Рішення № 15100084, 19.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/8719.04.11 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М"

про стягнення 108 022,77 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача: Тіхов Д.Г.(дов. від 29.10.2010)

Від відповідача: Случак О.О.(дов. від 23.06.2010)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла у зв"язку з неналежним виконанням умов договору фінансового лізингу №694/03/2007 від 15.03.2007 у розмірі 108 022, 77 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.02.2011 порушено провадження у справі №50/87 та призначено до розгляду на 21.02.2011.

Представник відповідача в судове засідання 21.02.2011 не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи було відкладено на 16.03.2011.

В судовому засіданні 16.03.2011 оголошено перерву на 28.03.2011, а 28.03.2011 –на 19.04.2011 для подання додаткових доказів по справі.

У судове засідання 19.04.2011 з"явилися представники сторін та подали пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.03.2007 товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(надалі -позивач) та "Фірма "Т.М.М."- товариство з обмеженою відповідальністю(надалі - відповідач) уклали Договір фінансового лізингу №694/03/2007(надалі - Договір).

Згідно п. 1.1. договору позивач зобов'язувався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - автокран КС-45717А-1 - дві одиниці (надалі - "Предмет лізингу"), а відповідач зобов'язався здійснювати лізингові платежі.

Відповідно до п. 3.1 договору передача лізингодавцем майна, а також необхідних приналежностей та документів, які є невід’ємною частиною майна, і прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання Акта здачі-приймання майна.

Позивач на виконання умов Договору передав Предмет лізингу відповідачу, що підтверджується Видатковою накладною №РН-0000323 від 20 серпня 2007 року, Довіреністю серії НБВ №643433 від 20 серпня 2007 року та Актом приймання-передачі майна від 20 серпня 2007 року до Договору фінансового лізингу № 694/03/2007 від 15 березня 2007 року.

Відповідно до п. 2.3. договору вартість майна, яке передається ТОВ “Ласка Лізинг” до ТОВ “Фірма “Т.М.М.”, складає суму еквівалентну 267736,00 “у.о.”, в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 44622,67 “у.о.”, виражена у гривнях України.

Вартість майна (включаючи ПДВ), яке передається ТОВ “Ласка Лізинг” до ТОВ “Фірма “Т.М.М.”, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності до п.7.4. договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в “Графі 4” Графіка внесення платежів (далі –додаток №1 до договору) по “Курсу 1” та викупну вартість, зазначену в додатку №1 до договору по “Курсу 1”.

Відповідно до п.7.5. договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку №1 до договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у Графіку внесення платежів (п.7.6. договору).

Відповідно до п.7.7 договору лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Окрім того між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №694/03/2007-R від 30 липня 2009 року до договору фінансового лізингу №694/03/2007 якою були внесені зміни до Графіку внесення платежів, відбулася реструктуризація боргу та зобов'язано Відповідача забезпечити підписання договору поруки.

Сторонами було укладено Додаток №1 до договору - “Графік внесення платежів”.

Згідно Додаткової угоди №694/03/2007/R від 30.07.2009 до договору сторонами викладено додаток №1 до договору у новій редакції.

Відповідно до Графіку внесення платежів (з урахуванням змін редакції графіку додатковою угодою) сума лізингових платежів щомісяця складає 5129,42 у.о. (з 15.12.2010 по 15.01.2011), сума платежу в погашення суми заборгованості складає 1462,10 у.о.

Відповідно до Графіку внесення платежів, відповідач повинен був провести лізингові платежі за грудень 2010 року та за січень 2011 року.

Згідно з п.7.1. договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Долару США по курсу згідно пункту 7.1.1. договору.

Пунктом 7.1.1. договору визначені такі поняття:

- “Курс 1”-курс, встановлений НБУ для одного Долару США станом на 28.09.2007р.;

- “Курс 2”-курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно Графіку внесення платежів (Додаток №1) до даного договору.

Відповідно до п.7.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в “у.о.” згідно “Графи 3” Додатку №1 на відповідну дату проведення платежу та “Курс 2”. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в “у.о.”, зазначеної в “Графі 4”Додатка №1 та “Курсу 1”.

Проте, відповідач за період з грудня 2010 року по січень 2011 року лізингові платежі не перерахував.

У зв’язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача 106656,64 грн. –основного боргу за період з грудня 2010р. по січень 2011р.

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що умови договору суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки вартість предмету лізингу та розміри лізингових платежів за Договором №694/03/2007 від 15.03.2007р. встановлені в умовній одиниці (долар США), а чинним законодавством України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, законним платіжним засобом є грошова одиниця –гривня, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Оскільки договірні відносини позивача та відповідача, які виникли за Договором №694/03/2007 від 15.03.2007р. не є зовнішньоекономічними, відповідно, грошове зобов’язаннями за даним договором повинно бути виражене і підлягає оплаті у гривнях. Також у Договорі №694/03/2007 від 15.03.2007р. відсутня ціна договору, що суперечить ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України. На підставі викладеного, відповідач зазначає, що Договір №694/03/2007 від 15.03.2007р. є нечинним. Крім того, відповідач зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним і неточним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для Долара США, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

Проте, суд не погоджується із зазначеним твердженням відповідача, з огляду на наступне.

          Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.

Згідно із ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі в гривнях. Ціна у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до п. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.

Укладений між сторонами спору договір фінансового лізингу не є зовнішньоекономічними договором, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” зовнішньоекономічний договір (контракт) –це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” “резиденти” це:

фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Так як і позивач і відповідач є резидентами України, мають місцезнаходження на території України та здійснюють свою діяльність згідно законів України, відповідно ціна в договорі повинна визначатись у гривнях, що і погоджено сторонами у п. 2.3. Розрахунки між сторонами договору також підлягають здійсненню у гривнях, що погоджено сторонами у п. 7.1 договору. У той же час, сторони не позбавлені права визначити у договорах фінансового лізингу грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що передбачено ст. 524 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Вищеперелічені законодавчі акти, хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що умови договору фінансового лізингу №694/03/2007 від 15.03.2007р. не суперечать законодавству України, відповідно заперечення відповідача є необґрунтованими та судом відхиляються.

Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним і неточним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для Долара США, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

Відповідно до ст. 3.2.2 Закону України “Про податок на додану вартість” не є об’єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об'єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют, визначеного Національним банком України на момент сплати.

На момент укладення договору фінансового лізингу комісія виражена у гривневому еквіваленті не перевищувала подвійну облікову ставку. У зв’язку із зміною курсу гривні відбулось відповідне збільшення комісійного платежу та у відповідності до ст. 3.2.2 закону зміна необхідних відрахувань податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 7.9 договору у випадку виникнення обов’язкових платежів (зборів, платежів) та/або зміни ставок та/або бази (порядку) нарахування діючих податків, пов’язаних з майном та/або фактом наявності права власності на майно, лізингодавець вправі відповідно змінити загальну суму лізингових платежів, співрозмірно змін, а лізингоодержувач зобов’язується відповідно прийняти такі зміни.

За наведених обставин, дослідивши розрахунок суми основного боргу позивача, суд вважає правомірним нарахування ПДВ на розмір різниці між комісією лізингового платежу (розраховану на день сплати) та величини рівній подвійній обліковій ставці, розрахованій від вартості майна за період лізингу у відповідності до ст. 3.2.2 Закону та вважає розрахунок суми основного боргу позивача вірним.

Твердження відповідача про те, що у Договорі фінансового лізингу №694/03/2007 від 15.03.2007р. відсутня ціна договору, що суперечить ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України судом не приймається до уваги, оскільки предметом лізингу по договору є майно (вантажний автомобіль-автокран), вартість якого встановлена сторонами у п. 2.3. договору.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що згідно з п. 4.6 договору фінансового лізингу проходження чергового технічного огляду спецавтотехніки проводиться силами і за рахунок Лізингодавця, при цьому, після проходження чергового технічного Лізингодавець зобов'язаний протягом п'яти днів надати Лізингоодержувачу талони про проходження техогляду.

Відповідач стверджує, що позивач надав відповідачу талони про проходження техогляду на спец автотехніку (яка є об'єктом лізингу) 19 січня 2011 року, у зв'язку з чим відповідач не мав можливості використовувати спецавтотехніку за призначенням, передбаченому заводом-виробником від 16 грудня по 19 січня 2011 року, про що відповідач повідомляв позивача листом.

Однак, в судовому засіданні позивачем був поданий суду акт прийому-передачі талонів державного технічного огляду предметів лізингу від 14.12.2010. В пункті 2 цього акту зазначено, що лізингоотримувач не має претензій до лізингодавця в частині своєчасності виконання останнім своїх обов’язків по всіх укладених договорах фінансового лізингу.

Таким чином, твердження відповідача про те, що позивач не надав йому вчасно талони про проходження техогляду на спец авто техніку не відповідають дійсності та наявним в матеріалах справі доказам.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 106656,64 грн. основного боргу визнається судом обґрунтованою, розрахованою у відповідності до умов договору та Закону України “Про податок на додану вартість” та підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов’язання 1144,59 грн. –пені та 221,54 грн. –3% річних.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до п. 9.5 договору у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п’ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоотримувач зобов’язується її сплатити.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума поточного боргу лізингоодержувача визначена у Графіку внесення платежів.

За наведених обставин, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача 1144,59 грн. –пені та 221,54 грн. –3% річних.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст.49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.”(03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код ЄДРПОУ 14073675) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корпус 2, код ЄДРПОУ 33104543) 106656(сто шість тисяч шістсот п’ятдесят шість) грн. 64 коп. основного боргу, 1144(одна тисяча сто сорок чотири) грн. 59 коп. пені, 221(двісті двадцять одна) грн. 54 коп. 3% річних, 1080(одна тисяча вісімдесят) грн. 23 коп. державного мита, 236(двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя                                                                       Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення 26.04.2011