Ухвала суду № 15021813, 15.03.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2938/10/2770

15.03.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Кучерука О.В. , Щепанської О.А. секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін:

представник позивача, - не зявився,

представник відповідача,- Ксенз Олексій Миколайович, довіреність № 3922/9/10-0 від 27.09.10

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія-Сервіс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Прохорчук О.В. ) від 21.10.10 у справі № 2а-2938/10/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія-Сервіс" (пр-т. Перемоги, 17, місто Севастополь, Автономна Республіка Крим, 99046)

до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя (вул. Героїв Севастополя, 74, місто Севастополь, Автономна Республіка Крим, 99001)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 21.10.2010 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдія-Сервіс»до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень було відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гільдія-Сервіс»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 21.10.2010 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

14.03.2011 до суду надійшло клопотання від директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдія-Сервіс»про відкладення справи слуханням у звязку із хворобою.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Враховуючи викладене, керуючись частиною шостою, сьомою статті 160, частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія ухвалила відмовити позивачу у задоволенні клопотання про відкладення справи слуханням та розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції визнав встановленим, що внески, нараховані на суму дивідентів є складовою частиною податкових зобовязань платника єдиного податку, а не частиною податку на прибуток. При цьому платник єдиного податку зобовязаний при виплаті дивідендів одночасно із такою виплатою нарахувати та сплатити до бюджету авансовий внесок з єдиного податку у розмірі 25 відсотків, нарахованих на суму дивідентів, призначених для виплати.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам та вимогам матеріального права.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (субєкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що Державною податковою інспекцією у Нахімовському районі міста Севастополя прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000481510/0 від 27.05.2010 щодо визначення позивачу податкового зобовязання з єдиного податку у розмірі 35846,94 грн., у тому числі: 11948,98 грн. основний платіж, 23897,96 грн. штрафна санкція.

Згідно зі статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, в якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства субєктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, обєктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.

Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобовязань.

Передумовою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали результати невиїзної документальної перевірки достовірності, повноти нарахування і сплати єдиного податку Товариством з обмеженою відповідальністю “Гільдія-Сервіс” за 3 квартал 2009 року, які оформлені актом № 1449/10/15-1/23201310 від 12.05.2010.

Перевіркою встановлено, що позивачем, згідно наданих ним розрахунків резидента, що виплачує дивіденди платникам податку з доходів фізичних осіб, щомісячно здійснювалась виплата дивідендів фізичним особам (власникам підприємства) за 3 квартал 2009 року у загальній сумі 47795,91 грн.

При цьому, в порушення пункту 7 Порядку складання розрахунку сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 98 від 28.02.2003, Товариство з обмеженою відповідальністю “Гільдія-Сервіс” не відображало у рядку 6 розрахунку за 3 квартал 2009 року суму внесків, нарахованих на суму дивідендів.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що згідно абзаців першого, третього та п'ятого підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку.

Судова колегія звертає увагу на те, що зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів. Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 цього Закону (крім платників цього податку, які підпадають під дію пункту 7.2 статті 7 чи підпункту 10.2.3 пункту 10.2 статті 10 цього Закону).

Якщо згідно із законодавством цей податок є складовою частиною єдиного податку (спеціального торгового патенту), то особа - платник такого єдиного податку (спеціального торгового патенту) зобов'язана при виплаті дивідендів нараховувати та сплачувати до бюджету, до якого зараховується такий єдиний податок (вартість спеціального торгового патенту) внесок за правилами, встановленими цим підпунктом для сплати авансового внеску з податку на прибуток, без права застосування норм підпункту 7.8.3 цього пункту.

Встановлений абзацом п'ятим обов'язок платника єдиного податку (спеціального торгового патенту) при виплаті дивідендів нараховувати та сплачувати до бюджету відповідний внесок нічим не обумовлений, крім як власне виплатою дивідендів.

