Постанова № 14976652, 14.04.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2011                                                                                           № 34/323

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко Я.Л.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників сторін:          

від позивача:          Тапанова Р.А., дов. № 21/10 від 19.07.2010 року

від відповідача 1:          Вишневий О.В., дов. № 74 від 18.01.2011 року

від відповідача 2:          Коваль О.В., дов. № 44 від 18.03.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу           

Відкритого акціонерного товариства „Спецтехсервіс”

на рішення

Господарського суду          

міста Києва

від          28.10.2010 року

у справі          № 34/323 (головуючий суддя: Джарти В.В., судді: Гулевець О.В., Бойко Р.В.)

за позовом          Відкритого акціонерного товариства „Спецтехсервіс”

до                               1.Приватного підприємства „Автосервіс”,

           2.Дочірнього підприємства Державної компанії „Укрспецекспорт” Державне підприємство „Укроборонсервіс”

про          визнання недійсним договору та зобов’язання укласти договір

В судовому засіданні 14.04.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2010 року у справі № 34/323 у позові Відкритого акціонерного товариства „Спецтехсервіс” (далі-позивач) до Приватного підприємства „Автосервіс” (далі-відповідач 1) та Дочірнього підприємства Державної компанії „Укрспецекспорт” Державне підприємство „Укроборонсервіс” (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору та зобов’язання укласти договір відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2010 року та прийняти нове, яким визнати недійсним договір та зобов’язати укласти договір. Вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги положення ст. 6 ЗУ „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, якими встановлено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру. При цьому, рішення конкурсної комісії від 10.01.2005 року щодо визнання ВАТ „Спецтехсервіс” переможцем конкурсу з придбання нерухомого військового майна недійсним не визнано, а тому, на думку апелянта, правовим наслідком наведеного є укладення з позивачем відповідного договору, що є реалізацією результатів конкурсу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2011 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.03.2011 року.

18.03.2011 року від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в кому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

18.03.2011 року від апелянта надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких останній підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні 22.03.2011 року було оголошено перерву до 14.04.2011 року.

В судове засідання 14.04.2011 року з’явились представники сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі –продажу № Д29-1.5/26, затвердженого Господарським судом міста Києва, сторонами якого є ДП "Укроборонсевіс" та ПП "Автосервіс"; про зобов‘язання ДП "Укроборонсевіс" укласти договір з ВАТ "Спецтехсервіс" відносно купівлі –продажу будівель №44,45,46,48,49 у м. Борисполі по вул. Соц.містечко, 1, військова частина А 2215. Позовні вимоги мотивовані тим, що в результаті проведення відповідачем-2 конкурсу з реалізацій військового майна, позивач став переможцем конкурсу, в результаті чого, між позивачем та відповідачем-2 був укладений договір купівлі –продажу № Д29-1.5/26. Вказаний договір був оспорюваний відповідачем-1 до суду.

За наслідками судового розгляду щодо договору купівлі –продажу, рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2009 року було визнано переважне право на купівлю майна за відповідачем -1 та права і обов‘язки покупця по Договору № Д29-1.5/26 переведені на відповідача -1.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.01.2005 року Державним підприємством "Укроборонсервіс" було проведено конкурс з продажу нерухомого військового майна.

Відповідно до протоколу засідання конкурсної комісії від 10.01.2005 року № 18-1, згідно з договором комісії № Д29-1.5/1326 від 05.12.2004 року Міністерство оборони України передало Державному підприємству "Укроборонсервіс" на реалізацію будівлі №№ 44,45,46,48,49 військової частини А 2215, розташовані у м. Борисполі по вул. Соц.містечко,1.

В результаті проведеного конкурсу, Відкрите акціонерне товариство "Спецтехсервіс" визнано переможцем конкурсу по реалізації нерухомого військового майна, розташованого за адресою м. Борисполі по вул. Соц.містечко,1, військова частина А2215, будівлі №№44,45,46,48,49, яке запропонувало вищу ціну (300 000,00 грн.).

Згідно з вказаним протоколом конкурсної комісії крім Відкритого акціонерного товариства "Спецтехсервіс" участь у конкурсі брали МП Товариство з обмеженою відповідальністю "Соляріс", Приватне підприємство "Автосервіс" та Споживче товариство "Добродій".

