Рішення № 15117631, 29.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/15629.04.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотел»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВТ-Телеком»

про стягнення 13467,62 грн.

                                                                                          Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Гудзенко В.В. –директор

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВТ-Телеком" заборгованості на загальну суму 13467,62 грн., у тому числі основного боргу у розмірі 13320,37 грн., інфляційних втрат у розмірі 119,88 грн., 3% річних у розмірі 27,37 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої зобов’язання щодо оплати вартості поставленого кондиціонера та вартості робіт з монтажу останнього на користь позивача.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу згідно відомостей єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 N 02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Ухвала суду про порушення провадження у справі, що надсилалась за адресою вказаною у довідці була повернута поштовим відділенням з відміткою про незнаходження організації за вказаною адресою.

У п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва,

В С Т А Н О В И В:

Згідно досягнутих між позивачем та відповідачем домовленостей з приводу поставки обладнання та монтажу такого обладнання, Товариство з обмеженою відповідальністю "Технотел" здійснило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВТ - Телеком" поставку кондиціонера та виконало роботи з монтажу останнього, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною від 30.06.2009 № РН-0000018 на загальну суму 12420,37 грн. та актом здачі-приймання робіт від 30.06.2009№ ОУ-000081 на загальну суму 900,00 грн., що підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Отримання товару відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи копією довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Як зазначає позивач, відповідач вартість поставленого обладнання та виконаних робіт, не сплатив.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 180 Господарського кодексу визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вчинення відповідного правочину підтверджується видатковою накладною, актом здачі-приймання робіт, копії яких є в матеріалах справи разом із довіреністю, що підтверджують отримання обладнання зазначеного у накладній та виконання робіт.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правовою природою відносини, які виникли між позивачем та відповідача є відносинами, що виникли з договору поставки та договору підряду.

Поставка товарів відповідачу, прийняття товару останнім та часткова оплата свідчить про виникнення між сторонами відносин які регулюються положеннями закону що виникають з договору поставки, а згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Якщо договором встановлений обов‘язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівл-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

В силу положень ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Частина 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із ст. 854 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк, або за згодою замовника, - достроково.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У зв’язку з неотриманням коштів за поставлений товар та виконані роботи, позивач звернувся до відповідача з вимогою вих. № 042-5 від 04.02.2011 року у якій вимагав сплати заборгованості в сумі 13320,37 грн. протягом семи днів. Докази направлення вимоги наявні у матеріалах справи (фіскальний чек № 7589 від 05.02.2011 року, опис вкладення у цінний лист, повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою відповідача про отримання). Строк виконання зобов’язань по оплаті поставленого товару та виконаних робіт є таким, що настав 21.02.2011 року, заборгованість в сумі 13320,37 грн. відповідачем не погашена, доказів зворотного суду не представлено.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів перерахування коштів за поставлену продукцію та виконані роботи в розмірі 13320,37 грн., обов’язок по оплаті якої виник у відповідача згідно надісланої вимоги, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 119,88 грн., 3% річних у розмірі 27,37 грн.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, згідно статті 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються частиною першої статті 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 13320,37 грн. суд погоджується з розрахунком 3 % річних у розмірі 27,37 грн. та витрат пов’язаних з інфляційними процесами в сумі 119,88 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Судові витрати позивача відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд встановив, що позивач при зверненні з позовною заявою до суду сплатив державне мито в більшому розмірі, ніж передбачено законом.

Відповідно до ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.

Виходячи з матеріалів справи, суд встановив, що позивач по справі сплатив державне мито в сумі 148,73 грн. про що свідчить додане до позовної заяви платіжне доручення № 104 від 15.03.2011 про сплату державного мита, при тому як сума позовних вимог становить 13467,62 грн.

Згідно з п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” із позовних заяв майнового характеру ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до Указу Президента України № 519/94 від 13.09.1994 “Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян” розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на цей час становить 17,00 грн.

Враховуючи викладене, при зверненні з позовом до суду, позивач повинен був сплатити державне мито в розмірі 134,68 грн. виходячи з ціни позову 13467,62 грн. Проте, позивач сплатив державне мито в сумі –148,73 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством.

За таких обставин внесене державне мито в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством підлягає поверненню з Державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

          2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВТ-Телеком» (03115, м. Київ, площа Святошинська, 1, кв. 272, ідентифікаційний код 34482717) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотел» (04205, м. Київ, просп. Оболонський, 23-Б, кв. 75, ідентифікаційний код 32979916) 13 320 (тринадцять тисяч триста двадцять) грн. 37 коп. основного боргу, 119 (сто дев’ятнадцять) грн. 88 коп. інфляційних втрат, 27 (двадцять сім) грн. 37 коп. 3% річних та 134 (сто тридцять чотири) грн. 68 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Технотел» (04205, м. Київ, просп. Оболонський, 23-Б, кв. 75, ідентифікаційний код 32979916) з Державного бюджету державне мито в сумі 14 (чотирнадцять) грн. 05 коп. як таке, що внесене у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перераховане платіжним дорученням № 104 від 15.03.2011. Платіжне доручення № 104 від 15.03.2011 залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 53/156.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                     О.А.Грєхова

Повне рішення складено 29.04.2011