Ухвала суду № 15090335, 16.03.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2011 р.Справа № 2а-11004/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Сіренко О.І.

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засіданняСавченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2011р. по справі№2а-11004/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма"Борн"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Борн" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000152320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 1323019,50 грн.., № 0000162320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 1028946,00 грн., № 0000402320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 31395,00 грн., № 0000412320/3 від 26.08.2010 р. на загальну суму 72609,00 грн.

Стягнуто з Держбюджету на користь ТОВ "Фірма Борн" суму державного мита в розмірі 13,60 (тринадцять гривень шістдесят копійок).

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позову. Апелянт зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, не вірно застосував до спірних правовідносин вимоги Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та не прийняв до уваги того факту, що контрагенти позивача мають ознаки фіктивності.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлень від 29.01.2010 року № 33, від 12.02.2010 року № 70 фахівцями Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова була проведена виїзна планова перевірка ТОВ «Фірма «Борн» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2006р. по 30.09.2009р. та валютного законодавства за період з 01.10.2006р. по 30.09.2009р.

За результатами перевірки, 09.03.2010 р. відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000152320/0 та № 0000162320/0, якими визначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Борн» порушено п.п. 5.2.1. пункту 5.2. ст. 5 Закону України від 22.04.1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. із змінами та доповненнями «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а також п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України від 3.04.1997 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями „Про податок на додану вартість” та п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. із змінами та доповненнями «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень - рішень послужив акт перевірки № 955/232/31941284 від 23.02.2010 р., на підставі якого було нараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 694464,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 347232,0 грн., а також нараховане податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 882013,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 441005,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він, як суб'єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Крім цього, відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Також, суд першої інстанції зазначив, що позивачем належним чином оформлені договірні правовідносини з контрагентами, на виконання вимог податкового законодавства оформлені первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.

З наданих до суду першої інстанції документів встановлено, що позивач в подальшому використав у своїй господарській діяльності придбані у контрагентів послуги та виконані роботи, належним чином задокументував проведені операції та оплатив у повному обсязі надані йому послуги контрагентами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач по справі ТОВ «Фірма Борн» за перевіряємий період мав господарські правовідносини з наступними контрагентами - ТОВ «Релан», ТОВ КБ «Сиріус», ТОВ «Ванесса» та ТОВ "Міжрегіональна маркетингова компанія».

Так, між позивачем та вищезазначеними контрагентами було укладено відповідні договори, згідно яких ТОВ «Релан», ТОВ КБ «Сиріус», ТОВ «Ванесса» та ТОВ Міжрегіональна маркетингова компанія» зобов'язались надати спеціалістів для виконання ремонтних та електромонтажних робіт, а також виконати підрядні роботи, а позивач, в свою чергу-прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість.

Згідно п. 1.7. ст. 1, абз. 1 пп. 7.4.1 п. 7.4, абз. З пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (станом на момент здійснення господарських операцій) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). У відповідності до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного вище Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг); у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Відповідно до абз. 1, 3 пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (станом на момент здійснення господарських операцій) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках; оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону. У свою чергу п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 « Закону про ПДВ» передбачено, що платник податку, який придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як встановлено матеріалами справи, проти чого не заперечував і представник відповідача, у акті перевірки весь включений податковий кредит по кожному з контрагентів позивача був підтверджений податковими накладними та належними первинними документами. Посилання ДПІ у Червонозаводськоиу районі м. Харкова в акті перевірки на недійсність правочинів з контрагентами з причин їх не реальності, колегія суддів до уваги не приймає, так як реальність їх виконання підтверджується документами, копії яких знаходяться в матеріалах справи

Крім цього, недійсність правочинів в такому випадку, з огляду на п. З ст. 215 ЦК, ст, 215 ГК України повинна встановлюватися тільки судом, про в матеріалах справи відсутня така інформація.

Також колегія суддів зазначає, що згідно до п. 5.1., п. 5.2. ст. 5 ЗУ «Закону про прибуток» передбачено, що валовими витратами виробництва та обігу - є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахування обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 ст. 5 «Закону про прибуток». П. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 «Закону про прибуток» встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день її видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Згідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24.06.1995 р. № 88 усі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксуються та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. З цього приводу, колегія суддів зазначає, що відповідач не заперечує у акті перевірки та у винесених рішеннях, що усі валові витрати позивача по спірним правочинам з контрагентами підтверджуються належно оформленими первинними бухгалтерськими документами та платіжними дорученнями. Що стосується укладання та виконання позивачем конкретних угод з кожним з контрагентів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, між позивачем та ТОВ “Релан” був укладений договір б/н від 1.12.2008 р., у відповідності до якого ТОВ “Релан” зобов'язалось надати спеціалістів для виконання ремонтних та електромонтажних робіт, а також виконати підрядні роботи. У відповідності до наданих до матеріалів копій актів виконаних робіт, ТОВ “Релан” виконало умови договору за що отримало повну оплату. Також, ТОВ “Релан” надало позивачу податкові накладні на усю суму виконаних робіт.

