Постанова № 15123580, 28.04.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.11 Справа № АП-18/204

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів: Давид Л.Л.

Мурська Х.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Прокурора Тисменицького району №1315 від 12.10.06р.

на постанову господарського суду Івано-Франківської області від 15.08.2006 року

у справі №АП-18/204

за позовом Прокурора Тисменицького району в інтересах держави –Державної інспекції з енергозбереження, м.Київ в особі Територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Івано-Франківській області, м.Івано-Франківськ.

до Тисменицького водоканалізаційного підприємства, м.Тисмениця.

про стягнення 87900,82 грн.

За участю представників:

від позивача: Кальмук Н.А.- представник.

від відповідача: Попадинець П.О.- представник.

Прокурор: не з»явився.

Під час судового засідання здійснювалась фіксація судового процесу.

Розпорядженням голови суду від 28.04.11р. проведено зміни щодо складу колегії суддів.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 15.08.2006р. в позові прокурора Тисменицького району Івано-Франківської області в інтересах держави –Державної інспекції з енергозбереження, м.Київ в особі Територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Івано-Франківській області, м.Івано-Франківськ до Тисменицького водоканалізаційного підприємства, м.Тисмениця про стягнення 87900,82 грн. підвищеної плати - відмовлено.

Суд мотивував постанову тим, що позивачем не подано належних доказів про своєчасність вручення відповідачу постанови про накладення штрафу, чим порушено його право на захист своїх інтересів.

В порушення п.15.2 Методики інспекторської перевірки підприємств теплокомуненрго та районних котелень з питань енергозбереження та енргоефективності, затвердженої Державним комітетом України з енергозбереження від 10.02.2004р. №14, позивачем не проводились заміри і визначення шляхом розрахунків теплової ефективності елементів теплової мережі, лічильник типу СТВ-80 для вимірів і реєстрації підживлювальної води був несправним, що підтверджено актом перевірки та довідкою відповідача №96 від 24.07.2006р., а взяття інших даних (показань) чи з інших джерел (математичного розрахунку) Методикою не передбачено.

Не погоджуючись з постановою місцевого господарського суду, прокурором подано апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, позов задоволити.

Доводи апеляційної скарги прокурор обґрунтовує ти, що документи перевірки були надані керівництву Тисменицького водоканалізаційного підприємства для підписання та зареєстровані у журналі вхідної документації підприємства 22.03.2005р. за №48.Крім того, документи перевірки були надані в Тисменицьку міську раду та зареєстровані в журналі вхідної кореспонденції за №160 від 23.03.2006р., запис здійснено відповідальною особою міської ради.Відповідачем не було підписано акт перевірки, припис і дві постанови, не оскаржено до вищої інстанції дії інспекції , тому зазначені документи повторно направлено на адресу підприємства рекомендованим листом №18-10/26-146 від 12.04.2006р.

Фактом отримання Тисменицьким водоканалізаційним підприємством акту перевірки, припису та двох постанов про сплату підвищеної плати є Лист відповідача від 31.05.2005р. за №43.

В постанові суду, вказує прокурор, зазначено, що підприємством, як доказ про не отримання акту перевірки надано Книгу вхідної кореспонденції.Однак, даний факт не відповідає дійсності, оскільки в судовому засіданні підприємством було представлено лише журнал реєстрації перевірок підприємства, а книгу вхідної кореспонденції представлено не було, даний доказ не досліджувався і суду не надавався.

Щодо строків проведення перевірки та її порядку, жодних порушень з боку територіального управління не було, оскільки згідно Порядку проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах , організаціях та усунення фактів їх неефективного використання, затвердженого Наказом Держкомзбереження від 4.08.2000р. №64 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.09.2009р. за №653/4874), підприємство за 10 днів до початку перевірки було попереджено про її проведення, а Порядок не обумовлює термінів проведення перевірок.

Крім того, зазначає прокурор, на день перевірки, прилади обліку води знаходились в несправному стані, підприємством надана довідка, в якій зазначено об»єми витрат підживлювальної води за період, який підлягав перевірці, що свідчить про наявність приладного обліку до початку перевірки, тому розрахунки проведені на підставі наданої довідки, що Методикою не заборонено.

В постанові суду не зазначено жодного порушення чинних нормативних актів інспекторами, які проводили перевірку.

Згідно з п.12 Порядку, у разі незгоди керівництва з висновками акту, відповідач може оскаржити його до Державного комітету України з енергозбереження, чого не було зроблено, а тому зафіксовані в акті перевірки порушення вимог законодавства використання ПЕР їх об»єми, є вірні і не оспорені відповідачем.

