Рішення № 15098969, 15.04.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 квітня 2011 р. Справа 7/218-10

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛІ", Вінницька область, Вінницький район, с.Вінницькі Хутори

з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ВАТ "Барський машинобудівний завод", ТОВ "Бестек"

про стягнення 10 853,90 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники:

позивача: ОСОБА_2 - представник, довіреність № б/н від 17.01.2010 року, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 01.04.1996 року.

відповідача: Гуцол М.В. - представник, довіреність № б/н від 10.01.2011 року, паспорт серія НОМЕР_3 виданий 23.12.2004 року.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ВАТ "Барський машинобудівний завод": не з'явився.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Бестек": не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛІ" про стягнення 10 853,90 грн..

Ухвалою від 06.12.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/209-10-10 та призначено до розгляду на 19.01.2011 року.

14.01.2011 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову та просить в його задоволенні відмовити посилаючись на наступне:

- позивачем перед зверненням з позовом до суду не дотримано досудового порядку врегулювання спору (не заявлено претензії);

- відповідальність за пошкодження вантажу має нести вантажовідправник та позивач, які неналежним чином перевірили вантаж при завантаженні та здійснили його завантаження в неналежній упаковці.

В судовому засіданні 19.01.2011 року оголошувались перерви до 21.01.2011 року та 26.01.2011 року.

21.01.2011 року до господарського суду від позивача надійшло пояснення по суті обґрунтування відзиву ТОВ "Балі" на позовну заяву, в яких позивач наводить суду свої доводи в заперечення мотивів наведених у відзиві відповідача.

21.01.2011 року відповідачем подано до суду додаткові письмові пояснення в обґрунтування доводів своїх заперечень на позов.

В зв'язку з необхідністю залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ "Барський машинобудівний завод" та ТОВ "Бестек" розгляд справи відкладено до 17.03.2011 року з метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників господарського процесу.

10.03.2011 року до суду надійшло письмове пояснення ВАТ "Барський машинобудівний завод" в якому останній посилається на відсутність своєї вини у пошкодженні вантажу і в зв'язку з цим обґрунтованість висновку про обов'язок відшкодувати завдані пошкодженням вантажу збитки перевізником, який є відповідачем. Також у своєму поясненні третя особа зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

14.03.2011 року відповідачем надано до суду додаткові пояснення щодо суті заперечень по позову.

16.03.2011 року через канцелярію суду представником позивача, крім іншого, подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в якій останній мотивуючи проведення ТОВ "Бестек" часткового розрахунку по відшкодуванню понесених витрат, просить стягнути з відповідача 9 714,64 грн. заборгованості в тому числі 5614,64 грн. відшкодувань понесених збитків, 4 100,00 грн. відшкодувань понесених витрат на оплату правової допомоги та представництва в суді, 90,76 грн. сплаченого державного мита та 236,00 грн. оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою суду від 17.03.2011 року розгляд справи відкладено до 06.04.2011 року.

Про час та місце судового засідання 06.04.2011 року, з поміж іншого, ТОВ "Бестек" було повідомлено засобами електронного зв'язку (електронною поштою).

21.03.2011 року до суду надійшли письмові пояснення ТОВ "Бестек" в яких останнє, крім іншого вказує на те, що відшкодування вартості пошкодженого вантажу було врегульовано в претензійному порядку з позивачем шляхом утримання відповідної суми коштів із винагороди, яка мала бути сплачена за перевезення.

В судовому засіданні 06.04.2011 року з метою надання сторонам врегулювати спір мирним шляхом за їх усним клопотанням оголошено перерву до 15.04.2011 року.

Треті особи в судове засідання призначене на 15.04.2011 року не з'явилась, причин неявки не повідомили, хоча про його час та місце були повідомлені належним чином.

За відсутності поданих клопотань розгляд справи здійснюється без технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.08.2010 року між ФОП ОСОБА_1 (Виконавець) та ТОВ "Бестек" (Замовник) укладено договір № 25 на перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні та транспортно-експедиційне обслуговування (а.с.13-15, т.1).

Відповідно до п. 1.2 Договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе організацію транспортно-експедиційного обслуговування експортно-імпортних вантажів відповідно до вказівок (інструкцій) та за рахунок Замовника.

