Постанова № 15026777, 19.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 квітня 2011 року 10:03 № 2а-4357/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,

за участю представників:

від позивача: Зеленська Т.В. (довіреність № 6-288 від 04.03.2011 р.)

від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Північного державного регіонального геологічного підприємства «Північгеологія»

до

Державної податкової інспекції у м. Рівне

про

скасування податкових повідомлень-рішень: від 19.03.2010 р. № 0000302342/1 та від 18.03.2010 р. № 0000201742/1/17-123,-

В С Т А Н О В И В:

Північне державне регіональне геологічне підприємство «Північгеологія»звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень: (1) від 19.03.2010 р. № 0000302342/1 та (2) від 18.03.2010 р. № 0000201742/1/17-123, які прийняті за результатами перевірки відокремленого структурного підрозділу позивача, а саме - Рівненської геологічної експедиції (у статусі філії, як окремого платника податків).

Щодо рішення від 19.03.2010 р. № 0000302342/1, яким філії як окремому платнику податку визначено податок на прибуток підприємств у розмірі 205481,00 грн. за основним платежем та 102740,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій, позивач зазначає, що воно ґрунтується на суб’єктивних припущеннях та не підтверджено податковим органом документально, відповідачем неправильно застосовано норми законодавства з питань визначення та віднесення до складу валових витрат філії адміністративних витрат на утримання апарату управління головного підприємства. Позивач зазначає, що філія і головне підприємство є окремими платниками податку, формують витрати самостійно і у спірних відносинах ці витрати документально підтверджені наказами про облікову політику, іншими розпорядчими та платіжними документами, а отже філія у відповідності до податкового законодавства сформувала валові витрати, які кореспондуються з включенням головним підприємством відповідних сум у складі валових доходів, що не заперечується відповідачем.

Щодо іншого оскаржуваного рішення від 18.03.2010 р. № 0000201742/1/17-123, яким було визначено податкове зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18233,25 грн. за основним платежем та 36509,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, позивач вважає його необґрунтованим, оскільки відповідачем неправильно застосовано положення законодавства з питань оподаткування польового забезпечення працівників. Позивач зазначає, що діяв в цьому випадку відповідно до податкових роз’яснень згідно з якими ці виплати не оподатковуються податком з доходів фізичних осіб.

Відповідач в судове засідання не з’явився, причин неявки (у т.ч. поважних) не повідомив, в той же час про день, час і місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином у зв’язку з чим та на підставі вимог ч. 4 ст. 128 КАС України розгляд справи не відкладався та справу вирішено на підставі наявних у ній доказів.

В обґрунтування своєї позиції Відповідачем, під час розгляду справи Рівненським окружним адміністративним судом, подано заперечення проти адміністративного позову від 16.08.2010 року № 36310/10-15, в яких позивач викладає свою позицію, аналогічну висновкам в акті перевірки, вважає свої рішення законними та обґрунтованими та просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представника позивача, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Рівненська геологічна експедиція (далі-РГЕ) є відокремленим структурним підрозділом (без статусу юридичної особи) Північного державного регіонального геологічного підприємства «Північгеологія»(головне підприємство) з місцезнаходженням цього підрозділу у м. Рівне, вул. Курчатова, 11 (ідентифікаційний код філії в ЄДР 25322800).

Підрозділ взятий на податковий облік як окремий платник податків 17.07.1998 р. за № 089/0081, має самостійний баланс, веде податковий облік як відокремлений підрозділ, є платником податків, а отже є окремим суб’єктом податкових правовідносин.

Згідно Положення про РГЕ (л.с. 169), експедиція створена з метою, зокрема, виконання комплексу геологорозвідувальних робіт при геологічному вивченні надр, пошуках та розвідці родовищ корисних копалин. Згідно п. 1.9. Положення експедиція у своїй діяльності керується у т.ч. зазначеним Положенням, Статутом головного підприємства, наказами та іншими організаційно-розпорядчими документами. Відповідно до п. 5.1.6. Положення експедиція вправі встановлювати доплати та надбавки працівникам згідно, зокрема, положень колективного договору.

