Рішення № 14975794, 04.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/37004.04.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром-Інвест-Технології»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудінвест»

про стягнення 122029, 37 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: Голубенко Ж.А.

від відповідача: не з’явились

Обставини справи :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 122029, 37 грн., з яких: 77949, 28 грн. основного боргу, 17643, 29 грн. –процентів за користування чужими грошовими коштами, 5114, 24 грн. –3 % річних, 21322, 56 грн. –інфляційних витрат. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним набуттям відповідачем права власності на грошові кошти позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2010 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.01.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

У судовому засіданні 19.01.2011 р. представник позивача надав суду заяву, у якій просить суд стягнути з відповідача 109694, 18 грн., з яких: 70123, 61 грн. –основного боргу, 15852, 08 грн. –процентів за користування чужими грошовими коштами, 4595, 82 грн. –3 % річних, 19122, 67 грн. –інфляційних нарахувань, яка прийнята судом до розгляду. В обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що відповідач набув грошові кошти без належних правових підстав.

Розгляд справи неодноразово переносився через нез’явлення у судове засідання повноважного представника відповідача, невиконання ним вимог суду та за клопотанням позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2011 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 28.02.2011 р. та 09.03.2011 р. судом, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошувалася перерва.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у дане судове засідання не з’явився, причин неявки суду не повідомив, вимог суду не виконав.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов та витребуваних судом документів, суд, на підставі ст. 75 ГПК України, приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами без участі вищезазначеного учасника судового процесу.

Судове рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 04.04.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, ?

Встановив:

01.08.2007 р. між сторонами було укладено договір № 7 оренди нежилого приміщення, за умовами якого відповідач зобов’язався передати, а позивач –прийняти в тимчасове користування (оренду) нежилі приміщення на 3-ому поверсі: приміщення № 2, площею 200 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Уманська, 6 (далі за текстом - приміщення). Склад і вартість приміщення зазначається в акті прийому-передачі.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що строк дії договору встановлюється з 01.08.2007 р. та діє до 01.08.2008 р.

Відповідно до п. 3.1 договору приміщення передаються в тимчасове користування та повертаються за актами прийому-передачі, які є невід’ємними частинами даного договору.

Згідно з п. 3.3 договору позивач повинен передати відповідачу приміщення у справному стані за актом прийому-передачі в 5-ти денний строк після закінчення строку оренди (дати розірвання договору).

Пунктом 3.5 договору передбачено, що повідомлення про передачі орендованого приміщення позивачем відповідачу здійснюється шляхом направлення листа про наміри повернути орендоване приміщення. Приміщення вважається переданим позивачем відповідачу з моменту підписання акту прийому-передачі майна.

Відповідно до п. 5.1 договору розмір орендної плати за орендовані приміщення визначається згідно додатку № 1, який є невід’ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 5.3 договору перший та останній місяці користування приміщенням (оренди) оплачуються авансом після підписання договору. У випадку відмови позивача від зобов’язань за даним договором зазначений платіж не повертається.

Пунктом 5.7 договору передбачено, що після припинення дії даного договору, при відсутності інших договірних відносин по предмету даного договору, позивач оплачує оренду за фактичний строк використання приміщення, тобто по дату акту прийому-передачі приміщення відповідачем.

Відповідно до п. 7.1 договору всі зміни та доповнення до даного договору вносяться шляхом підписання сторонами додаткових угод, які є невід’ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 7.7 договору у випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються діючим законодавством України, за виключенням Закону України «Про оренду державного і комунального майна».

07.11.2007 р. між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору оренди нежилого приміщення від 01.08.2007 р. № 7, згідно якої було змінено (зменшено) площу орендованого приміщення № 2 на 3-ому поверсі будівлі по вул. Уманська, 6 у м. Києві з 200 кв.м. до 151, 63 кв.м. Приміщення складається з кімнат, позначених на плані приміщення, який є невід’ємною частиною договору оренди нежилого приміщення від 01.08.2007 р. № 7 та цієї додаткової угоди (п. 1 додаткової угоди № 1).

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 сторони домовилися, що обов’язок позивача по сплаті орендної плати виникає після підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення, зазначеного у п. 1 даної додаткової угоди.

На виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв в тимчасове користування нежиле приміщення № 2 на 3-ому поверсі будівлі по вул. Уманська, 6 у м. Києві, загальною площею 151, 63 кв.м., що підтверджується актом прийому-передачі приміщення від 07.11.2007 р. (копія –у матеріалах справи).

31.07.2008 р. сторонами було підписано додаткову угоду № 2 до договору оренди нежилого приміщення від 01.08.2007 р. № 7, згідно якої сторони домовились, що строк дії договору оренди нежилого приміщення від 01.08.2007 р. № 7 продовжується на 12 місяців з 01.08.2008 р. до 31.07.2009 р.

Додатковою угодою № 3 до договору оренди нежилого приміщення від 01.08.2007 р. № 7, яка була підписана 30.09.2008 р., сторони погодились розірвати договір оренди нежилого приміщення від 01.08.2007 р. № 7 за взаємною згодою.

