Рішення № 15072052, 11.04.2011, Дарницький районний суд міста Києва

Справа № 2-386/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"11" квітня 2011 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі :

головуючого судді Ящук Т.І.

при секретарі Жиленко Ю.Г.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_4

відповідачки ОСОБА_2

представника відповідачки ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3 , Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру , -

встановив :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю , визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, посилаючись на наступні обставини.

18.04.1997 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений шлюб , який був розірваний 14.05.1998 року. Причини розірвання шлюбу виникли із-за побутових суперечок та створення перешкод з боку матері відповідачки щодо прописки позивача на її житловій площі, де на той час проживали сторони. Фактично бажання розлучатись у позивача не було. В подальшому сторони помирились та продовжували підтримувати сімейні стосунки та проживати однією сімю, вести спільне господарство.

Оскільки специфіка роботи позивача вимагала наявності київської реєстрації, позивач повторно уклав шлюб із своєю першою дружиною ОСОБА_1, не маючи на меті підтримувати з нею сімейних стосунків, та маючи намір в подальшому розірвати шлюб.

Фактично, починаючи з 1997 року позивач постійно проживав з відповідачкою, вони жили однією сімєю, він забезпечував сімейні потреби, виконував всі обовязки учасника сімейних правовідносин , про що були обізнані всі їхні родичі, сусіди, близькі друзі та знайомі.

В 2001 році сторони уклали інвестиційний договір на будівництво квартири АДРЕСА_1 та внесли кошти в сумі 23400 грн., що становило 30 % від вартості квартири. На решту суми зобовязань був оформлений кредит строком на 10 років.

Після здачі будинку в експлуатацію , з 2002 року сторони проживали разом у даній квартирі. В 2006 році зобовязання по кредитному договору були виконані позивачем достроково , в тому ж 2006 році позивачем було сплачено за проведення ремонтних і оздоблювальних робіт в квартирі на загальну суму 15000 доларів США.

Свідоцтво про право власності на квартиру було видане на імя відповідачки.

Приблизно з кінця 2008 року стосунки сторін стали погіршуватись, а в серпні 2009 року позивач не зміг потрапити до квартири, оскільки відповідачка змінила замки у вхідних дверях, повідомивши, що вона не бажає проживати разом з позивачем.

Оскільки квартира АДРЕСА_1 була набута сторонами під час спільного проживання однією сімєю, то позивач просить винести рішення, яким визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.

Свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 20.12.2002 року просить визнати недійсним.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 підтримали заявлені позовні вимоги та просили позов задовольнити у повному обсязі. Позивач пояснив, що з часу укладення шлюбу , з 1997 року по 2008 рік він проживав однією сімєю з відповідачкою , як чоловік та дружина. В 1998 році у нього виникли проблеми з київською пропискою, а мати дружини відмовлялась його прописати у свою квартиру, тому вони з ОСОБА_2 вирішили розірвати шлюб, і він зареєстрував фіктивний шлюб з першою дружиною ОСОБА_1 , у квартирі якої прописався.

Поживши деякий час у квартирі матері позивачки, вони стали знімати квартиру по вул. Ревуцького у ОСОБА_6 , у вказаній квартирі проживали близько трьох років. Він працював приватним підприємцем , мав добрий прибуток, і порадившись з дружиною , вирішили інвестувати квартиру. Однак оскільки на той час він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, то з метою уникнення будь-яких претензій з її боку, позивач вирішив інвестиційний договір оформити на імя ОСОБА_2 За рахунок зароблених позивачем коштів був внесений перший внесок за квартиру , а на решту вони вирішили оформити кредит, який їздили оплачувати удвох, оскільки договір був оформлений на відповідачку. Деякі платежі позивач вносив сам. Хоча кредит був оформлений на строк до 2012 року, в грудні 2005 року вони завершили виплату кредиту повністю.

19.12.2002 року вони поселились у нову квартиру , до кінця 2003 року завершили ремонт у квартирі. Однак у подальшому ще двічі доводилось проводити у квартирі ремонтні роботи , зокрема у звязку з затопленням квартири водою, оскільки прорвала батарея у ванній.

