Постанова № 15012075, 22.03.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

22.03.2011 р.                                                                                 Справа № 2а-282/11/1470

          Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. за участю секретаря судового засідання Саловій І.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомПриватна виробничо-комерційна фірма "Тектоніт", вул. Миру, 11, к. 21,Южноукраїнськ,Миколаївська область,55002 доЮжноукраїнська об'єднана ДПІ в Миколаївській області, вул. Комсомольська, 3,Южноукраїнськ,Миколаївська область,55001 провизнання протиправним та скасування рішень від 23.11.10 р. №0000662301/0 та №0000662301/1 від 20.12.10 р., В С Т А Н О В И В: Позивач, відповідно до уточнених позовних вимог, звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування: податкового повідомлення-рішення за №0000662301/0 від 23.11.2010 про визначення податкового зобов’язання за платежем з податку на додану вартість 113781,00грн. (75854,00 –основний платіж, 37927,00 –штрафна санкція); податкового повідомлення-рішення за №0000662301/1 від 20.12.2010 про визначення податкового зобов’язання за платежем з податку на додану вартість 113781,00грн. (75854,00 –основний платіж, 37927,00 –штрафна санкція). Не погоджуючись з підставами (недійсність даних про обсяги придбання товарів у деклараціях з податку на додану вартість (безтоварність операцій) в зв’язку з порушенням підприємством ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України) постановлення оспорюваних рішень, позивач просив про задоволення позову.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на законність проведеної перевірки позивача та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобов’язання за платежем з податку на додану вартість.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову і можливість його задоволення, виходячи з наступного.

Правовідносини, що були предметом судового дослідження, врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Так, відповідно до ст. 11 Законом України «Про державну податкову службу в Україні»органи податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право:

здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів, додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, а також фізичними особами (п.1ч.1 ст.11 Закону);

при проведені перевірок вилучати у підприємств, установ та організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків та зборів (п.9 ч.1 ст.11 Закону);

застосовувати до платників податків фінансові санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України(п.11 ч.1 ст.11 Закону).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість»визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання, виготовлення, будівництва, спорудження

Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Законом України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.

Системний аналіз правових норм, які регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов’язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов’язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

В судовому засіданні встановлено, що в період з 05.11.2010 по 09.11.2010 Южноукраїнською об’єднаною державною податковою інспекцією (надалі по тексту ДПІ, контролюючий орган, відповідач) проведено перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «МТО-Групп»за період жовтень-грудень 2009 року та січень-березень 2010 року.

За наслідками перевірки складено відповідний акт від 09.11.2010 за №115\23-01\20860161.

Відповідно до акта перевірки позивачеві інкримінується (далі по тексту розділу 4(висновки) акта перевірки): «порушення ст.ст.203, 215, 228, 662, 665, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. Дані наведені у деклараціях з податку на додану вартість за період жовтень-грудень 2009 року та січень-березень 2010 року (з урахуванням уточнюючих розрахунків) про обсяги придбання (а отже і про задекларований податковий кредит) від ТОВ «МТО-Групп»є недійсними.

В порушення пп.7.4.1, пп.7.4.5 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»ПВФК «Тектоніт»у періоді, що перевіряється, безпідставно завищено дозволений податковий кредит в податкових деклараціях в розмірі ПДВ 75854,20грн., чим занижено податок на додану вартість на суму 75854,20грн., а саме:

за жовтень 2009 року –31131,34грн.

за листопад 2009 року –10394,11грн.

за грудень 2009 року –25274,03грн.

за лютий 2010 року –9054,72грн..

Підставою для висновку контролюючого органу про недійсність правочинів, вчинених між позивачем та ТОВ «МТО-Групп»є умовивід про безтоварність господарських операцій, який ґрунтується на невстановлені контролюючим органом факту передачі товарів в зв’язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, авансових звітів, подорожніх листів, а також наявності оперативної інформації про безтоварність операцій контрагентів позивача з іншими суб’єктами господарювання.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2010 за №0000662301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 113781,00грн. (основний платіж 75854,00грн., штрафна санкція 37927,00грн.)

За наслідками розгляду первинної скарги, позивачеві відмовлено в скасуванні податкового повідомлення-рішення та винесено податкове повідомлення-рішення №0000662301/1 від 20.12.2010, яким підтверджено податкове повідомлення-рішення від 23.11.2010 за №0000662301/0.

Судом також встановлено, що 01.10.2009 року між ПВКФ «Тектоніт» та ТОВ «МТО-Груп»укладено договір за №ДГ-27 на поставку продукції, відповідно до умов якого ТОВ «МТО-Груп»виконує доставку продукції партіями за заявками покупця (ПВКФ «Тектоніт»). В акті перевірки на підтвердження вказаних господарських операцій наведені накладні (видаткові та податкові) та посилання на банківські платіжні документи на перерахування грошових коштів через установи банку продавцю (ТОВ «МТО-Групп»). На поставку товарів контрагент виписав податкові накладні, на підставі яких сума ПДВ була внесена позивачем до складу податкового кредиту в деклараціях з ПДВ.

