Рішення № 15126610, 18.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/15318.04.11 За позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_2

Дотовариства з обмеженою відповідальністю «М Енд С форвардінг Ко»

Простягнення 12137,08 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

від позивачаОСОБА_1 (за дов.)

від відповідача не зявились

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулася з позовом фізична особа -підприємець ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «М енд С форвардінг Ко»про стягнення 12991,36 грн. заборгованості за договором № 271 від 07.07.2009 р. перевезення вантажів по території України, в тому числі 11000,00 грн. основного боргу за надані послуги та 1991,36 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобовязання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за надані послуги. Крім того, в позовній заяві заявлено про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки відповідача.

Ухвалою суду від 14.03.2011 р. було порушено провадження у справі № 17/153 та призначено останню до розгляду на 30.03.2011 р..

30.03.2011 р. позивач надав заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені до 1137,08 грн. згідно з уточненим розрахунком позовних вимог, здійсненим з урахуванням вимог статті 232 ГК України за період з 25 березня 2010 р. по 25 вересня 2010 р. з суми 6500,00 грн. та з 30.04.2010 р. по 30 жовтня 2010 р. з суми 4500,00 грн. Таким чином, з урахуванням наданої позивачем заяви ціна позову становить 12137,08 грн..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2011 р. розгляд справи було відкладено на 18.04.2011 р. у звязку з неявкою представників відповідача, неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування доказів.

Представник позивача надав клопотання про стягнення з відповідача 600,41 грн. судових витрат, в тому числі 129,91 грн. витрат по сплаті державного мита та 470,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач повноважного представника на виклик суду не направив, про причини його неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання сторони були повідомлені належним чином.

Відповідач вимоги ухвал суду не виконав, відзив на позов, клопотань про відкладення розгляду справи та витребуваних доказів суду не надав.

Ухвали суду з адреси відповідача не поверталась, що свідчить про наявність у останнього можливості зявитися до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів. За таких обставин, суд вважає за можливе на підставі ст. 75 ГПК України розглянути справу у відсутності відповідача за наявними матеріалами.

Розглянувши надані позивачем документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

07.07.2009 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «М енд С форвардінг Ко»(замовником) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (перевізником) було укладено договір № 271 на перевезення вантажів по території України (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору (п. 1.1.) перевізник за плату здійснює перевезення довіреного йому замовником вантажу в пункт призначення, зазначений замовником у разовому договорі-заявці та видає його особі, уповноваженій замовником на одержання вантажу та вказаній у супровідних документах.

Відповідно до п. 4.1., п. 4.2., п. 4.3. Договору вартість кожного окремого перевезення вантажу узгоджується в заявці; сумою Договору є загальна сума вартості всіх перевезень, здійснених протягом дії Договору; замовник здійснює оплату перевізнику за виконані послуги на підставі рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на рахунок перевізника у термін 26 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних послуг; послуга вважається виконаною, якщо сторони підписали акт приймання-передачі виконаних послуг; замовник підписує акт приймання-передачі виконаних послуг виключно після здійснення перевезення та отримання оригіналів належним чином оформлених документів.

Згідно з пунктом 8.3. Договору останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2009 року.

За змістом пунктів 8.4. та 8.5. Договору останній може бути розірваний достроково за згодою сторін у відповідності до чинного законодавства України; якщо жодна зі сторін протягом 30 діб до моменту закінчення дії договору не повідомить у письмовій формі іншу сторону про наміри розірвати договір, то договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік.

У матеріалах справи відсутні докази розірвання вищезазначеного договору.

Крім того, 08.02.2010 р. сторонами була підписана додаткова угода № 1 до Договору, відповідно до пункту 1.1. якої сторони за взаємною згодою встановили та виклали в цій угоді наступні строки оплати послуг перевізника за відповідним періодом: з 01.02.2010 р. по 30.04.2010 р. строки оплати становитимуть 36 банківських днів; з 01.05.2010 р. та надалі, строки оплати становитимуть 26 банківських днів.

На підставі оформлених сторонами заявок на надання транспортних послуг від 01.02.2010 р. та від 09.03.2010 р. позивач здійснив перевезення вантажу на загальну суму 11000,00 грн., що підтверджується підписаними належним чином та скріпленими печатками сторін актами виконаних робіт № 31 від 03.02.2010 р. на суму 6500,00 грн. та № 83 від 11.03.2010 р. на суму 4500,00 грн.

