Постанова № 15096681, 12.04.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2011                                                                                           № 57/216

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Попікової О.В.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників:

від позивача:           

від відповідача:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу          Товариства з обмеженою відповідальністю                     “Житлооблбуд”

на рішення          

Господарського суду          міста Києва

від          22.02.2011 р.

у справі          № 57/216 (суддя – Гулевець О.В.)

за позовом          Відкритого акціонерного товариства           “Домобудівний комбінат №3”

до          Товариства з обмеженою відповідальністю           “Житлооблбуд”

про          стягнення 281952грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Домобудівний комбінат №3” (далі – ВАТ “Домобудівний комбінат №3”, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Житлооблбуд” (далі – ТОВ “Житлооблбуд”, відповідач) про стягнення 281952грн. збитків.

Позов обґрунтований тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Житлооблбуд” не виконало умов договору №275 від 06.11.2009 р. і не здійснило поставку шпалер після отримання від позивача суми передоплати, що передбачено пунктом 2.2. вказаного договору. В зв’язку з тим, що на момент звернення до господарського суду з позовом позивач втратив інтерес до виконання ТОВ “Житлооблбуд” поставки зазначеного в договорі товару свого зобов’язання, ВАТ “Домобудівний комбінат №3” просить суд, стягнути з відповідача збитки у розмірі 281952грн. посилаючись на ч. 3 статті 612 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2011 р. у справі №57/216 позов задоволений повністю, стягнуто з ТОВ “Житлооблбуд” на користь ВАТ “Домобудівний комбінат № 3” 281952грн. попередньої оплати, 2819грн. 52 коп. державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судом першої інстанції було встановлено, що при виконанні договору поставки відбулось прострочення боржника (відповідача), в результаті чого позивач втратив інтерес до подальшого виконання договору. Задовольняючи позов, суд посилався на приписи ч. 1 статті 670 та ч. 3 статті 693 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з’ясував всі обставини, що мають значення для справи та порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

Відповідач вказує на те, що місцевий господарський суд не з’ясував тієї обставини, що договір поставки №275 від 06.11.2009 р., укладений сторонами невиконаний через прострочення кредитора (позивача), оскільки він не дотримався умов п.4.3 договору і не здійснив передоплату (75% вартості партії товару) в повному обсязі. За вказаної обставини, відповідач згідно пункту 7.2. договору має право продовжити строк поставки товару на кількість днів затримки авансу. Таким чином, на думку відповідача, суд першої інстанції мав застосувати частину 4, а не частину 3 статті 612 Цивільного кодексу України і зазначити про відсутність правових підстав для задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, прийняте за результатом повного та всебічного з’ясування обставин і документів, що мають значення для справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення – без змін з мотивів у ньому викладених.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.11 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 12.04.2011 р.

В судовому засіданні 12.04.2011р. представник відповідача усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Присутній представник позивача усно заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду І інстанції просив залишити без змін з мотивів у ньому викладених.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи 06.11.2009 р. між сторонами у справі був укладений договір № 275, відповідно до п. 1.1. якого предметом договору є поставка відповідачем (постачальником) і передача у власність позивачу (замовнику) шпалер, кількість та вартість якої визначається згідно специфікацій та/або рахунками-фактурами, які є невід’ємними частинами договору, на умовах часткової попередньої плати, на житлові будинки № 16 та № 16-а Позняки, 2-й мікрорайон.

Пунктом 2.2. договору передбачений термін поставки протягом 14 днів з дня надходження попередньої оплати на поточний рахунок або у касу відповідача (постачальника).

Загальна вартість договору згідно специфікації № 1, що є невід’ємною частиною даного договору становить 792000грн.

При відвантаженні кожної партії товару відповідач зобов’язується надавати наступні документи: рахунок-фактура, товарна накладна, податкова накладна, сертифікат якості. (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 4.3. договору розрахунки здійснюються шляхом переказу вартості продукції на поточний рахунок відповідача на підставі рахунку фактури в два етапи: 1 етап – попередня оплата (аванс) в розмірі 75% вартості продукції; 2 етап – остаточний розрахунок протягом п’яти робочих днів з дати поставки продукції.

