Ухвала суду № 15022987, 14.03.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2011 р.Справа № 2а-11891/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засіданняСпівак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2010р. по справі№2а-11891/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Поліграфічне підприємство "Мікко-Сервіс"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Поліграфічне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Мікко-Сервіс", звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог, просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 0001612302/0 від 17.08.2010 року, № 0001612302/1 від 15.09.2010 року, № 0001612302/2 від 20.10.2010 року, з податку на прибуток на загальну суму 16982884,60 грн., з яких за основним платежем 10009566,00 грн., 6973318,60грн. - штрафна (фінансова) санкція; скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова за № 0001602302/0 від 17.08.2010 року, № 0001602302/1 від 15.09.2010року, № 0001602302/2 від 20.10.2010 року з податку на додану вартість на загальну суму 103008,0 грн., з яких за основним платежем 68672,0 грн., 34336,0 грн. - штрафна (фінансова) санкція. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що згідно договору № 5 від 31.03.2010 року ПП “Масада”- первинний кредитор уступав, а новий кредитор ТОВ “Меріда” набував право вимоги на суму 19056610,29 грн. до боржника ПП ТОВ “Мікко сервіс”, яке належало первинному кредитору за договором підряду № 2 від 15.05.09р., отже є необґрунтованим твердження про зменшення валових витрат на суму цього договору та визначення валового доходу з інших джерел. На виконання цього договору позивач отримав 14.05.2010 року вимогу про сплату боргу та почав здійснювати погашення забогованості. Зазначає, що ним не порушено п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 та п. 5.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” заборгованість перед ПП “Масада” погашена. Позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту вартість витрат повязаних з ремонтом приміщення, що належить позивачу на праві власності, посилання відповідача на відсутність звязку таких робіт з господарською діяльністю вважає необґрунтованим. Вказує на правомірність віднесення такої суми до податкового кредиту, оскільки підтверджена первинними документами, в тому числі податковою накладною.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від14.12.2010р. адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0001612302/0 від 17.08.2010 року, № 0001612302/1 від 15.09.2010 року, № 0001612302/2 від 20.10.2010 року; скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0001602302/0 від 17.08.2010 року, № 0001602302/1 від 15.09.2010 року, № 0001602302/2 від 20.10.2010 року в частині визначення податкового зобовязання за основним платежем у сумі 66755,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції у сумі 33377,50 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Державна податкова інспекція у Фрунзенському районі м. Харкова, не погоджуючись з вказаним рішенням суду щодо задоволення позову, в апеляційній скарзі вказує, що постанова є необґрунтованою та незаконною, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від14.12.2010р. в частині задоволення позову, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представники позивача проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001612302/0 від 17.08.2010 року, № 0001612302/1 від 15.09.2010 року, № 0001612302/2 від 20.10.2010 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Вимога позивача про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001602302/0 від 17.08.2010 року, № 0001602302/1 від 15.09.2010 року, № 0001602302/2 від 20.10.2010 року в частині визначення податкового зобовязання за основним платежем у сумі 66755,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції у сумі 33377,50 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню. В іншій частині підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, щодо часткового задоволення позову виходячи з таких підстав.

З матеріалів справи встановлено, що ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова проведена планова виїзна документальна перевірка Поліграфічного підприємства Товариство з обмеженою відповідальністю "Мікко-Сервіс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.09р. по 31.03.2010р., про що складено акт № 3789/23-212/23921234 від 04.08.2010 року.

За результатами перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в результаті чого донараховано податок на прибуток у сумі 10009566 грн., а саме за 4 квартал 2009 року в сумі 83444 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 9926122 грн. та п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в результаті чого донараховано податок на додану вартість за грудень 2009 року в сумі 68672 грн., за березень 2010 року у сумі 1917 грн.

На підставі висновків акту перевірки щодо встановлених в діяльності позивача вищезазначених порушень, згідно підпункту “б” пп.4.2.2 п.4.2, ст.4 та п.п. 17.1.3, 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова винесено податкове повідомлення-рішення № 0001612302/0 від 17.08.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 16982884,60 грн., у т.ч. за основним платежем - 10009566 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 6973318,60 грн. та згідно підпункту “б” пп.4.2.2 п.4.2, ст.4 та п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”податкове повідомлення рішення № 0001602302/0 від 17.08.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 103008 грн., у т.ч. за основним платежем - 68672 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 34336 грн.

Позивач з прийнятими рішеннями не погодився та звернувся в межах адміністративного оскарження зі скаргами на прийняті податкові повідомлення рішення. За результатами розгляду скарг, рішенням вповноважених податкових органів в задоволенні скарг було відмовлено, у звязку з чим на адресу позивача направлені рішення з позначкою після дробі “1”, “2”, якими доведено нові граничні строки сплати податкового зобовязання.

