Ухвала суду № 15023498, 21.03.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2011 р.Справа № 2а-13725/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Подобайло А.В.

Представник позивача - Даншина Г.О.

Представник відповідача - Долошко А.О. Подобайло

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2010р. по справі№2а-13725/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхові технології"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Страхові технології", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова № 0001542310/0 від 17.06.2010 року, № 0001542310/1 від 13.09.2010 року, № 0001542310/2 від 19.10.2010 року про визнання податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 292214,64 грн. у тому числі за основним платежем 194809,76 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 97404,88 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі м. Харкова проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхові технології» та складено акт № 1027/23-1/32868263 від 26.04.2010 року про результати документальної невиїзної перевірки щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Про-Будмонтаж» за період з 27.02.2008 року по 31.05.2008 року.

На підставі даного акту перевірки винесене податкове повідомлення-рішення № 0001542310/0 від 17.06.2010 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 292214,64 грн. у тому числі за основним платежем 194809,76 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 97404,88 грн. Позивач не згоден з висновками акту перевірки та вважає, що вони не відповідають дійсному стану справ і суперечать вимогам чинного законодавства України. Зазначена сума в податковому повідомлені-рішенні є такою, що визначена неправомірно, а податкове повідомлення-рішення є незаконним і підлягає скасуванню.

Представник відповідача надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем порушено вимоги п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2010 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Страхові технології" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме Закону України «Про податок на додану вартість», з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцем державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Страхові технології» та складено Акт № 1027/23-1/32868263 від 26.04.2010 року про результати документальної невиїзної перевірки щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Про-Будмонтаж» за період з 27.02.2008 року по 31.05.2008 року.

Відповідачем за результатами проведеної невиїзної документальної позапланової перевірки встановлено порушення п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, п.18 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 30.05.1997 р. за № 165 зі змінами та доповненнями, встановлено завищення задекларованої суми податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Про-Будмонтаж» на загальну суму 194809,76 грн., та відповідно донараховано податок на додану вартість у розмірі 194809,76 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 97404,88 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0001542310/0 від 17.06.2010 р. про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 292214,64 грн.

За результатами апеляційного узгодження винесені податкові повідомлення-рішення № 0001542310/1 від 13.09.2010 року, № 0001542310/2 від 19.10.2010 року розмір податкового зобовязання не змінювався.

На підставі наданих позивачем до суду документів встановлено, що між позивачем та ТОВ "Про-будмонтаж" укладено Договір № 2 від 10.01.2008 р. по якому виписані: податкова накладна № 555 від 27.02.2008 р. на суму 9365,40 грн., податкова накладна № 817 від 17.03.2008 р. на суму 174087,00 грн., податкова накладна № 11 від 20.03.2008 р. на суму 95589,89 грн., податкова накладна №1014 від 22.04.2008 р. на суму 238 039,08 грн., податкова накладна №1013 від 22.04.2008 р. на суму 180 102,96 грн., податкова накладна № 1012 від 22.04.2008 р. на суму 108 507,26 грн., податкова накладна № 1341 від 12.05.2008 р. на суму 169 588,96 грн., податкова накладна №1382 від 16.05.2008 р. на суму 193578,00 грн., податкова накладна № 555 від 27.02.2008 р. на суму 9365,40 грн.

Сплату по договору підтверджено. У рахунок оплати за умовами договору № 2 від 10.01.2008 р. перераховано ТОВ «Про-Будмонтаж» грошові кошти відповідно платіжних документів: платіжний документ №313 від 01.04.2008 р. за призначенням платежу-сплата за метал згідно рах.№147 від 27.02.08 р. на загальну суму 9365,40 грн., в т.ч. ПДВ 1560,90 грн.; платіжний документ №324 від 16.04.2008 р. за призначенням платежу-сплата за метал згідно рах.№187 від 17.03.08 р. на загальну суму 147 087,00 грн., в т.ч. ПДВ 29 014,50 грн.; платіжний документ №325 від 16.04.2008 р. за призначенням платежу-сплата за метал згідно рах.№193 від 19.03.08 р. на загальну суму 95 589,89 грн., в т.ч. ПДВ 15 931,65 грн.; платіжний документ №376 від 27.05.2008 р. за призначенням платежу-сплата за метал згідно рах.№248 від 22.04.08 р. на загальну суму 108 507,26 грн., в т.ч. ПДВ 18 084,54 грн.; платіжний документ №382 від 30.05.2008 р. за призначенням платежу-сплата за метал згідно рах.№242 від 22.04.08 р. на загальну суму 180 102,96 грн., в т.ч. ПДВ 30017,16 грн.; платіжний документ №390 від 04.06.2008 р. за призначенням платежу-сплата за метал згідно рах.№245 від 22.04.08 р. на загальну суму 238 039,08 грн., в т.ч. ПДВ 39673,18 грн.; платіжний документ №419 від 24.06.2008 р. за призначенням платежу-сплата за метал згідно рах.№288 від 12.05.08 р. на загальну суму 169588,96 грн., в т.ч. ПДВ 28264,83 грн.; платіжний документ №420 від 24.06.2008 р. за призначенням платежу-сплата за метал згідно рах.№295 від 16.05.08 р. на загальну суму 193578,00 грн., в т.ч. ПДВ 32 263,00 грн.