З початку будівництва будинку по вул. Вишняківській , 9 , позивач як інвестор, брав активну участь у контролі над завершенням будівельних робіт , оскільки будівельники допустили багато недоліків, в подальшому за його участі створювалось обєднання співвласників багатоквартирного будинку , він був членом ініціативної групи по створенню ОСББ. Всі знайомі та сусіди по будинку сприймали його та ОСОБА_2 як чоловіка та дружину. Позивач на належному рівні забезпечував сімю, купував побутову техніку, замовляли у квартиру меблі, їздили разом відпочивати, він купував відповідачці подарунки, шубу, збирався подарувати автомобіль.

Однак у 2007 -2008 роках їх стосунки стали погіршуватись, в 2008 році у звязку з тим, що брат потрапив у ДТП, він вимушений був виїхати до Донецька , де доглядав за братом. В 2009 році він знову став проживати у квартирі з відповідачкою, однак сімейних стосунків уже не підтримували, вирішивши продати квартиру та купити кожному окреме житло. Повернувшись на початку серпня 2009 року із відрядження, позивач не зміг потрапити до квартири, оскільки відповідачка змінила замки і не впустила його.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Позивачка пояснила, що з часу розірвання шлюбу , з 1998 року вона не проживала з позивачем однією сімєю, вони продовжували працювати в одному торговому центрі «Євродім», зустрічались лише на роботі. Коли позивач дізнався, що вона інвестувала будівництво квартири, він знову став приділяти їй увагу, залицятись, вони стали підтримувати інтимні стосунки , позивач часто бував у неї вдома, однак ключів від квартири він не мав, міг потрапити до квартири лише в її присутності. На прохання позивача вона видала йому довіреність на управління квартирою, щоб він міг брати участь в організації ОСББ.

Представник відповідачки ОСОБА_5 зазначив , що позивачем взагалі не ставиться позовна вимога про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу. Однак предявлений позов у будь-якому разі не підлягає задоволенню, оскільки квартира була придбана відповідачкою за власні кошти в період до набрання чинності Сімейним кодексом України, яким запроваджено норму щодо спільності майна подружжя, придбаного чоловіком та жінкою, які проживають однією сімєю , не перебуваючи у шлюбі. Але на час придбання ОСОБА_2 квартири позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, тому також не вправі предявляти такі позовні вимоги. Крім того, останній платіж по кредиту ОСОБА_2 здійснила у грудні 2005 року, а позов ОСОБА_1 предявив до суду у січні 2010 року, пропустивши строк позовної давності для захисту свого права, якщо він вважає його порушеним.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не зявилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, судом визнано за можливе розглянути справу в її відсутності. В попередньому судовому засіданні ОСОБА_3 зазначила, що шлюб між нею та позивачем розірвано в 1997 році. В 1998 році на прохання позивача вона зареєструвала з ним шлюб, але він був фіктивний, разом вони не проживали.

Представник третьої особи Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації в судове засідання не зявився, надіслав заяву, в якій просив розглядати справу в його відсутності ( а.с. 180, т. 1).

Вислухавши сторони, їх представників, свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

18.04.1997 року був зареєстрований шлюб між позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, та відповідачкою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу , виданим Відділом РАГС Харківського району м. Києва від 18.04.1997 року ( а.с. 132, том 1).

14.05.1998 року шлюб між сторонами було розірвано, про що Відділом РАГС Харківського району м. Києва було зроблено актовий запис № 371 від 14.05.1998 року та видано свідоцтво про розірвання шлюбу ( а.с. 133).

15.05.1998 року між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб , який розірвано 16.12.2008 року.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19.07.2010 року по справі за № 2-5787/10 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 вказаний шлюб було визнано недійсним. Рішенням суду встановлено, що даний шлюб був укладений без наміру створення сімї та набуття прав та обовязків подружжя, а фактично реєстрація даного шлюбу носила мету досягнення особистих інтересів ОСОБА_1 , повязаних з київською пропискою та вимогами, які ставилися до нього за місцем роботи ( а.с. 245, том 1).