Умовами пункту 5.2.1. договору встановлено, що відповідач зобов’язаний своєчасно виставляти позивачу рахунки-фактури для попередньої оплати. Одночасно договором передбачено право постачальника у разі порушення замовником строку оплати авансу, визначеного розділом 4 договору, продовжити строк поставки на кількість днів затримки авансу (п. 7.2.).

10.11.2009 р. відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру на загальну суму 61380грн.

Позивач перерахував на рахунок відповідача кошти наступними платіжними дорученнями:

- №81/5 від 04.02.2010 р. – 100000грн., зазначивши при цьому призначення платежу як “оплата за шпалери згідно дог. №275 від 06.11.2009р. рах. №11/04від 10.11.2009 р. в т.ч. ПДВ-16666,67”;

- №98/5 від 05.02.2010 р. – 161380грн., зазначивши при цьому призначення платежу як “оплата за шпалери згідно дог. №275 від 06.11.2009р. в т.ч. ПДВ-26896,67”.

16.02.2010 р. ТОВ “Житлооблбуд” здійснив поставку товару позивачу на суму 161380грн., що підтверджується видатковою накладною №275-1, в якій підставу для поставки вказано “договір №275 від 06.11.2009 р.

30.03.2010 р. позивач пред’явив відповідачу до оплати рахунок-фактуру №03/07 на загальну суму 792000грн.

02.04.2010 р. позивач оплатив відповідачу 196000грн., що підтверджується платіжним дорученням №386/5, призначення платежу в якому зазначено як “оплата за шпалери згідно дог. №275 від 06.11.2009р. рах. №11/04 від 10.11.2009 р. в т.ч. ПДВ-32666,67”.

16.04.2010 р. відповідач за видатковою накладною №03/07 здійснив поставку товару на суму 68428,80грн. Підставу для здійснення поставки у видатковій накладній вказано “рахунок-фактура №03/07 від 30.03.2010 р.

11.05.20140 р. за видатковою накладною №275-3 відповідач поставив товар на суму 45619,20грн. Підставою для поставки вказано “договір №275 від 06.11.2009 р.

Зважаючи на ті обставини, що позивачем сплачено 457380грн., а відповідачем поставлено товар лише на 175428грн., ВАТ “Домобудівний комбінат №3” звернувся до господарського суду з позовом про стягнення збитків в сумі 281952грн. (457380грн. – 175428грн.) на підставі статті 612 Цивільного кодексу України.

ВАТ “Домобудівний комбінат № 3” обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилається на те, що в зв’язку із завершенням будівництва житлових будинків № 16 та № 16-а Позняки, 2-й мікрорайон, для будівництва яких були замовлені шпалери, і введенням цих будинків в експлуатацію, позивач втратив інтерес до виконання відповідачем свого зобов’язання за договором №275 від 06.11.2009 р. З посиланням на вказану обставину, 09.11.2010р. позивач направив відповідачу повідомлення за № 09-1673 про відмову від подальшої поставки шпалер за договором і з вимогою відшкодувати суму збитків у розмірі 281952грн. протягом семи днів з дня отримання повідомлення-вимоги, тобто до 22 листопада 2010 року. У грудні 2010 р. позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Господарським судом міста Києва позов ВАТ “Домобудівний комбінат № 3” задоволений з підстави прострочення боржником зобов’язання, а саме: невчасного здійснення поставки товару в повному обсязі. При цьому, місцевий господарський суд зазначивши, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача суми збитків є помилковою, дійшов висновку, що фактично позивач вимагає повернення відповідачем суми передоплати за недопоставлену продукцію. І відповідно, з огляду на приписи ч. 1 статті 670 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України суд першої інстанції задовольнив позов ВАТ “Домобудівний комбінат № 3 стягнувши з відповідача 281952грн. – суми передоплати.

