Ухвала суду № 15107391, 12.04.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2305/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"12" квітня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

Суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.,

при секретарі: Ковризі М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2011 року у справі за позовом Державного підприємства Ірпінського виправного центру № 132 до Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень від 09.10.2008 № 0000812320/0/2799, № 0000812320/0/2800 та від 17.03.2009 № 0000812320/2/1173, № 0000812320/2/1174.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2011 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову та постановити нову про відмову в позові.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність рішення суду, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Київський окружний адміністративний суд в своєму рішенні прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство Ірпінського виправного центру № 132, як юридична особа, зареєстроване 12.12.11995 про що видано свідоцтво про державну реєстрацію за № 1 357 105 0001 000327. Як платник податків перебуває на обліку у Ірпінській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області з 12.12.1995 № 276.

У період з 01.09.2008 по 19.09.2008 на підставі направлення на перевірку від 01.09.2008 № 265 посадовими особами відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка Державного підприємства Ірпінського виправного центру № 132 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 30.06.2008.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 26.09.2008 № 1943/23-2/08680224 (надалі - акт перевірки), в якому зафіксовані порушення позивачем, зокрема, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»яке полягало у заниженні податку на прибуток за період з 01.07.2005 по 30.06.2008 на 178588,08 грн. Також перевіряючими встановлено порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" у зв'язку з заниженням зобов'язань податку на додану вартість за період з 01.07.2005 по 30.06.2008 на 142870,32 грн.

17 березня 2009 року за результатами розгляду скарг позивача, відповідачем винесено: податкове повідомлення - рішення №0000812320/2/1174, відповідно до якого позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 202399,62 грн., втому числі основного платежу - 134933,08 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 67466,54 грн.; податкове повідомлення - рішення №0000812320/2/1173, відповідно до якого позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 267882,12 гри., в тому числі: 178588,08 грн. - основного платежу та 89294,04 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання недійсним зазначеного рішення, суд першої інстанції виходив з наступних підстав.

Матеріали перевірки містять дані, що позивачем у період з 01.04.2005 по 30.06.2008 був отриманий дохід, зокрема, за договорами про надання послуг виробничого характеру та по зберіганню товарно-матеріальних цінностей. У ході судового розгляду справи суду не надано жодних доказів того, що позивачем за перевіряємий період не було включено до складу валового доходу, доходи отримані ним за вказаними у акті перевірки договорами про надання послуг виробничого характеру та договорами по зберіганню товарно-матеріальних цінностей.

Водночас, відповідач стверджує, що даний дохід мав бути отриманий позивачем у значно більшому розмірі за умови укладення ним угод оренди державного майна замість договорів про надання послуг виробничого характеру та договорів по зберіганню товарно-матеріальних цінностей.

Проте, валовий дохід - це фактично отриманий дохід платника податку.

Твердження відповідача про те, що відповідно до висновку Регіонального відділення Фонду державного майна України від 01.09.2008 за № 14-15-1383 за аналізом здачі в оренду Регіональним відділенням аналогічних об'єктів, позивач повинен був би отримати дохід у розмірі 714351,60 грн. ґрунтується виключно на припущеннях перевіряючих, оскільки відповідачем не надано жодних доказів визнання недійсними укладених договорів про надання послуг виробничого характеру та договорів по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, доказів того, що позивачем були укладені саме договори оренди державного майна, а вартість послуг з надання в оренду державного майна, отримана (нарахована) позивачем, становить 714351,60 грн.

Таким чином, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження обставини про фактичне отримання (нарахуванню) позивачем доходу у більшому розмірі, ніж той, що був отриманий (нарахований) за договорами про надання послуг виробничого характеру та по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, а відтак не доведено порушення позивачем саме положень підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Поряд з цим, судом першої інстанції цілком аргументовано взято до уваги ту обставину, що в силу положень частини другої статті 4 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», у редакції, що існувала на час виникнення спірних правовідносин, не можуть бути об'єктами оренди: цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України "Про підприємництво"; цілісні майнові комплекси казенних підприємств; цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України "Про підприємництво"; об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", які випускають підакцизну продукцію.

Тобто, чинне законодавство встановлює обмеження щодо можливості надання в оренду певних об'єктів державної власності, зокрема, пенітенціарних закладів, до яких відноситься позивач.

Водночас, як вбачається із змісту акта перевірки, перевіряючими взагалі не досліджувалось питання щодо наявності законодавчо визначених підстав для здачі в оренду майна позивачем.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про необхідність задоволення позову.

Згідно зі ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому її потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Ірпінської обєднаної державної податкової інспекції Київської області відмовити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 15.04.2011 року