Як вбачається з даних паспорта громадянина України ОСОБА_1, виданого 03.10.1996 року Димитровським МВ УМВС України в Донецькій області, 14.04.1998 року позивач був виписаний з АДРЕСА_2 , а 28.05.1998 року був прописаний у АДРЕСА_3 , за місцем проживання та реєстрації ОСОБА_3 ( а.с. 6-10, том 1).

29.05.1998 року позивачу була видана довідка про присвоєння йому ідентифікаційного номера в ДПА Дарницького району м. Києва ( а.с. 11).

12.10.2000 року між АТХК «Київміськбуд»в особі АКБ «Аркада»та ОСОБА_2 було укладено інвестиційний контракт № 21112 про інвестування у житлове будівництво. Додатковою угодою № 2 від 24.07.2001 року було визначено конкретний обєкт інвестування двокімнатна квартира № 274 на 14-му поверсі , загальною площею 73, 58 кв.м. в будинку за будівельною адресою АДРЕСА_4. ( а.с. 155-161 , т. 2)

На виконання зазначеного інвестиційного контракту від 12.10.2000 року, ОСОБА_2 було внесено наступні платежі : 12.10.2000 року 24994 грн. 49 коп. ; 02.11.2000 року 9954 грн., 24.03.2001 року - 7824 грн. 60 коп. ( а.с. 162-164, т. 2).

24.07.2001 року між АКБ «Аркада»та ОСОБА_2 було укладено кредитну угоду № 21112-Н про інвестування у житлове будівництво, відповідно до якої банк надав ОСОБА_2 кредит в сумі 2243,52282 Одін , що на 24.07.2001 року складає 36791 грн. 58 коп. Кредит було надано під 10,5 % річних , на строк до 01.06.2012 року ( а.с. 168- 172).

Вказана сума відповідно до меморіального ордеру від 24.07.2001 року була внесена на виконання інвестиційного контракту від 12.10.2000 року, що стало підставою для закріплення за ОСОБА_2 конкретної квартири ( а.с. 165 , т.1).

Як вбачається з приходних касових ордерів та заяв на переказ готівки, наданих АКБ «Аркада», сума кредиту була сплачена достроково , останній платіж 19.12.2005 року. При цьому погашення кредиту відбувалось по графіку та з перевищенням сум, встановлених ним, зокрема, 08.05.2003 року було внесено 5000 грн.; 11.07.2003 року 5000 грн., 15.10.2003 року 5000 грн., 12.01.2004 року 5000 грн., 10.11.2005 року 5000 грн., 19.12.2005 року 13684 грн. 42 коп. ( а.с. 3-36, т. 3)

В судовому засіданні відповідачка визнала, що три платежі були здійснені особисто позивачем та платіжні документи підписані ним.

20.12.2002 року Головним управлінням житлового забезпечення КМДА на імя ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 14, т. 1) Вказана квартира є двокімнатною, жилою площею 32,1 кв.м., загальною площею 75 кв.м. Місце проживання у квартирі зареєстровано лише ОСОБА_2

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона зі своїм чоловіком є власницею квартири АДРЕСА_5. В 1998 році до неї звернувся її зять з проханням здати в найм квартиру його знайомому ОСОБА_1 з дружиною. Після того як сімя поселилась в її квартиру, вона раз у місяць ходила навідуватись до квартири , контролювала здійснення комунальних платежів, телефону, умови проживання та бачила, що сторони проживають разом як подружжя. Після виселення сторін з квартири вона ходила до ОСОБА_2 в ТЦ «Євродім»та висловила претензію, що ОСОБА_2 пропалила стіл праскою.

Як вбачається з квитанції ВАТ «Укртелеком» на сплату телекомунікаційних послуг по квартирі АДРЕСА_5, у ній встановлено телефон за номером НОМЕР_1 ( а.с. 227, т. 1).

Зазначений номер телефону був вказаний відповідачкою в інвестиційному контракті з АТХК «Київміськбуд»від 12.10.2000 року, в договорі доручення № 21112 від 24.03.2001 року , в додатковій угоді № 4 до інвестиційного контракту від 24.07.2001 року та в додатковій угоді № 2 від 24.07.2001 року. ( а.с. 155-161, том 2).

