Ухвала суду № 15009049, 06.04.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2011 р.Справа № 2-а-8590/09/2170 Категорія: 8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Яковлєва О.В.,

суддів Бойка А.В., Романішина В.Л.,

за участю секретаря Обозної Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 липня 2009 року, у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства закритого типу "Молодіжний житловий комплекс" до Державної податкової інспекції у м.Херсоні про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом в якому ставить вимоги до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001272301/0, №0001262301 від 18.03.09 року.

Вимоги обґрунтував тим, що за результатами планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, які викладено в акті № 832/23-5/14137852 від 02.03.09 року, встановлено порушення: п.4.1.1, 4.1.6 п.4.1 ст. 4, п.п.5.3.9. п.5.3, п.п. 5.4.6 п. 5.4, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, за перевіряємий період, у сумі 292911 гривень; п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, 7.4.2 п.7.4 ст.7, п.п.5.1.20 п.5.1 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, у сумі 7586 гривень.

За наслідками перевірки відповідачем прийняті оскаржувані рішення: №0001272301/0, №0001262301 від 18.03.09 року.

Вважає, що в ході перевірки порушено Порядок оформлення результатів виїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого ДПА № 327 від 10.08.05 року, а саме не надано акт перевірки на підписання та копію самого акту.

Крім того, висновки перевіряючи щодо наявності порушень не відповідають нормам матеріального права, так як превіряючими зроблено хибні висновки відносно податкового періоду, а як наслідок висновок щодо заниження або завищення валових доходів.

Перевіряючими взято загальні дані щодо оприбуткування підприємства в той час як не взято до уваги первинні документи підприємства.

Допущено інші порушення норм законодавства на підставі яких вважають протиправними податкові повідомлення-рішення.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23.07.09 року позов задоволено частково, а саме: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 18 березня 2009 року № №0001272301/0; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 18 березня 2009 року №0001262301, в частині застосування штрафних санкцій, у сумі 1674 грн. 50 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Державною податковою інспекцією у м.Херсоні подано апеляційну скаргу, з якої вбачається, що рішення у справі прийнято в порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Зазначається, що в ході розгляду справи судом першої інстанції не в повному обсязі встановлено обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а як наслідок невірно дана оцінка спірним правовідносинам. Вважає, що проведена перевірка та прийняті податкові повідомлення-рішення вчинено у відповідності до вимог закону.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Судом встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, які викладено в акті № 832/23-5/14137852 від 02.03.09 року, встановлено порушення: п.4.1.1, 4.1.6 п.4.1 ст. 4, п.п.5.3.9. п.5.3, п.п. 5.4.6 п. 5.4, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, за перевіряємий період, у сумі 292911гривень; п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, 7.4.2 п.7.4 ст.7, п.п.5.1.20 п.5.1 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, у сумі 7586 гривень.

За наслідками перевірки відповідачем прийняті оскаржувані рішення: №0001272301/0, №0001262301 від 18.03.09 року.

Висновок перевіряючи ґрунтується на тому, що підприємством занижено податок на прибуток , на суму 292911 грн., в тому числі: півріччя 2007 р. на 71613 грн., за 3 квартали на суму 341153 грн., за 2007 р. на 292911 грн., заниження від'ємного значення об'єкта оподаткування на 1154377 грн. за 3 квартали 2008 року.

В акті податкової перевірки порушення податкового законодавства з боку позивача зазначені у пунктах "3.1 Податок на прибуток" з посиланням на пункти 3.1.1 та 3.1.2 цього ж акту, відповідно - "Валовий дохід" та "Валові витрати".

При проведенні перевірки показників валового доходу фахівцями податкової інспекції встановлено його заниження, на загальну суму 71713 грн., в тому числі заниження за 1 квартал 2007 року в сумі 220494 грн., 3 квартал 2007 р. в сумі 266956 грн., 2007 р. в сумі 14807 грн., за 1 квартал 2008 року заниження склало суму 52699 грн., 1 півріччя 2008 р. - 63570 грн., 3 квартали 2008 року в сумі 56906 грн.

