Рішення № 14975925, 18.04.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.11                                                                                 Справа № 8/168пд

За позовом Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Формат-18", м. Луганськ, -

про стягнення 119415 грн. 28 коп., розірвання договору та виконання певних дій.

          Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Жифарський Є.С. –головний спеціаліст-юрисконсульт, - довіреність №01-13/100 від 07.12.10 року;

від відповідача –Маліборська К.О. –представник, - довіреність №б/н від 20.07.10 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

          суть спору: позивачем заявлено вимогу про:

стягнення з відповідача основного боргу за тимчасове користування місцями розташування рекламоносіїв, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, за період з липня 2007 року по квітень 2010 року у сумі 109598,42 грн. та пені за період з травня 2009 року по квітень 2010 року у сумі 9816,86 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору №325, укладеного між сторонами 01.09.06 року;

          розірвання вищезгаданого договору;

зобов’язання відповідача демонтувати рекламні конструкції, розташовані у місті Луганську за адресами: вул. Сосюри (район буд. №137); вул. Газети "Луганська правда" (в районі ресторану "Корона"); вул. Леніна (в районі автозаправочної станції ТНК); вул. Леніна (в районі старої цукеркової фабрики).

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 12.07.10 року до 29.07.10 року –з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

Ухвалою від 29.07.10 року провадження у справі було зупинено на підставі ч.1 ст. 79 ГПК України; поновлено 08.02.11 року.

Відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи було: відкладено з 24.02.11 року до 10.03.11 року –з метою надання сторонам можливості подати до справи додаткові докази; оголошено перерву з 10.03.11 року до 17.03.11 року –з аналогічною метою; відкладено розгляд справи з 17.03.11 року до 04.04.11 року та з 04.04.11 року до 18.04.11 року –з метою надання сторонам можливості надати додаткові докази, у т.ч. здійснити взаємозвірку.

На підставі ч.3 ст.69 ГПК України термін розгляду справи продовжено ухвалами суду: від 24.02.11 року - до 19.03.11 року; від 17.03.11 року –до 03.04.11 року; від 04.04.11 року –до 19.04.11 року.

17.03.11 року сторони заявили клопотання про зупинення провадження у справі з підстав, не передбачених ГПК України, у задоволенні якого суд відмовив з причин, викладених в ухвалі від 17.03.11 року.

До початку судового засідання 18.04.11 року від сторін надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач позов підтримав частково, пояснивши, що він повністю його підтримує в частині стягнення основного боргу та пені, а також про зобов’язання відповідача демонтувати вищезгадані рекламні конструкції; в частині вимоги про розірвання договору позов не підтримав, оскільки рішенням господарського суду Луганської області від 25.08.10 року у справі №11/177пд (а.с.72-74), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.10 року (а.с.76-77), - його визнано недійсним на майбутнє.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що:

1)постановою господарського суду Луганської області від 23.01.07 року у справі №16/637н-ад, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.07 року, - рішення виконкому Луганської міської ради №147 від 12.07.06 року, яким було затверджено Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, та на підставі якого визначено розмір місячної плати за користування вищезгаданими місцями, - скасоване, а тому, на думку відповідача, тарифи плати за тимчасове користування місцем за спірним договором були скасовані;

2)постановою Ленінського районного суду міста Луганська від 18.08.08 року у справі №2а-290/08 була встановлена відсутність у виконавчого комітету Луганської міськради компетенції встановлювати порядок оплати за тимчасове користування місцями розміщення рекламоносіїв.

Вищевикладене, на думку відповідача, свідчить про повну відсутність у нього перед позивачем заборгованості з внесення плати за користування місцями тимчасового розміщення рекламоносіїв (відзив на позов без дати та без номера, наданий до справи 10.03.11 року) (а.с.90-92).

У судовому засіданні 18.04.11 року відповідач заявив клопотання про зупинення провадження у справі (вих. №б/н від 18.04.11 року), посилаючись на те, що йде реорганізація позивача шляхом приєднання його до Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, хоча на сьогодні цей процес не завершено.

Позивач заперечив проти задоволення цього клопотання, подавши заяву (вих. №б/н від 18.04.11 року), у якій стверджує, що процес реорганізації дійсно відбувається, але позивач ще не позбавлений статусу юридичної особи, фактичне приєднання до вищеназваного Управління не відбулося, запис до ЄДР про припинення позивача не внесено.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 79 ГПК встановлено, що господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

          З наявних у справі доказів відомо, що правонаступник позивача станом на час вирішення цього спору юридично та фактично ще не визначений.