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона є власником нежилого приміщення, розташованого по АДРЕСА_1 на першому поверсі. В 2002- 2005 роках у цьому приміщенні був розташований продовольчий магазин, в якому були продукти щоденного вжитку. Позивач і відповідачка майже щоденно заходили за покупками , для них залишали свіжий хліб. Були випадки, що вдень ОСОБА_2 брала продукти, а ввечері ОСОБА_1 розплачувався за них. У неї з ОСОБА_2 були довірливі відносини, іноді свідок бувала у квартирі АДРЕСА_1, разом з ОСОБА_2 вони пили вино. ОСОБА_2 розповідала про свою роботу, була дуже рада першій шубі, яку подарував їй чоловік.

Аналізуючи допит свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суд прийшов до висновку , що відповідачка особисто з ними знайома, в судовому засіданні вона ставила запитання таким чином, що підтверджувала власну участь у тих подіях, про які розповідали свідки. З чого суд робить висновок, що викладені ними факти є достовірними.

В судовому засіданні відповідачка визнала, що у квартирі ОСОБА_6 вона проживала влітку 2000 року разом з позивачем.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що знає сторін з 1996 року, разом працювали в торговому центрі «Євродім», коли ОСОБА_2 та ОСОБА_1 одружились, вони стали дружити сімями, їздили разом на відпочинок на дачу. Тому свідку достовірно відомо про фіктивний шлюб позивача з ОСОБА_1, оскільки йому необхідна була київська прописка, а мати ОСОБА_2 відмовилась прописувати зятя. До того, як проінвестувати квартиру, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в найманій однокімнатній квартирі. Коли заселялись у нову квартиру , меблів там не було, святкуючи новосілля , на підлозі стелили клейонки . ( Вказана обставина підтверджується фотознімком, наданим ОСОБА_2 а.с. 134, том 2).

Після того, як подружжя поселились у нову квартиру, вони стали поступово обживатись, зробили ремонт, в чому їм допомагала свідок. ОСОБА_1 мав добрий прибуток, тому крім утримання своєї сімї , він також матеріально допомагав матері ОСОБА_2, надавав кошти на навчання її сестри ОСОБА_7. Всі друзі та знайомі знали сторін як чоловіка та дружину.

Свідок ОСОБА_9 повідомив суду, що познайомився з ОСОБА_1 на зборах інвесторів . Після заселення будинку вони одночасно робили ремонт, спілкувались з приводу матеріалів для ремонту. Свідок бачив, що ОСОБА_1 купував матеріали, знаходив робітників, які виконували ремонтні роботи у спірній квартирі. В подальшому вони стали дружити сімями, разом зустрічали новий рік, дні народження, їздили разом на природу .

Свідок ОСОБА_10 повідомив суду, що з сторонами познайомився в 1998 році, коли став працювати продавцем в ТЦ «Євродім». Він та ОСОБА_2 були продавцями, а ОСОБА_1 завідувачем секції. В подальшому свідок став спілкуватись з сімєю сторін , бував у них вдома, бачив, що ОСОБА_1 робить закупки продуктів для сімї .

Свідок ОСОБА_11 пояснив, що в 2006 році він зустрічався та був співмешканцем сестри відповідачки ОСОБА_12 Разом з ОСОБА_7 вони часто бували в квартирі на вул. Вишняківській , де проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 В 2007 році вони з ОСОБА_1 придбали путівки для ОСОБА_2 та ОСОБА_7 в санаторій.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що в 2005 році він приймав участь в установчих зборах власників квартир житлового будинку АДРЕСА_1. На цих зборах був присутній позивач, який рішенням мешканців будинку був обраний головою зборів та був ініціатором створення обєднання співвласників багатоквартирного будинку. ОСОБА_1 брав участь у зборах на підставі довіреності, що її видала ОСОБА_2 на представництво її інтересів як власника. У звязку зі створенням ОСББ свідок часто спілкувався з ОСОБА_1, заходив до нього додому. Позивач представив ОСОБА_2 як свою дружину.

