Рішення № 15126171, 26.04.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.04.11 р. Справа № 41/13а

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Говор О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”, м.Донецьк

до відповідача: Святогірської міської ради, м. Святогірськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Донецький Національний Університет економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського, м. Донецьк

про визнання частково недійсним рішення Слов'яногірської міської ради народних депутатів від 27.11.2002 року № 159 в частині надання земельної ділянки Донецькому Національному Університету економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського саме для „діяльності і експлуатації бази відпочинку „Лісна”

При участі представників:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

від третьої особи: ОСОБА_1 довіреність від 15.06.10 №16/1312

ОСОБА_2 довіреність від 30.03.2011р. №16/652

в судовому засіданні оголошувалась перерва

з 14.04.2011 року до 11:00 годин 26.04.2011 року

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Державне підприємство „Донецька вугільна енергетична компанія”, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Святогірської міської ради про визнання частково недійсним рішення Слов'яногірської міської ради народних депутатів від 27.11.2002 року № 159 в частині надання земельної ділянки Донецькому Національному Університету економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського саме для „діяльності і експлуатації бази відпочинку „Лісна”.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що спальний корпус, який розташований на земельній ділянці бази „Лісна”, яка надана третій особі в постійне користування на підставі спірного рішення, є державною власністю, на теперішній час знаходиться на балансі відокремленого підрозділу позивача „Шахта ім. О.О.Скочинського”; спірним рішенням метою надання земельної ділянки в постійне користування третій особі визначено „діяльність і експлуатація бази відпочинку „Лісна”, чим позбавлено позивача права власності на 4-хповерховий спальний корпус.

Позивачем, на виконання вимог ухвали суду, додаткового пояснено, що у позивача відсутній дозвіл на будівництво 4-х поверхового спального корпусу бази відпочинку „Лісна” та узгоджений належним чином проект будівництва, оскільки будівництво корпусу було розпочато до прийняття Закону України „Про планування та забудову територій” та Постанови КМУ від 30.09.2009 року № 1104; договори підряду, акти виконаних будівельних робіт не складалися з огляду на те, що будівництво відбувалося господарським способом, за рахунок ресурсів позивача; державна реєстрація обєкта для оформлення права власності не була здійснена за відсутності грошових коштів.

Відповідач, згідно з відзивом на позовну заяву, проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що наявність на балансі юридичної особи нерухомого майна без наявності інших документів, що підтверджують факт його побудови, не створюють право господарського відання.

Третя особа проти позовних вимог заперечила, посилаючись на те, що база відпочинку студентів і співробітників „Лісна” є відокремленим структурним підрозділом ДонНУЕТ, спірним рішенням третій особі було надано земельну ділянку саме з метою діяльності та експлуатації бази відпочинку „Лісна”; на теперішній час третя особа добросовісно, відкрито та безперервно володіє базою відпочинку „Лісна”, в тому числі 4-хповерховим спальним корпусом, та є добросовісним власником цього майна; рішенням виконкому Словяногірської міської ради від 27.06.2001 року № 125 було узаконено будівництво 4-хповерхового спального корпусу, розташованого на земельній ділянці бази відпочинку „Лісна” саме університетом; 4-х поверховий спальний корпус не є самочинним будівництвом, не порушує права інших осіб, спірне рішення одночасно є дозволом на будівництво зазначеного обєкта. На думку третьої особи, з наведеного можливо зробити висновок про те, що саме третій особі належить на праві власності нерухоме майно бази відпочинку „Лісна”, в тому числі 4-х поверховий спальний корпус.

Третьою особою заявлено до суду клопотання від 30.03.2011 року № 16/656 про залучення до розгляду справи у судовому засіданні представника Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, оскільки третя особа є вищим навчальним закладом державної форми власності, що фінансується з державного бюджету.

Наведене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки третьою особою не доведено, яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права та обовязки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, Державне підприємство „Донецька вугільна енергетична компанія” є правонаступником прав та обовязків Державного відкритого акціонерного товариства „Шахта ім. О.О. Скочинського”, зареєстрований виконавчим комітетом Донецької міської ради 02.09.2001 року, ЄДРПОУ 33161769. „Шахта ім. О.О. Скочинського” є відокремленим підрозділом позивача.

Рішенням виконавчого комітету Словяногірської міської ради від 27.11.2002 року №159 „Про надання земельної ділянки”, за результатами розгляду клопотання Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, керуючись ст. 92 Земельного кодексу України та рішення сесії міської ради від 06.04.2002 року, було надано Донецькому державному університету економіки і торгівлі в постійне користування земельну ділянку площею 2,8565 га, кадастровий номер 1414170500:01:000:0044, для діяльності і експлуатації бази відпочинку „Лісна” із земель Словяногірської міської ради.