Вказане в акті перевірки порушення п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону про прибуток - не віднесення до складу валових доходів безповоротної фінансової допомоги в сумі 56906 грн., в 1-му кварталі 2008 року, судом першої інстанції не розглядалось, оскільки позивач не спростовує факту даного порушення, а представники позивача погодились з висновками податкової інспекції щодо даного порушення.

В акті перевірки зазначено про порушення підприємством пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", занижено валовий дохід на 12220 грн., внаслідок несвоєчасного включення до складу валового доходу попередніх оплат, отриманих від покупців. При викладенні змісту даного порушення податкова інспекція не вказує найменування покупців, суми оплат, дати, реквізити платіжних документів, а зазначає тільки кореспонденцію рахунків.

В акті також зазначено, що в порушення п. 5.9 ст. 5 Закону, підприємством занижено приріст балансової вартості запасів, в сумі 2587 грн. Так, позивачем за 3 квартали 2007 року списано паливно-мастильні матеріали на загальну суму 3968 грн., які не пов'язані з господарською діяльністю, списано за 2007 рік запасів, не пов'язаних з господарською діяльністю, як-то горшки для квітів, календарі, візитні картки, на загальну суму 20580 грн. 53 коп. В якості доказів скоєння порушень податкового законодавства податкова інспекція наводить кореспонденції рахунків без посилань на реквізити будь-яких первинних документів.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону про прибуток, валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 5.2 ст. 5 Закону про прибуток до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 п. 5.3.9 ст. 5 Закону про прибуток).

Тому, якщо придбання або виготовлення візитних карток, календарів (на яких зазначається назва та адреса позивача, контактні телефони) має безпосереднє відношення до організації та ведення господарської діяльності цього платника, на чому наполягає позивач та надає відповідні документи, то витрати платника на зазначені цілі можуть бути віднесені до валових витрат.

Вимоги щодо змісту акту перевірки викладені в Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327 (далі - Порядок № 327). В акті документальної перевірки систематизовано викладаються виявлені під час перевірки факти порушень платником податків норм податкового, валютного та іншого законодавства, а також невиконання ним законних вимог посадових осіб податкових органів. Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірку. Факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Дані, наведені у декларації, повинні підтверджуватись первинними документами, даними бухгалтерського обліку та відповідати податковому обліку (звітності). Відтак, при донарахуванні податкових зобов'язань з податку на прибуток використання відповідачем лише даних регістрів бухгалтерського обліку не є достатнім. Такі дані в обов'язковому порядку повинні бути підтверджені даними податкового обліку (відомостями обліку валових доходів та валових витрат, відомістю нарахування амортизаційних відрахувань). Слід зазначити, що згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є дані саме первинних документів (які фіксують та підтверджують факти їх здійснення), а регістри бухгалтерського обліку призначені для узагальнення та систематизації такої інформації, необхідною умовою використання їх даних (для перевірки результатів фінансово-господарської діяльності) можливе лише в разі, коли дані записів по бухгалтерським регістрам відповідають даним первинним документів, на підставі яких такі записи були здійснені; в облікових регістрах за певний звітний період знайшли своє відображення всі первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій за відповідний період, відсутні факти повторного включення одних і тих самих первинних документів до таких облікових регістрів, або ж включення даних первинних документів за інші звітні періоди; дані первинних документів відображені по відповідних рахунках (субрахунках) обліку, тобто, щоб при перенесенні даних із первинних документів до облікових регістрів були дотримані вимоги щодо застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку. Лише за умови дотримання всіх (перерахованих вище) вимог данні регістрів бухгалтерського обліку можна вважати такими, що базуються на даних первинних документів та відображають реальні результати фінансово-господарської діяльності певного суб'єкта господарювання.

В акті перевірки на підтвердження висновку про не включення до валового доходу отриманих передплат та включення витрат, не пов'язаних з господарською діяльністю, наявне лише посилання на дані регістрів бухгалтерського обліку, які не можуть слугувати достатньою підставою для визначення розміру отриманих позивачем валових доходів. Жодного посилання на первинні документи або конкретні господарські операції, які б підтвердили факти заниження валового доходу позивачем, в акті не наведено. Відповідачем також не зазначено, від яких конкретно суб'єктів господарювання позивач отримав передоплату, яку не включив до складу валових доходів відповідних звітних податкових періодів. У зв'язку з вищевикладеним, наявність передплат у складі валових доходів позивача, що їх визначено у відомостях обліку валових доходів за відповідні звітні податкові періоди, суд правильно вважав не доведеною.

Також, неможливо визначити які саме ТМЦ відповідач вважає не пов'язаними з господарською діяльністю і чому. Зміст порушень в акті не викладено, відсутня вказівка коли та на підставі якого первинного документа вчинено порушення, посада, прізвище та ініціали керівника (головного бухгалтера), який дав вказівку на здійснення такої бухгалтерської операції чи безпідставно затвердив первинний документ (акт або розрахунок чи інший документ первинного бухгалтерського обліку на списання витрат тощо). Зміст порушення викладається з обов'язковим обґрунтуванням порушених норм законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, вказуються конкретні їх пункти і статті, а також зазначається, як вплинуло порушення на величину оподатковуваного обороту.

Суд вірно звернув увагу на те, що до акту перевірки не додано письмових пояснень посадових осіб підприємства щодо встановлених порушень; не додано переліку документів, що не були надані у ході здійснення перевірки. ДПІ не надала перелік первинних документів податкового чи бухгалтерського обліку, які б достовірно підтверджували наявність встановлених фактів порушення, як і не визначила чітко зміст порушень, у т. ч. перелік досліджених господарських операцій, які не відображені або невірно відображені в бухгалтерському та податковому обліку, в акті перевірки відсутні посилання на господарські операції та первинні документи, які підтверджують як факт їх здійснення, так і отримання доходу підприємством.

Суд першої інстанції правильно вважав недоведеним той факт, що товариством використані ТМЦ, на суму 13433 грн., не в господарській діяльності, оскільки знову податковий орган керується тільки даними бухгалтерського обліку позивача, ігноруючи ту обставину, що відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону про прибуток платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Відомості бухгалтерського обліку не завжди співпадають з даними податкового обліку. Відсутність суми 13433 грн. в бухгалтерському обліку не є беззаперечним доказом використання ТМЦ на інші, не господарські цілі. ДПІ вказує про необхідність виключення цієї суми з валового доходу, але за неясних причин не враховує ці витрати у валових витратах.

В акті перевірки зазначено про факти завищення підприємством валових витрат, за перевіряємий період, на загальну суму 92650 грн. Основні порушення, які призвели до завищення валових витрат, є наступними. В порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, товариством завищено валові витрати на суму витрат 839792 грн., за 3 квартали 2007 року, внаслідок не підтвердження розрахунковими, платіжними та іншими документами. За бухгалтерською довідкою товариства це витрати, понесені з будівництва житлових будинків, в тому числі за житловим будинком по вул. Михайловича, в сумі 823900 грн. 21 коп., (понесені в 2005 році на суму 788686 грн. 38 коп. та залишком витрат на 01.01.04 р. в сумі 35213 грн. 83 коп.), а також за житловим будинком № 68 , на суму 16071 грн. 37 коп., залишок станом на 01.01.04 року.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону про прибуток до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відтак, лише повна відсутність будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, на суми витрат є підставою для не включення таких сум до складу валових витрат. Як пояснюють представники позивача в судовому засіданні, АТЗТ "МЖК" здійснювало будівництво на підставі договорів на пайову участь у фінансуванні часткового будівництва між підприємством та пайовиками, які не передбачають передачу права власності на майно. При отриманні коштів від пайовиків у позивача виникають боргові зобов'язання перед ними. Вказані господарські операції відносяться до операцій з борговими зобов'язаннями. Порядок їх оподаткування передбачений пп. 7.9.1 ст. 7 Закону про прибуток, а саме: не входять до складу валового доходу і не підлягають оподаткуванню грошові кошти, перераховані пайовиками для фінансування будівництва житла, витрати підприємства, пов'язані з виконанням по дорученням відповідних угод від власного імені за рахунок пайовиків не включаються до складу його валових витрат, доходом підприємства є різниця між сумами грошових коштів, отриманих від пайовиків і розміром фактичних витрат підприємства для забезпечення будівництва житла, який включається до валового доходу після завершення будівництва житла з передачею документів для оформлення права власності на відповідну частину житла.

Наказом голови правління АТЗТ "МЖК" № 08 від 10.01.05 року, здійснено перехід підприємства на інший режим оподаткування прибутку підприємств операцій, які здійснюються в умовах пайового будівництва. З 01.01.05 року підприємство здійснює оподаткування податком на прибуток, відповідно до пп. 11.2, 11.3 ст. 11 Закону про прибуток, за якою датою збільшення валових витрат вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). У разі коли платник податку придбаває товари (роботи, послуги) з використанням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків, датою збільшення валових витрат вважається дата оформлення відповідного рахунку (товарного чека).

В якості основної підстави неприйняття витрат позивача, в сумі 839792 грн., податковим органом в акті перевірки (стор.16) вказано: по-перше, це сплив строку давності, встановленого ст. 15 Закону № 2181-Ш, що, на думку суду, не є обґрунтованим, оскільки витрати, відображені підприємством у декларації з податку на прибуток підприємства на 2007 рік були понесені у 2004 році, тобто строки позовної давності згідно пп. 15.2.1 ст. 15 Закону № 2181-ІП, в якому сказано, що " у разі коли податкове зобов'язання нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання " не порушено.

По-друге, ДПІ також посилається на порушення позивачем пп. 17.2 ст. 17 Закону №2181-Ш, який передбачає, що платник податків при самостійному виявленні факту заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів зобов'язаний відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі 5 відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку. ДПІ при цьому ототожнює перехід підприємства з одного режиму оподаткування (згідно з пп. 7.9.1 п.7.9 ст. 7 Закону про прибуток) на інший режим оподаткування (згідно зі ст. 1 Закону про прибуток) з фактом самостійного виявлення заниження податкових зобов'язань минулих податкових періодів. Суд вважає недоведеною ту обставину, що позивач, в період 2002-2004 рр., допустив будь-яку помилку і повинен був її виправити в декларації за 1-й квартал 2005 року (рядок 05.2). ДПІ не звертає увагу на те, що включення суми до валових витрат призведе не до заниження податкового зобов'язання, а до його завищення, тому дана норма не може бути застосована.

Також встановлено, що витрати, в сумі 839792 грн., понесені до 01.01.2005 року це задекларовано в декларації з податку на прибуток підприємства на 2004 рік (рядок 04.12"-2032,8"), попередньою перевіркою (акт перевірки від 03.02.06 р.) не підтверджено відновлення валових витрат по об'єктах - житловий будинок № 28-11, житловий будинок по вул.Михайловича та будинок №68. Про надання документів при проведенні перевірки свідчить підпис інспектора на реєстрі наданих документів 19.02.09 року. ДПІ при неприйнятті до уваги документів, які підтверджують ці витрати, повинно було вказати з якої причини надані позивачем документи не відповідають вимогам податкового законодавства для підтвердження валових витрат.

ДПІ також не довела порушень зі сторони позивача порядку переходу з однієї системи оподаткування на іншу, а також не обґрунтувала обов'язок підприємства відобразити ці витати безпосередньо в 1 кварталі 2005 року.

За змістом ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Докази, надані відповідачем, не підтверджують доводи останнього про необґрунтованість віднесення позивачем до складу валових витрат на суму 839792 грн.

В акті перевірки (стор.18) ДПІ зазначає про завищення валових витрат за півріччя 2007 року на 126 985 грн. 78 коп., за 3 квартал 2007 року на суму 185249 грн., внаслідок того, що валові витрати не підтверджені первинними документами. При викладені порушень відповідачем знову не дотримані норми п.п. 2.3.2 Порядку № 327, який передбачає, що “за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку , та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів... ”В порушення вищенаведеної норми в акті не наведені будь-які докази завищення валових витрат. Крім того, такого податкового періоду як третій квартал, для цілей оподаткування податком на прибуток не існує, тому незрозуміло, чи було податковою інспекцією враховано від'ємне значення попереднього податкового періоду при визначенні суми завищення валових витрат. Доказів відібрання відповідних пояснень від посадових осіб немає. Приймаючи до уваги викладене, перевірити фактичні обставини цих порушень суд не мав можливості.

