Ухвала суду № 15106993, 05.04.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7000/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"05" квітня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Сорочко Є.О., Усенка В.Г.,

при секретарі: Пеньковій О.Г.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Спеціалізованої Державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного комерційного банку «Інтеграл»до Спеціалізованої Державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2010 року позивач Акціонерний комерційний банк «Інтеграл»звернулися в суд з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними і скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2010 року вимоги позивача задоволено частково.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні вимог позивача відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що Спеціалізованою державної податкової інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків 17.12.2009 року проведено планову перевірку АКБ «Інтеграл»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.06.2009 року, за результатами якої складено акт № 579/43-10/22932856 від 17.12.2009 року, на підставі якого податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 29.12.2009 року № 0001234310/0, від 29.12.2009 року № 0001244310/0, від 29.12.2009 року № 0001254310/0.

Не погоджуючись в вказаними податковими-рішення позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до СДІ по роботі з ВПП у м. Києві, за результати розгляду скарги позивача відповідачем скаргу залишено без задоволення та винесено податкові повідомлення-рішення від 16.03.2010 року № 0001234310/1, яким збільшено суму на 21185,38 грн., від 16.03.2010 року № 0001244310/1, від 16.03.2010 року № 0001254310/1, від 16.03.2010 року № 0000554310/1.

Не погоджуючись з винесеними повідомленнями-рішенням після розгляду первинної скарги позивач оскаржив їх до ДПА у м. Києва, за результатами розгляду вторинної скарги податковим органом скаргу залишено без задоволення, а рішення без змін.

В звязку з чим винесено податкові повідомлення-рішення від 29.04.2010 року № 0001234310/2, від 19.05.2010 року № 0001254310/2, від 19.05.2010 року № 0000554310/1, від 21.05.2010 року № 0000854310/2.

Вирішуючи питання правомірності податкових повідомлень-рішень від 16.03.2010 року № 0001234310/1 та від 19.05.2010 року № 0000554310/1, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно пп. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткуванню прибутку підприємств», визначений склад валових витрат, до яких, відповідно до пп. 5.2.4 даного пункту, відносяться суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею цього Закону, яка передбачає формування страхових резервів за рахунок валових витрат.

Передумовою формування резерву згідно вимог ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є наявність обов'язку надати кошти за гарантією та акредитивом, страховий ризик виникає саме з зобов'язання надання коштів за цими активними операціями банку.

Відповідно до пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»будь-який банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності законодавством.

Відповідно до пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та положень пп. 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

При цьому розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків - 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

Колегія суддів звертає увагу, що законодавцем зобов'язано банківські установи створювати страховий резерв, передумовою формування такого резерву є наявність основного боргу, на упередження можливих негативних наслідків якого спрямовано формування страхового резерву, та віднесення операції, за якою такий борг виник, до активної банківської операції.

Надані гарантії та підтверджені акредитиви прирівнюються до зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам. Вірним є висновок про належність операцій з надання гарантій та відкриття акредитивів (прийняття зобов'язань про надання коштів) так само, як і надання безпосередньо коштів у користування до активних банківських операцій, які утворюють заборгованість. При цьому, незважаючи на те, що за економічною природою заборгованість внаслідок прийняття зобов'язань про надання коштів та заборгованість з надання коштів у користування відрізняються, обидві операції відносяться до кредитних.

З огляду на зміст та правові наслідки страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством, є обов'язком банку. Спірні операції належать до господарської діяльності банку в розумінні ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Сам факт видачі гарантії та підтверджуючого акредитиву має наслідок прийняття на банк зобов'язань, формування основного боргу для повного покриття ризиків неповернення якого створюється страховий резерв.

Формування страхового резерву за рахунок валових витрат здійснено позивачем відповідно до Методики яка затверджена на виконання приписів пп. 12.2.2 п. 12 ст. 12, з урахуванням граничних розмірів визначених пп. 12.2.3 зазначеного підпункту, та правил податкового обліку, а саме правомірності включення до складу рядка страхового резерву, сформованого за правилами ст. 12, норми якої слід розглядати в сукупності оцінюючи спірні операції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно включено суми невикористаної частини коштів, що повертається із страхових резервів, у порядку, передбаченому пп. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткуванню прибутку підприємств», до складу валових доходів, відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 даного Закону.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що позивач порушив вимоги пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п.8.3, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме відніс до основних фондів - «комутатори»та «маршрутизатор», які встановлювались у примушенні банку, до 4 групи основних фондів, а повинен був віднести до 1 групи, в результаті чого банком завищено амортизаційні відрахування.