Відповідач у відзиві від 28.04.2011р. на апеляційну скаргу прокурора, представник в судовому засіданні, доводи апеляційної скарги заперечує з тих підстав, що як вважає в порушення п.2 Порядку, в інспекції не було підстав проводити якусь перевірку, оскільки в матеріалах справи відсутні річний План-графік, який затверджений на наступний рік начальником інспекції, гловним державним інспектором та погоджений Головою Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів.Наявне в справі повідомлення інспекції від 1.02.2005р. за №18-10/04-48 вказує на те, що перевірка запланована з 11 по 28 лютого, однак ніякого повідомлення про зміщення проведення перевірки відповідачу не надавалось. Крім того, вказує відповідач, інспекцією невірно зроблено розрахунок підвищеної плати, так як Методикою не передбачено, що показники води беруться з довідки підприємства, а беруться з лічильника, позивач не довів факту отримання підприємством акту перевірки та постанови про стягнення підвищеної плати, журнал вхідної кореспонденції за березень 2005 р. оглядався судом в судовому засіданні, однак апелянта в судовому засіданні не було, рекомендований лист, на який покликається прокурор в апеляційній скарзі не доводить, що саме акт перевірки і постанова, крім припису були надіслані даним листом, а лист підприємства №43 від 31.03.2005р. не є доказом отримання постанови та акту перевірки, наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що акт перевірки надавався для підпису керівництву підприємства не доведено, територіальне управління не проводило даної перевірки, а голослівно вказує, що ці документи зареєстровані в журналі вхідної документації підприємств за №48, надання документів в Тисменицьку міську раду не може бути доказом доведення до відома підприємства всіх документів, оскільки Тимсеницьке ВКП є самостійним господарюючим суб»єктом, є голослівне твердження апелянта та не підтвердженим факт отримання документів рекомендованим листом від 12.04.2005р. виходячи з того, що П. Оношко звільнився з підприємства в серпні 2005р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2009р. провадження у справі було зупинено.

Після повернення матеріалів справи з Вищого адміністративного суду України, ухвалою суду від 28.02.2011р. провадження у справі поновлено і призначено розгляд на 16.03.2011р.

В судовому засіданні 16.03 до 30.03.2011р. оголошено перерву.

30.03.2011р. розгляд апеляційної скарги прокурора відкладено на 20.04.2011р.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши правильність застосування господарським судом при винесенні постанови норм процесуального та матеріального права, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа), переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, або інший суб»єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень

Відповідно до ч.3 ст.6 КАС України, суб»єкт владних повноважень має право звернутись до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ поширюється на публічно-правові спори, зокрема: п.3)- спори, що виникають за зверненням суб»єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Адміністративні справи, що виникають із зазначених спорів, суд розглядає лише за адміністративним позовом суб»єкта владних повноважень, відповідачми у них можуть бути громадяни України, об»єднання громадян, юридичні особи, які у цих правовідносинах не є суб»єктами владних повноважень.

Згідно з частиною четвертою ст.50 КАС України, коментоване положення застосовується на такі справи:

-стягнення штрафів за позовом Державної інспекції з енергозбереження, Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії або Національної комісії регулювання електроенергетики україни (ч.9 ст.31 Закону України «Про теплопостачання»(коментар до ст.17 КАС України).

Відповідно до п.6 Прикінцевих та Перехідних положень КАС України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів, адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до ГПК України 1991 року, вирішуються у першій та апеляційній інстанції відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами КАС України.

Частиною четвертою п.6 р.УІІ КАС України встановлено, що після початку діяльності апеляційного адміністративного суду, апеляційні скарги в адміністративних справах, подані до відповідних апеляційних господарських судів, передаються цим судам до апеляційного адміністративного суду, якщо апеляційне провадження у справі ще не відкрито.

Адміністративні справи, провадження у яких було відкрито місцевими та апеляційними господарськими судами до початку діяльності відповідного адміністративного суду розглядаються і вирішуються цими судами відповідно до абзацу першого цього пункту.

Оскільки апеляційне провадження у даній справі відкрито 30 листопада 2006р. (а.с.72,Т.1), до початку діяльності Львівського апеляційного адміністративного суду (згідно повідомлення Державної судової адміністрації України, газета «Урядовий кур»єр» за 24.03.2007р. №53 з 2 квітня 2007р., розпочинає діяльність Львівський апеляційний адміністративний суд), то відповідно спір вирішується Львівським апеляційним господарським судом за правилами КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги, в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Львівським апеляційним господарським судом встановлено:

Посадовими особами Територіального управління державної інспекції з енергозбереження по Івано-Франківській області проведена комплексна перевірка

стану використання паливно-енергетичних ресурсів Тисменицьким водо- каналізаційним підприємством, в результаті якої виявлено нераціональне використання відповідачем паливно-енергетичних ресурсів, що є порушенням ст.27 Закону України «Про енергозбереження»та Постанови Кабінету Міністрів України №699 від 2.09.1993р. «Про заходи щодо ефективного використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів в народному господарстві», про що 9.03.2005р. складено акт перевірки.