          За таких обставин клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Судом звернуто увагу на те, відповідач у судовому засіданні, яке мало місце 04.04.11 року, заявив клопотання про надання часу для здійснення з позивачем взаємозвірки стану розрахунків за цим спором (а.с.123), однак фактично така взаємозвірка не здійснена від дня порушення провадження у справі - до цього часу, належних пояснень причин невиконання вимог суду у цій частині сторони у судовому засіданні 18.04.11 року не надали.

          Вищевикладене у своїй сукупності дає суду підстави дійти висновку, що дії відповідача спрямовані на навмисне затягування судового процесу та прийняття рішення по цій справі, що є з боку відповідача порушенням приписів ч.3 ст. 22 ГПК України.

І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

01.09.06 року між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради, правонаступником якого є позивач (а.с.15-21) (далі - робочий орган) та відповідачем (далі - користувач) у простій письмовій формі укладено договір №325 про надання у тимчасове користування та використання місць для розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, - згідно якому робочий орган у зв’язку з набуттям користувачем права власності на рекламоносії та переоформлення у встановленому порядку на своє ім’я дозволів на розміщення зовнішньої реклами, - надає користувачу у тимчасове платне користування місця розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, визначені у додатку до цього договору (п.1.1).

Вказані у п.1.1 місця користувач використовує виключно для розташування рекламних засобів, що визначені у рішенні виконавчого комітету Луганської міської ради (п.1.2); їх передача користувачеві здійснюється впродовж 5-ти днів з моменту підписання цього договору згідно акту приймання-передачі (п.1.3).

Розмір плати за всі надані у користування місця визначається відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місяцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, затвердженого рішенням виконкому Луганської міськради від 12.07.06 року №147 та складає 8323,20 грн. на місяць (п.2.1).

Плата за тимчасове користування місцем розміщення рекламного засобу сплачується до 20 числа звітного календарного місяця шляхом перерахування коштів на рахунок робочого органу (п.2.3).

Розмір плати у термін дії договору за тимчасове користування місцем розташування спеціальної конструкції може бути змінений за погодженням сторін, а також одноособово робочим органом на підставі рішення виконавчого комітету Луганської міської ради про внесення змін до тарифів плати за тимчасове користування місцями у випадках, передбачених законодавчими актами України (п.2.6).

Усі розрахунки за цим договором здійснюються відповідно до рішення виконкому Луганської міської ради від 12.07.06 року №147 (п.3.7).

Користувач зобов’язаний своєчасно та у повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування спеціальних конструкцій (п.3.4.2).

У випадку несвоєчасної або неповної сплати за місця розташування спеціальних конструкцій користувач сплачує пеню згідно з діючим законодавством України. Стягнення заборгованості проводиться у порядку, передбаченому чинним законодавством України (п.4.1.1).

Договір набирає юридичної сили з моменту його підписання сторонами та діє з 01.09.06 року до 03.04.11 року (п.5.1).

Зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку. Зміни та доповнення до даного договору вносяться шляхом укладення додаткових угод (п.5.2).

Всі зміни, доповнення та додатки до цього договору мають однакову з ним юридичну силу, якщо вони підписані його сторонами та є його невід’ємною частиною (п.7.1) (а.с.10-11).

Місця розташування рекламних конструкцій робочий орган передав користувачеві 01.09.06 року, що підтверджується двостороннім актом приймання-передачі (а.с.12).

25.09.06 року сторони уклали Додаткову угоду №001, якою внесли зміни до наступних пунктів основного договору (цитуються –з урахуванням предмету спору):

з п.1.1 виключили посилання на 4 місця розміщення рекламоносіїв (не мають відношення до даного спору);

змінили редакцію п.2.1 та встановили розмір місячної плати за користування місцем розміщення 4 спірних рекламоносіїв у сумі 3916,80 грн.

Додаткова угода містить і інші зміни та доповнення, які не мають відношення до цього спору (а.с.14).

Вищезгаданим рішенням господарського суду Луганської області від 25.08.10 року у справі №11/177пд, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.10.10 року, цей договір визнано недійсним на майбутнє, - тобто після набрання рішенням законної сили.