ДПІ у м. Херсоні виявлено, що при придбанні послуг з обов'язкового страхування будівельно-монтажних робіт, позивачем порушено норми пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону про прибуток, що призвело до завищення валових витрат, на суму 157067 грн., за 3, 4 квартали 2007 року та 1-2 квартал 2008 року. Позивач здійснював страхування будівельно-монтажних робіт, які на думку відповідача, не пов'язані безпосередньо з його господарською діяльністю (стр. 23, 24 акту перевірки.) Також ДПІ дійшла до висновку про безпідставне віднесення до складу валових витрат сум страхових платежів, які сплачувались позивачем за договорами добровільного страхування майна, які укладались через отримання кредиту у ВАТ "Кредобанк". Загальна сума витрат за 4-й квартал 2007 року, склала 11103 грн. 95 коп.

Відповідно до пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Пунктом 1.32 Закону про прибуток дано визначення терміна "господарська діяльність" - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з договором добровільного страхування будівельно-монтажних робіт страхувальником, є позивач, він також є вигодонабувачем. Предметом договору є майнові інтереси позивача, пов'язані із збитками при проведенні будівельно-монтажних робіт. Позивач є замовником будівництва, оскільки укладає підрядні договори, здійснює контроль за вартістю, термінами, якістю виконаних робіт та здійснює їх оплату. Також позивач є одночасно генпідрядником. Позивач отримав кредит для здійснення господарської діяльності - для виконання будівельних робіт, що є основною діяльністю, а не для інших цілей. Цей фінансовий кредит використаний у власній господарській діяльності, то витрати у вигляді страхових платежів на страхування власного заставленого майна включаються заставодавцем до валових витрат такого платника податку. Закон про прибуток не висуває будь-яких додаткових умов стосовно включення до складу валових витрат страхових сум. Це підтверджується також роз'ясненням ДПА України в листі від 23.07.08 № 14730/7/15-0517.

Судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, правильно зроблено висновок, що помилки при проведенні перевірки та складанні акту перевірки, а також порушення вимог матеріального права є підставою для визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 18 березня 2009 року №0001272301 про визначення акціонерному товариству закритого типу "Молодіжний житловий комплекс" податкового зобов'язання по податку на прибуток, в сумі 292911 грн. основного платежу, та 146455 грн. 50 коп. штрафних санкцій, в повному обсязі.

За період 01.04.07-30.09.08 роки позивачем задекларовано податкових зобов'язань по ПДВ, в сумі 1507921 грн., перевіркою встановлено заниження податкових зобов'язань за квітень 2007 року на 2678 грн. 95 коп., за серпень 2007 року на 1072 грн. 94 коп. При перевірці податкового кредиту по податку на додану вартість, який задекларований, в сумі 929937 грн., податковою інспекцією встановлено його завищення, за грудень 2007 року у сумі 739 грн., за квітень 2008 року у сумі 485 грн. , за червень 2008 року у сумі 2610 грн.

Позивач не заперечує викладених в акті перевірки порушень щодо помилок при визначенні податкових зобов'язань. Що стосується податкового кредиту, позивач заперечує викладене в акті (стор. 39) порушення п.п.7.4.1. п.7.4. Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, а саме: підприємство включило до складу податкового кредиту суму податку, сплаченого при придбанні легкового автомобіля, що включається до складу основних фондів. Позивачем, в грудні 2007 року, придбаний автомобіль та понесені інші витрати на придбання додаткових комплектуючих частин до легкового автомобіля. Автомобіль введений в експлуатацію в 4-му кварталі 2007 року з нарахуванням амортизаційних відрахувань з 1-го кварталу 2008 року. Витрати на придбання додаткових комплектуючих частин (установка сигналізації, магнітоли, бризговиків, купівля килимків в салон, безпосередньо пов'язані з доведенням придбаного автомобіля до стану, в якому він придатний для використання, що включається до первісної його вартості, на думку ДПІ, не можна включати до податкового кредиту.