Проте, апеляційна інстанція не може погодитись з такими висновками з огляду на наступне:

Договір №275 від 06.11.2009 р. укладений між сторонами у справі за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено: “Якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього кодексу. У разі невиконання покупцем обов’язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Однак апеляційною інстанцією було встановлено, що саме позивач не виконав свого зобов’язання за договором в повному обсязі і не сплатив 75%передоплати, передбаченої пунктом 4.3. договору №275 від 06.11.2009 р. До такого висновку колегія дійшла враховуючи наступне:

Як встановлено судом, відповідно до копії рахунку-фактури №11/04 від 10.11.2009 р., яка надана суду позивачем, вартість товару, яку мав поставити відповідач складала 61380грн. За умовами п. 4.3. договору №275 від 06.11.2009 р. позивач мав сплатити за вказаним рахунком 46035грн. авансу до 17.11.2009 р. включно.

Платіжними дорученнями №81/5 від 04.02.2010 р. та №98/5 від 05.02.2010 р. позивач перерахував відповідачу 100000грн. і 161380грн., зазначивши при цьому призначення платежу як “оплата за шпалери згідно дог. №275 від 06.11.2009р. рах. №11/04 від 10.11.2009 р.”, що значно перевищує не тільки суму авансу, який мав сплатити позивач, а й вартість товару зазначеного в накладній взагалі.

Наступний рахунок-фактуру №03/07 від 30.03.2010 р. відповідач виставив на 792000грн. і відповідно до п. 4.3. договору №275 від 06.11.2009р. позивач до 06.04.2010 р. включно повинен був перерахувати відповідачу 594000грн. Проте, позивач, відповідно до платіжного доручення №386/5 02.04.2010 р. сплатив відповідачу лише 196000грн., тобто своє зобов’язання щодо здійснення попередньої оплати у розмірі 75% вартості товару не виконав вчасно і в повному обсязі.

При цьому суд зауважує наступне: копії рахунків-фактур №11/04 від 10.11.2009 р. і №03/07 від 30.03.2010 р., на підставі яких згідно п. 4.3. договору замовник повинен був оплачувати товар, надані саме позивачем. Доводи останнього стосовно того, що загальна сума рахунків-фактур перевищує суму зазначену в специфікації визнаються безпідставними, оскільки п. 1.1. договору сторони погодили кількість і вартість товару визначається згідно специфікації та/або рахунком-фактурою, яка є невід’ємними частинами.

Оскільки пунктами 2.2., 5.2.2. та 7.2. чітко передбачено обов’язок замовника здійснити попередню оплату товару і надано постачальнику право здійснити поставку товару саме після отримання авансу у розмірі визначеному договором і затримати поставку на кількість прострочених днів у разі затримки авансування, колегія дійшла висновку, що невиконання договору відбулося в зв’язку з простроченням саме кредитора, а не боржника.

Дії відповідача, щодо зупинення поставки товару за договором №275 від 06.11.2009р. відповідають і приписам частини третьої статті 538 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що в разі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Таким чином, апеляційна інстанція не погоджується з посиланням місцевого господарського суду на те, що договір №275 від 06.11.2009р. не виконаний в зв’язку з простроченням боржника (відповідача).

Доводи позивача про те, що діями відповідача йому було завдано збитків, господарський суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтоване з тих підстав, що статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. В силу положень частини другої названої статті збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки – це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення причиною. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв’язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Як вже зазначалось апеляційною інстанцією, в даному випадку з боку відповідача відсутнє порушення зобов’язання, оскільки воно відбулося за прострочення кредитора, а не боржника, тому суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про стягнення з ТОВ “Житлооблбуд” суми збитків, заявлених позивачем.

Таким чином, колегія зазначає, що висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні щодо порушення зобов’язання в зв’язку з простроченням боржника не відповідають обставинам справи, в результаті чого невірно застосовані норми матеріального права і прийняте неправомірне рішення, що відповідно до приписів п. 3, 4 ч.1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування рішення і прийняття нового, про відмову у позові. І відповідно, апеляційна скарга підлягає задоволенню. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 33, 34, 35, 49, 80, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Житлооблбуд” задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2011 р. у справі №57/216 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Домобудівний комбінат № 3” (03061, м. Київ, просп. Відрадний, буд. 103, ідентифікаційний код 04012773) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Житлооблбуд” (03680, м. Київ, вул. Боженка, буд. 31; ідентифікаційний код 33737208; з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) 1409,76 державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Справу №57/216 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

26.04.11 (відправлено)