Отже, у період з моменту укладення (01.09.06 року) та до 04.10.10 року даний договір був чинним.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на факт скасування постановою господарського суду Луганської області від 23.01.07 року у справі №16/637н-ад, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.07 року, - рішення виконкому Луганської міської ради №147 від 12.07.06 року, яким було затверджено Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, та на підставі якого визначено розмір місячної плати за користування вищезгаданими місцями, - але станом на 01.09.06 року, тобто на дату укладення спірного договору, воно було чинним.

Він же, заперечуючи проти позову, посилається на встановлення постановою Ленінського районного суду міста Луганська від 18.08.08 року у справі №2а-290/08 факту відсутності у виконавчого комітету Луганської міськради компетенції визначати та затверджувати порядок оплати за тимчасове користування місцями розміщення рекламоносіїв, - але станом на 01.09.06 року, тобто день укладення договору, такий факт встановлено не було.

З урахуванням викладеного суд не погоджується з доводами відповідача про наявність у нього (з огляду на викладені у двох попередніх абзацах доводів) права не вносити щомісячну плату за спірним договором та про повну відсутність у нього боргу за користування місцями розміщення рекламоносіїв у період, на який вказує позивач.

Позивач стверджує, що користувач (відповідач) у період з липня 2009 року по квітень 2010 року не вносив, або вносив, але не щомісячно, або вносив у розмірі, не передбаченому договором, - плату за користування 4-ма зазначеними у позові місцями розміщення рекламоносіїв, - що спричинило виникнення основного боргу у загальній сумі 109598,90 грн., нарахування пені у сумі 9816,86 грн. та стало підставою для його звернення з цим позовом до суду.

Відповідач позов не визнав, але підтвердив факт несплати, пояснивши свої дії підставами, про які йдеться вище у цьому рішенні.

ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Однією з засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ)).

Частинами 1-2 ст. 6 цього Кодексу конкретизовано поняття засад свободи договору, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.3 ст. 6). Уклавши вищезгаданий договір №325 від 01.09.06 року, сторони реалізували своє право на свободу договору.

Як сказано у ст.11 ЦКУ, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, які встановлені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, між іншим, являються договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.                     Частинами 1-5 статті 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          В силу ст.204 ЦКУ правочин вважається правомірнним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

          Як сказано у частині 1 ст. 626 Цивільного кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 Кодексу містить імперативну норму: договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згадуваний тут договір належить до категорії господарських.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ). Частиною 1 ст. 628 ЦКУ передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку (ч. 1 ст. 630 ЦКУ).

          Як сказано у ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.           Однією з істотних умов договору є ціна (розмір плати за користування місцем розташування рекламоносіїв), - без її визначення та включення до умов договору (додаткової угоди до нього) вони не могли бути укладені.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Дослідивши укладений між сторонами договір, у т.ч. його п.5.2, суд вважає, що вони при його укладенні, крім загальних вимог щодо дійсності правочину, дотрималися також і вимог частини 1 ст. 651 ЦКУ, згідно якій зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладаючи договір в частині визначення ціни (плати за користування місцями розташування рекламоносіїв), сторони, на думку суду, також дотрималися вимог чинного законодавства і у цій сфері.

Так, з умов договору вбачається, що сторони керувалися частинами 1-2 ст. 632 Цивільного кодексу, згідно яким ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Крім того, вони передбачили можливість внесення змін до рівня місячної плати (п.2.6 договору).

Обов’язок сторін за договором дотримуватися порядку визначення істотних умов, у т.ч. застосування цін у договорі на право користування місцем розміщення рекламоносіїв, - прямо передбачений, крім вищенаведених, ще і наступними нормами чинного цивільного законодавства:

статтею 648 ЦКУ, - відповідно до якої зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства;

          частиною 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу" (в редакції, чинній на час укладення спірної угоди), якою встановлено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України;           Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 року №2067 (далі –Правила №2067), відповідно до п. 3 яких зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил; п. 32, - яким встановлено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування. На основі Правил №2067 орган місцевого самоврядування –Виконком Луганської міської ради прийняв низку рішень, у т.ч. рішення виконкому Луганської міської ради №147 від 12.07.06 року, яким було затверджено Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська.

Вказані рішення та Порядок були чинними на день укладення згадуваного у цьому рішенні договору.

