Ухвала суду № 15091488, 01.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2011 року м. КиївК-10574/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Островича С.Е.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Господарського суду Полтавської області від 20 листопада 2007 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2008 року

у справі № 3/160

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцький завод дорожніх машин»

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Полтавської області від 20 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2008 року, позов Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцький завод дорожніх машин»(далі позивач) до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі відповідач) задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000812305/0/121 від 29 грудня 2006 року. Стягнуто з Державного бюджету на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Полтавської області від 20 листопада 2007 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2008 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем проведено невиїзну позапланову документальну перевірку правильності, повноти та обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість з бюджету ВАТ «Кременчуцький завод дорожніх машин» за липень 2006 року, за результатами якої складено акт № 736/23-312/05762565 від 27 грудня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення № 0000812305/0/121 від 29 грудня 2006 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2006 року в розмірі 92 023,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.10 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з не підтвердженням правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за червень 2006 року.

Зменшуючи суму бюджетного відшкодування, податковий орган виходив з того, що податковий кредит у попередніх періодах сформовано при відсутності підтвердження надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість контрагентами позивача по ланцюгу постачання.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та Приватним підприємцем ОСОБА_5 укладено контракт № 45ХВ/1 від 12 січня 2006 року на поставку продукції згідно специфікації.

В свою чергу, позивачем отримано від контрагента продукцію, оригінали податкових накладних та сплачено ПП ОСОБА_5 грошові кошти за отриману продукцію.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Твердження відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР, сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача правомірно відхилено судами, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону № 168/97-ВР).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суму з податку на додану вартість в розмірі 92 023,00 грн., оскільки податок був сплачений позивачем при придбанні товарно-матеріальних цінностей від безпосереднього постачальника, що підтверджується податковими накладними, оформленими з додержанням вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити, а постанову Господарського суду Полтавської області від 20 листопада 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіКарась О.В.

Острович С.Е.

Степашко О.І.

Федоров М.О.

Суддя А.О. Рибченко