Покази даного свідка узгоджуються з письмовими доказами , витребуваними з Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації , а саме :

- протоколом від 18.12.2005 року установчих зборів власників житлового будинку по вул. Вишняківській, підписаним головою зборів - ОСОБА_1 ;

- статутом ОСББ «Вишняківська 9», затвердженим протоколом установчих зборів від 18.12.2005 року, зареєстрованим державним реєстратором 16.03.2006 року. Вказаний статут підписав ОСОБА_1 як голова установчих зборів ;

- протоколом засідання правління ОСББ «Вишняківська-9»від 15.12.2009 року, в якому серед членів правління ОСББ зазначено ОСОБА_1, ним підписано даний протокол ;

- протоколом загальних зборів ОСББ «Вишняківська-9»від 12.12.2009 року, на яких кандидатом в члени правління ОСББ був зазначений ОСОБА_1 ( а.с. 191-204, т. 2)

З викладеного вбачається. що позивач, вважаючи себе співвласником квартири АДРЕСА_1 , на підставі довіреності, виданої ОСОБА_2, брав активну участь у забезпеченні життєдіяльності будинку, створенні обєднання співвласників багатоквартирного будинку.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що вона знає сторін ще з 1997 року, коли вона познайомились у ТЦ «Євродім», де вони всі разом працювали. ОСОБА_2 пішла працювати після закінчення школи , оскільки в її сімї не було доходів. В 1998 році сторони оформили розірвання шлюбу, однак на їх сімейні стосунки це не вплинуло, вони продовжували проживати однією сімєю, інвестували будівництво квартири на вул. Вишняківській, разом робили ремонт у квартирі. ОСОБА_1 непогано заробляв, тому ОСОБА_2 мала гарний одяг, шуби. На всіх святах вони завжди були разом , як сімейна пара.

Покази свідка ОСОБА_15 , допитаної за клопотанням ОСОБА_2, суд не приймає до уваги, оскільки вони суперечать поясненням самої позивачки та дійсним обставинам справи. Зокрема свідок пояснила, що бабуся ОСОБА_2 продала квартиру , тому мати відповідачки вирішила купити квартиру для дочки. Після розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_2 повернулась жити до матері та жила на вул. Вірменській, поки не отримала кооперативну квартиру в 2003 році. Мати ОСОБА_2 сама виховувала трьох дітей, тому вимушена була постійно працювати: на заводі, у військовій частині, підробляла , та старалась, щоб діти не були голодні.

Однак, в судовому засіданні 07.07.2010 року відповідачка заявила, що кошти на перший внесок їй дала мати за рахунок заощаджень, що залишили після смерті батька відповідачки. А в подальшому , для сплати кредиту вона брала кошти у борг у своєї подруги ОСОБА_16.

Покази свідка ОСОБА_17 , допитаної за клопотанням відповідачки, суперечать показам свідка ОСОБА_15, а також поясненням позивачки, даним на стадії доповнень. Зокрема, свідок ОСОБА_17 повідомила, що кошти Оксані на перший внесок за квартиру дала її мати .

Однак на стадії доповнень відповідачка стверджувала, що гроші на перший внесок їй дала бабуся ОСОБА_18 , які вона отримала з продажу будинку в Донецькій області , в сумі 19000 грн.

При цьому з договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_6 від 02.03.2001 року, вбачається, що будинок був проданий ОСОБА_19 за 2000 грн. ( а.с. 189, том 2) , тоді як перший платіж по інвестиційному контракту був здійснений раніше продажу будинку - 12.10.2000 року в розмірі 24994 грн. 49 коп. ( а.с. 162, том 2).

Покази свідка ОСОБА_17 про те, що в 2005 році, коли свідок вперше потрапила до квартири ОСОБА_2, ремонт ще не був закінчений, суперечать твердженням самої відповідачки про те, що ремонт був завершений в 2004 році, і з того часу будь-яких ремонтних робіт не проводилось. Однак вказані покази узгоджуються з поясненнями позивача про те , що ремонт у квартирі доводилось виконувати повторно у звязку з затопленням квартири водою.

