Рішення № 15089173, 22.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/10222.04.11 За позовом Релігійної громади Української Православної церкви Парафії Архангела Гавриїла у Печерському районі м. Києва

до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк "Аваль"

про стягнення 81 560,00 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача: Бойчук В.П.(дов. від 15.07.2010)

Від відповідача: Боровик І.В. (дов. від 17.05.2010 №93/10)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача незаконно списаних грошей по договору про надання банківського рахунку № 03/56-1-2/2805-33 від 13.05.2008 у розмірі 81 560, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежно виконав свої зобов’язання, що витікають із Додаткової угоди до Договору № 03/56-1-2/2805-33 банківського рахунку від 13.05.2008 на дистанційне обслуговування по каналах зв’язку, оскільки не забезпечив систему дистанційного обслуговування рахунків «Клієнт-Банк»захистом, який унеможливлює втручання в неї сторонніх осіб.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.02.2011 порушено провадження у справі №50/102 та призначено до розгляду на 02.03.2011.

У судовому засіданні 02.03.2011 було оголошено перерву на 11.03.2011 для надання можливості сторонам підготовки додаткових доказів.

Представник позивача в судове засідання 11.03.2011 не з’явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання прибув представник відповідача та дав пояснення по справі.

Представник відповідача через канцелярію суду 02.03.2011 подав відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити повністю. Суд даний відзив прийняв до уваги.

Розгляд справи було відкладено на 28.03.2011.

У судовому засіданні 28.03.2011 було оголошено перерву на 30.03.2011 для надання сторонам можливості підготовки додаткових доказів.

У судове засідання 30.03.2011 представник позивача не з"явився, всіх витребуваних доказів суду не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судове засідання 30.03.2011 з"явився представник відповідача та надав пояснення по справі.

Представник відповідача у судовому засіданні подав клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Суд дане клопотання задовольнив.

Представник відповідача через канцелярію суду 28.03.2011 подав клопотання про залучення співвідповідачем по справі товариство з обмеженою відповідальністю "ТОНКОМП" (код ЄДРПОУ 36069182). Суд дане клопотання відхилив у зв’язку з таким:

Вищий арбітражний суд України у п. 1.3 роз'яснення від 18.09.97 р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначив, що ГПК не зобов'язує господарський суд задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. При вирішенні питання про задоволення клопотання щодо залучення до участі у справі іншого відповідача слід виходити з підстав клопотання та їх обґрунтованості.

У п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається, що питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення.

Суд зазначає, що матеріально-правова вимога до ТОВ "ТОНКОМП" позивачем не пред’являлася, оскільки відносини по договору про надання банківського рахунку № 03/56-1-2/2805-33 від 13.05.2008 склалися саме між Релігійною громадою Української Православної церкви Парафії Архангела Гавриїла у Печерському районі м. Києва та відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк "Аваль", а тому підстави для залучення до участі у справі ТОВ "ТОНКОМП" у суду відсутні. Суд наголошує, що в разі доведення незаконного списання коштів з рахунку позивача на рахунок ТОВ "ТОНКОМП" саме відповідач має повернути позивачу списані кошти і саме відповідач має право в подальшому вимагати у ТОВ "ТОНКОМП" повернення йому незаконно отриманими коштами. В даному випадку спір йде саме щодо належного чи неналежного виконання відповідачем умов договору про надання банківського рахунку № 03/56-1-2/2805-33 від 13.05.2008, а ТОВ "ТОНКОМП" до цього договору не має жодного відношення.

Представник позивача заперечував проти залучення ТОВ "ТОНКОМП" до участі у справі співвідповідачем.

Крім цього, представник відповідача через канцелярію суду подав клопотання про продовження строку розгляду справи на більш тривалий строк, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання та продовжив строк розгляди справи на п"ятнадцять днів до 29.04.2011 і відклав розгляд справи на 19.04.2011.

У судове засідання 19.04.2011 з"явилися представники позивача та відповідача і надали додаткові пояснення по справі.

Представник відповідача подав суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Дана заява обґрунтована тим, що всупереч статуту позивача позовна заява підписана не Головою парафіяльної ради та настоятелем або настоятелем і скарбником, а керівником –Коваленком Юрієм Івановичем.