Загальна вартість договору визначається сукупністю заявок і дорівнює орієнтовно 500 000,00 руб. (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору перевезення багажу здійснюється Перевізником на підставі заявок, оформлених Замовником в письмовій формі та направлених за допомогою факсимільного зв'язку, електронної пошти або переданих представнику Перевізника.

При здійсненні міжнародних автомобільних перевезень Сторони керуються "Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів" (КДПВ), митною конвенцією "Про договір міжнародного перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП", а також відповідними іншими міжнародними нормативними актами.

На кожну партію вантажу, відвантаженого на одному транспортному засобі, оформляється товарно-транспортна накладна зразка СМR, що надається Виконавцем (п. 2.3 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору після попередньої усної домовленості з Виконавцем, Замовник направляє замовлення-заявку в письмовій формі не пізніше 3 днів до терміну надання транспортних засобів Виконавцем. Заявка від Замовника до Виконавця передається або факсимільним повідомленням, або електронною поштою. Заявка може бути складена на одне або кілька перевезень, а також на певний період часу. У свою чергу, Виконавець письмово підтверджує виконання замовлення із зазначенням номерів тягача та напівпричепа.

Відповідно до п. 3.2 Договору у заявці повинні зазначатись: адреси місць завантаження і розвантаження вантажу із зазначенням контактних телефонів; адреси проведення митних формальностей при завантаженні і розвантаженні; вага, вид, упаковка, кількість місць вантажу; властивості вантажу, що вимагають особливих умов або застережних заходів для охорони вантажу під час перевезення; особливі умови завантаження (розвантаження); фрахтова ставка; строки поставки.

Необхідний рухомий склад, його кількість та час його подачі під завантаження може змінюватися за попередньою домовленістю сторін, але не пізніше, ніж за 2 доби до дати подачі автомобіля під завантаження (п. 3.3 Договору).

Згідно п.4.1 Договору Виконавець, крім іншого, має право при необхідності за дорученням і за рахунок коштів Замовника залучати транспортні засоби інших підприємств від свого імені.

Відповідно до п. 5.1 Договору підставою для оплати за автоперевезення є оригінал рахунку та оригінал СМR з відмітками прикордонних митних органів і вантажоодержувача про отримання товару в одному примірнику. Вказані документи повинні бути надані не пізніше 14 днів після виконання вантажоперевезення. Ненадання Виконавцем вищезазначених документів дає право Замовнику відмовити в оплаті фрахту до моменту надання необхідних документів.

Остаточний розрахунок за перевезення відбувається за фактом розвантаження вантажу на протязі 5 банківських днів, якщо інше не обумовлено в заявці (п. 5.3 Договору).

Згідно з п.п.6.1, 6.7 Договору Виконавець та Замовник несуть повну відповідальність в розмірі прямих збитків понесених невиконанням або неналежним виконанням пунктів вказаного договору із урахуванням положень "Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів" (КДПВ) і у відповідності і з діючим законодавством.

Сторона, яка залучає третю особу до виконання своїх зобов'язань по договору, несе перед другою стороною по цьому договору відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань третьою особою, як за свої власні, крім випадків, обумовлених в п.7.1-7.4.

13.09.2010 року ТОВ "Бестек" подало ФОП ОСОБА_1 заявку на транспортно-експедиційне обслуговування по маршруту - м.Бар (Вінницька область, Україна) - м.Ростов-на-Дону (Росія), вантажовідправник - ВАТ "Барський машинобудівний завод", загальна вартість оплати - 58000,00 руб.РФ., що на дату подання транспортного засобу під завантаження складало 14948,92 грн. згідно офіційного курсу НБУ російського рубля по відношенню до національної валюти України (а.с.19, т.1).

13.09.2010 року між ФОП ОСОБА_1 (Експедитор) та ТОВ "Балі" (Перевізник) укладено договір № 36, в п.1.1 якого зазначено, що вказаний Договір регулює відносини, які виникають при виконанні організації перевезень і транспортно-експедиційного обслуговування вантажів у міжнародному сполученні, а також при розрахунках за виконання послуг між Експедитором та Перевізником.