В результаті проведеного конкурсу, 12.01.2005 року між Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс", як продавцем, та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу № Д29-1.5/26 військового нерухомого майна, згідно з яким продавець зобов‘язується передати у власність покупця нерухоме військове майно військової частини А 2215, а саме будівлі: КТП, № 44 -31,5 кв. м.; пункт технічного обслуговування, 45 –389,7 кв. м.; котельню, 46- 174, 7 кв. м.; два гаражі, 48, 49 –1558,1 кв. м. за адресою Київська область, місто Бориспіль, вул. Соц. Містечко, 1, військова частина А 2215(далі –спірне майно), а покупець зобов‘язується прийняти майно та сплатити ціну, а саме 300000 гривень.

У лютому 2005 року Приватне підприємство "Автосервіс" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" – Державного підприємства "Укроборонсервіс", Відкритого акціонерного товариства "Спецтехсервіс" та Міністерства оборони України про визнання недійсним протоколу проведення 11.01.2005 року конкурсу відповідачем-2 на підставі договору комісії від 05.12.2004 № Д 29-15/1326 щодо реалізації нерухомого військового майна – будівель №№ 43, 44, 45, 46, 48, 49, розташованих у м. Борисполі, Київської області, військова частина А2215 та договору купівлі-продажу цього майна, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2005 року у справі № 41/154 позовні вимоги позивача були задоволені частково, договір купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 12.01.2005 року, укладений між відповідачем-2 та відповідачем-1 був визнаний недійсним, в іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2005 року апеляційні скарги відповідача-2 та відповідача-1 були задоволені, рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2005 року у справі № 41/154 скасовано частково, у задоволенні вимог позивача про визнання недійсним Договору № Д29-1.5/26 було відмовлено, в іншій частині вказане рішення Господарського суду міста Києва залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2005 року рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2005 року у справі № 41/154 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 09.02.2006 року у порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 30.11.2005 року у справі № 41/154 за касаційними скаргами відповідача-2 та відповідача-1 відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2006 року справу прийнято до нового розгляду та присвоєно їй № 41/154-18/170.

У процесі розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою про зміну предмету позову і просив суд: визнати недійсним рішення за результатами конкурсу з продажу майна; визнати недійсним договір купівлі-продажу № Д 29-1.5/26 від 12.01.2005 року, укладений між Дочірнім підприємством державної компанії "Укрспецекспорт" –Державним підприємством "Укроборонсервіс" та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс"; зобов’язати Міністерство оборони України продати майно Приватному підприємству "Автосервіс" шляхом викупу через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2006 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.01.2007 року та постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2007 року, позовні вимоги Приватного підприємства "Автосервіс" задоволено повністю. Визнано недійсним рішення за результатами конкурсу з продажу нерухомого військового майна - будівель №№ 44, 45, 46, 48, 49, що розташовані у м. Бориспіль, Київської області, Соц. містечко 1, військова частина А 2215; визнано недійсним договір купівлі-продажу № 29Д-1.5/26 від 12.01.2005 року, укладений між Дочірнім підприємством державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" –Державним підприємством "Укроборонсервіс" та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс"; зобов’язано Відкрите акціонерне товариство "Спецтехсервіс" повернути Міністерству оборони України нерухоме військове майно – будівлі №№ 43, 44, 45, 46, 48, 49, що розташовані за адресою: м. Бориспіль, Соц. містечко, 1, військова частина А 2215; стягнуто з Міністерства оборони України на користь Відкритого акціонерного товариства "Спецтехсервіс" 300000 гривень, отриманих в оплату реалізованого нерухомого військового майна за договором купівлі-продажу № Д29-1.5/26; зобов’язано Міністерство оборони України здійснити відчуження нерухомого військового майна з урахуванням положень ст. 777 Цивільного кодексу України України, а саме - переважного права наймача перед іншими особами на його придбання.

Постановою Верховного Суду України від 12.02.2008 року у справі № 3-561к08 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 05.12.2007 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.012007 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2006 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У своїй постанові Верховний Суд України вказав, що судові інстанції належним чином не з’ясували правову норму, яка регулює спірні правовідносини, оскільки дійшли висновку про те, що відчуження військового майна на конкурентних засадах є одним із способів приватизації і у зв’язку з цим застосували до спірних правовідносин загальні положення приватизаційного законодавства України, однак суди не взяли до уваги ті обставини, що правовідносини у сфері відчуження військового майна, регулюються спеціальними нормами законодавства, а саме: Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року № 1919 та належним чином не встановили чи мало місце відчуження спірного майна саме в процесі приватизації і якими доказами це підтверджується.

