Постанова № 15096746, 06.04.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2011 р. Справа № 62/305-10

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Білоконь Н. Д. , суддя Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Невечерова Д.В., дов. №6647 від 10.12.2009 року

відповідача - ОСОБА_1, дов. ВМТ № 143126 від 16.04.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1119 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 20.01.11 року у справі № 62/305-10

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпропетровськ,

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків,

про визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", позивач у справі, у позовній заяві до господарського суду Харківської області просив суд визнати недійсним договір оренди № 1 від 01.09.2008 року, укладений ним з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. На думку позивача, спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства: відсутні порядок використання амортизаційних відрахувань і порядок відновлення орендованого майна, умови його викупу; спірний договір підписано особою, яка не мала на це необхідного обсягу цивільної дієздатності. В акті приймання-передачі предмету оренди не відображено умов щодо відповідності або невідповідності обєкта оренди санітарним, протипожежним або іншим технічним вимогам.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.01.2011 року у справі № 62/305-10 (суддя Суярко Т.Д.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з цим рішенням, оскільки вважає, що воно прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, просить це рішення господарського суду Харківської області скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що у спірному договорі оренди в порушення вимог статті 284 Господарського кодексу України чітко не визначено таких істотних умов договору оренди, як вартість майна з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його викупу.

А тому, на думку позивача, спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2011 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 06.04.2011 року на 12:00 год.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що твердження відповідача про те, що пункт 1.4 спірного договору не містить розрахунку відновної вартості, є безпідставним, так як такої вимоги до договорів оренди закон не містить.

Також вказує на те, що в пункті 12.7 спірного договору сторони встановили, що амортізаційні відрахування на приміщення нараховуються і залишаються в розпорядженні орендодавця, а твердження позивача про відсутність у договорі деталізацій використання орендодавцем амортизаційних відрахувань не відповідає статті 284 Господарського кодексу України. При цьому, вказує на те, що відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України сторони при укладенні господарських договорів можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на всій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

До того ж, на думку відповідача, пункт 2.3 спірного договору містить положення про відновлення орендованого майна.

Крім того, звертає увагу на те, що пунктами 2.2 та 2.3 спірного договору визначені умови повернення орендованого майна і законодавство, в тому числі частина 1 статті 284 Господарського кодексу України, не містить вимог щодо наявності у договорі одночасно умови щодо провернення і щодо викупу майна.

Також, вказує на те, що частиною 2 статті 769 Цивільного кодексу України встановлений обов"язок продавця повідомити в момент укладення договору купівлі-продажу покупця про всі права третіх осіб на річ, що продається і при цьому, на думку відповідача, вказана норма не містить вимог про зазначення таких відомостей в тексті договору.

Окрім цього, зазначає, що, виходячи зі змісту пунктів 2.2 та 6.2 спірного договору ,сторонами було досягнуто згоди щодо обов"язку орендодавця на підписання акту приймання-передачі при поверненні орендованого майна.

До того ж, як стверджує відповідач, оспорюваний договір був предметом розгляду по декількох справах, за результатами розгляду яких були прийняті судові акти, якими жодного разу не було поставлено під сумнів правомірність даного договору та не було застосовано надані господарському суду частиною 1 статті 83 ГПК України права виходити за межі позовних вимог із визнанням пов"язаного із предметом спору договору недійсним.

Заслухавши усні пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01.02.2008 року між ЗАТ КБ "Приватбанк", орендарем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, орендодавцем було укладено договір оренди №1 (арк. спр. 8-15), відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю, а орендарприйняв у платне тимчасове користування приміщення загальною площею 59,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Закрите акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" 17.07.2009 року здійснило державну реєстрацію змін до установчих документів в частині зміни найменування із Закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", тому договір оренди №1 від 01.02.2008р. на даний час вважається укладеним між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до господарського суду із позовною заявою про визнання недійсним зазначеного договору, позивач вказував на те, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки в ньому відсутні істотні умови, що необхідні для його дійсності, а саме: вартість об"єкта оренди із проведенням експертної оцінки з урахуванням індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна, умови його викупу, відповідность або невідповідность об"єкта оренди санітарним, протипожежним або іншим технічним вимогам.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, посилався на вимоги частин 1, 2 статті 284 Господарського кодексу України, статті 202, 769, 795 Цивільного кодексу України та дійшов висновків про: відсутність факту невідповідності чинному законодавству умов спірного договору щодо вартості об"єкту оренди; врегульованість у договорі умови щодо амортизаційних відрахувань; відсутність у законодавстві обов"язкових вимог щодо наявності у договорі оренди одночасно обох умов - повернення майна та його викупу, а також про зазначення в спірному договорі відомостей щодо прав третіх осіб на орендоване майно та зазначення в акті приймання -передачі об"єкту оренди відомостей про його відповідність санітарним, протипожежним та іншим технічним нормам.

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Згідно з частиною 1 статті 284 Господарського кодексу України однією з істотних умов договору оренди є об"єкт (склад і вартість майна з урахуванням індексації), порядок використання амортизаційних відрахувань.

Однак, пункт 1.4 спірного договору не містить механізму розрахунку відновної вартості приміщення з урахуванням індексації, а містить лише посилання на те, що відновлювана вартість об"єкта оренди з урахуванням індексації складає 1000000,00 грн., що свідчить про невизначення у договорі об"єктивної вартості майна з урахуванням індексації, яка може бути динамічною величиною.