Свідок ОСОБА_16. підтвердила, що ОСОБА_1 був присутній на новосіллі у квартирі АДРЕСА_1 у кінці 2002 року .

Покази свідка про те, що в 2003 році вона позичала для проведення ремонту в квартирі ОСОБА_2 гроші в сумі 5000 доларів США , які вона виручила від продажу квартири матері, і в тому ж році кошти відповідачка їй повернула , суперечать поясненням відповідачки , яка пояснила, що позичала кошти у ОСОБА_16. для погашення кредиту.

Висловлені свідками ОСОБА_17, ОСОБА_16. судження про те, що позивачка та відповідач підтримували лише інтимні стосунки , суд не приймає до уваги, оскільки свідок ОСОБА_16. з 2003 року проживає в Білорусії і не є очевидцем сімейного життя відповідачки, а свідок ОСОБА_17 стала часто бувати в спірній квартирі в 2006 2007 роках , тобто набагато пізніше її придбання.

Покази свідка ОСОБА_12 суд не приймає до уваги , оскільки вона є рідною сестрою відповідачки та заінтересована в результатах розгляду справи.

Нотаріально посвідчена заява ОСОБА_18 про те, що вона подарувала своїй онуці ОСОБА_2 кошти в сумі 12000 грн. та 27000 грн. для фінансування будівництва квартири після того, як продала майно та будинок в м. Червоноармійську Донецької області ( а.с. 218, т.1) , не є належним та допустимим доказом по справі . Крім того , відповідно до ст. 244 ЦК України (1963 р.) договір дарування на суму понад 500 крб., а при даруванні валютних цінностей на суму понад 50 крб. повинен бути нотаріально посвідчений.

Наявність сімейних стосунків між сторонами також підтверджується фотознімками, виконаними в період 1998 2007 років, на яких зображено перебування сторін на відпочинку в колі друзів та знайомих.

На фотознімках зображені сторони , зокрема, під час зустрічі нового 2004 року , 2005 року в квартирі АДРЕСА_7, де проживав ОСОБА_9, допитаний в якості свідка; 01.01.2001 року зустрічі нового року в ресторані «Братислава»; сторони у власній квартирі при зустрічі нового 2004 року , серпні 2003 року на базі відпочинку Рось ; 28.07.2002 року в день працівників торгівлі, в офісі ОСОБА_1 , 28.06.2000 року на відпочинку на р. Дніпро , 27.01.2005 року на день народження ОСОБА_14 , 21.05.2006 року на весіллі ОСОБА_10 , 31.05.1998 року в день Києва в парку Партизанської слави, 30.09.2000 року - на день народження ОСОБА_2, 09.05.2003 року та 08.05.2004 року на дачі спільного знайомого та інші.

Надані відповідачкою фотознімки про перебування її в гостях, на відпочинку, на роботі, в колі друзів не спростовують вищевикладених обставин.

Факт проживання позивача ОСОБА_1 за адресою спірної квартири також підтверджується наступними доказами.

З наданих копій відомостей про оплату послуг консьєржа в будинку АДРЕСА_1 за період з серпня 2004 року по вересень 2008 року вбачається, що вказані послуги оплачував ОСОБА_1 ( а.с. 78- 91, т. 1)

Як вбачається з договору № V9-274, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Інлайн» від 07.02.2007 року, позивач замовив підключення до мережі Інтернет у квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 94-97, т. 1)

Відповідно до договору про надання послуг мобільного звязку від 29.10.2000 року, квитанції про сплату послуг стільникового (мобільного) ЗАТ «УМЗ»звязку надходили ОСОБА_1 з 2004 року на адресу спірної квартири ( а.с. 86-94, т. 2)

Твердження відповідачки про те, що вона проінвестувала квартиру за рахунок власних та подарованих їй коштів ( в судовому засіданні 07.07.2010 року вона стверджувала , що кошти їй надала лише мати за рахунок заощаджень після смерті батька ; в судових засіданнях, що відбулись в 2011 році , відповідачка стверджувала, що кошти на перший внесок їй дала бабуся ОСОБА_18 з продажу будинку в Донецькій області ), без участі позивача, не знайшло підтвердження в судовому засіданні та спростовується наступним.