З матеріалів справи вбачається, що у господарській діяльності позивачем використовується: комутатор Switsh 24 port HP ProCurve 25 інвентарний номер № 1504, отриманий згідно накладної № 110708-002 від 11.07.2008 року на суму 1886,98 грн. ведений в експлуатацію згідно акту від 21.07.2008 року; комутатор ATEN KH 0116 16 ports 19, інвентарний номер № 1501, отриманий згідно накладної № 533 від 10.06.2008 року на суму 5414,40 грн., ведений в експлуатацію згідно акту від 13.06.2008 року; комутатор Swith 24 port 3 Com Super інвентарний номер № 1502, отриманий згідно накладної № 150708 від 15.07.2008 року на суму 6850,00грн., ведений в експлуатацію згідно акту від 18.07.2008 року; маршрутизатор Cisco 851-K9, інвентарний номер 1536, отриманий згідно накладної № 101302 від 13.10.2008 року на суму 1808,10 грн., ведений в експлуатацію згідно акту від 13.10.2008 року.

Підпунктом 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування п. 5.9 ст. 5 цього Закону.

Згідно пп. 8.2.2. п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 -будівлі,споруди,їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Відповідно групи 4 цього підпункту даної статті, електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, повязані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, компютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Законом України «Про телекомунікації», визначено, що телекомунікаційна мережа - це комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації,передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням.

Вірно зазначено судом першої інстанції, що доводи відповідача, що витрати на обладнання «комутатор»та «маршрутизатор»повинні відображатись в податковому обліку як створення основних фондів групи 1, не заслуговують на увагу, оскільки придбані «комутатори»і «маршрутизатори»не може відноситись до передавальних пристрої в розумінні Закону України «Про телекомунікації», та групи 1.

Доводи апелянта, щодо порушення відповідачем п. 7.6.1 п.7.6. ст. 7 та п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», мотивуючи наявністю судових рішень про припинення державної реєстрації ВАТ «Металспецпром»та про визнання недійсним статуту та установчого договору ВАТ «Укренергозабезпечення»та про виключення його з ЄДРПОУ, у звязку з чим акції цих емітентів втратили статус цінних паперів є помилковими.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено договір купівлі-продажу цінних паперів від 19.04.2007 року № 26Д-02/07 з ТОВ «МГ-Капітал», за яким придбано акції ВАТ «Металспецпром»у кількості 34172 шт., номінальною вартість однієї акції - 0,25 грн., на загальну суму 8500,00 грн..

Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 19.04.2007 року № 28Д-02/07 укладеного з ТОВ «КУА «Капітал Груп», було продано акції ВАТ «Металспецпром»у кількості 34172 шт., номінальною вартість однієї акції - 0,25грн., на загальну суму 8500,00 грн..

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2004 року № 2-1841 припинено державну реєстрацію ВАТ «Металспецпром».

Позивачем відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.05.2007 року № 37Д-02/07, укладеного з ТОВ «МГ-Капіпал», за яким придбано акції ВАТ «Укренегозабезпечення»у кількості 16948760 шт., номінальна вартість однієї акції - 0,25грн. на загальну суму - 435920,00 грн..

Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.05.2007 року № 38Д-02/07, укладеного з ТОВ «КУА «Капітал Груп», було продано акції ВАТ «Укренергозабезпечення»у кількості 16948760 шт., номінальна вартість однієї акції - 0,25грн. на загальну суму - 435920,00 грн..

Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 21.05.2007 року № 41Д-02/07, укладеного з ТОВ «МГ-Капітал», придбано акції ВАТ «Укренергозабезпечення»у кількості 5051240 шт., номінальна вартість однієї акції - 0,25грн. на загальну суму 1262530,00 грн..

Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 21.05.2007 року № 42Д-02/07, укладеного з ТОВ «КУА «Капітал», продано акції ВАТ «Укренергозабезпечення»у кількості 5051240 шт., номінальна вартість однієї акції - 0,25грн. на загальну суму 1262530,00 грн..

