Рішення № 15100169, 20.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/15020.04.11

За позовом                    Публічного акціонерного товариства «Енергія»

До                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальне конструкторське бюро Сухіна»

Про                    визнання договору недійсним

                                                                                                    Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача                              Зленко Н.В. (за дов. № 14-д від 20.01.2011 р.)

                                        Зоріна О.І. (за дов. № 22-д від 23.03.2011 р.)                              

Від відповідача                    Середа О.О. (за дов. № б/н від 30.03.2011 р.)

                                        Домашенко О.О. (за дов. № б/н від 30.03.2011 р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом публічне акціонерне товариство «Енергія»до товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальне конструкторське бюро Сухіна»про визнання договору оренди обладнання недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.03.2005 р. між відкритим акціонерним товариством «Енергія»та відповідачем було укладено договір оренди обладнання № 010/05, відповідно до якого відповідач в порядку та на умовах, визначених договором, зобов’язався передати позивачу у тимчасове користування обладнання з технічною документацією, що має бути наведене у додатках до договору, відповідно до акту прийому-передачі або реєстру до акту, а відкрите акціонерне товариство «Енергія»зобов’язалося прийняти це обладнання та сплачувати відповідачу орендну плату за користування ним.

Відкрите акціонерне товариство «Енергія»на підставі рішення позачергових загальних зборів акціонерів від 21.10.2010 р. і у зв’язку з приведенням діяльності товариства у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства»внаслідок зміни типу акціонерного товариства з відкритого на публічне змінило назву на «публічне акціонерне товариство «Енергія».

Позивач стверджує, що на день подачі позову відповідачем обладнання, яке передбачено п. 1.1. спірного договору, позивачу в користування не передавалось, у зв’язку з чим строк оренди не розпочався.

Позивач вважає, що сторони, в порушення вимог чинного законодавства, встановили у договорі оренди обладнання порядок сплати орендної плати у вигляді електричної енергії, що вироблятиметься позивачем на орендованому обладнанні, у розмірі 90% такої електричної енергії, виробленої за звітний місяць. За твердженням сторони, укладення договору, умовами якого на неї покладено обов’язок постачати електричну енергію безпосередньо відповідачу, суперечить чинному законодавству, у зв’язку з чим договір підлягає визнанню недійсним повністю у зв’язку з тим, що недійсною є одна з його істотних умов, без якої його не могло бути укладено.

Ухвалою суду від 10.03.2011 р. порушено провадження у справі № 17/150, судове засідання призначене на 30.03.2011 р..

Відповідач у поданому суду відзиві на позов позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що договір № 010/05 від 28.03.2005 р. відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: сторони встановили, що орендна плата оплачується в натуральній формі, що відповідає ч. 2 ст. 762 ЦК України, а посилання позивача на законодавство про електроенергетику є безпідставними, оскільки такі нормативно-правові акти не регулюють відносини, пов’язані з орендою майна. Крім того, сторона зазначила, що позивач як виробник електроенергії міг вільно розпоряджатися виробленою електроенергією, в тому числі, і постачати її відповідачу. Відповідач вказував на те, що обладнання не передане позивачу в оренду і договір не виконується у зв’язку з тим, що роботи його з його монтажу та введення в експлуатацію ще не закінчені, проте відповідач має намір виконувати договір в подальшому.

У судовому засіданні 30.03.2011 р. за клопотанням представника відповідача для надання можливості подати доповнення до відзиву по справі оголошено перерву до 11.04.2011 р. на підстав ст. 77 ГПК України.

У вказаному судовому засіданні представником позивача на виконання ухвали суду було надано письмове пояснення щодо обґрунтування своєї правової позиції.

У судовому засіданні представниками відповідача було надано доповнення до відзиву на позов, у якому сторона зазначала, що позивач безпідставно посилається на Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. № 28, у зв’язку з тим, що відповідач не є постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, а спірний договір не є договором постачання електричної енергії, а є договором оренди обладнання та не передбачає існування між сторонами відносин з постачання електричної енергії. Відповідач також зазначав, що при укладенні договору не була порушена ст. 284 Господарського кодексу України, оскільки умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати повністю відповідають чинному законодавству.

