Ухвала суду № 15105040, 12.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чиркін С.М

Суддя-доповідач - Яманко В.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2011 року справа №2а-9427/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Яманко В.Г.

суддів Казначеєва Е.Г. , Васильєвої І.А.

розглянувши в порядку письмового провадження

апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального

захисту інвалідів

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від 7 лютого 201 р.

у справі № 2а-9427/10/1270 (головуючий І інстанції Чиркін С. М.)

за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального

захисту інвалідів

до Приватного підприємства "Техностандарт"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИЛА:

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 7 грудня 2010 року звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою (арк. спр. 2-4) до Приватного підприємства "Техностандарт" (далі по тексту ПП "Техностандарт") про стягнення на користь позивача адміністративно-господарські санкції в сумі 13327 грн. 95 коп., пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 920 грн.

В обґрунтування позовних вимог Луганським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів зазначено, що в порушення статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на ПП "Техностандарт" в 2009 році не працевлаштовано 3 інвалідів. Відповідач до 16 квітня 2010 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 13327 грн. 95 коп. Внаслідок несплати відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій розмір пенсі склав 920 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2011 року (арк. спр. 29-31) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Підставою для відмови в задоволенні позовних вимог судом визначено:

- доведеність матеріалами справи здійснення відповідачем заходів по організації місць для працевлаштування інвалідів,

- відсутність факту сплати штрафних (фінансових) санкцій доводить відсутність обєкту обчислення пені, що обумовлює передчасність та безпідставність для її предявлення.

В апеляційній скарзі (арк. спр. 34-36) відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Луганським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів зазначено, що в порушення статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на ПП "Техностандарт" в 2009 році не працевлаштовано 3 інвалідів. Відповідач до 16 квітня 2010 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 13327 грн. 95 коп. Внаслідок несплати відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій розмір пенсі склав 920 грн.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів зазначає, що з врахуванням частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідач ПП "Техностандарт" є юридичною особою, включено до ЄДРПОУ за № 36255660.

Відповідно до статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Згідно пункту 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 3 травня 1995 року № 314 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Згідно акту № 223 від 19 листопада 2010 року проведення виїзної планової перевірки щодо дотримання вимог статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1992 року № 875-ХІІ (зі змінами та доповненнями) у 2009 році ПП "Техностандарт" (арк. спр. 8-9) встановлено наступні порушення:

- не виконання відповідачем 4 % нормативу для працевлаштування інвалідів, чим порушено вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»,

- відповідачем не надано станом на 1 березня 2010 року звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів, в порушення

- відповідач не зареєстрований у відділенні позивача в порушення вимог пункту 2 Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою КМ України № 70 від

За розрахунком позивача (арк. спр. 7) відповідач не працевлаштував у 2009 році 3 інвалідів, за що повинен був сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 13327 грн. 95 коп. Відповідачем санкції своєчасно не були перераховані, тому позивач додатково просив стягнути пеню в розмірі 920 грн. (арк. спр. 7).

Згідно положенням статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико - соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Згідно пунктів 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до статті 19 Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону, а як було вказано вище, стаття 18 Закону передбачає, що безпосередньо інвалід звертається для працевлаштування на підприємства та в організації.

Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до пункту 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

Стосовно посилання позивача як на підставу для скасування постанови суду першої інстанції відсутність у служби зайнятості та інших органів працевлаштування обовязку забезпечення нормативу по працевлаштуванню інвалідів, визначеного для підприємства, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів, інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ, на підприємства покладено обов'язок із створення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обовязок працевлаштування інвалідів.

Згідно матеріалів справи, листа Луганського міського центру зайнятості (арк. спр. 6), яке бло отримано позивачем 30 листопада 2010 року, відповідачем за 2009 рік подавалися до Луганського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН про наявність вакансій станом на:

- 28 січня 2009 року головний бухгалтер 1 вакансія, системний адміністратор 1 вакансія,

- 26 лютого 2009 року менеджер із збуту 3 вакансії, системний адміністратор 1вакансія,

- 24 березня 2009 року менеджер із збуту 3 вакансії, підсобний робітник 1 вакансія,

- 28 квітня 2009 року продавець продовольчих товарів 2 вакансії, касир торгівельного залу 2 вакансії,

- 28 травня 2009 року продавець продовольчих товарів 2 вакансії, касир торгівельного залу 2 вакансії,

- 25 червня 2009 року продавець продовольчих товарів 2 вакансії, касир торгівельного залу 2 вакансії, підсобний робітник 1 вакансія,

- 28 липня 2009 року продавець продовольчих товарів 1 вакансія, касир торгівельного залу 2 вакансії, оператор з уведення даних 1 вакансія,

- 28 серпня 2009 року касир торгівельного залу 3 вакансії, оператор з уведення даних 1 вакансія,

- 28 вересня 2009 року касир торгівельного залу 2 вакансії, менеджер із збуту 2 вакансії,

- 28 жовтня 2009 року касир торгівельного залу 2 вакансії, менеджер із збуту 1 вакансія, продавець торгівельних товарів 1 вакансія,

- 28 листопада 2009 року касир торгівельного залу 2 вакансії, менеджер із збуту 1 вакансія, продавець торгівельних товарів 1 вакансія,

- 28 грудня 2009 року касир торгівельного залу 3 вакансії, продавець продовольчих товарів 2 вакансії.

Таким чином, відповідачем підтверджено здійснення дій по працевлаштуванню інвалідів на підприємство відповідача, позивачем в порушення вимог статті 71 КАС України не надано доказів направлення органами по забезпеченню зайнятості населення на підприємство відповідача інвалідів на працевлаштування за вакантними посадами в належній кількості та відмови підприємства в працевлаштуванні таких осіб.

Колегія суддів, зазначає, що підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій є не лише сам факт не працевлаштування певної кількості інвалідів, але й наявність всіх складових правопорушення, а саме: складу правопорушення, вини осіб, які його скоїли та причино слідчого звязку між порушеннями та виною. Відповідальність у вигляді стягнення адміністративно-господарських санкцій застосовується при наявності винних дій сторони у не створенні робочих місць для інвалідів, а не за відсутність інвалідів, які при наявності створених місць відмовилися працювати у відповідача або не були направлені центром зайнятості населення. Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню відповідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та відповідно відсутності вини підприємства в не зверненні інвалідів на підприємство для працевлаштування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку що постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального права, що обумовлює залишення постанови суду першої інстанції без змін, апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись статтями 24, 94, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2011 року по адміністративній справі № 2а-9427/10/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2011 року по адміністративній справі № 2а-9427/10/1270 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Г.Яманко

Судді Е.Г.Казначеєв

І.А.Васильєва