Факт скасування цього рішення вищезгаданою постановою господарського суду Луганської області, - не є підставою для автоматичного визнання недійсним усього договору №325 від 01.09.06 року або окремих його положень (пунктів), а також дня односторонньої відмови сторони (у даному випадку –користувача) від виконання умов договору, - вказана постанова була підставою лише для внесення змін до останнього у порядку, встановленому його пунктом 7.1.

При вирішенні цього спору суд керується приписами частини 1 статті 215 ЦКУ, згідно якій підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, - тобто не з підстав, які виникли після вчинення правочину, а тільки тих, яких сторона (сторони) не додержалися в момент його вчинення.

Наявність таких обставин по цьому спору відповідач не довів.

Як встановлено судом та визнано відповідачем у справі, останній, дізнавшись про скасування вищезгаданого рішення міськвиконкому, не звернувся до робочого органу (позивача) з приводу внесення змін до договору в частині визначення рівня місячної плати за користування місцями розміщення рекламоносіїв, не вирішив це питання у встановленому законом порядку, але припинив (частково або зовсім) внесення плати за користування ними, або ж став вносити її у розмірі, не передбаченому договором.

В той же час частинами 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України (далі –ГКУ) встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно частині 1ст. 653 ЦКУ, у разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, - а частиною 3 тієї ж статті встановлено, що у разі зміни договору зобов’язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

          Згідно ст. 654 ЦКУ зміна або розірвання договору вчиняються у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

          З цією нормою закону кореспондується пункт 7.1 основного договору, відповідно до якого зміна його умов може мати місце лише шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

          Таким чином, відповідач, не вирішивши питання про внесення змін до договору №325 від 01.09.06 року, був зобов’язаний виконувати його умови у редакції, чинній у період з липня 2009 року по квітень 2010 року, у т. ч. –щомісячно вносити плату у розмірі, встановленому п. 2.1 договору та додатковою угодою до нього.

          Виходячи з викладеного, суд вважає доведеним, що відповідач припустився порушення зобов’язань, які витікають з договору.

          В силу чинного законодавства на його підставі у сторін виникли зобов’язання (ст. 509 ЦКУ), одностороння відмова від виконання яких не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу).

          За своєю суттю згаданий тут договір є договором найму (оренди).

          За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1 ст.759 ЦКУ; ст. 2 Закону України від 10.04.92 року №2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна").

          Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст. 761ЦКУ;ст.5 Закону).

          Згідно ст. 762 Цивільного кодексу (ст.ст.18,19 Закону), за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1). Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.5).

Як вбачається з пунктів 2.3 і 3.4.2 договору №325 від 01.09.06 року, відповідач взяв на себе зобов’язання щомісячно, до 20-го числа звітного календарного місяця, вносити місячний платіж за договором у встановленому ним розмірі на розрахунковий рахунок позивач, - але, як доведено наявними у справі доказами, у період з липня 2009 року по квітень 2010 року не виконував або неналежним чином виконував цей обов’язок, що призвело до утворення згадуваного тут основного боргу.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі –ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

          Дослідивши розрахунок суми пені, наданий до справи (а.с.29), суд дійшов висновку, що позивач (з урахуванням періодів виникнення боргу та сум останнього) у жодному з періодів нарахування пені не порушив вимоги ч.6 ст. 232 ГКУ, тобто дотримався вимог закону та умов договору при визначенні суми пені, заявленої до стягнення.          

В силу приписів п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України для стягнення пені встановлено річний термін позовної давності, який розпочався 01.05.09 року та скінчився 01.05.10 року.

          Відповідач звернувся до суду з письмовим поясненням (без дати та без номера, - до справи надано 18.04.11 року), у якому, між іншим, заявив клопотання про застосування терміну позовної давності як щодо стягнення основного боргу за термін, що перевищує 3 роки (ст.257 ЦКУ), так і пені за термін, що перевищує 1 рік (п.1 ч.1 ст. 258 ЦКУ).

          Розглянувши наявні у справі докази та вищезгадане клопотання, суд встановив, що позивач подав до суду позов 23.06.10 року (а.с.2-5), у якому основний борг просить стягнути за період з липня 2007 року по квітень 2010 року, - тобто за період, який не перевищує трирічний термін, - з огляду на що суд дійшов висновку, що підстави для застосування терміну позовної давності щодо стягнення основного боргу –відсутні, а тому він підлягає стягненню у сумі 109598,42 грн.

          Що стосується застосування терміну позовної давності щодо стягнення пені, то суд виходить з такого.