Також, Верховний Суд України звернув увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про надання Міністерством оборони України дозволу на укладення додаткової угоди № 1 від 23 жовтня 2003 року до відповідного договору оренди, яка передбачає переважне право орендаря на придбання орендованого майна.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.04.2008 року справу прийнято до нового розгляду та присвоєно № 41/154-18/170-32/173.

26.05.2008 року через канцелярію суду позивачем подано заяву про зміну предмету позову, у якій він просить визнати за ним переважне права на купівлю нерухомого військового майна, а саме будівель: КТП, № 44 - 31,5 кв. м.; пункт технічного обслуговування, 45 – 389,7 кв. м.; котельню, 46- 174, 7 кв. м.; два гаражі, 48, 49 – 1558,1 кв. м. за адресою Київська область, місто Бориспіль, вул. Соц. Містечко, 1, військова частина А 2215 (далі – спірне майно), а також перевести на Приватне підприємство "Автосервіс" права та обов’язки покупця за договором купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 21.01.2005 року укладеним між Державним підприємством "Укроборонсервіс" та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс".

В обґрунтування змінених позовних вимог Приватне підприємство "Автосервіс" посилалося на ч. 1 ст. 8, ч. 4 ст. 362, ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, стверджуючи, що як орендар спірного майна має переважне право на його придбання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 1 липня 2008 року, позов Приватного підприємства "Автосервіс" було задоволено – визнано за ним переважне право на купівлю відповідного нерухомого військового майна, а також переведено на нього права та обов’язки покупця за договором купівлі-продажу № Д 29-1.5/26 від 21 січня 2005 року, укладеним між Державним підприємством "Укроборонсервіс" та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2008 року та Вищого господарського суду України від 18 грудня 2008 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

24 березня 2009 року Верховний Суд України ухвалив постанову, якою скасував рішення судів всіх інстанцій у зв’язку з невиконанням ними приписів процесуального законодавства щодо обов’язковості вказівок Верховного Суду України, даних ним у постанові від 12 лютого 2008 року, та повернув справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 року справу прийнято до нового розгляду та присвоєно їй № 41/154-18/170-32/173-34/335.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2009 року у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 позов задоволено повністю та вирішено:

- визнати переважне право Приватного підприємства "Автосервіс" (08300, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 69-б, ідентифікаційний код 25566725) на купівлю нерухомого військового майна, а саме будівель: КТП, № 44 - 31,5 кв. м.; пункт технічного обслуговування, 45 – 389,7 кв. м.; котельню, 46 – 174, 7 кв. м.; два гаражі, 48, 49 – 1558,1 кв. м. за адресою Київська область, місто Бориспіль, вул. Соц. Містечко, 1, військова частина А 2215;

- перевести на Приватне підприємство "Автосервіс" (08300, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 69-б, ідентифікаційний код 25566725) права та обов’язки покупця за договором купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 21 січня 2005 року, укладеного між Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" –Державним підприємством "Укроборонсервіс" (03067, м. Київ, бул. І. Лепсе, 4, ідентифікаційний код 21552117) та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс" (02093, м. Київ, вул. Росошанська, 3-А, ідентифікаційний код 31450441).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2010 року рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009 року у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335, залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2010 року та рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009 року у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335, залишено без змін.

З огляду на те, що права та обов‘язки покупця за договором купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 21 січня 2005 року, укладеним між Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" – Державним підприємством "Укроборонсервіс" та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс" рішенням суду від 23.11.2009 року у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 переведено на Приватне підприємство "Автосервіс", то позивач у справі № 34/323 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу № Д29-1.5/26, затвердженого Господарським судом міста Києва, сторонами якого є Державне підприємство "Укроборонсервіс" та Приватне підприємство "Автосервіс".