В свою чергу головне підприємство (юридична особа) зареєстровано у м. Києві за адресою вул. Геофізиків, 10 (ідентифікаційний код 25398506). Майно підприємства є державною власністю та закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Як встановлено під час розгляду справи відокремлений підрозділ та головне підприємство є окремими платниками податку на прибуток та рішення щодо сплати консолідованого податку не приймалось.

Державною податковою інспекцією у м. Рівне з 12.01.2010 р. по 29.01.2010 року проведено планову виїзну перевірку Рівненької геологічної експедиції за період діяльності з 01.10.2006 р. по 30.09.2009 р. за результатами проведення якої складено Акт перевірки від 03.02.2010 року № 94/23-400/25322800 (далі –Акт перевірки).

Щодо спірних операцій, пов’язаних з прийняттям податкового повідомлення-рішення від 19.03.2010 р. № 0000302342/1, актом перевірки встановлено, що в порушення п/п.5.2.1, 5.3.6., 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»РГЕ (філією) до складу валових витрат віднесено витрати на суму 948889,00 грн., які не підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (відсутність накладних, рахунків, актів виконаних робіт та інших підтверджуючих документів), в наслідок чого завищено валові витрати на суму 948889 грн., в тому числі 4 кв.2006р. - 126964 грн., 2007р. - 249385 грн., 2008р. - 245704 грн., 3 кв.2009р. - 326836 грн.

В акті перевірки також встановлено, що згідно реєстрів бухгалтерського обліку по кредиту рахунка 631,683 дебету рахунка 92 відображено частину витрат загальногосподарських та адміністративних ДРПГП «Північгеологія», які включені до складу валових витрат згідно «Авізо», а саме:

Період включення до валових витрат

Сума

Дата та номер авізо

Дата та номер платіжного доручення, сума сплати

4 кв.2006р

20000,00 106964,00

30.11.06р.№79 30.12.06р.№85

14.11.06р. № 855 - 20000,00

08.12.06р. № 902 -75201,11

13.12.06р. № 917 - 6912,86

27.12.06р. № 988 - 9854,00

28.12.06р. № 993 - 14997,00

2 кв.2007р.

48961,52

40944,00

30.04.07р. №17

13.04.07р. № 213 - 48961,52

15.06.07р. № 289 - 22237,

18 27.06.07р. № 437 - 18707,20

3 кв.2007р.

22629,00

-

10.08.07р. № 553 -16654,84

17.08.07р. № 577 - 5975,11

4 кв.2007р.

18205,49 118645,54

30.11.07р№ 56 31.12.07р.№ 63

13.11.07р. № 763 -18205,49

25.12.07р. № 870 - 71812,82 27.12.07р. № 882 - 46825,72

2 кв.2008р.

66873,23

24046,45

79965,66

30.04.08р. № 23 31.05.08р. № 30 30.06.08р. № 32

25.04.08р. № 309 - 66873,23 19.05.08р. № 364 - 23692,78 06.06.08р. № 421 - 60000,00 10.06.08р. № 446 - 19965,66

3 кв.2008р.

74819,13

30.09.08р. № 51

08.09.08р. № 688 - 74819,13

1 кв.2009р.

117332,27 116292,83

31.01.09р. № 3

31.03.09р. № 10

30.12.08р. № 930 - 117332,27 31.03.09р. № 91 - 116292,83

2 кв.2009р.

54852,46

30.06.09р. № 22

05.06.09.р. № 279 - 54852,46

3 кв.2009р.

38359,02

30.09.09р. № 34

28.09.09р. № 511 - 38359,02

Щодо встановлених порушень за 4 квартал 2006 року, в запереченнях відповідача проти позову зазначено, що виходячи з положень ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(щодо строків давності) при прийнятті оскаржуваного рішення податкове зобов’язання за наведений період не нараховувалось.

З урахуванням наведеного, внаслідок допущених порушень занижено, на думку відповідача, податок на прибуток всього на 205481 грн., що відповідає сумі податкових зобов’язань, визначених у спірному рішенні.