Також, пункт 12.7 спірного договору не містить конкретного порядку використання орендодавцем амортизаційних відрахувань, тоді як за своєю суттю амортизаційні відрахування спрямовуються на відновлення орендованих основних фондів.

А тому, на думку колегії суддів, спірний договір повинен містити істотні умови щодо порядку відновлення орендованих основних фондів за рахунок використання орендодавцем амортизаційних відрахувань, однак, такі умови у ньому відсутні.

До того ж, умови спірного договору передбачають відновлення орендованого майна лише за рахунок дій орендаря, який позбавлений механізму використання на вказані цілі амортизаційних відрахувань, так як ці відрахування залишаються у орендодавця і умовами спірного договору не врегульована процедура відновлення об'єкту оренди за допомогою амортизаційних відрахувань.

Також, на думку колегії суддів, не можуть вважатися обгрунтованими твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що пункт 12.7 спірного договору узгоджується з вимогами закону, так як відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України сторони при укладенні господарських договорів можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на всій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов"язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між ними.

Отже, колегія суддів вважає, що обов"язковість встановлення в договорі порядку використання амортизаційних відрахувань випливає із суті орендних правовідносин між сторонами, а тому відсутність такого порядку в договорі оренди суперечить вимогам абзацу 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України.

Окрім того, стаття 284 Господарського кодексу України містить вимогу щодо наявності у договорі оренди приміщення такої істотної умови договору, як право на викуп. Таке право кореспондується з положеннями статті 777 Цивільного кодексу України, тоді як в спірному договорі оренди взагалі не міститься положень, що встановлюють таку істотну умову.

Крім того, в матеріалах справи є відповідні витяги з реєстрів щодо відсутності у третіх осіб прав на орендоване майно, у зв"язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірний договір не міг містити положення щодо прав третіх осіб.

На думку колегії суддів, такий висновок господарського суду першої інстанції суперечить вимогам статті 769 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір оренди приміщення має містити положення щодо наявності або відсутності прав третіх осіб на річ, що передається у найм.

Однак, спірний договір оренди взагалі не має відповідного пункту про права третіх осіб на об'єкт оренди.

Також не заслуговують на увагу посилання відповідача на те, що положення статті 769 Цивільного кодексу України не містять вимог про зазначення таких відомостей в тексті договору, оскільки встановлений цією статтею обов"язок повідомлення про відсутність або наявність обтяжень орендованого майна за своєю юридичною суттю є не просто зобов"язанням, яке випливає із закону, а відповідно до частини 2 статті 638 Цивільного кодексу України - умовою, обов"язковою в силу закону для встановлення в договорі при його укладенні.

Згідно зі статтею 6 Цивільного кодексу України сторони є вільні у визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України при укладенні договору сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

У статті 795 Цивільного кодексу України зазначено на те, що передання предмета договору найму та його повернення оформляється відповідним актом, який підписується сторонами договору. З цих моментів визначається початок та припинення строку договору найму.

В пункті 2.2 спірного договору зазначено, що приміщення вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання обома сторонами акту приймання-передачі приміщення. Але серед обов'язків орендодавця не визначено його зобов'язань щодо підписання акту приймання-передачі приміщення при повернені орендованого майна.

Вказана обставина, на думку колегії суддів, свідчить про неналежне врегулювання сторонами при укладенні спірного договору оренди умови, яка передбачає дотримання положень статті 795 Цивільного кодексу України щодо обов'язку підписання актів приймання-передачі орендованого майна.

Відповідач до апеляційної скарги надав копії судових актів господарських судів і в апеляційній скарзі стверджує про те, що оспорюваний договір був предметом розгляду по декількох справах, за результатами розгляду яких були прийняті вказані судові акти, якими жодного разу не було поставлено під сумнів правомірність даного договору та не було застосовано надані господарському суду частиною 1 статті 83 ГПК України права виходити за межі позовних вимог із визнанням пов"язаного із предметом спору договору недійсним.

Однак, колегія суддів вважає такі твердження необгрунтованими, так як вищевказаними судовими актами не розглядалося питання недійсності спірного по даній справі договору саме з тих підстав, які зазначив позивач у даній справі в позовній заяві. А передбачене частиною 1 статті 83 ГПК України право суду вийти за межі позовних вимог із визнанням пов"язаного із предметом спору договору недійсним є правом, а не обов"язком суду, і його незастосування однозначно не свідчить про розгляд господарськими судами питання наявності чи відсутності всіх підстав недійсності спірного по даній справі договору.

Отже, сторони при укладенні спірного договору, не дотрималися вимог закону щодо належного врегулювання істотних умов, що відповідно до частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого договору недійсним.

У зв"язку з цим колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального права, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким позов слід задовольнити.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.01.2011р. у справі № 62/305-10 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди № 1 від 01.09.2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ід. код. НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО №305299) 127, 50 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя (підпис) Сіверін В. І.

Суддя (підпис) Білоконь Н. Д.

Суддя (підпис) Терещенко О.І.

Згідно з оригіналом

секретар суду Мухіна Н.Ю.

12.04.11

Повний текст постанови складено 11.04.2011 року.