Суд вірно вважав, що висновок відповідача про неправомірне включення до податкового кредиту суми 739 грн. таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Згідно п. 7.4.2 Закону України "Про податок на додану вартість", не включається до складу податкового кредиту і відносяться до складу валових витрат сума податку, яка сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля. Тобто, всі інші витрати, які пов'язані з експлуатацією та модернізацією легкового автомобіля, без яких автомобіль може бути придатним до використання і які можливо відокремити від автомобіля без погіршення його якості та використати в іншій господарській діяльності, мають право на податковий кредит. Дані витрати були здійсненні підприємством не одночасно з придбанням автомобіля, а після вводу даного автомобіля в експлуатацію, що не враховано ДПІ.

Перевіркою також виявлено, що підприємство не провело в бухгалтерських регістрах оприбуткування проведених підрядних робіт ПП ОСОБА_1, на суму 15660 грн., проте до складу податкового кредиту червня 2008 року, включено 2160 грн. за податковою накладною ПП ОСОБА_1 Позивач діяв у відповідності до вимог п.7.5 ст. 7 Закону про ПДВ, який передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: "…або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)". Відповідач не заперечує наявності податкової накладної на момент включення спірної суми до податкового кредиту. Закон про ПДВ не містить вказівки на обов'язкове проведення факту правочину у бухгалтерських регістрах на момент формування податкового кредиту. Дана невідповідність стосується лише помилки у бухгалтерському обліку підприємства.

Враховуючи викладене, є правомірним висновок відповідача про недоплату ПДВ в сумі 4237 грн., а не 7586 грн., як вказано в акті перевірки, штрафна санкція за це порушення не повинна перевищувати 2118 грн. 50 коп. (50 %).

Відповідно до підпункту "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181, податковий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок діяльності платника податків свідчать як про заниження, так і про завищення його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. У разі коли дані документальної перевірки платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і податковий орган виявляє суму недоплати відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 та підпункту 6.1.3 пункту 6.1 Інструкції про порядок застосування та стягнення штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби. Такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від податкового органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми недоплати та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Пунктом 2.8 Інструкції № 110, визначено, що недоплата - це заниження суми податкового зобов'язання за відповідні базові податкові (звітні) періоди. При цьому, підпунктом 6.1.3 пункту 6.1 Інструкції № 110 передбачено, що у разі якщо за результатами перевірки виявлено в окремих податкових періодах суми недоплат, то за кожний з таких податкових періодів нараховуються штрафні (фінансові) санкції у порядку та в розмірах, визначених цим пунктом.

Отже, штрафні (фінансові) санкції відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 застосовуються на визначені перевіркою суми занижень податкових зобов'язань (недоплат) за відповідні базові податкові (звітні) періоди без урахування встановлених перевіркою завищень податкових зобов'язань у інших базових податкових періодах (крім випадків, коли до початку перевірки платник податків самостійно виявив факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів та відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону № 2181 відкоригував ці суми шляхом подання уточнюючого розрахунку або відображення коригувань у відповідних рядках декларацій за наступні податкові періоди).

Інструкцією № 110 передбачена послідовність дій при розрахунку штрафних (фінансових) санкцій з метою дотримання вимог щодо максимального (п'ятдесяти відсотків) та мінімального (десять неоподаткованих мінімумів доходів громадян) їх розміру, а саме:

1) визначається сукупно сума недоплат за кожною з декларацій за всіма податковими періодами, в яких вони виявлені; 2) визначається сукупно сума штрафних (фінансових) санкцій за всіма податковими періодами, у яких були виявлені суми недоплат та за якими нараховані такі штрафні (фінансові) санкції; 3) здійснюється обрахування максимального та мінімального розміру штрафних (фінансових) санкцій від сукупної суми недоплат та порівнюється із фактично нарахованою сумою штрафних (фінансових) санкцій, визначеною сукупно за всі податкові періоди, в яких були виявлені суми недоплат.

До сплати визначаються суми штрафних (фінансових) санкцій, що не перевищують максимальний розмір та не є нижчими від мінімального розміру, визначених цих пунктом.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 18.03.09 №0001262301/0, підлягають задоволенню частково, в частині застосування 1674 грн. 50 коп. штрафних санкцій (3793 грн. -2118 грн. 50 коп.).

Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.185, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 липня 2009 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді:А.В. Бойко

В.Л. Романішин