Колегія суддів зазначає, що 15.05.09 року між позивачем та ПП “Масада” укладено договір підряду № 2 предметом якого було виготовлення поліграфічної продукції. На виконання цього договору ПП “Масада” виготовлено та відвантажено позивачу поліграфічну продукцію, в тому числі на суму 19056610,29 грн., що підтверджується наданими видатковими накладними. (а.с. 104-242 т. 1).

31.03.2010 року між ПП “Масада” - первісний кредитор, ТОВ “Меріда”- новий кредитор та ПП ТОВ “Мікко сервіс” - боржник укладено договір № 5 від 31.03.2010 року. Згідно п.1.1 цього договору первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до договору підряду № 2 від 15.05.09р. на суму 19056610,29 грн., укладеного між первісним кредитором та боржником. Відповідно до п. 1.2 новий кредитор отримав право вимагати від боржника сплати боргу в сумі 19056610,29 грн. Відповідно до п. 3.3 цього договору право вимоги засвідчується видатковими накладними зазначеними в цьому договорі. Первісний кредитор зобовязаний передати новому кредитору документи, що підтверджують таке виконання. (п. 3.5 цього договору). Відповідно до поданих документів, вбачається, що право вимоги ПП “Масада”, яке в подальшому було передано ТОВ “Меріда”виникло внаслідок відвантаження поліграфічної продукції, що підтверджено накладними, які прямо зазначені в п. 3.3 договору № 5 від 31.03.2010 року. Згідно акту звірку взаєморозрахунків станом на 31.03.2010 року заборгованість позивача перед ПП “Масада”складає 2600382,07 грн. (а.с. 135-140 т.2), дана обставина підтверджується даними бухгалтерського обліку позивача, що зазначено в акті перевірки (а.с. 13 т. 1)

14.05.2010 року на адресу позивача ТОВ “Меріда” направлено письмову вимогу про сплату заборгованості за договором № 5 від 31.03.2010 року на суму 19056610,29 грн. Позивач з 20.08.2010 року почав здійснювати погашення заборгованості за цим договором шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ “Меріда”, що підтверджується наданим реєстром платіжних доручень та платіжними дорученнями, з відміткою банку про перерахування коштів. (а.с. 244-250 т. 1 та а.с. 1-71 т. 2). Згідно акту звіряння розрахунків станом на 08.11.2010 року між позивачем та ТОВ “Меріда” заборгованість була повністю погашена в сумі 19056610,29 грн. (а.с. 133 т.2)

Щодо порушення п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, внаслідок якого встановлено заниження скоригованого валового доходу всього у сумі 21656992 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено перелік доходів з інших джерел : - сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу"; - сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону; - сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2 цього Закону; - сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону; - сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням; - вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті; - сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду; - сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду; - сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів, а також сум збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію; доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну); - сум дотацій і субсидій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або бюджетів, отриманих платником податку.

З акту перевірки не вбачається та відповідач не зміг вказати, з якого саме переліченого в п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” виду доходу позивачем був отриманий дохід.

Відповідно до п. 1.21. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” доходи з джерелом їх походження з України - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Відповідно до п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 цього Закону безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Відповідно до п. 1.23 ст. 1 цього Закону безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Сума заборгованості в розмірі 21656992 грн. утворилась внаслідок здійснення господарської діяльності по поставці поліграфічної продукції між позивачем та ПП “Масада”, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами. При цьому, позивач у зазначених відносинах є не постачальником товару, а отримувачем поліграфічної продукції, тобто в межах цих відносин за нормами Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” несе витрати повязані з придбанням товару, а ПП “Масада” отримує дохід у звязку з продажем поліграфічної продукції.

Аналіз вищезазначених норм Закону та матеріали справи свідчать, що за договором підряду за отримання позивачем поліграфічної продукції передбачено компенсацію, відсутня безнадійна заборгованість, не пропущений строк давності, відсутній факт передачі поліграфічної продукції на відповідальне зберігання, що не дає підстав стверджувати, що позивачем була отримана безповоротна фінансова допомога, безоплатно надані товари або інший дохід з переліку передбаченого п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Посилання відповідача на п. 5 ПСБО 15 “Дохід” затв. Наказом Мінфіну від 29.11.99р. № 290, згідно до якого доходом є збільшення активу або зменшення зобовязань, що тягне збільшення власного капіталу не є обґрунтованим, оскільки зобовязання позивача по сплаті боргу за отриману поліграфічну продукцію визначені в договором № 5 від 31.03.2010 року, а отже такі зобовязання позивача не є зменшеними.

