Ухвала суду № 15023720, 29.03.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2011 р.Справа № 2а-11892/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засіданняЛаби О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від24.11.2010р. по справі№2а-11892/10/2070

за позовом Приватної науково- виробничої фірми "Анкор - Теплоенерго"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИЛА:

24.09.2010 р. Приватна науково-виробнича фірма «АНКОР - ТЕПЛОЕНЕРГО» звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова від 15 вересня 2010 р. № 0002502330/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2010 р. задоволено адміністративний позов Приватної науково-виробничої фірми «АНКОР -ТЕПЛОЕНЕРГО» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Харкова № 0005502330/0 від 15 вересня 2010 року.

Стягнуто з державного бюджету на користь Приватної науково-виробничої фірми «АНКОР -ТЕПЛОЕНЕРГО» сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2010 р. по цій справі та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Приватної науково-виробничої фірми «АНКОР -ТЕПЛОЕНЕРГО» відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що правочини вчинені у перевіряємому періоді ТОВ «МД Технолоджіс» та ПП «Кратос Плюс» з ПНВФ «АНКОР -ТЕПЛОЕНЕРГО» є нікчемними, оскільки єдиний правовий наслідок цих правочинів збільшення сум податкового кредиту за відсутності документального їх підтвердження, що за ознаками може бути кваліфіковано як необґрунтована податкова вигода.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення позивача, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано достатніх доказів, які б вказували на невідповідність угоди позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, в даній справі не наведено переконливих доказів на підтвердження його позиції про визнання нікчемними правочинів, укладених позивачем з ТОВ «МД Технолоджіс» та ПП «Кратос Плюс». Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку позивача та його посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту травня 2010 року ПДВ на загальну суму 166426 грн.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що за результатами документальної невиїзної перевірки позивача з питань достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість був складений акт № 2511/23-314/32762338 від 26.08.2010р., яким встановлені порушення п. 7.4.1, п.п. 7.4.4. п.п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»: безпідставне віднесення до складу податкового кредиту травня 2010 року ПДВ на загальну суму 166426 грн., який виник від виконання угод, які визнані нікчемними та в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків і не пов'язані з власною господарською діяльністю, чим занижено ПДВ до сплати на загальну суму 166 426,00 грн., в тому числі за травень 2010 року на суму 166 426,00 грн.

За результатами розгляду акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення № 0002502330/0 від 15.09.2010р., відповідно до якого позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 166426,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 66570,04 грн.; загальна сума - 232996,04 грн.

При прийнятті оскаржуваного рішення відповідач виходив з того, що станом на момент проведення перевірки рахуються розбіжності на суму 166426,00 грн. за рахунок завищення податкового кредиту , в тому числі по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «МД Технолоджіс» та 48706,00 грн. по взаємовідносинах з ПП «Кратос Плюс». Згідно бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій з ПДВ» по ТОВ «МД Технолоджіс» та ПП «Кратос Плюс» не надано до органів ДПІ декларацію з ПДВ за травень 2010 року. На день складання акту перевірки не встановлено надання зазначеними підприємствами нових звітних декларацій, уточнюючих розрахунків або виправлення помилок у бік збільшення податкових зобов'язань від взаємовідносин з позивачем. В зв'язку з тим, що, на думку відповідача, вищезазначені декларації ТОВ «МД Технолоджіс» та ПП «Кратос Плюс» суперечать вимогам абз. 5 п.п. 4.1.2. п.4.1. ст.4 Закону України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» та п. 4.3. Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ,нові звітні декларації та уточнюючі розрахунки до органів ДПС не надані, отже дані цих декларацій та уточнюючих розрахунків щодо податкового зобов'язання, визначення якого передбачено п. 1.6. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» не є дійсними. Сума податкового зобовязання теж не є дійсною. Таким чином відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.п. 7.4.1., 7.4.4. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та вважав, що угоди, в зв'язку з якими виник податковий кредит, укладені позивачем з ТОВ «МД Технолоджіс» та ПП «Кратос Плюс» є нікчемними та в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків і як наслідок не пов'язані з власною господарською діяльністю позивача.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції обґрунтовано з такими висновками відповідача не погодився, оскільки відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно п. 7.4.1 п.п. 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у юму числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими а їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п. «а» п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «МД Технолоджіс» та ПП «Кратос Плюс» подали декларації з ПДВ за травень 2010 року до податкових органів, а висновки відповівдача щодо не надання зазначених декларацій обґрунтовуються лише даними бази «Система автоматизованого співставлений податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по ПДВ». Зустрічні перевірки ТОВ «МД Технолоджіс» та ПП «Кратос Плюс» з цього приводу відповідачем не проводилися. Позивачем до суду подано копії декларацій з ПДВ за травень 2010 року ТОВ «МД Технолоджіс» та ПП «Кратос Плюс» та докази надіслання і отримання даних декларації податковими органами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не віднесені законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча, відповідно до ст. 71 КАС України він, як субєкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

За зазначених обставин, колегія суддів вважає, що оскільки підставою для визначення відповідачем позивачеві податкового зобов'язання була лише встановлена відповідачем під час перевірки невідповідність суми, яку позивач вніс до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «МД Технолоджіс» та ПП «Кратос Плюс» та доводи про невідповідність податкових накладних ТОВ «МД Технолоджіс» та ПП «Кратос Плюс» за травень 2010 року, які спростовані в ході розгляду справи, а згідно акту перевірки відповідачем не встановлено інших порушень позивачем податкового законодавства, підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті постанови Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2010 р. по справі № 2а-11892/10/2070 суд дійшов вірних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2010р. по справі№2а-11892/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Кононенко З.О.

Судді(підпис)

(підпис)Бондар В.О. Донець Л.О. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бондар В.О. Повний текст ухвали виготовлений 04.04.2011 р.