Суд оголосив у судовому засіданні перерву до 20.04.2011 р..

14.04.2011 р. через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення відповідача до відзиву, у яких сторона зазначала, що з моменту укладення договору між сторонами постійно здійснювалося листування щодо виконання умов договору, зокрема, монтажу обладнання, яке є предметом оренди. Відповідач вказував, що обладнання на даний час не введене в експлуатацію і договір оренди обладнання не виконується внаслідок ухилення позивача від виконання договору, яке виявилося у ненаданні гарантій та незабезпеченні подачі пари та відбору пари необхідного обсягу та параметрів до обладнання, що є предметом оренди. До додаткових пояснень додані копії листів відповідача, адресованих позивачу та іншим особам, а також копії двох листів позивача, адресованих відповідачу, у яких наводяться дані про режим роботи парових котлів позивача.

У судовому засіданні 20.04.2011 р. представниками позивача було надано додаткові письмові пояснення, у яких сторона підтримала раніше висловлену правову позицію, зазначивши, що покладення спірним договором на позивача обов’язку з постачання виробленої на орендованому обладнанні електричної енергії безпосередньо відповідачу є порушенням Закону України «Про електроенергетику».

Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши надані ними документи та матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

28.03.2005 р. між відкритим акціонерним товариством «Енергія»та товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціальне конструкторське бюро Сухіна»укладено договір оренди обладнання № 010/05 (далі - Договір), відповідно до якого відповідач в порядку та на умовах, визначених договором, зобов’язався передати позивачу у тимчасове користування обладнання з технічною документацією, що має бути наведене у додатках до договору, відповідно до акту прийому-передачі або реєстру до акту, а відкрите акціонерне товариство «Енергія»зобов’язалося прийняти це обладнання та сплачувати відповідачу орендну плату за користування ним.

Відкрите акціонерне товариство «Енергія»змінило назву на «публічне акціонерне товариство «Енергія», що підтверджується копію свідоцтва про державну реєстрацію від 25.10.2010 р..

Згідно з п. 11.1 Договору останній набуває чинності з дня підписання його сторонами та протягом 15 років.

Відповідно до п. 2.1 Договору орендар (позивач) приймає в оренду обладнання з метою виробництва, а також реалізації електричної енергії.

Відповідач прийняв на себе зобов’язання змонтувати обладнання, провести пусконалагоджувальні роботи з метою його введення в експлуатацію та протягом п’яти робочих днів з моменту повної готовності всього комплексу або окремих його частин до експлуатації передати обладнання позивачу (п. 3.2 Договору).

Обладнання вважається прийнятим орендарем (позивачем) в день підписання акту прийому-передачі повноваженими представниками сторін (п. 3.4 Договору). З цього моменту починається термін оренди, який складає 15 років з дати прийняття обладнання (п. 4.1 Договору).

Розділом 5 Договору встановлено, що орендна плата за користування обладнанням встановлюється в натуральній формі у вигляді активної електроенергії, що вироблена на обладнанні, що орендується (турбогенераторами) і врахована лічильником. Початок сплати орендної плати припадає на місяць, у який розпочалася експлуатація всього комплексу обладнання або окремих його частин, які виробляють електроенергію (п. 5.1 Договору).

Згідно з п. 5.2 Договору розмір орендної плати на місяць в натуральному виразі складає 90% електроенергії, виробленої у розрахунковому місяці відповідно до показників лічильників. У грошовому виразі розмір орендної плати встановлюється за погодженням сторін але не більше, ніж собівартість виробництва електроенергії на орендованому майні.

Відповідно до п. 5.3 Договору передача електроенергії від орендаря (позивача) до орендодавця (відповідача) здійснюється на шинах орендаря та оформлюється шляхом підписання сторонами щомісячного акту прийому-передачі з зазначенням її обсягу та вартості на підставі актів, які складаються відповідно до п. 5.7 Договору.

Згідно з п. 5.4 Договору вартість електроенергії, що передається орендодавцю (відповідачу), встановлюється за ціною, погодженою сторонами, але не нижчою за її собівартість.