Відповідно до відомостей з центральної бази Державного реєстру фізичних осіб про суми виплачених доходів ( а.с. 67-68) доходи ОСОБА_2 за 2000 рік склали 720 грн., за 2001 рік 1440 грн., за 2002 рік 2190 грн., за 2003 рік 2240 грн., за 2004 рік 2530 грн., за 2005 рік 3670 грн.

За повідомленням Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації , мати позивачки ОСОБА_20 отримувала житлові субсидії : в період з 1997 по липень 2000 року, з лютого 2001 по липень 2001 року, з грудня 2001 по березень 2004 року , з червня 2004 по листопад 2005 року . ( а.с. 4, том 2).

Відповідно до Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 848 від 21.10.1995 року, субсидія призначається малозабезпеченим верствам населення . Відповідно до п. 5 Положення, субсидія не призначається, якщо будь-хто із зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги, протягом 12 місяців перед зверненням за призначенням субсидії здійснив купівлю квартири (будинку).

З довідки ЖБК «Кришталь»вбачається, що ОСОБА_2 по 2003 рік була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_8 ( а.с. 66, т. 1).

Як встановлено в судовому засіданні, в 1998 році ОСОБА_1 став займатись підприємницькою діяльністю.

З довідки Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва від 18.05.2010 року вбачається, що в період з 30.11.1998 року по 30.06.2003 року ОСОБА_1 працював на загальній системі оподаткування, згідно поданих декларацій про доходи, сума валового доходу складає 2764265 грн. 85 коп., в тому числі в 1998 році 15783 грн. 85 коп., за 1999 рік 523684 грн. 40 коп., за 2000 рік 696530 грн. 67 коп., за 2001 рік 758828 грн. 43 коп., за 2002 рік 579326 грн. 94 коп., за 2 квартали 2003 року 190111 грн. 56 коп.

В період з 01.07.2003 року по 27.02.2006 року ОСОБА_1 працював за спрощеною системою оподаткування, згідно поданих звітів, обсяг виручки від реалізації товарів складає 826799 грн. 08 коп. ( а.с. 101, т. 1).

В зазначений період у субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 в трудових відносинах було зареєстровано три найманих працівники, зокрема ОСОБА_2 з 01.07.2003 року по 30.06.2005 року ( а.с. 101) . З даних трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що продавцем у СПД ОСОБА_1 вона працювала з 03.01.2000 року ( а.с. 161-163, т. 1).

Участь ОСОБА_1 у виконанні ремонтних робіт та оздобленні квартири підтверджується наданими ним доказами : товарними чеками , виданими СПД «ОСОБА_21»від 02.09.2003 року на придбання будівельних матеріалів , від 15.09.2003 року на придбання світильників, змішувачів, полотенцесушителя, від 22.09.2003 року плінтусів, заглушок, шпалер, від 29.10.2003 року дверних полотен ( а.с. 240 244 , т. 1) . Товарним чеком від 20.01.2006 року підтверджується придбання покриття для підлоги.

Показами свідка ОСОБА_22, який пояснив, що ним особисто здійснювались ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_1 та проводилась закупівля матеріалів за рахунок коштів, які надавав позивач.

Надані відповідачкою ОСОБА_2 зразки шпалер, фотознімки дверей , полотенцесушителя, кахельної плитки ( а.с. 97 110, том 2) не є належними доказами по справі та не спростовують доказів , наданих позивачем про придбання будівельних матеріалів для виконання оздоблювальних та ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_1.

Заперечуючи проти позову відповідачка надала суду суперечливі пояснення, які в подальшому спростувала наданими нею ж доказами, про що зазначено вище. Крім того, в судовому засіданні 07.07.2010 року відповідачка стверджувала, що кухонний меблевий набір вона придбала за місцем роботи в ТЦ «Євродім», розташованого по Харківському шосе в м. Києві. На спростування власного твердження ОСОБА_2 надала суду договір № 110/12 від 10.12.2002 року про виготовлення ТОВ «Вікторія»кухонної меблевої стінки та в судовому засіданні зазначила, що кухню вона придбавала в іншому районі міста Києва.