Факт наявності заборгованості підтверджується договором № 5 від 31.03.2010 року, видатковими накладними, платіжними дорученнями та актами звіряння взаєморозрахунків.

Відповідно до п. 20.1 ст. 20 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку у порядку та розмірах, визначених законом.

При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків. Законом не встановлено обмежень по формуванню валових доходів та валових витрат платника по фінансово господарським операціям, що підлягають оподаткуванню, за наявності належним чином оформлених первинних документів та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Таким чином твердження про порушення контрагентом правил бухгалтерського або податкового обліку (невідображення такої операції або заборгованості), за наявності первинних документів, складених цим платником податку не може бути підставою для коригування валового доходу та витрат інших платників податку.

Відповідно до ст. 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Таким чином, умовою укладення договору про заміну кредитора у зобовязанні є виключно домовленість таких кредиторів, згода боржника (позивача) для укладення такого договору не потребується. Факт укладання такого договору не зменшує зобовязань боржника, а лише визначає кредитора - особу, яка має право вимоги такого зобовязання.

Окрім того, відповідач в акті перевірки не посилається на нікчемність такого правочину, а судом таких обставин не встановлено. Матеріали справи містять документи в підтвердження товарності операції (накладні) данні яких не спростовані.

Таким чином висновок відповідача про порушення п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не підтверджується матеріалами справи.

Крім того колегія суддів зазначає, що посилання в апеляційній інстанції представника податкового органу, щодо не освідомленості при перевірці та винесенні рішення про переуступку права вимоги, спростовується матеріалами справи , а саме листами позивача до відповідача (вхідний відповідача від 26.07.2010 р. та від 29.07.2010 р.).

Щодо порушення п. 5.1 п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, внаслідок якого встановлено завищення валових витрат у сумі 18381269,0 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року в сумі 333775 грн. та у 1 кварталі 2010 року у сумі 18047494 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1 п. 5.2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до ч. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як свідчать матеріали справи первинними документами видатковими накладними, підтверджується факт отримання поліграфічної продукції позивачем, будь які зауваження з боку перевіряючих, щодо оформлення первинних документів в акті перевірки не зазначено. Таким чином позивач за правилами першої події мав право збільшити валові витрати, на суму отриманої від постачальника поліграфічної продукції.

Встановлено, що позивачем в подальшому отримана поліграфічна продукція була реалізована третім особам. Отже факт подальшої реалізації отриманої поліграфічної продукції третім особам свідчить, про її використання в господарській діяльності позивача.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Щодо твердження відповідача про відсутність у позивача документів, що підтверджують зв'язок витрат на ремонт з господарською діяльністю, то відповідно до наказу № 28/08 від 28.08.09р. позивачем було створено комісію по обстеженню будівель та приміщень. Згідно акту вивчення стану будівлі від 02.09.09р. встановлено, необхідність проведення ремонту, а саме складських та побутових приміщень. 12.09.09р. між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено договір підряду № 14, згідно умов якого передбачено ремонт складських приміщень за адресою м. Харків пр.. 50-річчя СРСР 171 “Б”. Згідно кошторису вартість робіт складає 400530 грн. з ПДВ. Відповідно до акту виконаних робіт № Р-00141 від 25.12.09р. вбачається, що роботи були виконані в повному обсязі, сторони договору претензії одна до одної не мають. 25.12.09р. ФОП ОСОБА_1 виписано податкову накладну № 270. Позивач сплатив кошти за виконання робіт, що підтверджується пл. дорученнями від 10.11.10р., 11.11.10р. Приміщення розташоване за адресою м. Харків пр. 50-річчя СРСР 171 “Б” належить позивачу на праві власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.08.07р. Дане приміщення позивачем включено до складу основних фондів та відповідно до п.п. 8.2.2. п. 8.2 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” віднесено до 1 групи, відносно якого позивач здійснює амортизацію. Даний факт відповідачем не заперечувався.

Відповідно до п.п. 8.2.1. п. 8.2 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень іпоступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Згідно акту перевірки вбачається, що порушення вищезазначеної норми відповідачем не встановлено, оскільки сума витрат понесених на ремонт в розмірі 333775 грн. не перевищує 10 % балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. (а.с. 21-22 т.1)

Згідно п. 1.32 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Факт включення даного приміщення, що підлягало ремонту до складу основних фондів позивача, свідчить про його використання у господарській діяльності. Порушень з питань амортизації відповідачем не встановлено, висновків щодо нікчемності цієї угоди акт перевірки не містить, відповідач не надав доказів, що така діяльність не є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, висновок відповідача про порушення п. 5.1 п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не підтверджується матеріалами справи.