За наслідками перевірки, 10.03.2005р. посадовими особами Територіального управління винесено припис щодо виконання заходів усунення недоліків, викладених у приписі та 14 березня 2005р. винесено постанову №18/10-14-2 про сплату підвищеної сплати за нераціональне використання газу та паливно-енергетичних ресурсів, якою зобов»язано відповідача в тридцятиденний термін сплатити до бюджету 87900,82 грн. підвищеної плати.

Відповідно до п.4 ст.19 ГК України, органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами. Державний нагляд і контроль за суб»єктами господарювання по здійсненню ними діяльності у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів здійснює Державна інспекція з енергозбереження та її територіальні органи. Відповідно до п.1 Положення про державну інспекцію з енергозбереження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1039 від 29.06.2000р. (із змінами). Державна інспекція є урядовим органом, що діє у складі НАЕР і йому підпорядковується.

Діяльність територіального управління регулюється Положенням про територіальне управління, затвердженого наказом Державної інспекції з енергозбереження №42 від 10.08.2000р. (із змінами та доповненнями).

Відповідно до п.4 Положення про територіальне управління Державної інспекції з енергозбереження по Івано-Франківській області, територіальне управління здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням норм законодавства у сфері енергозбереження, складає протоколи, акти перевірок та видає обов»язкові для виконання приписи стосовно усунення порушень норм законодавства у сфері енергозбереження та застосовує економічні санкції до підприємств відповідно до законодавства у разі виявлення фактів перевитрат ресурсів у наслідок неефективного марнотратного їх використання.

Відповідно до ст.238 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідальність юридичних осіб за марнотратне використання паливно-енергетичних ресурсів встановлена ст.27 Закону України «Про енергозбереження»від 1.07.1994р. №74/94-ВР (в редакції Закону, яка була чинна на час перевірки №783-ХІУ від 30.06.1999р.), відповідно до якої, порушення законодавства про енергозбереження тягне за собою встановлену цим Законом, а також чинним законодавством України, дисциплінарну, адміністративну або цивільну відповідальність.

Економічними заходами для забезпечення енергозбереження відповідно до ст.11 Закону є:- застосування економічних санкцій за марнотратне витрачання палива та енергії внаслідок безгосподарної або некомпетентної діяльності працюючих.

Перелік правопорушень за які накладаються економічні санкції встановлені ст.17 Закону, а саме: а) за марнотратне витрачання та прямі витрати паливно-енергетичних ресурсів.

Як вбачається із матеріалів справи, проведеною посадовими особами територіального управління Держінспекції з енергозбереження по Івано-Франківській області перевіркою встановлено марнотратне використання відповідачем природного газу та втрати теплоенергії в тепломережі, за що на підставі ст.11 Закону постановою від 14.03.2005р. накладено економічні санкції у вигляді підвищеної плати.

Відповідно до п.15 Порядку проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах в установах та організаціях та усунення фактів їх неефективного використання, затвердженого Наказом Державного комітету України з енергозбереження №64 від 04.08.2000р. рішення про сплату підвищеної плати за неефективне використання енергоресурсів приймається відповідно до законодавства України на підставі акту перевірки підприємства, складеного інспектором і оформляється постановою про сплату підвищеної плати. Перший примірник постанови залишається в Інспекції, а другий примірник у триденний термін після оформлення постанови надсилається підприємству для сплати ним підвищеної плати.

Підприємство повинно внести підвищену плату протягом 30 днів з дня винесення постанови про її застосування.

У разі несплати підвищеної плати у зазначений термін, грошова сума стягується у судовому порядку (п.17 Порядку).

Відповідно до п.18 Порядку, рішення щодо застосування до підприємства підвищеної плати може бути оскаржено в установленому законом порядку.

Матеріалами справи та відповідачем не підтверджено, що акт перевірки від 9.03.2005р. відповідно до п.12. Порядку, підприємство оскаржило до Державного комітету України з енергозбереження.

Не підтверджено належними та допустимими доказами у справі і оскарження дій посадових осіб під час перевірки і складання акту в порядку ст.ст. 6, 17 КАС України, а тому доводи відповідача викладені в запереченні, що така перевірка була здійснена з порушенням закону, не заслуговують на увагу суду.

Постанова №18/10-14-2 про сплату підвищеної плати винесена територіальним управлінням на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачено законами України, в установленому порядку не скасована, а тому підлягає виконанню тим суб»єктом, якому він адресований. Отже, обов»язок відповідача сплатити підвищену плату випливає із акту органу державної влади, який є обов»язковим до виконання.

Відповідно до ч.1 ст.249 ГК України, суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду про звільнення відповідача від відповідальності внаслідок того, що позивачем порушені строки комплексної перевірки та її порядок та не направлено рішення про сплату підвищеної плати у триденний термін після оформлення.