Позивач, на підтвердження своїх доводів та документального підтвердження зазначених витрат, надав вищезгадані авізо та вищенаведені платіжні доручення про перерахування коштів від відокремленого підрозділу (Рівненької геологічної експедиції) на рахунок головного підприємства (ДРПГП «Північгеологія»), з призначенням платежу –«компенсація частини адміністративних витрат апарату управління». Крім того, позивачем надано розрахунки нарахувань компенсаційних адміністративних витрат, затверджених головним підприємством, а також розрахунки відрахувань компенсації адміністративних витрат, де їх розмір визначений на рівні 7,40 %.

Позивач, з огляду на положення: ГСТУ 410032626-00-019-2000 «Галузевий стандарт України»Планування та фінансування геологорозвідувальних робіт, які виконуються за кошти державного бюджету» (затверджений наказом Комітетом України з питань геології та використання надр № 44 від 17.03.2000 р.), Методичні рекомендації з формування собівартості геологорозвідувальних робіт (затверджених наказом Держкомітету природних ресурсів України від 31.04.2004 р.), роз’яснення ГоловКРУ, посилається на те, що наведені суми є загальновиробничими та адміністративними витратами на утримання апарату управління головного підприємства (ДРПГП «Північгеологія»), пов’язаними з управлінням, організацією та обслуговуванням геологорозвідувальних робіт та розподіляються між відокремленими підрозділами підприємства пропорційно базі розподілу. За базу розподілу визначено обсяг робіт виконаних підрозділом власними силами. Норматив відрахувань встановлено в розмірі 7,4%, що не заперечується відповідачем. Відтак, позивач вважає, що оскільки зазначені витрати документально підтверджені, у відповідача не було правових підстав для наведених вище висновків щодо завищення валових витрат.

Тобто, фактично спір щодо вищезгаданого рішення виник з того, що відповідач не визнає право філії на валові витрати у вигляді коштів (без ПДВ), перерахованих головному підприємств на утримання апарату управління (головного підприємства) лише з огляду на те, що ці витрати не підтверджені первинними документами. Крім того, відповідач а Акті перевірки акцентує увагу на порушенні філією вимог п/п. 5.3.6. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого не включаються до складу валових витрат витрати на утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання холдингових компаній, які є окремими юридичними особами.

У взаємозв’язку з наведеним під час розгляду справи встановлено, що наказом по головному підприємству № 47 від 21.03.2005 р. «Про зміни в облікову політику ПДРГП «Північгеологія»на 2005 рік»(п. 1.10.1. –1.10.2.), рішенням Ради директорів ПДРГП «Північгеологія»№ 1 від 13.06.2006 р. (щодо відрахувань для відокремлених підрозділів на утримання апарату управління у розмірі 7,4% від обсягу робіт виконаних власними силами), з урахуванням аналогічних наказів від 09.01.2007 р. № 1, від 11.01.2008 р. № 2 визначено, що з огляду на те, що головне підприємство несе частину накладних витрат, пов’язаних з організацією та веденням виробництва відокремлених структурних підрозділів, встановлюється норматив відрахувань на компенсацію частини адміністративних витрат апарату управління підприємства на 2005, 2006, 2007, 2008 роки. Для цілей оподаткування накладні витрати на головному підприємстві відображаються у валових доходах, а для відокремлених структурних підрозділів зазначені суми компенсації адміністративних витрат є витратами, пов’язаними з організацією і веденням виробництва, що включаються до складу валових витрат відповідно до п/п. 5.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі –Закон про прибуток).

В контексті наведеного суд зазначає, що відповідно до положень п/п. 2.1.3. Закону про прибуток платниками податку є філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі філії), зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

В даному випадку, як встановлено під час розгляду справи та зазначено вище, філія та головне підприємство є окремими платниками податку на прибуток та, відповідно, самостійно формують свої валові витрати та валові доходи відповідно до загальних правил, встановлених Законом про прибуток.

Підпунктом 5.2.1 Закону про прибуток визначено, що до складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

При цьому, згідно з п/п. 5.3.9. цього закону, на недотримання якої позивачем посилається відповідач в акті перевірки, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на це, однією із умов віднесення витрат підприємства до складу валових є мета їх здійснення та, відповідно, документальне підтвердження цих витрат з боку платника податків. Тому, до складу валових витрат можуть бути віднесені будь-які витрати за умови доведення, що такі витрати пов'язані із організацією виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Щодо питання, які витрати є валовими витратами філії, то з метою оподаткування до валових витрат філії відносяться будь-які витрати, які відносяться до складу валових витрат відповідно до зазначеного Закону.