Позивач просить стягнути її за період з травня 2009 року (тобто з 01.05.09 року) по квітень 2010 року (тобто по 30.04.10 року). З урахуванням того, що до суду він звернувся 23.06.10 року, пеня за період з 01.05.09 року по 23.06.09 року у сумі 1344,23 грн. (754,54 грн. за травень 2009 року + 589,49 грн. –частка пені за 23 дні червня 2009 року) не підлягає стягненню у зв’язку з закінченням терміну позовної давності.

          Звідси, - пеня підлягає стягненню у сумі 8472,63 грн. (9816,86 грн. –1344,23 грн.).

          При вирішенні питання про розірвання договору №325 від 01.09.06 року суд виходить з того, що вищезгаданим рішенням господарського суду Луганської області від 25.08.10 року у справі №11/177пд, яке набрало законної сили, його визнано недійсним на майбутнє, а тому відповідно до приписів ч.2 ст. 35 ГПК України даний факт не потребує повторного доведення, а провадження щодо цієї частини позову підлягає припиненню на підставі п.2 ч.1 ст. 80 названого Кодексу.

          Що стосується вимоги про покладення на відповідача обов’язку демонтувати 4 вищезгадані рекламні конструкції, то суд вважає, що позов у цій частині підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з п. 5.4 договору №325 від 01.09.06 року, сторони домовилися, що договір може бути розірвано за рішенням господарського суду на вимогу однієї із сторін у разі невиконання контрагентом своїх зобов’язань.

          Цей пункт договору кореспондується з приписами частин 1-2 ст. 651 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

          Наявними у справі доказами належним чином доведено факт невиконання відповідачем (користувачем) своїх зобов’язань за договором щодо внесення плати за користування місцями розміщення рекламоносіїв, що, безумовно, є істотним порушенням умов договору.

          За таких обставин позов у цій частині підлягає задоволенню у повному обсязі.

          Способи захисту порушених прав, обрані позивачем, відповідають приписам ст.16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

          Таким чином, в цілому позов підлягає задоволенню частково з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до ст. ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати пропорційно сумі задоволених вимог, а саме:

державне мито щодо:

майнових позовних вимог –у сумі 1180,71 грн.;

немайнових позовних вимог –у сумі 42,50 грн. (85,00 грн. : 2), - а разом 1223,21 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –у сумі 156,42 грн.

Решта судових витрат покладаються на позивача.

          На підставі викладеного, ст.ст. 3,6,11,16,202,203,207-210,215, 258, 264, 509, 549, 626-632,638, 648, 651,759,761,762 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-36,43,44,47-1,49, п.2 ч.1 ст. 80, ст.ст.82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд          

в и р і ш и в :

          1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Формат-18", ідентифікаційний код 33571711, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. К.Маркса, 42, - на користь Відділу реклами Луганської міської ради, ідентифікаційний код 34791800, який знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Коцюбинського, 14, - основний борг за користування місцями розміщення рекламоносіїв у сумі 109598 (сто дев’ять тисяч п’ятсот дев’яносто вісім) грн. 42 коп., пеню у сумі 8472 (вісім тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 63 коп., а також судові витрати: державне мито у сумі 1223 (одна тисяча двісті двадцять три) грн. 21 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 156 (сто п’ятдесят шість) грн. 42 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.Решту судових витрат покласти на позивача.

4.Провадження у справі щодо позовної вимоги про розірвання договору №325 про надання у тимчасове користування та використання місць для розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, укладеного 01.09.06 року, у простій письмовій формі, між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради, правонаступником якого є Відділ реклами Луганської міської ради (робочий орган) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Формат-18" (користувач), - припинити.

5.Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Формат-18", ідентифікаційний код 33571711, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. К.Маркса, 42, - після набрання цим рішенням законної сили демонтувати за власний кошт рекламні конструкції, розташовані у місті Луганську за адресами:

вул. Сосюри (район буд. №137);

вул. Газети "Луганська правда" (в районі ресторану "Корона");

вул. Леніна (в районі автозаправочної станції ТНК);

вул. Леніна (в районі старої цукеркової фабрики), - які є предметом договору №325 про надання у тимчасове користування та використання місць для розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, укладеного 01.09.06 року, у простій письмовій формі, між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради, правонаступником якого є Відділ реклами Луганської міської ради (робочий орган) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Формат-18" (користувач).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 18.04.11 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 20 квітня 2011 року.

Суддя                                                   А.П.Середа