Постанова № 15104607, 23.03.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Петросян К.Є.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2011 року справа №2а-10450/10/1270

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Казначеєва Е.Г.

суддів Яманко В.Г. , Васильєвої І.А.

при секретарі Балакай І.Л., за участю представника відповідача ОСОБА_2, за довіреністю від 5.01.2009року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Луганський ремонтно-механічний завод» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 січня 2011 року в адміністративній справі за позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську до Відкритого акціонерного товариства «Луганський ремонтно-механічний завод» про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на активи, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 січня 2011р. по справі №2а-10450/10/1270 задоволено позов Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську до Відкритого акціонерного товариства «Луганський ремонтно-механічний завод», внаслідок чого стягнуто з відповідача суму податкового боргу у розмірі 193659,00грн. шляхом звернення на активи: податковий борг з податку на додану вартість в сумі 71783,00грн. та податку на прибуток у сумі 121876,00грн.

В апеляційній скарзі Відкрите акціонерне товариство «Луганський ремонтно-механічний завод», просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким просить стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Луганський ремонтно-механічний завод» податок на прибуток у сумі 27756,00 грн., а в решті позовних вимог відмовити.

Представники відповідача, позивача у судове засідання не зявилися, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ВАТ «Луганський ремонтно-механічний завод», зареєстрований як юридична особа 24 липня 2002року та перебуває на обліку в Ленінській МДПІ у м. Луганську.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача - ВАТ «Луганський ремонтно-механічний завод» податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 71783,00грн., що виник на підставі поданих відповідачем податкових декларацій з податку на додану вартість від 18.02.2010р. №8153; від 19.03.2010р. №17113, від 16.04.2010р. №29214, від 19.05.2010р. №48848, від 21.06.2010р. №55385 та від 20.07.2010р. та з податку на прибуток в сумі 121876,00 грн., що виник на підставі поданих відповідачем податкових декларацій з податку на прибуток підприємства. (а.с.9-17)

За вимогами пп. 5.1. ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкове зобовязання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації і не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Строки сплати узгодженого податкового зобовязання визначені у п. п.5.3.1 п. 5.3 ст.5 наведеного Закону і становлять десять календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до п.п.5.4.1 п.5.4 ст.5 вказаного Закону, узгоджена сума податкового зобовязання, не сплачена платником податків у встановлений термін, визнається сумою податкового боргу.

Матеріалами справи доводиться подання відповідачем відповідних податкових декларацій.

Факт наявності податкового боргу відповідачем не оспорюється, але відповідач не згоден з сумою податкового боргу, вважаючи, що частково вказаний борг він сплатив, що підтверджується платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

Згідно до ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про систему оподаткування» в редакції , чинній на момент виникнення спірних правовідносин платники податків і зборів (обовязкових платежів) зобовязані сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законом терміни.

За приписами ч.3 ст.9 цього Закону обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач платіжними дорученнями за №432 від 30 квітня 2010року сплатив податок по ПДВ за березень-квітень 2010року в сумі 6000грн., за № 577 від 31 травня 2010року за квітень 2010року в сумі 15266 грн., за № 721 від 29 червня 2010року за травень-червень 2010року в сумі 11997грн., на загальну суму 33263 грн. та платіжним дорученням за № 976 від 30.08.2010 року сплатив податок на прибуток в сумі 10000 грн., що є підтвердженням того що відповідач частково сплатив податковий борг на вказану суму за спірний період.

Щодо посилань податкового органу та суду першої інстанції на вимоги пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», то ця норма не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючі органи, чи то платники податків. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобов'язань, не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу. Посилання суду першої інстанції на не оскарження зарахування податковим органом платежів в порядку календарної черговості, колегією суддів не приймається, з огляду на нижче приведене.

Законом України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 вказаного Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Згідно пункту 2 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів.

На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 р. за N 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику податку.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Пунктом 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» т зазначено, що органи державної податкової служби мають право стягувати заборгованість перед бюджетом та державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», активи платника податків можуть бути примусово стягнуті в рахунок погашення його податкових зобовязань

виключно за рішенням суду. Тобто з урахуванням вищевикладеного підлягає стягненню податковий борг в сумі 150396,00грн., яка не погашена платником податку, з якої податок на додану вартість 38520,00грн., податок на прибуток 111876,00грн.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги та апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню з підстав викладених в даній постанові.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Луганський ремонтно-механічний завод» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 січня 2010р. по справі №2а-10450/10/1270 задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 січня 2010р. по справі №2а-10450/10/1270 скасувати.

Позовні вимоги Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську до Відкритого акціонерного товариства «Луганський ремонтно-механічний завод» про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на активи задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Луганський ремонтно-механічний завод» (91019, м. Луганськ, вул. Кірова, буд. 49, код ЄДРПОУ) в доход державного бюджету України, звернувши стягнення на його активи, суму податкового боргу по податку на додану вартість у розмірі 38520,00 грн. (р/р 31117029700006, код платежу 14010100, УДК у м. Луганську ГУДКУ у Луганській області, код 24046582, банк ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013) та податку на прибуток 111876,00 грн. (р/р 31115009700006, код платежу 11021000, УДК у м. Луганську ГУДКУ у Луганській області, код 24046582, банк ГУДКУ в Луганській області, МФО 804013), всього 150396,00 (сто пятдесят тисяч триста девяносто шість гривень, 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Постанова складена в повному обсязі 25 березня 2011 року.

Головуючий

суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко І.А.Васильєва