Суд відмовив у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивач являється юридичною особою за законодавством України, а керівник юридичної особи є її представником і відповідно має право підпису офіційних документів, в тому числі позовної заяви.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити у відповідності до уточнених позовних вимог.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

У зв’язку з клопотанням відповідача про вручення повного тексту рішення по справі, необхідністю вивчення наданих 19.04.2011 у судовому засіданні доказів, судом було оголошено перерву на 22.04.2011.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.05.2008 між Релігійною громадою Української Православної церкви Парафії Архангела Гавриїла у Печерському районі м. Києва(далі позивач) та відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк "Аваль"(далі відповідач) в особі Начальника Головного операційного управління Лисенко Т.А. було укладено Договір № 03/56-1-2/2805-33 банківського рахунку(далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору на підставі цього договору банк відкриває клієнту(позивачу) один або декілька поточних рахунків у національній та/або іноземній валютах та здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків клієнта відповідно до законодавства України, умов цього договору та умов функціонування кореспондентських рахунків банку, а також надає клієнту комісійні та інші послуги.

13.05.2008 між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову Угоду до договору на дистанційне обслуговування по каналах зв’язку(далі додаткова угода). Цього ж дня було підписано акт № 40088 підключення системи «Клієнт-Банк»(копія в матеріалах справи).

Відповідно до п. 1.1. додаткової угоди клієнт(позивач) доручає, а банк бере на себе зобов’язання забезпечити розрахункове обслуговування рахунків клієнта за допомогою системи дистанційного обслуговування рахунків «Клієнт-Банк»системою крипто захисту.

Згідно з пп. 2.3.1. п. 2.3. додаткової угоди банк бере на себе зобов’язання протягом строку дії цієї угоди надати клієнту доступ до системи електронних платежів «Клієнт-Банк», надати клієнту документацію, що регламентує правила та технологію використання системи, проводити її обслуговування та супроводження.

Як встановлено судом 03.12.2008 о 09:21 з поточного рахунку позивача у ВАТ "Райффайзен Банк "Аваль" було здійснено несанкціоноване списання коштів в сумі 81560,00 грн., які були безпідставно перераховані на рахунок ТОВ «ТОНКОМП»у ВАТ «Фінексбанк»і зняті невстановленою особою внаслідок несанкціонованого втручання в роботу внутрішньо банківської платіжної системи відповідача.

В подальшому, 03.12.2008 о 17:30 позивачем було вручено відповідачу офіційну заяву з проханням повернути платіж як несанкціонований.

Однак, незаконно списані кошти відповідачем позивачу повернуті не були.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про електронний цифровий підпис»та п. 33.3 ст. 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», електронний підпис являє собою повідомлення в електронній формі, зокрема криптографічно(зашифровано) перетворені електроні дані, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані та призначені для ідентифікації підписувала цих даних і є платіжним інструментом та компонентом платіжної системи.

Згідно з актом перевірки комп’ютера головного бухгалтера позивача Ігнатенко Н.П.(далі підписувач) по факту фішинг-атаки(мережевої атаки на платіжну систему банку) від 04.12.2008, затвердженого директором Департаменту інформаційних технологій відповідача І.О.Сметанко та директором Департаменту інформаційної безпеки О.Г.Дрелінг, «списання коштів стало можливим внаслідок незаконного заволодіння ключем», тобто несанкціонованого генерування(підробки) невстановленою особою електронних даних(електронного цифрового підпису), аналогічних даних особистого ключа підписувача та підміни ІР-адреси. Таким чином відбулося незаконне проникнення сторонньої особи в банківську платіжну систему і у такий спосіб списання коштів з рахунку позивача.

Отже, внаслідок укладення договору та додаткової угоди між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

За своїм юридичним статусом, метою та предметом діяльності відповідач є банківською установою, яка наділена правом проведення банківських операцій. Однією із складових банківських операцій є зберігання коштів, що знаходяться на рахунках осіб -клієнтів банку.

