вантажу за договором на фрахтування автомобільного транспорту № 26/02-2010 від 26.02.2010 р., оскільки не містить реквізитів, які б підтверджували понесені витрати саме позивачем, і саме за вантаж, який перевозився за договором-заявкою 26/02-2010 р. від 26.02.2010 р., у звязку з чим не доводить наявності обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Решта поданих позивачем доказів в обґрунтування понесених ним витрат, які підлягають відшкодування за рахунок відповідача, визнається Господарським судом міста Києва належними та допустимими, оскільки зазначені в них реквізити дозволяють ідентифікувати ці витрати, які понесені у звязку з перевезенням вантажу за договором-заявкою 26/02-2010 р. від 26.02.2010 р.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про часткову обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобовязань, то позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС»підлягає задоволенню у розмірі 1801,62 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС»просить суд також стягнути з відповідача 209,62 грн. трьох відсотків річних у звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором на фрахтування автомобільного транспорту № 26/02-2010 р. від 26.02.2010 р. за період з 26.03.2010 р. до 08.04.2011 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання за договором на фрахтування автомобільного транспорту № 26/02-2010 від 26.02.2010 р. у розмірі 1801,62 грн., то за період з 26.03.2010 р. до 08.04.2011 р. відповідно до перерахунку суду, підлягає стягненню 44,02 грн. трьох відсотків річних.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС»також просить суд стягнути з відповідача 1179,09 грн. пені за порушення грошового зобовязання за договором на фрахтування автомобільного транспорту № 26/02-2010 від 26.02.2010 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

У відповідності до пункту 7 договору на фрахтування автомобільного транспорту № 26/02-2010 від 26.02.2010 р., у випадку прострочення платежів, сторони за даним договором зобовязані сплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

При дослідженні наданого позивачем розрахунку пені судом було встановлено, що позивачем при розрахунку пені був застосований період, який перевищує шість місяців, у звязку з чим судом був здійснений власний розрахунок пені за період з 26.03.2010 до 25.09.2010 р. на суму боргу у розмірі 1801,62 грн., у відповідності до якого стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕФКО УКРАЇНА»підлягає пеня в розмірі 163,13 грн.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 9, 11, 526, 629, 908 та 909 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 307 та 315, Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕФКО УКРАЇНА»(01032, м. Київ, вул. Жилянська, 110, ідентифікаційний код 35894081) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС»(08113, Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Петрушки, вул. Лісна, 1, ідентифікаційний код 30397782) 1801 (одна тисяча вісімсот одну) грн. 62 коп. основного боргу, 44 (сорок чотири) грн. 02 коп. трьох відсотків річних, 163 (сто шістдесят три) грн. 13 коп. пені, 25 (двадцять пять) грн. 18 коп. витрат по сплаті державного мита та 58 (пятдесят вісім) грн. 27 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

СуддяГавриловська І.О.

Повне рішення складено

04.05.2011 р.