На кожну партію вантажу, відвантаженого на одному транспортному засобі, оформляється товарно-транспортна накладна зразка СМR, що надається Виконавцем (п.1.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору перевезення вантажу здійснюється на підставі заявки Експедитора, яка є невід'ємною частиною даного Договору, яку отримує Перевізник факсом або електронною поштою наступного змісту:

- місце завантаження, адресу, телефон та ПІБ контактної особи вантажовідправника;

- пункт призначення вантажу;

- найменування і маса-брутто вантажу;

- дата завантаження та терміни поставки;

- тип рухомого складу, до додаткові вимоги;

- особливі умови;

- пропонована ставка за послуги по даному перевезенню;

- адреси проведення митних формальностей при завантаженні і розвантаженні вантажу.

Необхідний рухомий склад, його кількість та час його подачі під завантаження може змінюватися за попередньою домовленістю сторін, але не пізніше, ніж за 24 години до дати подачі автомобіля під завантаження (п. 3.3 Договору).

Заявка вважається прийнятою до виконання, якщо Перевізник направив її Експедитору, завіривши печаткою фірми (п. 3.4 Договору).

Згідно п.5.3 Договору представник Перевізника (водій) має право і зобов'язаний здійснювати контроль завантаження, розміщення, закріплення вантажу з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, збереження вантажу при транспортуванні і виключення перевантаження на вісь, а також перевіряти наявність всіх необхідних супровідних документів на вантаж. Виконавець несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення у вантажовідправника до моменту здачі отримувачу вказаному Замовником, незалежно від наявності і цілісності пломби на транспортному засобі, за винятком випадків виникнення пошкоджень або втрати вантажу внаслідок форс-мажорних обставин або якщо була виявлена недостача всередині ящика з оригінальною непошкодженою виробничою упаковкою у випадку прийняття вантажу по ящикам.

До обов'язків Перевізника Договором також віднесено приймати відповідальність за збереження та пошкодження перевозимих в шляху вантажів, своєчасну доставку їх в пункт призначення і здачу вантажоодержувачу вказаному в товарно-транспортній накладній або СМR накладній (п.5.4 Договору).

Експедитор здійснює оплату за виконання перевезення протягом 7-14 днів з моменту отримання рахунку та оригіналу товаротранспортної або СМR накладної, крім випадків, обумовлених сторонами в заявці (п. 6.2 Договору).

В рамках вказаного Договору, відповідальність сторін регулюється положенням "Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів" (КДПВ), Правилами перевезень вантажів в Україні, діючим законодавством України і чинним Договором (п.7.1 Договору).

Відповідно до договору № 36 (від 13.09.2010 року) позивачем через засоби електронного зв'язку на електронну адресу відповідача була направлена заявка на здійснення перевезення вантажу, що належав ТОВ "Бестек", м. Ростов-на-Дону, РФ, по маршруту м. Бар, Україна, Вантажовідправник ВАТ "Барський машинобудівний завод", Вантажоотримувач ТОВ "Бестек" (а.с.20, т.1).

Вартість послуг відповідачем встановлена у розмірі 55 000,00 руб. РФ, що на дату прийняття заявки складало 14 078,90 грн. згідно офіційного курсу НБУ російського рубля по відношенню до національної валюти України. При цьому в заявці вказано, що частина грошових коштів (6000,00 грн.) оплачується позивачем відповідачу в якості попередньої оплати по факту завантаження.

14.09.2010 року позивачем за платіжним дорученням № 15 від 14.09.2010 року на рахунок відповідача перераховано кошти попередньої оплати в сумі 6000,00 грн. (а.с.21, т.1).

Із наданої в матеріали справи СМR накладної вбачається, що вантаж було доставлено вантажоодержувачу (а.с.138, т.1).

При цьому вантаж прийнято із пошкодженнями про що складено акт б/н від 20.09.2010 року (графа 24 СМR накладної).

20.09.2010 року комісією у складі працівників ТОВ "Бестек" та водія відповідача - ОСОБА_5 підписано Акт про виявлення ушкодження (псування) вантажу, в якому вказано, що вантажний автомобіль марки VOLVO, номер НОМЕР_5 з напівпричепом номер НОМЕР_4 прибув із ушкодженим вантажем, а саме: наповнювач соків Ж7-ДНТ-1-6, зійшов з опор, на яких мав знаходитися та розчавив ЗИП та пульт керування наповнювача Ж7-ДНТ-1-6 (а.с.22, т.1).