Списані 81560,00 грн. перебували на поточному рахунку позивача у відповідача. При цьому згідно зі ст. 7 та п.п. 38.1 і 38.4 ст. 38 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", режим обслуговування клієнта банком полягає у зберіганні коштів, здійсненні розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів та створенні системи захисту інформації, яка повинна забезпечувати безперервний захист інформації щодо переказу коштів на усіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання.

Таким чином судом встановлено, що відповідач, крім функцій розрахунково-касового обслуговування позивача, також виконував функцію зберігача грошових коштів, які перебували на поточному рахунку позивача, і ніс відповідальність за безпеку власної платіжної системи, а значить і «грошових коштів»позивача.

Відповідно до п. 18.3 статті 18 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", при прийманні електронних документів на переказ має бути дотримана відповідна процедура перевірки електронного цифрового підпису, що дає можливість пересвідчитися у цілісності та достовірності електронного документа. У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа - член платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу.

Як слідує з п. 39.2.3 ст. 39 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" відповідач не забезпечив дотримання вимог законодавства та не виконав зобов'язань за Додатковою угодою до Договору № 03\56-1-2\2805-33 банківського рахунку від 13.05.2008 на дистанційне обслуговування по каналах зв'язку щодо захисту інформації від несанкціонованої операції з даними особистого ключа підписувача (шляхом їх несанкціонованої генерації), як компонента власної платіжної системи, протягом її функціонування особами, які не мають на це права або повноважень, визначених законодавством України, а також встановлених договором.

Отже, відповідач неналежно виконав свої зобов'язання, що витікають із чинного законодавства і Додаткової угоди до Договору № 03\56-1-2\2805-33 банківського рахунку від 13.05.2008 на дистанційне обслуговування по каналах зв'язку, оскільки не забезпечив систему дистанційного обслуговування рахунків "Клієнт-Банк" захистом, який унеможливлює втручання в неї сторонніх осіб.

З листа Відповідача № 66-0-0-00/7-432 від 07.10.2009 вбачається, що незаконне списання з рахунку позивача грошових коштів було проведено з ІР-адреси: 93.183.241.197, з якої надійшов електронний документ на перерахування коштів (платіжне доручення №180 від 03.12.2008).

Як вбачається з інформації про ІР адресу : 93.183.241.197, розміщеної на сайті "www.rassanov.ru", згадана мережева атака здійснена з ІР-адреси, зареєстрованої в Амстердамі (Нідерланди), а підписувач постійно, без винятків; перебуває на території України. Банківська електронна платіжна система відповідача цього факту не перевірила, і таким чином було допущено незаконне списання, втрата коштів позивача.

Згідно зі статтею 1073 Цивільного кодексу Україні у разі безпідставного списання банком з рахунка клієнта грошових коштів, банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Позивачем стверджується, а відповідачем не заперечується, що вказаний платіжний документ фіктивний та електронно-цифровий підпис на ньому також фіктивний. Фіктивність документу тотожна його недійсності. Отже, в силу ст. 216 Цивільного кодексу України, платіжне доручення № 180 від 03.12.2008 не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тобто обов’язок відповідача повернути позивачу безпідставно списані 81 560,00 грн.

Отже, відповідач свої зобов'язання по поверненню (зарахуванню) на поточний рахунок позивача безпідставно списаних 81 560,00 грн. не виконав, чим порушив право позивача на володіння, користування та розпорядження належними йому грошовими коштами і таке право, в порядку ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, підлягає захисту в судовому порядку шляхом стягнення з відповідача на користь позивача незаконно списаних з рахунку позивача 81 560,00 грн.

Суд зазначає, що у своєму відзиві на позовну заяву відповідач помилково стверджує, що банк не був зобов’язаний встановлювати обмеження ІР-адреси для доступу у власну платіжну систему.

Таке твердження відповідача суперечить вимогам до інформаційної безпеки банків та принципам побудови криптографічного захисту їх інформації, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України, а саме.

Відповідно до п. 9.8 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.06.2003 № 254, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 за № 559/7880., відповідач був зобов'язаний здійснювати автентифікацію користувача (позивача) на кожному робочому місці та під час здійснення будь-яких операцій.