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17.04.2007 року № 2-2352/15 визнано недійсним статут та установчий договір ВАТ «Укренергозабезпечення»з моменту їх реєстрації, 23.05.2003 року, та виключено з ЄДР підприємців, установ та організацій.

Факт визнання недійсними установчих документів та припинення підприємницької діяльності не свідчить про нікчемність договорів, укладених про придбання або відчуження акцій таких емітентів.

Договори купівлі-продажу цінних паперів були укладені АКБ «Інтеграл-банк»і розрахунки за ними проведені в період, коли акції даних емітентів заходились в вільному обороті і обіг таких акцій не зупинявся Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а перехід права власності на акції ВАТ «Металспецпром»та ВАт «Укренергозабезпечення»відбувався згідно з вимогами Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

Апелянтом не доведено порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо правомірності скасування податкового повідомлення-рішення від 19.05.2010 року № 0001254310/2, колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем 22.05.2008 року укладено договір з міжнародною платіжною системою Visa International (Власник) про членство та використання товарного знаку, згідно з яким Власник приймає АКБ «Інтеграл»(Користувач) як Члена асоціації Власника та дає дозвіл на участь Користувача у Затверджених програмах (п. 1 даного договору).

Відповідно до п. 2 даного договору - Власник надає Користувачу не виключну, безкоштовну ліцензію без права переуступки на використання Ліцензованих торгових знаків під час роботи за Затвердженими програмами у Затвердженій країні.

Згідно інвойсу від 21.04.2008 року № NM1101/CMC банк перерахував нерезиденту Visa International кошти у сумі 46000,00 дол. США, які еквівалентні 232300,00 грн., у якості членського внеску у Visa International.

Підпунктом 13.2. ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Членській внесок - це грошове перерахування або майновий внесок, що сплачується (передається) членам Асоціації щорічно в порядку та розмірі, визначених відповідно до його Положення, для здійснення поточної діяльності.

Конвенцією укладеної між Урядом України та Урядом США про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал, яка ратифікована 26.05.1995 року, визначено, що членські внески не підпадають під категорії доходів, які підлягають оподаткуванню.

Позивачем було сплачено членські внески у відповідності до укладеного договору з міжнародною платіжною системою Visa International (Власник) про членство та використання товарного знаку, а тому висновок відповідача про порушення п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є безпідставним та не обґрунтованим.

Доводи апелянта, щодо порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, з урахуванням п. 6.5 ст. 6, п. 4.7 ст. 4, з урахуванням п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованими, у звязку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове скасування податкового повідомлення-рішення від 21.05.2010 року № 0000854310/2.

Відповідно до п.п. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 закону України «Про податок на додану вартість»операції платників податку з ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки є обєктом оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до угоди № 55012150 АКБ «Інтеграл»здійснювалась оплата згідно до інвойсів виставлених компанією S.W.I.F.T. за фактично використаний трафік системних повідомлень, що за своєю суттю є здійсненням відповідних банківських операцій з використанням автоматизованої системи проведення міжнародних грошових розрахунків і платежів, яка в свою чергу є системою передачі даних.

Судом першої інстанції встановлено, що операції з передачі та обробки повідомлень з використанням системи S.W.I.F.T. є аналогом послуг, що надаються Національною Системою Електронних Платежів Центральної Розрахункової Палати Національного Банку України, тобто послуги, які зазначені в електронних розрахункових документах, як обробка електронних розрахункових документів/повідомлень замовника в СЕП та містить графи «одиниця виміру», «кількість», «тариф», «сума»не може оподатковуватись податком на додану вартість через належність її до розрахункових операцій.

Згідно пп. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що не є обєктом оподаткування надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства.

Спільним листом ДПА України та НБУ № 12-210/1023-5614 (№ 12049/7/15-2317) від 04.08.2003 року затверджений перелік операцій розрахунково-касового обслуговування, здійснюваних установами банків в Україні, відповідно до якого не зараховується до обєкту оподаткування податком на додану вартість операції з розрахунково-касового обслуговування.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність винесення ним спірних податкових повідомлень - рішень, у звязку з чим вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Доводи апелянта не ґрунтуються на належній доказовій базі та правильному трактуванні норм права.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Спеціалізованої Державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 11.04.2011 року.

Головуючий суддя: (підпис)

Судді: (підпис)

Суддя: Бистрик Г.М.