В контексті наведеного, що стосується кваліфікації вищезгаданих витрат філії як адміністративних та щодо віднесення цих витрат до валових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі Закон № 996-XIV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

При цьому, в контексті спірних відносин, суд враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 996-XIV підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства, під якою (обліковою політикою) розуміється сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності (ст. 1 Закону). Крім того, суд враховує, що за визначенням, наведеним у Бюджетному кодексі України, головне підприємства та філія не відноситься до бюджетних установ, які повністю утримуються за рахунок держбюджету та є неприбутковими організаціями, з огляду на що особливості, щодо яких йдеться у ч. 4 ст. 6 Закону № 996-XIV стосовно ведення бухгалтерського обліку бюджетних установ, до головного підприємства та філії не застосовуються.

Виходячи з положень пунктів 17, 18 «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за № 27/4248, під адміністративними витратами розумуються витрати, пов'язані з операційною діяльністю, та, зокрема, включають в себе витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу.

Відтак, враховуючи наведене в сукупності та виходячи із суті і призначення спірних витрат філії на утримання апарату управління головного підприємства, суд приходить до висновку, що зазначені витрати є адміністративними витратами, які в свою чергу пов’язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), норматив та адміністрування яких визначено вище приведеними галузевими нормативними актами, що не заперечується відповідачем, а отже ці витрати можуть бути включені до валових витрат філії на підставі положень 5.2.1. Закону про прибуток.

На це вказує і ДПА України у своєму листі від 27.06.2006 р. № 6995/6/15-0316.

Документальним підтвердженням цих витрат є надані позивачем (у т.ч. під час проведення перевірки) накази про обліку політику, рішення ради директорів, платіжні документи, авізо, розрахунки цих витрат, які є підтверджуючими витрати документами в розумінні п/п. 5.3.9. Закону про прибуток, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача, покладені в основу висновків акту перевірки та оскаржуваного рішення стосовно того, що зазначені витрати не підтверджені документально.

Слід додати, що відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, до первинних документів віднесено також розпорядження та дозволи адміністрації (власника). В даному випадку на підтвердження здійснення спірних операцій позивачем, як зазначено вище, надані зазначені накази/рішення, що спростовує доводи відповідача про відсутність первинних документів, які супроводжували та підтверджували спірні операції.

Що стосується посилання відповідача на порушення відповідачем п/п. 5.3.6. Закону про прибуток, суд вважає ці доводи відповідача помилковими, оскільки дана норма не застосовується до відносин філії (не юридичної особи) та юридичної особи (головного підприємства). Відповідно до цієї норми не включаються до складу валових витрат витрати на утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання холдингових компаній, які є окремими юридичними особами. Тобто, дане положення стосується випадків здійснення платежів між окремими юридичними особами, що, відповідно, не застосовується до відносин між філією та головним підприємством.

Вирішуючи спір в цій частині, суд також враховує, що відповідно до п/п. 5.11. Закону про прибуток установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Положення Закону про прибуток не містять заборони щодо включення вищенаведених витрат до складу валових витрат філії, що залишено поза увагою податкового органу.

Отже, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем не доведено порушень з боку філії положень п/п. 5.2.1., п/п. 5.3.6. Закону про прибуток та недотримання ним положень п/п. 5.3.9. цього Закону про які йдеться в Акті перевірки. Аналіз спірних правовідносин свідчить, що філія здійснювала податковий облік щодо спірних операцій відповідно до вимог податкового законодавства.

Оскільки акт перевірки не містить інших підстав в обґрунтування оскаржуваного рішення та відповідачем не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, податкове повідомлення-рішення від 19.03.2010 р. № 0000302342/1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 18.03.2010 р. № 0000201742/1/17-123 (щодо податку з доходів фізичних осіб), суд зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви позивач оскаржує це рішення лише в частині обставин, що стосуються оподаткування надбавок за польове забезпечення працівників експедиції. Щодо інших порушень, встановлених актом перевірки та які також покладено в основу прийняття оскаржуваного рішення, позивач не наводить обставин та підстав неправомірності визначення податкових зобов’язань щодо цих порушень.

При цьому, зазначені доводи позивача щодо питань оподаткування польового забезпечення ґрунтуються на тому, що позивач діяв відповідно до наданого йому податкового роз’яснення ДПІ у м. Рівне від 29.10.2004 р. № 14351/31-27 та роз’яснення ДПА України від 30.07.2004 року № 6415/6/17-3116, яке було відкликано 04.09.2008 року листом № 17930/7/17-0717.

У зв’язку з чим та на підставі п/п «д»п/п. 4.4.2. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі-Закон № 2181) позивач вважає, що відсутні підстави для нарахування податкових зобов’язань з цього податку та, відповідно, штрафних санкцій.

В контексті наведеного перевіркою встановлено, що загалом відповідачем встановлено порушення: п.1.1, п.1.3, п.1.15, п/п. 3.1.1, п/п. 3.1.3., п. 3.4., п/п. 4.2.1, п/п. 4.2.9, п/п. 4.2.15., п/п. 4.3.20., п.7.1., п/п. 8.1.1, п/п. 8.1.2., п.9.10, п/п. "а" п. 19.2., п/п."а" п. 20.2, п/п."а" п/п. 20.3.1, п/п. 20.3.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі - Закон про ПДФО), а саме не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 18 233,25 грн., в т.ч. за 2006р. - 5360,78 грн., за 2007р. - 12587,05 грн., за 2008р. 247,62 грн., 2009р. 37,80 грн. та не утриманий і не перерахований до бюджету штраф на суму 43,00 грн., в т.ч. 2007р. 30,00 грн., за 2009 р. 13,00 грн.

Що стосується конкретно питань оподаткування доходів працівників сплачених у вигляді польового забезпечення, з позицією відповідача щодо чого не погоджується позивач, перевіркою встановлено, що в порушення п. 1.1, п/п. "д" п.1.3., п/п. 3.1.1., п/п. 4.2.1., п.7.1., п/п. 8.1.1., п/п. "а" п. 19.2., п/п. "а" п/п. 20.3.1., п/п. 20.3.2. вищезгаданого Закону не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 17 801,37 грн., у тому числі за 4 квартал 2006 р. - 5338,16 грн., 2007 р. - 12463,21 грн., який виник в результаті не оподатковування сум доходів працівників у вигляді надбавок за польове забезпечення. Структура та деталізація цих виплат визначена на сторінках 29 –38 акту перевірки по кожному працівнику за період нарахування цих сум податку з жовтня 2006 року по грудень 2007 року і ці дані не заперечуються сторонами. Як вбачається з акту перевірки, позовної заяви та заперечень відповідача, сторонами визнається, що нарахування надбавок польового забезпечення проводилося згідно табелів обліку робочого часу, маршрутних листів. Виплата вищезазначених надбавок працівникам проводилася з каси підприємства.

Виходячи із змісту зазначених документів та пояснень позивача, сторонами також не заперечується, що робота зазначених у цьому переліку працівників мала роз'їзний (пересувний характер) та передбачала виконання робіт на об'єктах, розташованих на відстані від місця розташування експедиції.

Суть спору в цій частині фактично полягає в тому, що відповідач, на відміну від позивача, вважає кошти польового забезпечення складовою частиною заробітної плати та вважає, що ці доплати оподатковуються на загальних підставах, зокрема, з тих підстав, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, прямо не визначені у переліку доходів, що не оподатковуються, та у колективному договорі такого роду службові поїздки прямо не визначені як відрядження, а отже, виходячи з приписів наведених вище норм законодавства, позивач, на думку відповідача, повинен був оподатковувати їх за загальними правилами оподаткування заробітної плати.

З метою правильної кваліфікації вищезазначених виплат працівникам та, відповідно, визначення належного до цих виплат режиму їх оподаткування, суд враховує наступне.

Питання, пов'язані зі службовими відрядженнями, врегульовані статтею 121 Кодексу законів про працю України, постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.99 № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" (зі змінами), Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59.

Зазначеною Інструкцією передбачено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації (далі - підприємство) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

В свою чергу службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

Оскільки законодавством України не визначено значення терміну «роз'їзний (пересувний) характер робіт», в цій частині суд керується постановою Держкомпраці і Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. № 169/10-87 «Про затвердження Положення про виплату надбавок, пов'язаних з пересувним і роз'їзним характером робіт у будівництві", яка застосовується відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».

Роз'їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об'єктах, розташованих на відстані від місця розташування організації, у зв'язку з поїздками у неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об'єкті й назад. Надбавка за пересувний характер робіт встановлюється робітникам в цілях компенсації підвищених витрат, пов'язаних із частою передислокацією організації або відірваністю від постійного місця проживання, тобто пов’язані із специфікою та особливістю виконання трудових обов’язків в особливих умовах поза місцезнаходженням підприємства, де працівник перебуває у штаті.

В контексті наведеного статтею 12 Закону України "Про оплату праці" визначено, що гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

У взаємозв’язку з наведеним, постановою КМ України від 31.03.99 р. № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер»установлено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Відтак, з наведеного слід дійти висновку, що з точки зору документального забезпечення та організації труда, службові відрядження та службові поїздки працівників (які мають роз'їзний (пересувний) характер), мають різний порядок їх адміністрування та виконання трудових обов’язків.

В той же час, виходячи з природи, суті та особливостей виконуваних працівником трудових функцій як у першому, так і в другому випадку, вони пов’язані з виконанням трудових обов’язків (робіт, завдання) не за місцем знаходження підприємства, а отже витрати на відрядження (у т.ч. добові), характер яких визначається виходячи з положень підпункту 4.3.2 Закону про ПДФО та п/п. 5.4.8. Закону про прибуток, та польове забезпечення, яке є компенсацією підвищених витрат, пов'язаних з відірваністю від постійного місця розташування підприємства та проживання, мають однорідний характер, є аналогічними за своєю природою.

Зі змісту вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.99 р. № 490 також вбачається, що польове забезпечення за своїм призначенням прирівнюється до компенсації витрат на відрядження (добових витрат), під якими, відповідно до п/п. 5.4.8. Закону про прибуток, розуміються не підтверджені документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесених у зв'язку з її відрядженням.

При цьому, слід зазначити, що пунктом 3.16 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики від 13.01.2004 року № 5 передбачено, що до фонду оплати праці не належать надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер у розмірах, визначених чинним законодавством.

В контексті наведеного суд зазначає, що сторонами визнається та не заперечується, що пунктом 1.11 розділу «Оплата праці»Колективного договору між адміністрацією і профспілковим комітетом ПДРГП «Північгелогія»на 2006-2007роки, схваленого конференцією трудового колективу ПДРГП «Північгелогія»12.07.2006р. та зареєстрованого Дарницькою районною у Києві державною адміністрацією за № 151 від 23.10.2006 року, передбачено, що з метою компенсації підвищених витрат при виконанні робіт в польових умовах працівникам підприємства встановлюється надбавка (польове забезпечення) незалежно від посади і тарифної ставки садового окладу) в таких розмірах:

а) у розмірі 100% від норми витрат, встановлених для відряджень у межах України за календарні при виконанні робіт безпосередньо на об'єктах (дільницях) в польових умовах;

б) у розмірі 50% від норми витрат на відрядженнях - при щоденному виїзді з місця постійного проживання на об'єкти (дільниці) польових робіт і виконання там роботи протягом робочого дня за повні робочі дні згідно графіку (наказу);

в) у розмірі 60% від норми витрат на відрядженнях - при виконанні робіт на базах польових підрозділів, які знаходяться на місці проведення польових робіт.

У спірний період початок роботи працівників геологічної експедиції визначався наказами її керівника № 44 від 05.04.2007 р. та № 18 від 13.02.2006 р., які залучені до матеріалів справи.

Виходячи із змісту, суті і призначення наведених положень колективного договору, суд приходить до висновку, що зазначені службові поїздки та зазначені суми компенсації (польове забезпечення) по суті прирівняні відповідно до відрядження та витрат на відрядження і є аналогом добових, які не потребують спеціального документального підтвердження, а отже суми польового забезпечення відповідно до п/п. 4.3.2. Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" не відноситься до складу доходів фізичних осіб, які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, та, відповідно в даному випадку не підлягали оподаткуванню. Зазначеною нормою передбачено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу не включається сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону. В контексті дотримання положень п. 9.10. Закону, сторонами не заперечується відсутність надмірної сплати зазначеного забезпечення понад встановлених норм та те, що польове забезпечення виплачувалось саме тим працівникам, на яких поширюється вищенаведені положення колективного договору.