На виконання п. 2.3.1 Додаткової Угоди від 13.05.2008 до Договору Банківського рахунку № 03\56-1-2\2805-33 на дистанційне обслуговування по каналах зв'язку відповідач надав позивачу Пам'ятку по запобіганню та попередженню фішинг-атак (Додаток № 3 до Договору) та Довідниковий посібник "Процеси управління персоналом банку і клієнта в системі iBank 2 UA", розроблений для правильного застосування вищевказаної програми працівниками банку та клієнтами банку.

У вказаному Посібнику, зокрема, зазначено, що встановлювати обмеження IP-адрес для доступу в систему є прямим обов'язком банку як на стадії реєстрації клієнта, так і його подальшого обслуговування.

Таким чином, порушення банком вказаних зобов'язань зробило можливим проникнення в його платіжну систему і несанкціоноване списання коштів з рахунку позивача.

Крім того, відповідач вважає, що спірне платіжне доручення № 180 від 03.12.2008, внаслідок виконання якого не санкціоновано були списані кошти з рахунку позивача, було надіслано до відповідача саме позивачем. Такий висновок відповідача спростовується доданим до позовної заяви листами заступника ГОУ ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" Черненко Г.О. на адресу головного бухгалтера ВАТ "Фінексбанк" від 03.12.2008 та заступника Голови правління ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" Шелудько Т.П. від 04.12.2008 вих № 88-0-0-00/7-1014 на адресу голови правління ВАТ "Фінексбанк", де повідомляється про те, що несанкціонований платіж здійснено без дозволу позивача з використанням спеціальних комп'ютерних вірусів. Вказані листи додані позивачем до матеріалів справи.

Вказаний висновок також спростовується листом директора Департаменту інформаційної безпеки ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" О.Г. Дрелінга від № 66-0-0-00/7-432 від 07.10.2009, з якого слідує, що вищезгадане платіжне доручення було здійснено з ІР-адреси, яка не співпадає з IP- адресою робочого місця позивача.

Тобто, такий висновок спростовується власними листами відповідача і тому є безпідставним.

Також суд зазначає, що обставини, на які посилається відповідач щодо місця зберігання комп'ютера позивача та його використання не знаходяться у причинному зв'язку з несанкціонованим списанням коштів з рахунку в банку, оскільки згідно з листом заступника Голови правління ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" Шелудько Г.П. від 04.12.2008 вих № 88-0-0-00/7-1014 на адресу голови правління ВАТ "Фінексбанк" вказаний платіж визнаний відповідачем як несанкціонований та здійснений без дозволу позивача з використанням спеціальних комп'ютерних вірусів з метою протиправного заволодіння коштами клієнта, тобто позивача.

Суд наголошує, що відповідач своїми листами від 03.12.2008 на адресу головного бухгалтера ВАТ "Фінексбанк" та від 04.12.2008 вих. № 88-0-0-00/7-1014 на адресу Голови Правління ВАТ "Фінексбанк", з рахунку якого безпосередньо були привласнені невстановленою особою кошти, по суті визнав ряд фактів, які мають значення для повного і об'єктивного розгляду справи, зокрема:

- Списання коштів з рахунку Позивача (платіж) визнано Відповідачем як помилкове і несанкціоноване, у зв'язку з чим Відповідач подав заяву до правоохоронних органів та надіслав 03.12.2008 офіційного листа на адресу операційного підрозділу .ВАТ "Фінексбанк" з проханням повернути цей платіж.

- Відповідач самостійно дійшов висновку про те, що зазначений несанкціонований платіж здійснено без дозволу Позивача з використанням спеціальних комп'ютерних вірусів та з метою протиправного заволодіння його коштами, оскільки головним бухгалтером Позивача у його заяві від 03.12.2008 про це не повідомлялось.

- вказаний несанкціонований платіж здійснено внаслідок проникнення саме в банківську комп'ютерну (платіжну) систему Відповідача, а не комп'ютер Позивача.

- Відповідач, посилаючись на висновок працівників безпеки ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", сам вказав на спосіб проникнення зловмисника у комп'ютерну мережу банку, а саме шляхом використання зловмисником спеціальних комп'ютерних вірусів.

