Єдиний державний реєстр судових рішень УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2011 р.Справа № 2а-7034/10/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.
Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.
за участю секретаря судового засіданняГалан О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010р. по справі№2а-7034/10/2070
за позовом ТОВ "Сау- Сервіс"
до ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова
про скасування податковх повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010 року адміністративний позов ТОВ "Сау-Сервіс" до ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова про скасування податкових повідомлень рішень задоволено. Скасовано податкові повідомлення рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова №0000071800/0 від 31 грудня 2009 року, №0000081800/0 від 31 грудня 2009 року, №0000071800/1 від 05 лютого 2010 року, №0000081800/1 від 05 лютого 2010 року, №0000071800/2 від 10 березня 2009 року, №0000081800/2 від 10 березня 2009 року, №0000071800/3 від 19 травня 2010 року, № 190000081800/3 від 19 травня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Сау-Сервіс" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.
ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова не погоджуючись з вказаною постановою суду, подала апеляційну скаргу , вважає, що постанова прийнята із недоведеністю обставин, які мають значення для справи та суд вважає встановленими, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та просить суд апеляційної інстанції скасувати повністю постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010р.,прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
ТОВ "Сау-Сервіс" заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги та просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010р. залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги ,суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином оформлені всі господарські операції з ТОВ «ПБК «Вертикаль», у звязку з чим до складу валових витрат та до податкового кредиту ПДВ правильно віднесені суми витрат та суми ПДВ з сум витрат на оплату товару отриманого від ТОВ «ПБК «Вертикаль». Крім того, судом зазначено, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями так і за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності покупця щодо такої. При цьому, судом також зазначено, що відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України, а за результатом розгляду справи, судом не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається , що в період з 11.12.2009 року по 17.12.2009 року ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова проведена невиїзна позапланова документальна перевірка ТОВ "САУ-Сервіс" щодо підтвердження правових відносин з ТОВ “Проектно-будівельна компанія “Вертикаль” за період з 01.03.2008 року по 30.06.2008 року, за результатами якої складено акт № 2471/18-32444706 від 18.12.2009 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч.1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст.228 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем та порушення п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі-Закон №283/97-ВР , в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 62500,00 грн., у тому числі за II квартал 2008 року в сумі 62500,00 грн. та порушення п. 7.4.4 п.7.4 ст.7, п.п.7.7.1. п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі-Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 50000,00 грн., в тому числі за квітень 2008 року у сумі 50000,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення № №0000071800/0 від 31 грудня 2009 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій всього на суму 93750,00 грн.; - №0000081800/0 від 31 грудня 2009 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій всього на суму 75000,00 грн.
Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржені в адміністративному порядку до ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова, ДПА Харківської області, ДПА України.
За результатами адміністративного оскарження, залишені без змін податкові повідомлення рішення № 0000071800/0 від 31 грудня 2009р. , № 0000081800/0 від 31 грудня 2009 р. та з метою доведення строків сплати податкового зобовязання, ухвалені оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000071800/1 від 05 лютого 2010 року, №0000081800/1 від 05 лютого 2010 року, №0000071800/2 від 10 березня 2009 року, №0000081800/2 від 10 березня 2009 року, №0000071800/3 від 19 травня 2010 року, № 190000081800/3 від 19 травня 2010 року.
Відповідно до пунктом 5.1 статті 5 Закону №283/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно пункту 1.32 ст. 1 Закону України №283/97-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відповідно до абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.
Згідно пункту 5.11 статті 5 Закону України №283/97-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.7.5. Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”№ 168/97 ВР (далі Закон № 168/97 ВР) встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97 ВР є податкова накладна, яка одночасно є звітним податковим і розрахунковим документом відповідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону та видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку, як встановлено пп 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".
Згідно вимог підпункту 7.2.4 п.7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97 ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.п. 7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону № 168/97 ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обовязковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті передбачено, що про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.
Пунктом 9.2 ст.9 Закону № 168/97 ВР визначено, що будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.
Відповідно до н.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 цього ж Закону особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є: а) платники податку, визначені у статті 2 цього Закону; б) митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону; в) у разі якщо сплата податку особами, визначеними у пункті 2.4 статті 2 цього Закону, розстрочується шляхом надання податкового векселя, - платник податку, який надав такий податковий вексель; г) при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а при відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України; д) платники податку, визначені підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, що здійснюють операції з реалізації конфіскованого майна. Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Особа, яка згідно з вимогами пункту 2.2 статті 2 цього Закону мала зареєструватися платником податку, але не здійснила таку реєстрацію, несе обов'язки з нарахування та сплати цього податку, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної та нарахування податкового кредиту.
Наведені правові норми свідчать про те, що питання щодо встановлення від'ємного значення суми податку на додану вартість поширюється тільки на окремо взятого платника податків (заявника бюджетного відшкодування), і цей факт законом не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб (постачальників позивача), щодо яких відповідачем встановлено факт порушення податкового законодавства.