23.10.2011 року ТОВ "Бестек" надіслав вимогу позивачу про відшкодування заподіяних збитків в розмірі 53 500,00 руб.РФ, які складались із вартості пульта керування наповнювача Ж7-ДНТ-1-6 (46000,00 руб.РФ) та логістичних послуг (7500,00 руб.РФ), що на дату виставлення претензії складало 13 771,97 грн., а також відмову щодо оплати послуг з доставки вантажу (а.с.23, т.1).

Розмір збитків вказаний в претензії підтверджується рахунками № 368 від 21.10.2010 року та № 1008 від 22.10.2010 року (а.с.24-25, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи, заявлена ТОВ "Бестек" претензія позивачем на оспорювалась в зв'язку з чим вказана в претензії сума збитків (53500,00 руб.РФ) була утримана ТОВ "Бестек" із суми винагороди позивача належної останньому до сплати за договором від 25.08.2010 року та заявкою від 13.09.2010 року (58000,00 руб.РФ).

Різниця в сумі збитків та винагороди (58000,00-53500,00=4500,00) була сплачена ТОВ "Бестек" на рахунок позивача, що підтверджується випискою банківської установи (а.с.146, т.1).

Як вбачається із позовної заяви заявляючи позов про стягнення збитків в сумі 6753,90 грн. позивач обґрунтовуючи їх розмір вказував на сплату відповідачу 6000,00 грн. в якості попередньої оплати та суму неотриманої винагороди за організацію перевезення в сумі 3000,00 руб.РФ (різниця між сумою оплати в заявці ТОВ "Бестек" адресованій позивачу (58000,00 руб.РФ) та сумою оплати в заявці позивача адресованій відповідачу (55000,00 руб.РФ)), що на дату подання транспортного засобу під завантаження (14.09.2010 року) складало 773, 22 грн..

Заява про зменшення розміру позовних вимог з 6753,90 грн. до 5614,64 грн. мотивована сплатою ТОВ "Бестек" 4500,00 руб.РФ і саме на вказану суму в еквіваленті зменшив розмір заявлених до стягнення збитків позивач (4500,00 руб.РФ=1139,26 грн. станом на дату перерахування коштів 29.11.2010 року).

В звязку з порушенням свого права у вигляді майнових втрат позивач звернувся за його захистом до господарського суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам в частині позовних вимог про стягнення збитків суд приймає до уваги наступні положення законодавчих актів.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору від 25.08.2010 року № 25 укладеного між ТОВ "Бестек" та позивачем, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини змішаного характеру регулювання яких здійснюється главами 64 "Перевезення", 65 "Транспортне експедирування", ст.ст.908-935 ЦК України, Главою 32 "Правове регулювання перевезення вантажів", ст.ст.306-316 ГК України, Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" тощо.

Згідно ч.1 ст.316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Частиною 1 ст.929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ст.932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Аналогічне правило встановлене ч. 3 ст. 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність", згідно якої експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно ст.934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Разом із тим, слід підкреслити те, що відповідальним перед клієнтом лишається експедитор, який має право в порядку регресу відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням обов'язків іншою особою, а також застосувати інші засоби відповідальності, що передбачені договором між експедитором та іншою особою або цивільним законодавством.

В свою чергу оцінюючи договір укладений між позивачем та відповідачем від 13.09.2010 року № 36 суд з огляду на його зміст, права та обов'язки сторін, дійшов висновку, що останній є договором перевезення незважаючи на застосування сторонами в його тексті дефініцій характерних для регулювання правовідносин по транспортному експедируванню (експедитор).

При цьому суд виходив з того, що відправником у договорі перевезення може бути як власник вантажу, так і особа, наділена власником вантажу відповідними повноваженнями щодо відправлення вантажу (в даному випадку ТОВ "Бестек" як власник вантажу уповноважило позивача здійснити організацію його перевезення).

Згідно ч.ч.1, 6 ст.306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст.307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ч.1 ст.918 ЦК України).

Статтею 920 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (ч.2 ст.308 ГК України).

Згідно ч.ч.1, 3-5 ст.314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

В силу ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Із наведеного вбачається, що загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається. Перевізник відповідає за збереження вантажу після прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або його пошкодження сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, а саме сталися не з його вини (презумпція вини перевізника). Тобто, перевізник повинен довести свою невинність шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запобігти та по-друге, усунення яких від нього не залежало.

Також суд звертає увагу на те, що фактично перевезення здійснювалось в міжнародному сполученні (відправлення - Україна, отримання - Росія) в зв'язку з чим слід зазначити наступне.

Згідно з ч.1 ст.53 Закону України "Про автомобільний транспорт" організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 10 ЦК України встановлено, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Міжнародним договором, який регулює спірні правовідносини між сторонами є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956 року до якої Україна приєдналась згідно закону від 01.08/.2006 року.

Згідно приписів ст.1 Конвенції остання застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 3 Конвенції встановлено, що для цілей цієї Конвенції, перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції (ст.4 Конвенції).

Приймаючи вантаж, перевізник перевіряє:

a) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць;

b) зовнішній стан вантажу і його упаковки.

Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити вірність записів, зазначених у підпункті a) пункту 1 цієї статті, він повинен зробити обґрунтовані застереження у вантажній накладній. Він повинен також мотивувати всі зроблені ним застереження щодо зовнішнього стану вантажу і його упаковки. Ці застереження не мають обов'язкової сили для відправника, якщо останній не погодився бути зобов'язаним ними і не зробив про це запис у вантажній накладній.

Відправник має право вимагати перевірки перевізником ваги брутто вантажу або його кількості, вираженій в інших одиницях виміру. Він може також вимагати перевірки вмісту вантажних місць. Перевізник може вимагати відшкодування витрат, пов'язаних з такою перевіркою. Результати перевірок включають у вантажну накладну (ст.8 Конвенції).

Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній (ст.9 Конвенції).

Як вбачається із матеріалів справи графа 18 СМR накладної "Зауваження та застереження перевізника" є незаповненою, в той час (про що вказувалось вище) при прийнятті вантажу вантажоодержувач в графі 24 СМR накладної "Вантаж одержано" вказав на пошкодження вантажу (а.с.138, т.1).

Згідно приписів ст.17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

За умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з однією чи декількома з перерахованих нижче обставин:

a) з використанням відкритих безтентових транспортних засобів, якщо таке використання було погоджене і чітко зазначене у вантажній накладній;

b) з відсутністю чи дефектами упаковки, у випадках, коли вантажі, що перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню;

c) з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача;

d) з природними властивостями деяких вантажів, внаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню, зокрема, внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії молі чи шкідників;

e) з недостатністю або неадекватністю маркування чи нумерації вантажних місць;

f) з перевезенням худоби.

Якщо відповідно до цієї статті перевізник не несе жодної відповідальності за деякі обставини, що викликали втрату, ушкодження або затримку, то він несе відповідальність лише в тій мірі, у якій обставини, за які він відповідає згідно цієї статті, сприяли виникненню втрати, ушкодження або затримки.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Якщо перевізник доведе, що через обставини, які склалися, утрата вантажу чи його ушкодження могли бути наслідком одного чи декількох особливих ризиків, зазначених у пункті 4 статті 17, то вважається, що вони відбулися внаслідок цього.

Як вбачається із заперечень відповідача, останній посилається на відсутність своєї вини у пошкодженні вантажу вказуючи на неналежність його упаковки.

Разом з тим, суд зауважує, що вказане твердження відповідача базується виключно на його припущенні і належними та допустимими доказами не підтверджено.

Посилання відповідача на таходиски, як на доказ того, що пошкодження вантажу трапилось не по його вині оцінюється судом критично, оскільки останні підтверджують лише швидкісний та погодинний режим руху автомобіля і прямо не кореспондуються із забезпеченням цілісності вантажу.

Варто вказати, що представником ВАТ "Барський машинобудівний завод" (вантажовідправник) надано суду відповідні письмові докази в підтвердження належності упаковки вантажу - конструкторські креслення кріплень, сертифікат якості в якому відображено тару тощо (а.с.124-126, т.1).