У звязку з тим, що відсутній обєкт донарахування податку на прибуток підприємств, відсутні підстав застосування штрафної (фінансової) санкції передбаченої п.п. 17.1.3, 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Щодо порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в результаті чого донараховано податок на додану вартість за грудень 2009 року в сумі 66755грн., за березень 2010 року у сумі 1917 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Підставою для донарахування податку на додану вартість за грудень 2009 року в сумі 66755грн. став той факт, що позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту податкову накладну № 270 від 25.12.09р. виписану ФОП ОСОБА_1 у звязку з проведенням ремонту основних засобів.

Згідно з п.п.7.2.4 пп.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. ПП ТОВ “Мікко-сервіс” зареєстрований платником ПДВ на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 29691022 від 13.06.2001 року. ФОП ОСОБА_1 зареєстрований платником ПДВ на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 82014443 від 06.03.2002 року.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України від N 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Дата виникнення податкових зобовязань платника ПДВ визначається згідно з нормами п. 7.3 ст. 7 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до зазначеного вище договору виконувались роботи з ремонту приміщення позивача, що належить йому на праві власності та використовується ним в господарській діяльності. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача при укладанні з ФОП ОСОБА_1 договору підряду № 14 від 12.09.09р відповідачем не надано.

Первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 і п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ч.2 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняли втрату означеною накладною юридичного статусу первинних документів судом не виявлено.

Заперечуючи проти позову, відповідач не посилався на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, ні на відсутність у ФОП ОСОБА_1 статусу платника ПДВ, ні на завищення вартості робіт. В ході перевірки відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності результатів отриманих від ФОП ОСОБА_1 робіт, виконання цих робіт власними силами позивача чи виконання цих робіт іншою особою, не встановлено фактів взаємопов'язаності ФОП ОСОБА_1 та позивача, не встановлено у позивача, наміру отримати за вищевказаними договорами підряду інший результат, ніж виконання ремонту власного приміщення, що викорситвується у господарській діяльності. Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів підряду взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. При цьому, доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за цими договорами підряду відповідач суду за правилами ч.2 ст.71 КАС України не надав.

Відповідно до п.п.7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпункт 7.4.1 пп.7.4 ст.7 вказаного закону встановлює, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплати товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи зі змісту положень п.п.7.2.3 пп.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Встановлено, що факт придбання позивачем послуг (робіт) у грудні 2009 року у ФОП ОСОБА_1, здійснювався саме в межах господарської діяльності, що підтверджено первинними документами. Невідповідності даних податкової накладної фактичним обставинам не встановлено.

Посилання відповідача на Лист від 26.01.05р. № 4/3-102 та Наказ від 10.08.04р. № 150 Державного комітету України з питань житлово комунального господарства не приймається до уваги, оскільки предметом регулювання таких актів є технічне обслуговування, поточний та капітальний ремонту житлових будівель. Позивач в свою чергу здійснював ремонт нежитлового приміщення.

Щодо посилання відповідача на відсутність у ФОП ОСОБА_1 ліцензії, то виконання робіт за відсутності дозвільного документа для такого виду робіт є лише порушенням порядку здійснення такої господарської діяльності, за яку передбачена відповідальність, однак не свідчить про неможливість виконання таких робіт. Законодавство з питань оподаткування не встановлює обмеження у праві на формування податкового кредиту при порушенні умов ведення господарської діяльності за умови, що зазначена операція підтверджується первинними документами.

Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у ФОП ОСОБА_1 в грудні 2009р. відповідач не надав. З огляду на викладене, є безпідставним твердження відповідача стосовно порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Твердження відповідача в письмових запереченнях на той факт, що укладений правочин був направлений на перетворення безготівкових коштів в готівку, спростовується матеріалами справи, в тому числі тим фактом, що в межах перевіреного періоду позивач на адресу ФОП ОСОБА_1 не перераховував кошти. Зобовязання були виконані позивачем майже через рік після отримання послуг, а саме 10.11.10р. та 11.11.10р.

У звязку з тим, що відсутній обєкт донарахування податку на додану вартість за грудень 2009року, відсутні підстав застосування штрафної (фінансової) санкції передбаченої п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за вищезазначеним податковим зобовязанням.

В частині інших нарахувань у позові було відмовлено та рішення суду не оскаржив.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, та зазначає, що доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду. Підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2010р. по справі№2а-11891/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяМельнікова Л.В.

Судді Григоров А.М. Подобайло З.Г. Повний текст ухвали виготовлений 21.03.2011 р.