На виконання умов договору ТОВ «МТО-Груп»поставило позивачеві товари, розвантаження яких проводилась силами покупця на склади (гаражні бокси) належні ПВКФ «Тектоніт», що розташовані за адресою: м.Южноукраїнськ Комунальна зона,9.

В подальшому придбані товари були використані ПВКФ «Тектоніт»при виконанні будівельних робіт за договорами на виконання будівельно-монтажних і сантехнічних робіт, укладеними з ДП НАЕК «Енергоатом».

Зазначені обставини підтверджується дослідженими в судовому засіданні: договором між ПВКФ «Тектоніт»та ТОВ «МТО-Груп»від 01.10.2009, договором від 03.08.2009 між ПВКФ «Тектоніт»та ДП НАЕК «Енергоатом», договором від 14.09.2009 між ПВКФ «Тектоніт»та ДП НАЕК «Енергоатом», податковими накладними, видатковими накладними, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами прийняття виконаних підрядних робіт, свідоцтвами про право власності ПВКФ «Тектоніт»на нерухоме майно (гаражні бокси), журналом-ордером №6 «розрахунки з поставщиками та підрядниками»за грудень 2009 року, матеріальними звітами (Ф.М-28), із яких докладно прослідковується рух товарів, які придбані позивачем в ТОВ «МТО-Груп»та потім використані ПВКФ «Тектоніт»при виконанні будівельних робіт за договорами на виконання будівельно-монтажних і сантехнічних робіт, укладеними з ДП НАЕК «Енергоатом», та вказують на фактичну наявність майна, що було предметом угоди між ПВКФ «Тектоніт»та ТОВ «МТО-Груп», та на реальність (товарність) господарських операцій, проведених позивачем з ТОВ «МТО-Груп».

Той факт, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні (вказаною обставиною відповідач мотивує висновок про недійсність правочинів по безтоварним господарським операціям), в даному випадку не має правового значення, оскільки в судовому засіданні достеменно встановлено, що позивачем оплачено товар з врахування його доставки (вказана обставина відповідачем не оспорюється), а тому складання товарно-транспортних накладних (які не були виписані та надані поставщиком, або організацією перевізником) в зазначеному випадку не залежить від волі покупця товару. Порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб’єкту господарювання суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Таким чином, оскільки відповідачем (суб’єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій між ПВКФ «Тектоніт»та ТОВ «МТО-Груп»є бездоказовими.

При розгляді справи встановлено, що причиною умовиводу відповідача про порушення позивачем пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»є висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, що не стосується позивача, про фактичне нездійснення ТОВ «МТО-Груп»підприємницької діяльності з іншими контрагентами (не позивачем).

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «МТО-Груп», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення –придбання на підставі цивільно-правової угоди будівельних матеріалів та інших товарів для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ПВКФ «Тектоніт»та ТОВ «МТО-Груп», по мотивам не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.

Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

При розгляді справи встановлено, що видані позивачеві контрагентом податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ. На момент видачі податкових накладних поставщик був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит.

Господарські операції, які були обумовлені з боку позивача діловою метою, мали реальний характер і фактично виконані.

Судження відповідача про недобросовісність ТОВ «МТО-Груп»(контрагент позивача) яким не сплачувались податкові зобов’язання, не можуть бути підставою для визнання правочинів недійсними, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачається умова відслідкування та контролю платником ПДВ (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом.

Чинним законодавством на сторону в господарському зобов’язанні не покладено обов’язок з’ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж, суб’єкт господарювання (добросовісний учасника угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб’єктами підприємницької діяльності. Для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов’язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо спали податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та відсутність факту завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує адміністративний позов. Це означає, що ч.2 ст. 71 КАС України встановлює презумпцію вини суб’єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.

Проте відповідачем не надано допустимих фактичних даних на підтвердження висновків та суджень про нікчемність правочинів в зв’язку з їх безтоварністю, укладених між ПВКФ «Тектоніт»та ТОВ «МТО-Груп».

Із акта перевірки не вбачається аргументоване викладення інкримінованих діянь, що суперечить вимогам Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р №327, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205, із приписів якого слідує, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб’єкта господарювання. Вказані висновки спростовуються вищенаведеними фактичними даними і не можуть слугувати підставою для нарахування зобов’язань з податку на додану вартість в даному конкретному випадку, що є предметом судового дослідження.

Крім того, обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит, оскільки вказаний закон не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб’єктами господарювання. Положення п.1.8 ст.1 ЗУ «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам. Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування його податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Таким чином, оскільки відповідачем (суб’єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій та рішень, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених між позивачем та контрагентом правочинів є бездоказовими.

          Вищенаведене є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158 - 163 КАС України,

           П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об’єднаної державної податкової інспекції №0000662301/0 від 23.11.2010 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об’єднаної державної податкової інспекції №0000662301/1 від 20.12.2010 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватної виробничо-комерційної фірми «Тектоніт» 3 (три) гривні 40 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

          Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя                                                                                           І. В. Желєзний