Причиною спору у даній справі стало питання про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди обладнання у зв’язку з тим, що, на думку позивача, умови договору щодо оплати орендної плати шляхом постачання позивачем електричної енергії відповідачу суперечать чинному законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, міну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За таких обставин, виходячи з наведених вище положень, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини –якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані –якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Як вбачається з умов Договору оренди, його предметом є передача в строкове платне користування обладнання, що належить відповідачу, з метою використання позивачем у його господарській діяльності, зокрема, для виробництва та реалізації електричної енергії.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

          Об'єктом оренди можуть бути:

державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства. Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першої статті 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Згідно з частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною другої статті 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Виходячи з системного аналізу положень укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору оренди (найму), в тому числі, й щодо розміру та порядку оплати орендної плати, у зв’язку з чим він є укладеним, і строк його дії розпочався з моменту підписання (п. 11.1 Договору).

Як вбачається з пояснень сторін та матеріалів справи, відповідачем обладнання, яке передбачено п. 1.1. Договору, позивачу в користування, не передавалось, а позивачем не приймалось, у зв’язку з чим передбачений Договором термін оренди не розпочався.

При цьому суд не погоджується з доводами представників відповідача щодо того, що невиконання Договору стало наслідком ухилення позивача від його виконання, оскільки відповідачем не надано доказів невиконання позивачем його обов’язків, прямо передбачених договором.

Оцінюючи відповідність умов Договору вимогам чинного законодавства, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої-третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами Договору, він передбачає оплату орендної плати за користування обладнанням у натуральній формі шляхом передачі від позивача відповідачу виробленої на такому обладнанні електричної енергії. Крім того, системний аналіз умов Договору (п.п. д п. 8.2 та п. 2.1) дає підстави стверджувати, що позивач, уклавши такий Договір, прийняв на себе обов’язок виробляти електричну енергію та постачати її відповідачу, і його невиконання є порушенням умов Договору.

Згідно з Правилами користування електроенергією, затвердженими постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за № 417/1442, у редакції від 11.12.2003 р., яка була чинною на момент укладення Договору, електрична енергія (активна) - енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару.

Відповідно до частини другої статті 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно з частиною першою цієї ж статті за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У зв’язку з цим, суд дійшов висновку, що спірний Договір є змішаним, таким, що включає в себе елементи різних договорів, а саме: в частині надання в користування обладнання –договору оренди (найму), а в частині виробництва електричної енергії позивачем та оплати орендної плати шляхом передачі відповідачу виробленої електричної енергії –договором енергопостачання, і в цій частині до умов договору підлягають застосуванню норми законодавства про електроенергетику, чинні на момент укладення Договору. При цьому в частині постачання електричної енергії позивач є постачальником, а відповідач –споживачем електричної енергії.

Згідно з частинами першою –четвертою статті 13 Закону України «Про електроенергетику», діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні базується на дозвільному принципі відповідно до Закону України «Про підприємництво». Спеціальний дозвіл (ліцензія) на здійснення діяльності з виробництва, передачі та постачання електричної енергії видається Національною комісією регулювання електроенергетики України. Ліцензія видається окремо на кожний вид діяльності відповідно до інструкції, умов і правил здійснення окремих видів діяльності, що затверджуються Національною комісією регулювання електроенергетики України. Діяльність з виробництва електричної енергії суб'єктів господарювання без ліцензії дозволяється, якщо величина встановленої потужності чи відпуск електричної енергії менші за показники, визначені в умовах і правилах здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії.

Згідно з п. 2.1 Умов та правил здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, затверджених постановою НКРЕ України від 08.02.1996 р. № 3, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10 квітня 1996 р. за № 174/1199, в редакції від 25.03.2002 р., яка була чинною на момент укладення Договору, ліцензуванню підлягає діяльність суб'єктів підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, що мають у своїй власності чи користуванні обладнання встановленої потужності не менше 5 МВт, та суб'єктів підприємництва, що здійснюють виробництво електричної енергії на вітроелектростанціях незалежно від величини встановленої потужності чи обсягів відпуску електричної енергії.

Згідно з поясненнями відповідача, проектна потужність двох турбогенераторів, які мали бути об’єктом оренди згідно спірного договору, складала 12 МВт.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач зобов’язаний був одержати відповідну ліцензію на виробництво електричної енергії на орендованому обладнанні.