Також до суду надано інші документи в підтвердження ведення фінансово-господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Про-Будмонтаж", а саме: реєстри отриманих та виданих податкових накладних за лютий травень 2008 року, видаткові накладні: накладна №140 від 27.02.2008 р. на суму 9365,40 грн., накладна №177 від 17.03.2008 р. на суму 174087,00 грн., накладна №185 від 20.03.2008 р. на суму 95589,89 грн., накладна №234 від 22.04.2008 р. на суму 238 039,08 грн., накладна №230 від 22.04.2008 р. на суму 180 102,96 грн., накладна №238 від 22.04.2008 р. на суму 108 507,26 грн., накладна №169 від 12.05.2008 р. на суму 169 588,96 грн., накладна №289 від 16.05.2008 р. на суму 193578,00 грн.

Також до суду надано Довідку з ЄДРПОУ відносно ТОВ «Про-будмонтаж», згідно якої на момент взаємовідносин з ТОВ «Страхові технології» підприємство значилось у єдиному державному реєстрі.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, а також за можливу недостовірність відомостей про продавця (постачальника робіт, послуг), включених до Єдиного державного реєстру, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій. Таким чином суд першої інстанції зазначив, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість». Заборона на включення до складу податкового кредиту стосується лише тих сум, які не підтверджені податковими накладними.

З огляду на вищенаведене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність законних підстав у податкового органу для нарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Така позиція і Верховного суду України, яка вказана в Постанові від 09.09.2008 р. по справі №08/158, де зазначено, що у Законі 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Як вказано в акті перевірки ТОВ «Страхові технології» в порушення п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним, виписаним з наступним порушенням: вказане місце розташування юридичної особи-постачальника, яке не відповідає дійсності.

Згідно ч.1, ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

На час складення податкових накладних ТОВ «Страхові технології» та ТОВ «Про-Будмонтаж» рахувалися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, були зареєстровані за адресами, вказаними на виданих податкових накладних, були зареєстровані та стояли на обліку як платники податку на додану вартість, щодо них не було внесено змін чи відомостей про відсутність за юридичною адресою до ЄДРПОУ. Таким чином, посилання відповідача на те, що в податкових накладних вказане місце розташування юридичної особи - постачальника, яке не відповідає дійсності є необгрунтованим та не може бути прийняте судом.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно спростував посилання відповідача на порушення позивачем п.18 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 30.05.1997 р. за №165 зі змінами та доповненнями, оскільки цей пункт Порядку вказує на те, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку-продавця. Вказані реквізити містяться в податкових накладних наданих позивачем до суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону «Про податок на додану вартість»(168/97-ВР), платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. «а»,«в»,«г»,«д»п.10.1 ст.10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст.10 Закону 168/97-ВР).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, а також за можливу недостовірність відомостей про продавця (постачальника робіт, послуг), включених до Єдиного державного реєстру, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Ці твердження суду повністю підтверджуються зокрема Постановою Верховного суду України від 26.09.2006 р.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість». Заборона на включення до складу податкового кредиту стосується лише тих сум, які не підтверджені податковими накладними.

З огляду на вищенаведене законні підстави у податкового органу для нарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прийняте державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі м. Харкова спірне податкове повідомлення - № 0001542310/0 від 17.06.2010 року ( № 0001542310/1 від 13.09.2010 року, № 0001542310/2 від 19.10.2010 року) про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 292214,64 грн. є протиправним та таким, яке прийнято з порушенням чинного законодавства України, а отже вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача є безпідставними і такими, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2010 року по справі№2а-13725/10/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2010р. по справі №2а-13725/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Бенедик А.П.

Судді(підпис)

(підпис)Калиновський В.А. Рєзнікова С.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 28.03.2011 р.