- внаслідок використання зловмисником спеціальних комп'ютерних вірусів було пошкоджено (зламано) саме захисні засоби Відповідача, а не засоби захисту комп'ютера Позивача (клієнта).

- кошти Позивача були викрадені з банку сторонньою (невстановленою) особою шляхом електронного проникнення в електронну систему банку.

- Відповідач не забезпечив надійності зберігання коштів Позивача (клієнта), тобто не виконав договірних зобов'язань, внаслідок чого Позивачу завдано шкоди.

- Відповідач визнав, що у випадках, аналогічних тій ситуації, що розглядається у даній цивільній справі (несанкціоноване списання коштів Позивача, що став жертвою високотехнологічного злочину), ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" повертає кошти на рахунки клієнтів за заявою клієнта.

За результатами дослідженні правового статусу вищезгаданих листів Відповідача вбачається, що ці листи мають відповідні реквізити (підписи, штампи, печатки) і підписані уповноваженими службовими особами Відповідача від власного імені, а не за дорученням третіх осіб, у т. ч. будь-яких представників Позивача.

Лист заступника начальника Головного операційного управління Центрального офісу Відповідача від 03.12.2008 на адресу головного бухгалтера ВАТ "Фінексбанк" підписано заступником начальника Головного операційного управління Центрального офісу банку, підпис якого засвідчено відповідним штампом.

Лист заступника Голови правління Відповідача від 04.12.2008 вих. № 88-0-0-00/7-1014 на адресу Голови Правління ВАТ "Фінексбанк" складений не зі слів головного бухгалтера Позивача (як стверджує помилково Відповідач), а за результатами перевірки офіційної заяви церкви від 03.12.2008 про повернення несанкціонованого платежу, про що йдеться в абзаці першому та другому листа). Цей лист оформлено на офіційному бланку Відповідача (з повздовжним штампом) і підписаний заступником Голови правління ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", підпис якого засвідчено круглою печаткою Відповідача.

Листом заступника Голови правління Відповідача від 04.12.2008 вих. № 88-0-0-00/7-1014 також підтверджено, що лист заступника начальника Головного операційного управління Центрального офісу Відповідача від 03.12.2008 на адресу головного бухгалтера ВАТ "Фінексбанк" має офіційний статус.

Таким чином, наведений у запереченнях представника Відповідача у суді висновок про те, що вищезгадані листи Відповідача від 03.12.2008 на адресу головного бухгалтера ВАТ "Фінексбанк" та від 04.12.2008 вих. № 88-0-0-00/7-1014 на адресу Голови Правління ВАТ "Фінексбанк" складені ним не за результатами перевірки заяви Позивача, а лише зі слів представника Позивача, спростовуються вищевказаним листом заступника Голови правління Відповідача від 04.12.2008 вих. № 88-0-0-00/7-1014, тобто такий висновок є необґрунтованим.

Також суд критично оцінює твердження відповідача про те, що при виконанні спірного платіжного доручення він діяв у відповідності до положень п. 22.5. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", згідно з якими програмно-технічні засоби відповідача з вбудованою в них системою захисту інформації повинні відповідати вимогам, що встановлюються чинним законодавством України, у т.ч. Національним банком України.

Висновок відповідача про те, що його програмно-технічні засоби, передані позивачу, відповідають вимогам чинного законодавства не узгоджується з фактичними обставинами справи.

Так, згідно з умовами Додаткової Угоди від 13.05.2008 до Договору Банківського рахунку № 03\56-1-2\2805-33 на дистанційне обслуговування по каналах зв'язку Відповідач надавав Позивачу послуги електронного цифрового підпису та обслуговування сертифікатів відкритого ключа.

Як слідує зі ст. 8 Закону України "Про електронний цифровий підпис" такі послуги в Україні мають право надавати центри сертифікації ключів (далі - ЦСК), тобто юридичні особа незалежно від форми власності або фізичні особи, які є суб'єктом підприємницької діяльності, що надає послуги електронного цифрового підпису та засвідчив свій відкритий ключ у центральному засвідчувальному органі (далі - ЦЗО) або засвідчувальному центрі (далі - ЗЦ) з дотриманням вимог ст. 6 цього Закону.