Також суд зазначає, що в судовому засіданні 15.04.2011 року суд, з огляду на приписи Конвенції щодо покладення тягару доведення відсутності вини на перевізника, з'ясовував у представника відповідача можливість призначення відповідної судової експертизи з метою встановлення причини пошкодження вантажу і чи могло слугувати такою причиною недолік упаковки вантажовідправника, однак останній в усному поясненні (що відображено в протоколі судового засідання) вказав на відсутність доцільності призначення судової експертизи та відмову в проведенні її оплати.

Інших доказів, окрім письмових заперечень відповідача, які б переконливо та достовірно підтверджували відсутність вини перевізника у пошкодженні вантажу матеріали справи не містять.

Відповідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У розумінні цієї статті Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Аналогічні приписи містяться у статті 225 Господарського кодексу України. Згідно з пунктом 1 якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

Правильне встановлення порушеного цивільно-правового обовязку за договором є необхідним для відповідної кваліфікації змісту правовідносин, що виникли із факту порушення.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

В силу статей 33, 42, 43 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на встановлені судом обставини та наведені вище приписи законодавства суд приходить до висновку про те, що позивачем доведено згідно ст.33 ГПК України в установленому порядку наявність (а відповідачем не спростовано відсутність) повного складу цивільного правопорушення вчиненого ТОВ "Балі", а саме:

- протиправна бездіяльність, яка полягає в тому, що відповідач при прийнятті вантажу до перевезення не виконав вимоги п. 5.3 Договору від 13.09.2010 року (щодо контролю за завантаженням, розміщенням вантажу) та не вказав при цьому своїх зауважень.

- шкідливий результат такої поведінки (збитки), які полягають у пошкодженні вантажу та неотриманні позивачем доходів у розмірі 58000,00 руб.РФ..

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками. Бездіяльність відповідача при прийнятті вантажу спричинило пошкодження вантажу при перевезенні і в кінцевому рахунку призвело до неотримання позивачем доходів, які останній мав би отримати.

- вина правопорушника. Відповідачем, незважаючи на презумпцію його вини, не надано жодного належного та допустимого доказу, який би спростував відсутність його вини у пошкодженні вантажу.

З урахуванням наведеного позовні вимоги щодо стягнення збитків є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 5614,64 грн..

При цьому слід вказати, що із врахуванням встановлених обставин справи позивач враховуючи вартість пошкодженого товару (46000,00 руб.РФ) мав право заявити позов про стягнення вказаної суми, що кореспондується із наведеними вище законодавчими приписами.

Також суд розглянувши вимогу позивача про відшкодування 4100,00 грн. витрат на оплату правової допомоги вважає, що остання задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем не надано доказів того, що представництво його інтересів в суді здійснювали адвокати, а також належних доказів сплати витрат за отримані юридичні послуги.

Так, із матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача здійснювалось громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_6, що підтверджується довіреністю від 17.01.2011 року (а.с.89, т.1).

На підтвердження оплати наданих юридичних послуг до позовної заяви долучено розписки громадянина ОСОБА_2 (а.с.30-31, т.1), які оцінюються судом критично на предмет їх належності щодо підтвердження факту сплати вказаних коштів позивачем, оскільки такими доказами могли б слугувати відповідні первинні бухгалтерські документи (платіжні доручення, квитанції до видаткових касових ордерів тощо).

Розглядаючи вимогу позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, як понесених збитків суд приходить до висновку, що така вимога також не підлягає задоволенню оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з оспорюваною шкодою.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення витрат на правову допомогу.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

15.04.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 27, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 48, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Балі", вул. Немирівське шосе, 11, с. Вінницькі Хутори, Вінницький район, Вінницька область (ідентифікаційний код-32701500) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 21009 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1)- 5 614 грн. 64 коп. - збитків, 58 грн. 95 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 136 грн. 40 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забез6печення судового процесу.

3. В стягненні витрат на оплату правової допомоги в сумі 4 100 грн. 00 коп. відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати третім особам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 20 квітня 2011 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - 3-я особа ВАТ "Барський машинобудівний завод" - вул. Р.Люксембург, 5, м.Бар, Вінницька область, 23000.

3 - 3-я особа ТОВ "Бестек" -14 лінія, 88, оф.211, м.Ростов-на-Дону, Російська Федерація, 344037.