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правовою природою укладений 12.01.2005 року року договір № Д29-1.5/26, є договором купівлі – продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Згідно зі ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до п. 1.1. спірного договору, предметом останнього є військове нерухомого майно військової частини А 2215, а саме будівлі: КТП, № 44 -31,5 кв. м.; пункт технічного обслуговування, 45 – 389,7 кв. м.; котельню, 46 - 174, 7 кв. м.; два гаражі, 48, 49 – 1558,1 кв. м. за адресою Київська область, місто Бориспіль, вул. Соц. Містечко, 1, військова частина А 2215.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 та сторонами у справі № 34/232 є одні й ті ж підприємства, а саме Приватне підприємство "Автосервіс", Відкрите акціонерне товариство "Спецтехсервіс", Дочірне підприємство Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" – Державне підприємство "Укроборонсервіс".

Отже, факти, встановлені під час розгляду справи № 41/154-18/170-32/173-34/335 не доводяться знову при вирішенні справи № 34/232.

Так, судовими рішеннями у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 встановлено, що порядок відчуження військового майна визначено Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919.

Стаття 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлює, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Відповідно ж до ч. 2 цієї статті, рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Згідно з частиною 3 цієї статті порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок відчуження військового майна визначено Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого поставою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. №1919 (далі –Положення).

Відповідно до п. 2 Положення про відчуження військового майна – вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації), а реалізація військового майна –господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Відповідно до п. 6 Положення, рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з Додатком 1. У разі, коли внаслідок скорочення та реорганізації Збройних Сил, переформування військових частин, їх переозброєння, планового поновлення військового майна тощо вивільняється військове майно, Міністерство оборони за необхідності, але не рідше ніж один раз на квартал, подає Кабінетові Міністрів України погоджений з Міністерством економіки додатковий перелік військового майна, яке може бути відчужено, за формою згідно з Додатком 2.

Абзац 3 зазначеного пункту передбачає, що додаткові переліки військового майна затверджуються Урядовим комітетом з питань правової політики та оборони.

22.10.2004 року Урядовим комітетом з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності Кабінету Міністрів України нерухоме військове майно військової частини А 2215, а саме, будівлі: КТП, № 44 -31,5 кв.м.; пункт технічного обслуговування, 45–389,7 кв.м.; котельню, 46-174,7 кв.м.; два гаражі, 48, 49 – 1558,1 кв.м. за адресою Київська область, місто Бориспіль, вул. Соц. Містечко, 1, військова частина А 2215, були включені до додаткового переліку № 1 військового майна, що підлягає відчуженню.

Таким чином, спірне військове майно підлягало відчуженню відповідно до вимог Положення уповноваженим на те підприємством.

У пункті 2 Положення надано визначення уповноважених підприємств (організацій), згідно з яким уповноважені підприємства –суб’єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку.

Пункт 3 Положення передбачає, що повноваження суб’єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна, надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 35-р від 27.02.2001 року "Про надання повноважень на реалізацію військового майна на внутрішньому ринку" таке повноваження надано в тому числі і Державному підприємству "Укроборонсервіс".

Відповідно до п. 11 Положення відносини Міноборони з уповноваженими підприємствами (організаціями) регулюються генеральними угодами, окремими договорами комісії та іншими цивільно-правовими договорами, в яких визначаються номенклатура, кількість та категорія військового майна, його залишкова вартість, порядок, умови і терміни підготовки до реалізації, проведення розрахунків тощо.

05.12.2004 року у порядку виконання цієї норми між Міністерством оборони України та Державним підприємством "Укроборонсервіс" укладено договір комісії № Д29-15/1326 на реалізацію спірного нерухомого військового майна, згідно умов якого, останнє прийняло на себе зобов’язання за комісійну плату на конкурентних засадах реалізувати покупцям від свого імені в інтересах Міністерства оборони України та за його рахунок зазначене майно.

При цьому у відповідному договорі комісії вказано, що ціна реалізації майна не може бути нижчою ніж 226611,06 грн., в т.ч. ПДВ 37768,51 грн. (п.2.2 Договору); Міністерство інформує підприємство про те, що майно перебуває в оренді згідно з договором від 31.03.2003 року № 31/с/2003/ГоловКеу між військовою частиною А2215 та приватним підприємством "Автосервіс".

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що предметом спірного договору купівлі – продажу є майно, що має статус військового, купівля – продаж якого регулювалась Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року № 1919 в редакціях чинних на момент укладення договору.

З огляду на вказані вище обставини, продавцем спірного майна правомірно виступало Дочірнє підприємство Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс".