Однак договір від 10.12.2002 року, а також договори про виготовлення шафи-купе від 19.10.2005 року, договір від 25.11.2003 року оформлені неналежним чином, не мають реквізитів, необхідних для договорів, що укладаються з юридичною особою ( а.с. 84 -85) . При цьому, як вбачається з витягу з ЄДРПОУ станом на 03.03.2011 року ТОВ «Вікторія» з ідентифікаційним кодом 31356075 в ЄДРПОУ не значиться (а.с. 175). З огляду на викладене , вказані договори суд вважає неналежними доказами.

Оцінюючи вищевикладені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт проживання однією сімєю , ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 1997 по 2008 рік.

В ході судового розгляду позивачем були надані докази , які підтверджують як проживання однією сімю позивача та відповідачки у вказаний період , так і докази того, що спірна квартира придбавалась за кошти , отримані сторонами внаслідок спільної праці.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про власність», що регулював спірні правовідносини на час придбання нерухомого майна , майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону "Про власність", ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України ; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст. 18, п. 2 ст.17 Закону «Про власність»).

Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України, що набув чинності 01.01.2004 року , якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно із статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Проте Сімейний кодекс України може регулювати триваючі відносини, тобто ті, які виникли до набрання ним чинності, але продовжували існувати на час початку його дії.

Оскільки судом встановлено, що договір інвестування був укладений сторонами на імя ОСОБА_2 12.10.2000 року, кредитний договір 24.07.2001 року , сторони сплачували кредит по грудень 2005 року, сплативши протягом 2004 2005 років 27799 грн. ( 38 % від загальної вартості квартири) , продовжуючи проживати однією сімєю та вести спільне господарство , суд приходить до висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 74 СК України.

Доводи представника відповідачки про те, що факт проживання однією сімєю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, повинен бути установлений у судовому порядку, не ґрунтуються на законі.

За правилами ст. 74 СК України факт проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу, може бути встановлений будь-якими засобами доказування і не обовязково, шляхом ухвалення судового рішення.

Заяву відповідачки та її представника про застосування до даного спору наслідків пропуску трирічного строку позовної давності, суд вважає безпідставною, оскільки право позивача було порушене у серпні 2009 року. До цього часу позивач мав вільний доступ до спірної квартири, користувався нею, виконував ремонтні роботи, сплачував за утримання квартири, брав участь у роботі ОСББ.

При цьому заяву про застосування строку позовної давності суд розцінює як визнання відповідачкою факту порушення прав позивача , оскільки за змістом ст. 267 ЦК України, відмовити в задоволенні позовних вимог за спливом строку позовної давності можна лише в тому випадку, якщо право позивача порушене, а причини пропуску строку є неповажними.

Враховуючи викладене , суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін, тому позов ОСОБА_1 у цій частині підлягає задоволенню .

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, то суд вважає їх безпідставними, враховуючи, що договір інвестування був укладений з відповідачкою ОСОБА_2, всі платежі проводились від її імені, позивачем не надано будь-яких доказів , що Головним управління житлового забезпечення КМДА було порушено вимоги законодавства щодо оформлення даного свідоцтва. Визнання права спільної сумісної власності за ОСОБА_1 на вказану квартиру не тягне за собою визнання недійсним свідоцтва про право власності, оскільки у даному випадку правовстановлюючим документом для позивача є рішення суду.

На підставі викладеного , ст. 16 , 17 Закону України «Про власність», ст. 3, 39, 60, 74 Сімейного кодексу України, ст. 15, 16, 267 ЦК України, керуючись ст. ст. 3, 10,11, 57,60, 61, 209, 213, 215, 218 ЦПК України , суд

вирішив :

Позов задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення , а в разі оскарження рішення особами, які не були присутні при його проголошенні - протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано . У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя : підпис