Постанова № 15102206, 16.09.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №6.14

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2010 року Справа № 2а-5856/10/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Кравцової Н.В.,

при секретарі Бражник В.І., Фенічевій О.М.,

за участю сторін:

представника позивача Кєліпової С.А.,

представника відповідача Орлянко Д.Ю.,

третьої особи: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Лутугинського районного центру зайнятості до Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про стягнення суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду,-

ВСТАНОВИВ:

30 липня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Лутугинського районного центру зайнятості до Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату про стягнення суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

02 вересня 2010 року ухвало суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 21.05.2009 на підставі наказу № 132 від 21.05.2009 з Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату за п. 1 ст. 40 КЗпП України було звільнено ОСОБА_3

12.06.2009 ОСОБА_3 звернулась до Лутугинського районного центру зайнятості з метою пошуку роботи, якій 19.06.2009 було надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю. За період з 19.06.2009 по 26.05.2009 ОСОБА_3 отримала допомогу по безробіттю у сумі 13059, 74 грн.

Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 17.12.2009, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 29.03.2010, ОСОБА_3 поновлено на роботі з 21.05.2010.

Згідно п. 4 статті 35 Закону України «Про загальнообовязкове соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Просить суд стягнути з Лутугинського державного науково - виробничого валкового комбінату суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі його поновлення за рішенням суду у сумі 13059, 74 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення аналогічні викладеним у позові, доповнивши, що допомогу по безробіттю ОСОБА_3 отримала у період з 19.06.2009 по 26.05.2010.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, надав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволені позову, зазначивши, що при прийнятті рішення Лутугинським районним судом Луганської області щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_3 не було врахований той факт, що ОСОБА_3 перебувала у центрі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю. Рішення Лутугинського районного суду щодо стягнення на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у апеляційному порядку відповідачем не оскаржувалось. Згідно практики Верховного Суду України (ухвала від 04 липня 2007 року), виплати, які були здійснені центром зайнятості підлягають поверненню саме робітником, якого поновлено на роботі. Таким чином, вважає, що сума, яка заявлена позивачем у розмірі 13059, 74 грн. підлягає стягненню саме з ОСОБА_3

Третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, надала пояснення, в яких вказала, що 21.05.2010 була звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України. 19 червня 2009 року була поставлена на облік до Лутугинського районного центру зайнятості, де отримувала допомогу по безробіттю.

Рішенням Лутугинського районного суду від 17.12.2009, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області, була поновлена на посаді економістом 2 категорії ПЕО ЛГНПВК. На підставі зазначеного рішення відповідачем на її користь сплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 14132, 40 грн.

Згідно статті 35 Закону України «Про загальнообовязкове соціальне страхування на випадок безробіття» відшкодовувати заявлену суму у позові повинен роботодавець, а не робітник якого поновлено на роботі за рішенням суду.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі наказу №558 Лутугинського державного науково - виробничого валкового комбінату від 21 травня 2009 року ОСОБА_3 була звільнена за п. 1 ст.. 40 КЗпП України у звязку з скороченням штату, даний факт не заперечується сторонами та встановлений рішенням Лутугинського районного суду від 17.12.2009 (а.с. 11).

Згідно витягу з наказів про прийняті рішення по особі: ОСОБА_3 ПК № НОМЕР_1 від 03.06.2010, яка перебувала на обліку у Лутугинському міському центру зайнятості та довідки Лутугинського районного центру зайнятості, ОСОБА_3 за період з 19 червня 2009 року по 26 травня 2010 року призначено, нараховано та виплачено допомогу по безробіттю у сумі 13059, 74 грн.

Наказом № 71-К від 28.05.2010 державного науково-виробничого валкового комбінату (а.с. 25) ОСОБА_3 поновлено на посаді економіста 2 категорії УПК для роботи на заміні економістів та інженерів по нормуванню структурних підрозділів з 21.05.2010 на підставі рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 17.12.2009, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 29.03.2010 (а.с. 9-12, 14-16).

Згідно платіжних доручень № 2661, № 2660 від 12.05.2010 ОСОБА_3 відповідачем на підставі виконавчого листа № 2-591 від 28.04.2010 сплачено середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 14132, 40 грн. (а.с. 27, 28).

Наказом Лутугинського районного центру зайнятості від 02.06.2010 ОСОБА_3 знята з обліку у центрі у звязку з поновленням на роботі за рішенням суду.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобовязані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Стаття 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 18,19 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Державна служба зайнятості, зокрема, реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і грошову.

Державна служба зайнятості має право:

- в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;

- вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України;

- стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов'язкових зборів та недоїмок до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

- компенсувати до 50 процентів витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.

Відповідно до п.1 статті 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 28 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (№ 16/98-ВР від 14.01.1998 р. із змінами та доповненнями) роботодавці несуть відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованим особам або страховикам внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків із загальнообов'язкового державного соціального страхування, відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 2 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» роботодавець зобов'язаний своєчасно та в повному розмірі сплачувати страхові внески; надавати виконавчій дирекції Фонду відомості в установленому порядку про: прийняття на роботу працівників; заробітну плату працівників, використання робочого часу тощо; сплату страхових внесків, у тому числі застрахованими особами.

Згідно частини 3 ст. 35 зазначеного Закону роботодавець несе відповідальність відповідно до законодавства за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно частини 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з роботодавця утримуються:

- сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду;

- незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу;

незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 219 затверджений Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних.

Згідно п. 20 вказаного Порядку громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду. При цьому в картці робиться запис про прийняття на роботу, зазначаються дата та номер наказу. Повернення виплачених безробітному коштів здійснюється відповідно до частини четвертої статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм права, випливає, що органам служби зайнятості у разі невиконання роботодавцем обовязку по відшкодуванню суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, законом надано право звертатися до суду про стягнення цих сум з роботодавця, як субєктам владних повноважень.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що вимоги Лутугинського районного центру зайнятості до Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату, про стягнення суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

На підставі викладеного, керуючись статтями 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 35, 38 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. №1533-111, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Лутугинського районного центру зайнятості до Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про стягнення суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду задовольнити.

Стягнути з Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату (92000, Луганська область, м. Лутугине, вул. Заводська, 2, код 00187369; р/р 26001310025001 Філія АБ Південний м. Луганськ, МФО 304999) на користь Лутугинського районного центру зайнятості суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду в сумі 13059 грн. 74 коп. (тринадцять тисяч пятдесят девять гривень 74 копійки).

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 вересня 2010 року.

СуддяН.В. Кравцова