Виходячи з вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність в діях позивача порушень податкового законодавства з питань оподаткування виплачених працівникам сум польового забезпечення, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення позивачу податкових зобов’язань та штрафних санкцій з цих підстав.

При цьому, враховуючи що позивач відображав у податковому обліку витрати на польове забезпечення виходячи з наданих йому особисто роз’яснень Рівненської ОДПІ від 29.10.2004 року та роз’яснень ДПА України від 30.07.2004 року № 6415/6/17-3116, яке було відкликано 04.09.2008 року листом № 17930/7/17-0717 (за межами періоду відображення в податковому обліку спірних операцій) і виходячи з положень п/п. «д»п/п. 4.4.2. Закону № 2181 позивач, навіть у випадку невірного оподаткування спірних операцій, не може бути притягнутий до відповідальності, як такий що діяв відповідно до наданого йому податкового роз’яснення. При цьому, суд враховує, що податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування (п/п «г»п/п. 4.4.2. Закону № 2181).

Що стосується обсягу вимог, які задовольняються судом стосовно зазначеного вище податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного. Оскільки позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення від 18.03.2010 р. № 0000201742/1/17-123 лише в частині оподаткування виплачених працівникам сум польового забезпечення та не наводить обставин та підстав для скасування оскаржуваного рішення в іншій частині, суд приходить до висновку про визнання цього рішення протиправним та скасування в частині, що стосується визначення податкових зобов’язань та штрафних (фінансових) санкцій з питань оподаткування польового забезпечення.

Так, загальна сума основного платежу за оскаржуваним рішенням визначена у розмірі 18233,25 грн. Сума основного зобов’язання, визначена відповідачем з питань оподаткування польового забезпечення складає 17801,37 грн., зокрема: за 4 квартал 2006р. - 5338,16 грн., 2007р. - 12463,21 грн. Відтак, спірне рішення підлягає скасуванню в частині визначення податкового зобов’язання за основним платежем у розмірі 17801,37 грн.

Що стосується штрафних (фінансових) санкцій, оскаржуваним рішенням їх сума визначена у розмірі 36509,50 грн., з яких 36 466,50 грн. –подвійна сума від загальної суми податкових зобов’язань згідно з п/п. 17.1.9. Закону № 2181 та 43 грн. суми штрафів, нараховані відповідачем за 2007 р. та 2009 р., нарахування яких позивачем не оскаржується. Відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині нарахування штрафних санкцій, виходячи із подвійної суми податкових зобов’язань, нарахованої за спірними операціями оподаткування польового забезпечення, а саме у розмірі 35 602,74 грн. (17801,37 грн. * 2 = 35602,74 грн.).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, виходячи з вищенаведеного та обставин справи, суд прийшов до висновку, що відповідачем не доведеного законності та обґрунтованості податкового повідомлення-рішення з податку на прибуток від 19.03.2010 р. № 0000302342/1 в цілому та податкового повідомлення-рішення від 18.03.2010 р. № 0000201742/1/17-123 (податок з доходів фізичних осіб) в частині оподаткування польового забезпечення, у зв’язку з чим позов підлягає частковому задоволенню відповідно до вищенаведених висновків суду.

При визначенні способу захисту прав позивача суд керується положенням п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, відповідно до якого у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень. Виходячи з характеру спірних відносин та оскаржуваного акту, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваних рішень, як зазначено вище. На поверненні судового збору позивач не наполягав.

Керуючись статтями 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Північного державного регіонального геологічного підприємства «Північгеологія»задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- від 19.03.2010 р. № 0000302342/1 - повністю,

- від 18.03.2010 р. № 0000201742/1/17-123 - в частині визначення податкового зобов’язання за основним платежем у розмірі 17801,37 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 35 602,74 гривень.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А.Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 22 квітня 2011 року.