Рішення № 15110382, 26.04.2011, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2011 р. справа № 5010/277/2011-22/7

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Малєєвої О.В.

при секретарі судового засідання Стефанів М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "СОТА", вул.Юності, 33, с.Микитинці, Івано-Франківська область, 76494,

до відповідача: публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк", пр.Московський, 60, м.Харків, 61050, в особі Івано-Франківського управління Західного регіонального департаменту АТ "Укрсиббанк", вул. Січових Стрільців, 23, м.Івано-Франківськ, 76000,

про визнання недійсним кредитного договору №11365719000 від 26.06.2008р. та договору іпотеки №1779 від 26.05.2008р.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились,

від відповідача: не з'явились,

в с т а н о в и в :

Товариством з обмеженою відповідальністю "СОТА" заявлений позов до публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" в особі Івано-Франківського управління Західного регіонального департаменту АТ "Укрсиббанк" про визнання недійсним кредитного договору №11365719000 від 26.06.2008р. та договору іпотеки №1779 від 26.05.2008р. Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що визначення в оскаржуваних правочинах грошових зобов'язань в іноземній валюті суперечить ДКМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", ст.198 ГК України, ст.533 ЦК України. Вказує на відсутність у сторін отриманої в установленому порядку індивідуальної ліцензії на здійснення даної валютної операції. Посилається на те, що оскаржуваний кредитний договір не містить однієї із істотних умов, передбачених ч.2 ст.345 ГК України, а саме відповідальності банку за видачу кредиту. Вважає, що внаслідок цього договір суперечить вимогам чинного законодавства і підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1ст.203, ч.1ст.215 ЦК України. Недійсність договору іпотеки №1779 від 26.05.2008р. обгрунтовує положеннями ч.2 ст.548 ЦК України, відповідно до яких недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Згідно заяви вх.№2792/2011-свх від 01.04.11р. позивач змінив підставу позову, заявлені позовні вимоги обгрунтовує не тільки вказаними обставинами, але й тим, що зазначений кредитний договір від імені банку підписаний неуповноваженою особою, оскільки в довіреності за №2749 від 03.09.2007р. передбачені права представника укладати від імені банку виключно договори застави майна та майнових прав, іпотечні договори та додаткові угоди до них. Дана заява прийнята судом згідно ухвали від 01.04.2011р.

Відповідач заявлений позов не визнав і вказав, що статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується; вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Посилається на п.2 ст.5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", згідно якого операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями. Зазначає, що Національним банком України відповідачу видано банківську ліцензію №75 від 24.12.2001р. на право здійснювати банківські операції та письмовий дозвіл №75-2 від 24.12.2001р. на право здійснювати оперції з валютними цінностями. Аналізуючи положення Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та вказуючи на лист Нацбанку України від 07.12.2009р. №13-210/7871-22612, заперечує необхідність отримання індивідуальної ліцензії на здійснення банком операцій з надання кредитів в іноземній валюті. Що стосується погодження сторонами істотних умов кредитного договору, вважає, що відповідальність банку за порушення умов надання кредиту встановлена в п.7.5. кредитного договору і визначається відповідно до чинного законодавства. Вважає безпідставними твердження позивача про укладення кредитного договору неуповноваженою особою банку, що підтверджується змістом довіреності, де такі повноваження передбачені.

Відповідачем було подано клопотання №30-41/916 від 26.04.2010р. про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю явки в судове засідання представника, який в цей же день бере участь у розгляді іншої справи. Враховуючи строки вирішення спору, передбачені ст.69 ГПК України, і враховуючи те, що відповідач надав свої запереченя по суті заявленого позову, суд в задоволенні даного клопотання відмовив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст.43 ГПК України, суд встановив наступне.

Між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк" - код 09807750), як кредитодавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "СОТА", як позичальником, 26.06.2008р. був укладений кредитний договір №11365719000 (надалі "кредитний договір"). Відповідно до п.1.1. кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 126320 Євро.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між сторонами був укладений договір іпотеки від 26.06.2008р. (надалі "договір іпотеки"), відповідно до якого позивач, як іпотекодавець, передав відповідачу, як іпотекодержателю, в іпотеку нерухоме майно, а саме адміністративно-виробниче приміщення в м.Івано-Франківську по вул.Джохара Дудаєва, 29.

Що стосується правомірності вираження грошових зобов'язань між кредитором і позичальником в іноземній валюті, а саме в Євро, то суд виходить з наступного.

Згідно з ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Однак ч.2 ст.192 ЦК України встановлено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках та порядку встановлених законодавством. Частина 3 ст.533 ЦК України також допускає можливість використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законодавством.

Випадки, порядок та умови здійснення банками операцій в іноземній валюті врегульовано Законом України “Про банки і банківську діяльність”, Законом України “Про Національний банк України” та Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, відповідно до яких банки здійснюють свою діяльність з коштами від свого імені, на власних умовах та на власний ризик на підставі виданих НБУ ліцензій.

Відповідно до ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти - це гроші у національній або іноземній валюті. Статтею 44 Закону України “Про Національний банк України” визначено, що Національний банк України є уповноваженою державною установою щодо застосування законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку України у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

Згідно до п.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.07.2001р. № 275 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.08.2001р. за № 730/5921, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93р. №5-93. Відповідно до п.2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.

Статті 47 та 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2001 року Національним банком України видано відповідачу банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції та надано письмовий дозвіл № 75-2 від 09.11.2002р. на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Щодо посилань позивача на відсутність у банку індивідуальної ліцензії, то слід враховувати те, що ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

В Декреті Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", зокрема, в п.4 ст.5, визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Проте на даний час чинним законодавством не встановлено зазначені вище обмеження.

Враховуючи наведене, зміст кредитного договору стосовно вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить актам цивільного законодавства.

Як передбачено п.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічні положення містяться в п.2 ст.180 ГК України.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В п.2 ст.345 ГК України визначено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі; у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Посилання позивача на те, що кредитний договір не містить такої істотної умови, як відповідальність банку за видачу кредиту, не відповідає дійсності. В п.7.5. кредитного договору передбачено, що за порушення умов надання кредиту згідно цього договору банк несе відповідальність згідно чинного законодавства України.

Безпідставним є твердження позивача про укладення кредитного договору неуповноваженою особою банку.

Від імені відповідача кредитний договір підписаний начальником відділення №142 АКБ "УкрСиббанк" Савчуком Олегом Васильовичем, який діяв на підставі довіреності від 03.09.2007р., посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1., за реєстровим №2749. В п.1.3. даної довіреності передбачено право вказаної особи укладати договори з метою надання банком таких банківських послуг, як надання кредитів (в національній та іноземній валютах) юридичним особам.

Таким чином, підстави для визнання недійсним кредитного і, відповідно, іпотечного договорів відсутні. А тому в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати згідно ст.49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 8, 124 Конституції України, ст.ст. 43,49, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "СОТА" до публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" в особі Івано-Франківського управління Західного регіонального департаменту АТ "Укрсиббанк" про визнання недійсним кредитного договору №11365719000 від 26.06.2008р. та договору іпотеки №1779 від 26.05.2008р.

Судові витрати покласти на позивача.

Суддя Малєєва О. В.

Повне рішення складено 29.04.11

виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"

______ Бандура В. С. 29.04.11