В подальшому, Державним підприємством "Укроборонсервіс" з метою продажу спірного майна було здійснено підготовку та проведення конкурсу з продажу нерухомого військового майна, результатом якого стало проведення засідання конкурсної комісії (протокол від 10.01.2005 року № 18-1), на якому Відкрите акціонерне товариство "Спецтехсевіс" визнано переможцем конкурсу по реалізації нерухомого військового майна та з яким укладено 12.01.2005 року договір купівлі- продажу спірного майна № Д29-1.5/26.

Як було встановлено судами під час розгляду справи № 41/154-18/170-32/173-34/335 спірне військове майно (будівлі: КТП, № 44 -31,5 кв. м.; пункт технічного обслуговування, 45 – 389,7 кв. м.; котельня, 46 – 174, 7 кв. м.; два гаражі, 48, 49 – 1558,1 кв. м. за адресою Київська область, місто Бориспіль, вул. Соц. Містечко, 1, військова частина А 2215) не підлягало реалізації в порядку, визначеному Положенням про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затвердженого Наказом Фонду державного майна України № 1976 від 22.09.2000 чи Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 року № 1477.

При відчуженні спірного майна підлягали застосуванню норми Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженогог постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року № 1919 в редакції, що діяла на момент відчуження спірного майна.

Водночас вказане Положення в редакції, що була чинною на момент відчуження майна, не передбачало проведення конкурсу. Відтак спеціальним законодавством, яке регулює порядок відчуження військового майна на момент продажу спірного майна, не було передбачено і порядку проведення такого конкурсу.

Тільки 15.08.2007 року постановою Кабінету Міністрів України № 1063 затверджено Порядок реалізації нерухомого військового майна Збройних Сил України на аукціонах (за конкурсом). Такий Порядок затверджено у зв‘язку із внесенням змін до Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, згідно з якими для відчуження військового нерухомого майна встановлено проведення аукціону чи конкурсу.

Отже, Державне підприємство "Укроборонсервіс" діяло з порушенням вимог чинного законодавства.

За таких обставин, факт неправомірності проведення відповідачем-2 конкурсу з продажу спірного військового майна був встановлений під час розгляду справи № 41/154-18/170-32/173-34/335 і тому під час розгляду справи № 34/323 не доводиться знову.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що хоча результати конкурсу судом під час розгляду справи № 41/154-18/170-32/173-34/335 не були скасовані, однак визнати факт дійсності його результатів не видається за можливе, оскільки, як було вже зазначено, Державне підприємство "Укроборонсервіс", здійснюючи відчуження спірного військового майна шляхом проведення конкурсу, діяло з порушенням вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача на ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України, як на підставу того, що укладення договору між позивачем та відповідачем -2, є обов‘язковим, оскільки результати проведеного 10.01.2005 року конкурсу є чинними, є такими, що повністю спростовується обставинами справи.

Як вбачається зі змісту спірного договору купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 21.01.2005 року, укладеного між ДП "Укроборонсервіс" та ВАТ „Спецтехсервіс”, права та обов’язки покупця за яким переведено на ПП „Автосервіс”, в останньому відсутні жодні посилання на те, що він укладений сторонами на підставі проведеного конкурсу, а тому невідповідність змісту правочину нормам чинного законодавства, яке регулює правовідносини щодо реалізації військового майна, не встановлено.

Крім того, судовими рішеннями по справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 встановлено, що в результаті відчуження спірного військового майна шляхом проведення конкурсу з порушенням вимог чинного законодавства, наслідком стало порушення прав Приватного підприємства "Автосервіс", як особи, в орендному користуванні якої перебувало спірне майно та як однієї з осіб, що виявила намір придбати спірне майно.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судовими інстанціями під час розгляду справи № 41/154-18/170-32/173-34/335, на момент укладення договору купівлі-продажу від № Д29-1.5/26 від 21 січня 2005 року спірне майно знаходилось в оренді у Приватного підприємства "Автосервіс" відповідно до договору оренди від 31 березня 2003 року.

Так, 31.03.2003 року між Приватним підприємством "Автосервіс" та військовою частиною А 2215 було укладено договір оренди № 31с/2003/Голов КЕУ, відповідно до умов якого позивач отримав в строкове платне користування нерухоме військове майно військового містечка № 1 загальною площею 2427 м.кв. (нежитлові приміщення 43, 44, 45, 46, 48, 49).