Слід зазначити, що законодавець відрізняє внесок, що підлягає нарахуванню на суму виплачених дивідендів платником єдиного податку (спеціального торгового патенту), від авансового внеску з податку на прибуток підприємств, сплаченого у зв'язку з нарахуванням (сплатою) дивідендів, як частини цього податку (підпункт 7.8.8 пункту 7.8 статті 7 зазначеного Закону).

Недоречними визнаються судовою колегією посилання в апеляційній скарзі на пункт 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" в обґрунтування висновку, що позивач не повинен сплачувати до бюджету вказаний внесок, оскільки не є платником податку на прибуток, не відповідає правильному застосуванню цієї норми права та підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме розрахунку сплати єдиного податку субєктом малого підприємництва - юридичною особою - Товариством з обмеженою відповідальністю «Гільдія-Сервіс” за 3 квартал 2009 року підприємство не зазначало у ньому внески, нараховані на суму дивідендів, в рядку 6 розрахунку показники відсутні.

При наявності в Законі прямої вказівки щодо обов'язку платника єдиного податку сплачувати до бюджету внесок, нарахований на суму виплачуваних дивідендів, безпідставним є і посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдія-Сервіс»на положення підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" щодо конфлікту інтересів, оскільки такий передбачає можливість неоднозначного трактування прав і обов'язків платника податків чи контролюючих органів, що з огляду на припис абзацу п'ятого підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відсутнє.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що згідно з підпунктом 7.8.6 пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" юридичні особи - резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу валового доходу (крім постійних представництв нерезидентів).

Якщо дивіденди отримуються платником податку - резидентом з джерелом їх виплати від нерезидента, то платник податку включає суму отриманих дивідендів до складу валового доходу за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання дивідендів.

Порядок оподаткування дивідендів, що отримуються фізичними особами, визначається за правилами, встановленими законом з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Норми наведеного підпункту, на відміну від підпункту 7.8.2 зазначеного пункту, стосуються оподаткування отриманих дивідендів особами, яким ці дивіденди виплачені емітентами корпоративних прав, а відтак положення абзацу третього наведеного підпункту, який в регулюванні порядку оподаткування дивідендів, отриманих фізичними особами, відсилає до спеціального закону з оподаткування, не означають звільнення емітента корпоративних прав, який виплачує дивіденди фізичним особам, від обов'язку нарахування та сплати до бюджету авансового внеску (внеску для платників єдиного податку чи спеціального торгового патенту) на суму дивідендів без зменшення останньої, тобто не за рахунок дивідендів.

Таке випливає і з абзацу третього вказаного підпункту, яким обов'язок емітента корпоративних прав щодо нарахування та сплати до бюджету авансового внеску на суму дивідендів є безумовним та не ставиться в залежність від кола осіб, яким виплачуються дивіденди.

Сплата емітентом корпоративних прав авансового внеску (внеску) на суму дивідендів не за рахунок цієї суми виключає подвійне оподаткування сум дивідендів, як доходів фізичної особи.

Згідно з пунктом 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

Враховуючи той факт, що при виплаті дивідендів платник податку зобовязаний попередньо перерахувати до бюджету авансові платежі у звязку із такою виплатою, застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гільдія-Сервіс” штрафних санкцій є правомірним, що повністю узгоджується з вимогами підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно якому у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а надані відповідачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи з викладеного та аналізуючи правильність застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють спірні правовідносини, судова колегія Севастопольського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000481510/0 від 27.05.2010; № 0000481510/1 від 21.06.2010; № 0000481510/2 від 14.07.2010 щодо визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Гільдія-Сервіс»податкового зобовязання з єдиного податку у розмірі 35846,94 грн., у тому числі: 11948,98 грн. основний платіж, 23897,96 грн. штрафна санкція, задоволенню не підлягають.

Судове рішення є законним та обґрунтованим, й не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдія-Сервіс»- залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гільдія-Сервіс»залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 21.10.2010 у справі №2а-2938/10/2770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.В.Кучерук підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 21 березня 2011року