Отже, саме на ЦСК Відповідача покладено зобов'язання забезпечувати захист інформації в автоматизованих системах відповідно до законодавства, встановлювати під час формування сертифіката ключа належність відкритого ключа та відповідного особистого ключа підписувача (Відповідача), своєчасно блокувати сертифікати ключів у випадках, передбачених цим Законом.

Разом з тим, на офіційному сайт ЦЗО відсутні буд-які відомості щодо засвідчення Відповідачем свого відкритого ключа, тобто реєстрації чи акредитації ЦСК Відповідача (витяг з електронної сторінки сайту додається). Тобто відсутні відомості про набуття Відповідачем чи його структурним підрозділом статусу ЦСК.

Як слідує з п. 2.11 Положення про центри сертифікації ключів банків України, затвердженого Постановою правління НБУ від 17.06.2010 № 284., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.11.2010 за № 1034/18329, центр має право надавати послуги електронного цифрового підпису після проведення його реєстрації в Засвідчувальному центрі в порядку, визначеному нормативно-правовими актами НБУ.

З матеріалів справи також вбачається, що на сайті Засвідчувального центру НБУ також відсутні відомості про реєстрацію ЦСК Відповідача у порядку, встановленому Правилами реєстрації, засвідчення чинності відкритого ключа та акредитації центрів сертифікації ключів банків України в Засвідчувальному центрі Національного банку України, затвердженими постановою Правління Національного банку України 17.06.2010р. № 284, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.11.2010 за№ 1035/18330.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" сертифікат відкритого ключа - це документ, виданий ЦСК, який засвідчує підписувачу (Позивачу) чинність і належність його відкритого ключа.

Разом з тим, з Додаткової Угоди від 13.05.2008 до Договору Банківського рахунку № 03\56-1-2\2805-33 на дистанційне обслуговування по каналах зв'язку слідує, що сертифікат відкритого ключа Позивачу видано Головним операційним управлінням Відповідача, а не ЦСК, як передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, чинність і належність відкритого ключа Позивача не засвідчено у належний спосіб, а наявний у нього сертифікат відкритого ключа видано йому неналежною особою.

Відповідач, укладаючи з Позивачем Додаткову Угоду від 13.05.2008 до Договору Банківського рахунку № 03/56-1-2/2805-33 на дистанційне обслуговування по каналах зв'язку та передаючи йому програмне забезпечення, не повідомив позивача щодо відсутності у нього повноважень на укладення такої угоди та дійсних властивостей зазначеного програмного забезпечення, про недоліки якого Позивач за звичайних обставин по суті не знав і не міг знати.

Також суд зазначає, що аналіз записів у сертифікаті відкритого ключа, виданого позивачу Головним операційним управлінням відповідача свідчить про те, що сертифікат не відповідає вимогам, встановленим ст. 6 Закону України "Про електронний цифровий підпис" та Технічними специфікаціями форматів представлення базових об'єктів, затвердженим спільним Наказом Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України та Державного департаменту з питань зв'язку та інформатизації Міністерства транспорту та зв'язку України від 11.09.2006 № 99/166.

Зокрема, у виданому відповідачем сертифікаті відсутні відомості про найменування та реквізити ЦСК; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифікату; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію щодо обмеження використання підпису тощо.

Отже, суд вважає, що факт безпідставності списання грошових коштів позивача відповідачем в сумі 81560,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належним чином не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно списаних коштів в сумі 81560,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач посилається на понесення ним витрат на оплату юридичних послуг, в підтвердження чого останнім надана копія квитанції, що підтверджує отримання адвокатом Бойчуком В.П. гонорару в сумі 8000,00 грн.

Відповідно до пункту 10 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” витрати позивачів та відповідачів, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги у розмірі 8000,00 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк "Аваль" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909) на користь Релігійної громади Української Православної церкви Парафії Архангела Гавриїла у Печерському районі м. Києва (01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 38, код ЄДРПОУ 26169363) 81 560(вісімдесят одна тисяча п’ятсот шістдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 8000(вісім тисяч) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, 815(вісімсот п'ятнадцять) грн. 60 коп. витрат по сплаті державного мита та 236(двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя                                                                       Головатюк Л.Д.