Як вбачається із акту перевірки, представник відповідача від підпису акту відмовився, листом №43а від 31.03.2005р. відповідач підтвердив отримання припису, виписка із журналу реєстрації перевірок Тисменицького водо- каналізаційного підприємства, який долучено відповідачем, засвідчує про проведення такої перевірки на підприємстві.

Доказом отримання відповідачем матеріалів перевірки (акту, припису, постанови про сплату підвищеної плати) є копія листа Територіального управління №1810/26-146 від 12.04.2005р. та повідомлення про вручення №18079, яке підтверджує отримання представником підприємства кореспонденції 16.04.2005р. Даний доказ спростовує висновки господарського суду, що відповідач не міг скористатись своїм правом на захист інтересів, оскільки ним не отримано акт перевірки і постанову.

Доводи відповідача, викладені у запереченні, що такий лист і повідомлення не можуть бути доказом направлення територіальним управлінням матеріалів справи перевірки підприємству, оскільки п.Оношко звільнився з підприємства в серпні 2005р. є безпідставними, оскільки факт вручення підтверджено 16.04.2005р.

Доводи апеляційної скарги, що документи перевірки були надані керівництву підприємства, що підтверджується записом в журналі реєстрації за №48 22.03.2005р. та те, що повторно надано до міської ради, що підтверджує запис в журналі вхідної кореспонденції за №160 від 23.03.2006р. судом до уваги не беруться, оскільки оглянувши в судовому засіданні оригінал журналу вхідної кореспонденції підприємства, наданим представником на вимогу ухвали суду, запису в журналі за №48 22.03.2005р. не здійснено.

А запис здійснений на постанові від 14.03.2005р. (а.с.5) невідомою особою за №160 від 23.03.2005р., не свідчить про направлення постанови підприємству, на якому здійснювалась перевірка.

Апеляційна інстанція погоджується із доводами апеляційної скарги прокурора, що під час здійснення перевірки було встановлено, що лічильник холодної води типу СТВ-80 був несправний, а тому розрахунок підвищеної плати був здійснений за даними, які надало підприємство в довідці, вказавши, що фактичний об»єм води на підживлення становить 13649м.куб., що перевищує нормативний 2043 м.куб. та перевіркою встановлено, що це призвело до неефективних втрат в тепломережі 711,448 Гкал теплової енергії.

Враховуючи, що під час перевірки підприємства, судом апеляційної інстанції не виявлено в діях посадових осіб порушень закону, оскільки такі були здійснені у спосіб і порядок, що передбачений законом, без перевищення повноважень встановлених Положенням про територіальне управління Державної інспекції та у відповідності до вимог Закону України «Про енергозбереження», апеляційна інстанція вважає, що місцевим господарським судом при неповному з»ясуванні обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, прийшов до помилкового висновку про відмову в позові прокурору.

Апеляційна інстанція вважає, що підвищена плата за перевитрати теплової енергії підлягає стягненню з відповідача в бюджет відповідно до реквізитів зазначених в постанові №18/10-14-2 від 14.03.2005р.

Інші докази, які подані відповідачем в судовому засіданні, а саме лист Тисменицької міської ради №91 від 12 березня 2011р., договір підряду №1 від 26.10.2007р., рішення позачергової УІІ сесії Тисменицької міської ради від 22 березня 2011р., довідки від 27.04.2011р. №90, №91 від 27.01.2011р. не спростовують обставин справи щодо порушення відповідачем вимог Закону України «Про енергозбереження», які виявлені посадовим особам територіального управління під час перевірки. Крім того, подані докази є новими доказами, які виникли після прийняття місцевим господарським судом постанови та місцевим господарським судом не досліджувались.

Відповідно до ч.4 ст.94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб»єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа –судові витрати здійснені позивачем з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 195, 196,198, 202, 205, 207 п.6,7 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень КАС України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прокурора Тисменицького району №1315 від 12.10.06р. Івано-Франківської області задоволити.

2. Постанову господарського суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2006р. скасувати.

3. Прийняти нову постанову.

Позов прокурора задоволити.

Стягнути з Тисменицького водоканалізаційного підприємства м.Тисмениця вул.Галицька,41 (МФО 336655, р/р26002300502, ЄДРПОУ 25596420 ВОБ «Ощадбанк», м.Тисмениця) в Державний бюджет м.Івано-Франківська, (код платежу 23030300, код отримувача 20568100, банк: УДК в м.Івано-Франківській області, МФО: 836014, р/р 31116106500002) - 87900 грн. 82 коп. підвищеної плати.

4.Доручити місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

5.Постанова набирає законної сили з моменту оголошення.

6.Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені ст.212 КАС України.

Головуючий-суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Мурська Х.В.