Відповідач зобовязання щодо оплати вартості робіт по перевезенню не виконав.

Таким чином, станом на момент вирішення спору судом заборгованість відповідача перед позивачем за надані згідно з Договором послуги перевезень становить 11000,00 грн.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Стаття 628 Цивільного кодексу України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором про перевезення вантажу.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач доказів оплати вартості послуг перевізника у повному розмірі по вищевказаним актам не надав. Отже, факт порушення відповідачем договірних зобовязань судом встановлений та не оспорений відповідачем.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідач не сплатив заборгованість за Договором, то відповідач вважається таким що прострочив. Відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача 11000,00 грн. основного боргу є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно з частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У пункті 5.3. Договору сторонами визначено, що за несвоєчасну оплату виконаної роботи щодо перевезення, за умови надання належним чином оформлених оригінальних документів, на замовника покладається пеня у розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Враховуючи норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»та п. 5.2.2 та п. 5.3. Договору вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 995,99 грн. за здійсненим судом розрахунком у межах заявленого періоду:

6500,00 грн. (з 26.03.2010 р. по 07.06.2010 р.)*74 дні*20,5 %/365 = 270,15 грн.;

6500,00 грн. (з 08.06.2010 р. по 07.07.2010 р.)*30 днів*19 %/365 = 101,51 грн.;

6500,00 грн. (з 08.07.2010 р. по 09.08.2010 р.)*33 дня*17%/365 = 99,9 грн.;

6500,00 грн. (з 10.08.2010 р. по 25.09.2010 р.)*47днів*15,5%/365 = 129,73 грн.;

4500,00 грн. (з 30.04.2010 р. по 07.06.2010 р.)*39 днів*20,5 %/365 = 98,57 грн.;

4500,00 грн. (з 08.06.2010 р. по 07.07.2010 р.)*30 днів*19 %/365 = 70,27 грн.;

4500,00 грн. (з 08.07.2010 р. по 09.08.2010 р.)*33 дня*17%/365 = 69,16 грн.;

4500,00 грн. (з 10.08.2010 р. по 30.10.2010 р.)*82 днів*15,5%/365 = 156,7 грн.

У стягненні 143,09 грн. пені судом відмовлено.

Таким чином, позов підлягає задоволенню в частині стягнення 11000,00 грн. основного боргу та 995,99 грн. пені.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Зокрема, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 119,96 грн. витрат по сплаті державного мита та 217,92 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Розміри витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 825 від 05.08.2009 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258».

Зокрема, для позивачів у господарських справах відповідні витрати встановлено за ставкою 236,00 грн.

З урахуванням викладеного та вимог статті 49 ГПК України, клопотання позивача щодо стягнення всієї суми сплачених судових витрат задоволенню не підлягає, зайво сплачені 234,50 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають поверненню позивачу з державного бюджету.

У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову судом відмовлено, оскільки позивачем не надано належних доказів того, у разі невжиття відповідних заходів виконання рішення суду буде утруднено або унеможливлено.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 66, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «М енд С форвардінг Ко»(02092, м. Київ, вул. Довбуша, 37, рахунок 26001801309246 у ЗАТ «ОТП Банк», м. Київ, МФО 300528, код 32305728) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (91005, АДРЕСА_1, рахунок НОМЕР_1 у ЛФ Приватбанку, м. Луганськ, МФО 304795, код НОМЕР_2) 11000 (одинадцять тисяч) грн. основного боргу, 995 (девятсот девяносто пять) грн. 99 коп. пені, 119 (сто девятнадцять) грн. 96 коп. витрат по сплаті державного мита та 217 (двісті сімнадцять) грн. 92 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Повернути фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (91005, АДРЕСА_1, рахунок НОМЕР_1 у ЛФ Приватбанку, м. Луганськ, МФО 304795, код НОМЕР_2) 234 (двісті тридцять чотири) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу зайво сплачених квитанцією № 205 від 09.03.2011 р..

Видати довідку.

СуддяО.Г. Удалова

Рішення підписано 05.05.2011 р.