Як пояснили в судовому засіданні представники сторін, такої ліцензії позивач на момент укладення договору, як і на даний час, не одержував.

Крім того, згідно з п. 1.3 Правил користування електроенергією, затверджених постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за № 417/1442, у редакції від 11.12.2003 р., яка була чинною на момент укладення Договору, постачання електричної енергії здійснюється або на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між споживачем та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або на підставі договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між споживачем та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.

Договір про купівлю-продаж електричної енергії - угода двох сторін (постачальник електричної енергії за нерегульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час купівлі-продажу електричної енергії.

Договір про постачання електричної енергії - угода двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час постачання електричної енергії за регульованим тарифом.

Це означає, що спірний Договір в частині постачання позивачем відповідачу електричної енергії має відповідати вимогам законодавства щодо договорів постачання або договорів купівлі-продажу електричної енергії залежно від правового статусу позивача як постачальника електричної енергії.

Як вбачається з положень статті 13 Закону України «Про електроенергетику»та Правил користування електроенергією, затверджених постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за № 417/1442, у редакції від 11.12.2003 р., яка була чинною на момент укладення Договору, діяльність постачальника електричної енергії як за регульованим тарифом, так і за нерегульованим тарифом, підлягає ліцензуванню НКРЕ.

У той же час, сторони у судовому засіданні пояснили, що позивач на момент укладення Договору і на даний час не отримував ліцензії на право провадження діяльності з постачання електричної енергії як за регульованим тарифом, так і за нерегульованим тарифом.

При цьому суд не приймає посилання представників відповідача на наявність у відповідача ліцензії на провадження діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, оскільки згідно з умовами спірного Договору постачання електричної енергії здійснює саме позивач, який і повинен був отримати таку ліцензію.

Згідно з частиною третьою статті 14 Господарського кодексу України та статті 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»у редакції від 13.01.2005 р., яка була чинною на моменту укладення Договору, ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Згідно зі статтями 3, 22 названого Закону здійснення діяльності, яка підлягає ліцензуванню, без отримання ліцензії, забороняється.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не мав права приймати на себе обов’язки щодо виробництва та постачання відповідачу електричної енергії без отримання ліцензії на здійснення цих видів господарської діяльності.

Згідно з частиною першою статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

У зв’язку з цим, умови договору про оплату орендної плати за користування обладнанням шляхом поставки позивачем відповідачу виробленої на обладнання електричної енергії суперечать ст. 13 Закону України «Про електроенергетику», п. 1.3 Правил користування електроенергією, затверджених постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за № 417/1442, у редакції від 11.12.2003 р., п. 2.1 Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, затверджених постановою НКРЕ України від 8 лютого 1996 р. № 3, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10 квітня 1996 р. за № 174/1199, в редакції від 25.03.2002 р..

Згідно зі ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Суд визнав таким, що суперечать законодавству, положення Договору, які визначають розмір та порядок оплати орендної плати, що є суттєвою умовою договору оренди і не дає підстав припустити, що Договір міг би бути укладений без включення до нього даних умов.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача щодо того, що спірний договір оренди має бути визнаний недійсним в цілому і саме з підстав невідповідності його вимогам Закону України «Про електроенергетику», Правил користування електроенергією, затверджених постановою НКРЕ № 28 від 31.07.1996 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за № 417/1442, Умов та Пправил здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, затверджених постановою НКРЕ України від 8 лютого 1996 р. № 3, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10 квітня 1996 р. за N 174/1199.

Згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, Договір підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення.

           Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач належних доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не подав.

           Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 68, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.          

Визнати недійсним з моменту укладення договір № 010/05 оренди обладнання між товариством з обмеженою відповідальністю «Конструкторське бюро Сухіна» та відкритим акціонери товариством «Енергія»від 28 березня 2005 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Конструкторське бюро Сухіна»(01025, м. Київ, вул. В. Житомирська, 6/11, код 3238524) на користь публічного акціонерного товариства «Енергія»(08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, 1, код 13699556) 85,00 (вісімдесят п’ять) гривень 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236,00 (двісті тридцять шість) гривень 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя                                                                                          О.Г. Удалова

          Рішення підписано 26.04.2011 р.