У відповідності до ст.ст. 1,4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р., із змінами та доповненнями, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Така ж правова позиція закріплена у п. 10.1. ст. 10 ЗУ “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 3.04.1997 р. та п. 16.1. ст. 16 ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків. Тому не можуть бути взяті до уваги посилання відповідача на той факт, що податковою інспекцією, в яку надає звітність ТОВ «Релан», не визнаються (беруться «до відома») декларації, які підприємство подавало впродовж 2008 року. Законодавством не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ та по включенню до складу валових витрат сум по роботах, послугах отриманих від виконавця (підрядника), податкова декларація якого не визнана податковою звітністю, за умови, що такий виконавець (підрядник) зареєстрований платником податку на додану вартість. За наявності належним чином оформлених податкових накладних, первинних документів. Та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Однак відповідач не заперечує, що всі податкові накладні та первинні документи оформлені належним чином, не надав суду доказів, які б підтверджували відсутність фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). У свою чергу позивач вказав у своєму позові для яких замовників залучалися спеціалісти та виконувалися супідрядні роботи, надав докази в підтвердження цього.

Посилання відповідача на той факт, що договір від 01.12.2008 р. підписаний особою, повноваження якої невідомі та на пояснення ОСОБА_1, який будучи зареєстрованим директором ТОВ «Релан», начебто не підписував жодних документів діяльності підприємства, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги, з чим погоджується і колегія суддів.

Так, статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. На цей розгляду справи судом першої інстанції не існувало рішення суду, на підставі якого договір б/н від 01.12.2008 р. визнаний не дійсним в частині або повністю. Також, в матеріалах справи відсутні заперечення з боку ТОВ «Релан» відносно повноважень особи, яка підписала договір б/н від 01.12.2008 р.; документи надані до суду свідчать, що в момент вчинення правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства, сторони вчинили дії спрямовані на виконання договору, а спільні дії сторін були направлені на набуття тих прав та обов'язків, які випливають з договору.

До матеріалів справи, в підтвердження повноважень ОСОБА_2, який підписав договір б/н від 1.12.2008 р., була надана довіреність, підписана директором ТОВ «Релан» Просятниковим Г.Н., згідно якої ОСОБА_2 у період з 01.11.2008 р. по 31.12.2009 р. мав право підписувати договори, акти, податкові накладні від імені ТОВ «Релан».

Твердження відповідача відносно того, що дані податкової звітності ТОВ «Релан» свідчать про відсутність на підприємстві управлінського або технічного персоналу, основних засобів, транспортних засобів, тобто необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, то вони не можуть прийняті до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. ст. 6, 67 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Чинним законодавством України не передбачено, що на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обовязок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до ст.ст. 19,58 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Тобто позивач при укладанні договору з ТОВ «Релан» не повинен був встановлювати, чи є у підрядника необхідний управлінський або технічний персонал, основні засоби, транспортні засоби та інше необхідне для виконання договору. Крім цього у відповідності до наданих до суду документів ТОВ “Релан” мало ліцензію серії АВ № 357156 від 3.08.2007 р. на будівельну діяльність строком дії до 3.08.2012 р., що у відповідності до ліцензійних вимог затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 112/182 від 13.09.2001 р. передбачає наявність у підприємства, яке має ліцензію на виконання будівельних робіт організаційної структури, кваліфікаційних спеціалістів, обладнання та усього іншого необхідного для виконання робіт вказаних у ліцензії.

Стосовно посилань відповідача в апеляційній скарзі на форми № 1 ДФ за другий та третій квартал 2008 р. у якості доказів факту відсутності працівників у ТОВ «Релан» у період виконання робіт та послуг по договору б/н від 1.12.2008 р., колегія суддів до уваги не приймає, та як надані до матеріалів справи форми взагалі ні чого не доводять по даній справі, тому як період у який здійснювалися господарські операції по договору б/н від 1.12.2008 р. припадає на четвертий квартал 2008 р.

Інших доказів в підтвердження своєї позиції по справі стосовно ТОВ “Релан” відповідач не надав.