Бюджетному відшкодуванню підлягає сума податку фактично сплаченого отримувачем товарів та послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів та послуг за умови виникнення у такого платника права на податковий кредит.
Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
З матеріалів справи вбачається , що в перевіряємий період ТОВ "САУ-Сервіс" було укладено договір № 021-08/027-08 від 11.02.2008 року з ТОВ “Теплоелектропроект-Союз”, за яким ТОВ "Сау-Сервіс" зобовязується виконати розробку робочого проекту “Строительство ПС 220 кВ Яблоновская с заходами ВЛ 220 кВ. АСУТП и система связи ВЧ и ВОЛС”. (а.с.52-55)
На виконання умов договору № 021-08/027-08 від 11.02.2008 року, між ТОВ "САУ-Сервіс" та ТОВ “ПБК “Вертикаль”був укладений договір № 034-08 від 07.03.2008 року (а.с167-170), за якими ТОВ “ПБК “Вертикаль”зобовязується виконати роботу по розробці робочого проекту “Строительство ПС 220 кВ Яблоновская с заходами ВЛ 220 кВ. АСУТП и система связи ВЧ и ВОЛС”, додатками до якого є технічне завдання на розробку проекту, графік виконання робіт, календарний план на розробку робочого проекту, протокол погодження договірної ціни на розробку робочого проекту, кошторис на розробку робочого проекту.
На виконання зазначених господарських взаємовідносин ТОВ “ПБК “Вертикаль” було видано податкову накладну № 4149 від 30.04.2008 р. на суму 300000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 50000,0 грн.
На підставі зазначеної податкової накладної, одержаної від контрагента ТОВ “ПБК “Вертикаль” позивач в перевіряємий період відніс суму в розмірі 250000,0грн. до валових витрат та включив до податкового кредиту ПДВ суму 50000,0 грн.
Розрахунки з ТОВ “ПБК “Вертикаль” позивачем проведено в безготівковій формі , що підтверджується копіями платіжних доручень, що містяться в матеріалах справи
З матеріалів справи вбачається , що наявна в матеріалах справи копія податкової накладної, суми по яким включено платником до валових витрат та до складу податкового кредиту, має всі обов'язкові реквізити, визначені п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Реальність виконання вказаного договору № 034-08 від 07.03.2008 року підтверджується актом здачі-приймання науково - технічної продукції № 091-08, підписаного 30.04.2008 року директорами виконавця та замовника робіт.
Також, з копії акту здачі-приймання науково - технічної продукції № 091-08 вбачається , що продукція , отримана від ТОВ «ПБК «Вертикаль» позивачем була використана у своїй господарській діяльності.
Крім того, актами здачі - приймання науково - технічної продукції № 17, № 06-08, № 05-08, підписаними між ТОВ “Теплоелектропроект-Союз” та ТОВ "САУ-Сервіс" вбачається подальше використання, придбаної у ТОВ “ПБК “Вертикаль”, науково - технічної продукції.
Тобто , з наведеного вбачається ,що всі господарські операції ТОВ "Сау-Сервіс" та ТОВ «ПБК«Вертикаль» проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне придбання товару (продукції) та розрахунки з постачальником таких товарів (продукції), таким чином позивачем правомірно віднесено до валових витрат вартість придбаної продукції у ТОВ «ПБК «Вертикаль», як такі, що безпосередньо повязані з власною господарською діяльність позивача , підтверджені належним чином оформленими первинними документами та сформовано податковий кредит по операціям з ТОВ «ПБК «Вертикаль».
Також, колегією суддів критично оцінено твердження відповідача, що укладений між позивачем та ТОВ «ПБК «Вертикаль» правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Правовідносини між ТОВ "Сау-Сервіс" та ТОВ «ПБК «Вертикаль» не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грощові кощти.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано сторонами , що суми сплаченого податку з придбання товару позивачем підтверджено податковою накладною, а тому підлягає включенню до складу податкового кредиту.
Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.
У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту та валових витра, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Висновки податківців, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень № №0000071800/0 від 31 грудня 2009 року, №0000081800/0 від 31 грудня 2009 року, №0000071800/1 від 05 лютого 2010 року, №0000081800/1 від 05 лютого 2010 року, №0000071800/2 від 10 березня 2009 року, №0000081800/2 від 10 березня 2009 року, №0000071800/3 від 19 травня 2010 року, № 190000081800/3 від 19 травня 2010 року правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, а заперечення відповідача безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2010р. по справі№2а-7034/10/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя(підпис)Мельнікова Л.В.
Судді(підпис)
(підпис)Подобайло З.Г. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г. Повний текст ухвали виготовлений 11.04.2011 р.
Судове рішення № 15091260, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 06.04.2011. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-7034/10/2070. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: