Ухвала суду № 15022993, 14.03.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2011 р.Справа № 2а-11792/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засіданняСпівак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010р. по справі№2а-11792/10/2070

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Харківський проектно - вишукальний інститут об'єктів транспорта" АТ "Хардіпротранс"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Відкрите акціонерне товариство "Харківський проектно - вишукальний інститут об'єктів транспорта" АТ "Хардіпротранс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, в якому просить суд, з урахуванням уточнень, скасувати податкове повідомлення рішення від 17 вересня 2010року № 0000121540/0. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що 21.09.2010 року від Державної податкової інспекції Ленінського району м. Харкова до АТ “Хардіпротранса” надійшло податкове повідомлення рішення за № 0000121540/0 від 17 вересня 2010р., де повідомлялось АТ “Хардіпротранс”, що згідно з підпунктом “б” підпунктом 4.2.2. п.4.2 Закону України від 21.12.2000р. “Про порядок зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” згідно п.п. 17.1.3 п. 17.1 Закону України “Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” на підставі акту перевірки № 2567/15-412/01388452 від 03.09.2010р. встановлено порушення п. 1 ст.203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ЦК України, та п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових санкцій) за основним платежем 125000,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 37500,0 грн., усього сума податкового зобов'язання складає 162500,0 грн. Позивач не погоджуючись з вказаним рішенням, оскаржив його до суду.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від20.12.2010р. адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова від 17.09.2010 року № 000012154/0.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Харкова, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що постанова є необґрунтованою та незаконною, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від20.12.2010р., постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача є безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позову виходячи з таких підстав.

З матеріалів справи встановлено, що сектором проведення невиїзних документальних (камеральних) перевірок управління оподаткування юридичних осіб здійснена документальна невиїзна перевірка позивача з питань правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за червень 2010р. по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1.

За результатами перевірки складено акт від 03.09.2010р. № 2567/15-412/01388452.

Перевіркою встановлено порушення: ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених АТ "ХАРДІПРОТРАНС" та ФОП ОСОБА_1; п.п 7.2.3 п. 7.2 ст 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”із змінами та доповненнями в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 750 000,0 грн., у т.ч. ПДВ 125 000,00 грн.

За результатами проведеної документальної невиїзної перевірки з питань правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за червень 2010 року по взаємовідносинам відкритого акціонерного товариства “Харківський проектно-вишукувальний інститут обєктів транспорту” АТ “ХАРДІПРОТРАНС” з ФОП ОСОБА_1 посадовими особами ДПІ у Ленінському районі м. Харкова складено Акт перевірки від 03.09.2010 р. № 2567/15-412/01388452, в якому перевіряючими зазначено про наявність ряду порушень вимог діючого законодавства про ПДВ з боку акціонерного товариства.

Колегія суддів зазначає, що АТ “Хардіпротранс” укладено наступні Договори з контрагентом: №6 від 03.06.2010 про виконання робіт по ремонту вестибулю першого поверху будинку розташованому за адресою м. Харків, вул. Енгельса, 29 Б на загальну суму 490198,80 грн. в тому числі ПДВ 81699,80; №7 від 17.06.2010 про виконання робіт по ремонту системи опалення будинку розташованому за адресою м. Харків, вул.. Енгельса, 29 Б на загальну суму 699000,0 грн. в тому числі ПДВ 116500,0 грн.

Оплата вартості робіт Товариством проведена на суму 750000грн. відповідно до платіжних доручень. Роботи виконані, про що свідчить акт №1 за червень 2010р.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обгрунтування відповідача в акті перевірки щодо нікчемності правочину не є підставою для визнання такого правочину нікчемним, оскільки відповідачем не доведено на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та ФОП ОСОБА_1 є нікчемними.

Крім того, п. 3 ст. 215 ЦК України, передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1,3,5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину ).

Стаття 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано доказів про те, що договори, які були укладені між позивачем та ФОП ОСОБА_1 визнані судом недійсними.

Стаття 207 Господарського кодексу України також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яке завідома суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї сторони або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за містом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним застосовується після визнання правочину недійсним відповідно до ст. 208 Господарського Кодексу України.

Позивач належним чином оформив договірні правовідносини, на виконання вимог податкового законодавства, первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.

Виходячи із вищевикладеного, правочини, які були вчинені між позивачем та ФОП ОСОБА_1 відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, його недійсність прямо не встановлена законом, а також він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів п.п.2.3.4 "Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства" не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Отже, такі висновки органу податкової служби, що договори є нікчемними, що є підставою для визнання суми ПДВ, віднесеної позивачем до дозволеного податкового кредиту як неправомірної, не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Відповідно до п. 7.4.1.Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуги), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги ), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст..8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв язку з: придбанням або виготовлення товарів (у том числі при їх імпорті) та послугах з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбання (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у том числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у том числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги ) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є обєктом оподаткування зі ст.3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст.5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги ), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

В підтвердження виконання договорів з контрагентом позивачем надані податкові накладні, які містяться в матеріалах справи, інші документи щодо угод надані до суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що як вбачається з акту перевірки, апеляційної скарги, заперечень на позов підставою нарахувань є припущення податкового органу щодо відсутності реального виконання угод, а не відсутність документів обліку, чи не відповідність їх реквізитів вимогам законодавства. Належні докази нікчемності угод відсутні.

Податкові накладні, надані позивачем, виписані з додержанням вимог п.п.7.2.1.п.7.2.ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до норм Закону України “Про систему оподаткування” за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання (ст. 9) та не визначено права (ст. 10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник.

Виходячи з вищевикладеного, позивач у відповідності до п.п.7.4.1,п.п.7.4.5 п.7.2.ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, включив до складу податкового кредиту суму ПДВ.

Отже, вимоги позивача правомірні та обґрунтовані.

Також необхідно зазначити, що до висновку про порушення позивачем положень Закону України “Про податок на додану вартість”, відповідач дійшов з огляду на обставини діяльності іншої особи, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за її дії.

Крім того, позивачем надано копії уточненого розрахунку податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_1 із податку на додану вартість у зв'язку з виправленнями самостійно виявлених помилок. (Вх.№ НОМЕР_1,), а також розшифровку податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів Вх. № НОМЕР_1 от 29.11.2010р., де зазначений АТ "Хардіпротранс" у розділі 1 податкові зобов'язання в п. 8. платник податку покупець (індивідуальний податковий номер 013884520333). Обсяг поставки (без ПДВ) 625000,00 сума ПДВ 125000,00) дані документи були здані у Державну податкову інспекцію Комінтернівського району м. Харкова.

ФОП ОСОБА_1 задекларував дану суму в податкових зобов'язаннях. Даний факт свідчить про наявність об'єкта оподатковування, що виникає при проведенні зазначених підприємством фінансово-господарських операцій.

Зазначене свідчить про наявність правових підстав для формування АТ "Харгипротранс" податкового кредиту по операціях по придбанню товарів, робіт, послуг від вищевказаного підприємства, які фактично відбулися.

З огляду на, те що господарські операції, зазначені в податкових накладних надані позивачем відбулися, немає підстав для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Данні документів на підставі яких позивач здійснив податковий облік податковим органом не спростовіні.

Згідно з ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порушення наведеної норми відповідачем не доведено правомірності свого рішення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, та зазначає, що доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду. Підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010р. по справі№2а-11792/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяМельнікова Л.В.

Судді Григоров А.М. Подобайло З.Г. Повний текст ухвали виготовлений 21.03.2011 р.