Відповідно до рішення Словяногірської міської ради народних депутатів від 27.11.2002 року № 159, Донецькому державному університету економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського 28.11.2002 року було видано Державний акт серії ІІ-ДН № 000315 на право постійного користування землею площею 2,8565 га для діяльності і експлуатації бази відпочинку „Лісна”.

Згідно до частини першої статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, іншими законодавчими актами України.

Статтею 2 Земельного Кодексу України передбачено, що земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Стаття 12 Земельного кодексу України встановлює повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин. Зокрема, до їх повноважень належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності; додержання земельного та екологічного законодавства.

Таким чином, рішення органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок у користування є формою реалізації такими органами своїх прав щодо володіння та розпорядження відповідними землями від імені українського народу.

Підставами для визнання незаконними наведених рішень ради є їх невідповідність на момент прийняття вимогам чинного законодавства або визначеній компетенції органу, який видав такий акт. Обовязковою умовою визнання рішення незаконним є також порушення у звязку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача по справі.

Позивач стверджує, що прийняттям рішення виконавчого комітету Словяногірської міської ради від 27.11.2002 року №159 „Про надання земельної ділянки” порушені його права та охоронювані законом інтереси.

При цьому, позивач наполягає на тому, що порушені його права та інтереси, як власника обєкта нерухомості - 4-х поверхового спального корпусу, і такі права власності порушені спірним рішенням в частині визначення мети користування земельною ділянкою - діяльності і експлуатації бази відпочинку „Лісна”.

Наведені твердження позивача не відповідають обставинам справи та не узгоджуються з приписами законодавства з огляду на наступне.

По-перше, як вбачається з тексту спірного рішення, ним затверджені матеріали технічного звіту по встановленню меж та інвентаризації земельної ділянки Донецькому державному університету економіки і торгівлі для діяльності та експлуатації бази відпочинку „Лісна” на підставі чого останньому надано в постійне користування земельну ділянку кадастрового номеру 1414170500:01:000:0044.

Дослідження наданого третьою особою технічного паспорту свідчить, що база відпочинку „Лісна” (ситуаційний план; план ділянки з розподілом по угіддям) є єдиним господарським комплексом, який має єдине архітектурно-планувальне рішення і складається з 17 будівель та споруд загальна площа під якими складає 0,3285 га.

Таким чином, 4-х поверховий спальний корпус не є не тільки єдиною складовою бази відпочинку „Лісна”, а і не визначено, що такий обєкт взагалі відноситься до складу саме бази відпочинку „Лісна” для діяльності і експлуатації якої було передано земельну ділянку третій особі спірним рішенням. Такі обставини позивачем належним чином не доведені, відповідні докази в матеріалах справи відсутні.

Отже, позовні вимоги щодо неправомірності рішення позивача в частині, яка стосується бази відпочинку „Лісна” є необґрунтованими.

По друге, позивач посилається на порушення спірним рішенням його прав власності на збудований ним обєкт - 4-х поверховий спальний корпус.

Згідно облікової картки обліку основних засобів № 1200 від 29.03.2004 року, на балансі Шахти ім. О.О.Скочинського перебуває спальний корпус бази відпочинку „Лісна”, м. Словяногірськ, який уявляє собою 4-хповерхову будівля з лицювальної цегли.

Згідно акту робочої комісії про готовність закінченого будівництвом обєкта для предявлення державній приймальній комісії від 31.03.2004 року, спальний корпус бази відпочинку „Лісна” в м. Словяногірськ, вважається прийнятим від генерального підрядника та готовим для предявлення державній приймальній комісії.

Відповідно до статей 316, 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною.

Тобто, законодавством визначені засади набуття та реалізації права власності на новостворене нерухоме майно і такі права ніяким чином не ставляться у залежність від прав на земельну ділянку, на якій розташовано таке нерухоме майно.

Більш того, положення нині діючого цивільного та земельного законодавства передбачають, що у разі набуття права власності на будівлі або споруди до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, само по собі прийняття спірного рішення ніяким чином не порушує прав власності позивача.

В ході розгляду спору позивачем не визначено та не доведено, а судом не встановлено будьяких обставин, які б свідчили про порушення або обмеження прав власності позивача, що повязане з прийняттям відповідачем спірного рішення.

Зважаючи на наведене вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 13 Конституції України, ст. 2, 12, 120 Земельного Кодексу України ст. ст. 316, 317, 331, 377 Цивільного кодексу України ст.ст.1, 2, 22, 32, 33, 41, 42, 43, 49, 66, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія” до Святогірської міської ради про визнання частково недійсним рішення Слов'яногірської міської ради народних депутатів від 27.11.2002 року № 159 в частині надання земельної ділянки Донецькому Національному Університету економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського для „діяльності і експлуатації бази відпочинку „Лісна” відмовити.

Суддя Гончаров С.А.

В судовому засіданні 26.04.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення підписане 04.05.2011р.