Відповідач обґрунтовуючи свою позицію відносно нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ КБ “Сиріус” (код ЄДРПОУ 34014854) вказував на те, що основною причиною нереальності угод є відсутність у актах виконаних робіт та податкових накладних посилань на об'єкти де виконувалися роботи.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ КБ “Сиріус” та позивачем був укладений договір № 1-04/06 від 20.04.2006 р. та зміни до договору у відповідності до яких ТОВ КБ “Сиріус” зобов'язалось надати спеціалістів для виконання підрядних робіт. У відповідності до наданих до суду актів та кошторисів ТОВ КБ “Сиріус” виконало умови договору за що з ним повністю розрахувалися. Згідно виконаних робіт контрагент надав позивачу податкові накладні.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обовязкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані до суду позивачем первинні документи по господарським операціям здійсненим по договору з ТОВ КБ «Сиріус» відповідають вище зазначеним вимогам закону та домовленості сторін, до того ж в них є посилання на обєкти де виконувалися роботи за участю притягнених спеціалістів від ТОВ КБ «Сиріус». Відповідно додаткам вказаних у таблиці № 1 виконання робіт на вказаних обєктах підтверджується відповідними документами (договорами, актами, кошторисами). Податкові накладні надані позивачем до суду оформлені згідно до п.п. 7.2.1 п. 7 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість”, належність оформлення податкових накладних не оспорювалась відповідачем. Виходячи з цього висновки зроблені відповідачем у акті перевірки № 955/232/31941284 від 23.02.2010 р. стосовно правовідносин між позивачем та ТОВ КБ “Сіріус” спростовуються наданими позивачем до суду документами.

Надаючи оцінку правомірності правовідносин, які мали місце між позивачем та ТОВ “Ванесса” (код ЄДРПОУ 34602352), ТОВ “Міжрегіональна маркетингова компанія” (код ЄДРПОУ 34429915) колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до акту перевірки № 955/232/31941284 від 23.02.2010 р. відповідач в обґрунтування своєї позиції вказує на те, що згідно даних відповідача на підприємствах лічиться тільки по одному директору, у актах виконаних робіт, податкових накладних відсутні посилання на об'єкти де виконувалися роботи.

Як зазначено вище, чинним законодавством України не передбачено, що на одну із сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обовязок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства. Тобто, позивач при укладені договорів з ТОВ “Ванесса” та ТОВ “Міжрегіональна маркетингова компанія” не повинен був встановлювати, чи є у підрядника необхідний управлінський або технічний персонал необхідний для виконання договору. Відсутні докази, які б підтверджували відсутність персоналу на вище вказаних підприємствах, посилання відповідача на дані податкових інспекцій у яких обслуговуються ці контрагенти ні чим не підтверджені, доказів до як першої, так і апеляційної інстанції, не надано. Також, суд першої інстанції вірно зазначив, що відсутність даних про персонал у звітності, яка надається до податкової інспекції контрагентами служить підставою для індивідуальної відповідальності цих підприємств за не надання правдивої інформації. Залученні до матеріалів справи копії первинних документів відповідають ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Податкові накладні надані позивачем до матеріалів справи по контрагентам ТОВ “Ванесса” та ТОВ “Міжрегіональна маркетингова компанія” оформлені у відповідності до піп. 7.2.1 п. 7 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість”, належність оформлення податкових накладних не оспорювалась відповідачем. Згідно додатків вказаних у таблиці № 1 виконання робіт за участю притягнених спеціалістів на вказаних у первинних документах обєктах підтверджується відповідними документами (договорами, актами, кошторисами). Тобто висновки зроблені відповідачем у акті перевірки № 955/232/31941284 від 23.02.2010 р. стосовно правовідносин між позивачем та контрагентам ТОВ “Ванесса”, ТОВ “Межрегіональна маркетингова компанія” спростовуються наданими позивачем до матеріалів справи документами.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно порушення судом першої інстанції під час розгляду справи вимог Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств» та не прийняття ним до уваги того факту, що контрагенти позивача мають ознаки фіктивності, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції, укладені між позивачем та йцого контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Крім цього, матеріалами справи встановлено, що вищезазначені правочини позивача носили реальний характер, дійсність їх підтверджена первинними бухгалтерськими докуматами та платіжними документами, а відповідачем не доведено в судовому порядку зворотнього, хоча відповідно до ст.71 КАС України, він, як суб"єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вище зазначеного та керуючись ст.ст. 3,6,1, 11 Закону України від 03.04.1997 р. № «Про податок на додану вартість, ст.ст. 5, 11 Закону України від 22.04.1997 р. № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 4, 10, 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ст.ст. 1,2,4,5,6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 215 ГК Виміни, ст.ст. 1,2,17,18, 21, 104-106, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.01.2011р. по справі№2а-11004/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяСіренко О.І.

Судді Спаскін О.А. Любчич Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 21.03.2011 р.