Ухвала суду № 15105177, 12.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Лях О.П.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2011 року справа №2а/0570/129/2011

зал судового засідання у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Лях О.П.

суддів Горбенко К.П. , Попова В.В.

при секретарі Турко І.Б.

за участю представників сторін:

позивача Беро А.Л. , Жаркової О.Г. за дов.

представника відповідача Радченко А.В. за дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 рокуу адміністративній справі № 2а/0570/129/2011 за позовомЗакритого акціонерного товариства «Візаві», м. Донецьк до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2010 року № 0001431322/0/48493/10/15-16-23/5, -

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року у адміністративній справі № 2а-2а/0570/129/2011 позовні вимоги позивача задоволені повністю, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку від 20 грудня 2010 року № 0001431322/0/48493/10/15-16-23/5, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 32892 грн., у тому числі за основним платежем 31326 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1566 грн. 30 коп.

В апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду справи представник відповідача просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Апеляційну скаргу мотивує неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Представники позивача наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька - в судове засідання не зявився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія судді приходить до наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 7 по 8 грудня 2010 року відповідачем була здійснена камеральна перевірка позивача як платника податку на прибуток, за наслідками якої складено акт від грудня 2010 року № 1481/15-16-23/5-24068600 (надалі - акт перевірки). За висновками даного акту перевіркою податкової звітності позивача - декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2010 року встановлено порушення вимог пункту 22.4 статті 22, пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на 16632235 грн., заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на 31326 грн.

На підставі вищенаведеного акту перевірки відповідачем 20 грудня 2010 року прийняте спірне податкове повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 32892 грн., у тому числі за основним платежем 31326 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1566 грн. 30 коп.

Згідно акту від 9 грудня 2010 року, при перевірці відповідачем були використані декларації позивача з податку на прибуток за півріччя та 3 квартали 2010 року та акт камеральної перевірки від 14 вересня 2010 року № 1120/15-16-23/5-24068600, та зазначено, що позивач в зазначених деклараціях не врахував зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток в сумі 83787690 грн., яке встановлено актом від 20 травня 2010 року № 654/15-16-23/5/24068600, внаслідок чого й виникло заниження податку на прибуток в сумі 31326 грн. Актом камеральної перевірки від 14 вересня 2010 року № 1120/15-16-23/5-24068600 відповідач зменшив позивачу від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток з 120314289 грн. на 83787690 грн. Актом планової виїзної перевірки позивача від 20 травня 2010 року № 654/15-16-23/5/24068600 було встановлено завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в сумі 83787690 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 20 травня 2010 року на думку відповідача в порушення вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334 позивачем до складу валових витрат було віднесено витрати, пов'язані із придбанням консультаційних та адвокатських послуг у розмірі 299815 грн. 85 коп., які не підтверджені відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 вищезазначеного Закону, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ (надалі - Закон № 996) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Про порушення позивачем даної норми Закону відповідач в акті перевірки не зазначає.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Долучені до матеріалів справи письмові докази, а саме договори, рахунки, акти приймання-передачі виконаних робіт, спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування валових витрат.

Згідно акту перевірки від 20 травня 2010 року на думку відповідача в порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334 позивачем до складу валових витрат було віднесено витрати, пов'язані з використанням позики в іноземній валюті, а саме курсову різницю, яка виникла у перевіряємому періоді у зв'язку із користуванням позикою в іноземній валюті на суму основного боргу та сум прострочених відсотків у розмірі 83707957 грн. 34 коп. В ході перевірки відповідачем не було встановлено направлення коштів (позики в іноземній валюті) безпосередньо для здійснення господарської діяльності, що не дає можливості підтвердити зв'язок понесених витрат у зв'язку із користуванням такою позикою з господарською діяльністю позивача.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем була отримана позика у нерезидента (республіка Кіпр) на підставі договору від 15 травня 2008 року, цільове використання позики - поповнення обігових коштів. Фактично позивачем було отримано позикових коштів в сумі 24580 дол. Схема використання позикових коштів позивачем від нерезидента в іноземній валюті викладена у додатку № 7 до акту перевірки, з якої вбачається, що кошти були використані позивачем на розрахунки за кредитами, перерахування безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, придбання цінних паперів, розрахунки за договором позики, перерахування коштів на депозитний рахунок, інші кошти, витрачені на господарські потреби та заробітну плату.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем до складу валових витрат віднесено відсотки нараховані (сплачені) за користування позикою в сумі 19908883 грн. 84 коп., а також було віднесено курсову різницю на суму основного боргу та на суму прострочених відсотків в сумі 63578990 грн.

Відповідно до пункту 5.1 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пункт 1.32 статті 1 Закону № 334 визначає, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пункт 5.5 Закону № 334 визначає особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями, відповідно до підпункту 5.5.1 якого до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою

або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача стосовно невикористання позикових коштів позивачем у господарській діяльності, оскільки кошти позичалися позивачем для поповнення власних обігових коштів, і як зазначено й податковим органом в акті перевірки та додатку до акту, кошти, зокрема, були покладені на депозитний рахунок, з яких отримані відсотки, тобто позивачем отриманий дохід.

Відповідно до підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону № 334 балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення). Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку. У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку -. кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення). У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду. Для цілей цього підпункту під терміном "заборгованість" розуміються: основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу); сума процентів, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду; вартість (непогашена частина вартості) об'єкта фінансового лізингу; платежі за такий об'єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду; балансова вартість цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів, якщо інше не встановлено нормами цього Закону.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що суми, які віднесені до складу валових витрат, не є курсовими різницями, а є збитком від перерахунку заборгованості в іноземній валюті.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята при правильному застосуванні норм матеріального права, висновки суду відповідають обставинам справи, тому не вбачає підстав для скасування постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 9, ст. 71, ст. 72, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів , -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 рокуу адміністративній справі № 2а/0570/129/2011 за позовомЗакритого акціонерного товариства «Візаві», м. Донецьк до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2010 року № 0001431322/0/48493/10/15-16-23/5 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 рокуу адміністративній справі № 2а/0570/129/2011 за позовомЗакритого акціонерного товариства «Візаві», м. Донецьк до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2010 року № 0001431322/0/48493/10/15-16-23/5 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі судове рішення складено 14.04.2011 року.

Колегія суддівО.П. Лях

К.П. Горбенко

В.В. Попов