23.10.2003 року між військовою частиною А 2215 та Приватним підприємством "Автосервіс" було укладено Додаткову угоду № 1 до договору оренди спірного майна, якою продовжено строк його дії до 01.04.2018 року та доповнено договір пунктом 6.6, який передбачає першочергове (переважне) право орендаря перед іншими суб’єктами на придбання (викуп) цього майна у випадку його відчуження.

Отже, до виникнення цивільно-правових відносин з приводу купівлі-продажу спірного майна, вже існували цивільно-правові відносини щодо його оренди (найму), які регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов’язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Правильність позиції щодо необхідності застосування в даній ситуації частини 2 ст. 777 Цивільного кодексу України підтверджена рішенням Конституційного суду України від 10.12.2009 № 31-рп/2009 "У справі за конституційним зверненням приватного підприємства "Автосервіс" щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна № 1-46/2006) відповідно до п. 1 якого положення статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України в аспекті конституційного звернення треба розуміти так: наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму військового майна, що є річчю, яка не вилучена, не обмежена у цивільному обороті і може бути предметом договору найму (оренди), у разі продажу такого майна має переважне право перед іншими особами на його придбання.

З огляду на викладене, судові інстанції у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 дійшли висновку про наявність підстав для реалізації переважного права Приватного підприємства "Автосервіс" на купівлю –продаж спірного військового майна шляхом переведення прав та обов‘язків покупця за договором купівлі –продажу № Д29-1.5/26 від 12.01.2005 року.

Судом першої інстанції вірно враховано той факт, що відповідно до змісту рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009 року у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335 в описовій та резолютивній частинах рішення вказано про переведення на Приватне підприємство "Автосервіс" прав та обов‘язків по договору купівлі – продажу № Д29-1.5/26 від 21.01.2005 року, однак з пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що мова йде про договір № Д29-1.5/26 від 12.01.2005 року.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов‘язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

За таких обставин, правомірність переведення на Приватне підприємство "Автосервіс" прав покупця по договору № Д29-1.5/26 та визнання за ним переважного права покупця, судом не досліджується під час розгляду цієї справи.

Крім того, відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов‘язаний оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі – продажу.

Розглядаючи питання про порядок, умови та способи відчуження майна, що має статус військового, слід керуватися нормами спеціального законодавства.

Так, п. 12 Положення передбачає реалізацію військового майна уповноваженими підприємствами (організаціями) за ринковими цінами, які склалися на відповідний період. Також цією нормою передбачено, що ціна реалізації військового майна визначається з урахуванням кон’юнктури ринку, залишкової вартості та витрат, пов’язаних з реалізацією майна, у тому числі з підготовкою його до продажу, маркетингом, спеціальним супроводом органами СБУ експортно-імпортних договорів, транспортуванням, страхуванням тощо.

Отже, спірне майно підлягало відчуженню за ринковими цінами.

За результатом оцінки ринкової вартості відповідного військового майна, з урахуванням залишкової вартості майна, кон’юнктури ринку, обов’язкових платежів до державного бюджету, комісійної плати, витрат, пов’язаних з реалізацією майна, Державне підприємство "Укроборонсервіс" визначило, що спірне майно може бути продано не менше ніж за 226611, 06 гривень.

Відтак, спірне військове майно повинно було бути реалізоване при дотриманні єдиної вимоги – щоб ціна не була нижчою від ринкової, тобто 226611,06 гривень.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору, спірне майно було придбане за 300 000,00 грн.

На момент розгляду справи № 41/154-18/170-32/173-34/335, Приватне підприємство "Автосервіс" перерахувало 300 000,00 грн. на депозитний рахунок Господарського суду міста Києва.

За таких обставин, ціна військового майна визначена відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, спірний договір укладений у письмовій нотаріальній формі.

Враховуючи вищевикладене та те, що права та обов‘язки покупця за договором купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 12 січня 2005 року, укладеним між Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" – Державним підприємством "Укроборонсервіс" та Відкритим акціонерним товариством "Спецтехсервіс" чинним рішенням суду від 23.11.2009 року у справі № 41/154-18/170-32/173-34/335, переведено на Приватне підприємство "Автосервіс", а також з урахуванням рішення Конституційного суду України від 10.12.2009 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення спірного договору відповідають нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2010 року у справі № 34/323 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Спецтехсервіс” - без задоволення.

2. Матеріали справи № 34/323 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

20.04.11 (відправлено)