Згідно з п. 2 додаткової угоди № 3 зобов’язання сторін за договором оренди нежилого приміщення від 01.08.2007 р. № 7 припиняються з 01.10.2008 р.

30.09.2008 р. позивач повернув, а відповідач прийняв нежиле приміщення № 2 на 3-ому поверсі будівлі по вул. Уманська, 6 у м. Києві, загальною площею 151, 63 кв.м., що підтверджується актом прийому-передачі приміщення (копія –у матеріалах справи).

Судом встановлено, що позивач з 07.11.2007 р. до 30.09.2008 р. користувався нежилим приміщенням № 2 на 3-ому поверсі будівлі по вул. Уманська, 6 у м. Києві, загальною площею 151, 63 кв.м.

Як вбачається з підписаних сторонами актів виконаних робіт (копії –у матеріалах справи), за весь строк дії договору сума орендної плати становить 230258, 03 грн. з ПДВ, яку позивач сплатив повністю, що підтверджується банківськими виписками.

16.08.2007 р. позивач, на виконання п. 5.3 договору, сплатив авансом орендну плату за листопад 2007 року та за вересень 2008 року у розмірі 50500, 00 грн., що також підтверджується банківською випискою (копія –у матеріалах справи).

Судом встановлено, що позивач двічі сплатив орендну плату за листопад 2007 року та вересень 2008 року –авансовим платежем на підставі рахунку-фактури № 64 від 15.08.2007 р. у розмірі 50500, 00 грн. та регулярними платежами за окремо виставленими відповідачем рахунками-фактури на загальну суму 42674, 33 грн.: рахунок-фактура № 93 від 07.11.2007 р. на суму 15314, 69 грн. та рахунок-фактура № 5/9 від 01.09.2008 р. на суму 27359, 64 грн.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач безпідставно набув право власності на грошові кошти у розмірі 42674, 33 грн.

Крім того, договір № 7 оренди нежилого приміщення від 01.08.2007 р. припинив свою дію 01.10.2008 р., натомість, 01.10.2008 р. відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № 5/10 від 01.10.2008 р. на загальну суму 27449, 28 грн. за жовтень 2008 року, який позивач оплатив 22.10.2008 р., що підтверджується випискою із банківського рахунку.

09.11.2010 р. позивачем на адресу відповідача було направлено лист-вимогу про повернення безпідставно набутих кошів протягом семи календарних днів з моменту отримання листа.

Однак, зазначена вимога була залишена відповідачем без розгляду. Жодної спроби вирішити спір у досудовому порядку відповідач не здійснив.

У зв’язку із вищезазначеним позивач просить суд стягнути з відповідача суму переплати за договором № 7 оренди нежилого приміщення від 01.08.2007 р., що складає 70123, 61 грн., оскільки відповідач набув вказані кошти без належних правових підстав, а також 15852, 08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 4595, 82 грн. 3 % річних та 19122, 67 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.10.2008 р. до 15.12.2010 р.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Статтею 173 ГК України передбачено, що один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених вимог не спростував, доказів, що спростовують наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача, не надав.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача 70123, 61 грн. безпідставно набутих грошових коштів визнаються судом правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 15852, 08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, відповідно до положень ст. 1048 Цивільного кодексу України, 4595, 82 грн. 3 % річних та 19122, 67 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.10.2008 р. до 15.12.2010 р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено розрахунок інфляційних нарахувань, здійснений позивачем, та встановлено факт прострочення відповідачем грошового зобов’язання, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 4595, 82 грн. 3 % річних та 19122, 67 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.10.2008 р. до 15.12.2010 р. визнаються правомірними та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь 15852, 08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, відповідно до положень ст. 1048 Цивільного кодексу України, за період з 01.10.2008 р. до 15.12.2010 р., суд прийшов до висновку, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ним.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається з розрахунку, представленого позивачем, він нараховує проценти за користування грошовими коштами у розмірі облікової ставки НБУ, в той час як договором № 7 оренди нежилого приміщення від 01.08.2007 р. не передбачений розмір процентів за користування грошовими коштами, крім того, вказаний договір не є договором позики, щоб можна було застосовувати ст. 1048 Цивільного кодексу України, а тому заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 15852, 08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 01.10.2008 р. до 15.12.2010 р. є необґрунтованою.

Крім того, вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами регулюється ст. 536 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, три проценти річних є платою за користування чужими грошовими коштами, правова природа яких, є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань.

Встановлені ст. 536 Цивільного кодексу України проценти також є санкцією за прострочення виконання грошового зобов'язання, тому вони не можуть застосовуватись паралельно з застосуванням процентів, встановлених ст.625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, ст. 625 Цивільного кодексу України встановлена міра відповідальності, що передбачає собою особливі умови виникнення права на стягнення процентів та застосовується у тому випадку, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Враховуючи те, що договором № 7 оренди нежилого приміщення від 01.08.2007 р. не передбачено розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами, а тому у даному випадку застосуванню підлягають відсотки, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому застосування одночасно 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України та відсотків за користування чужими грошовими коштами, що передбачено ст. 536 цього Кодексу є безпідставним.

Така ж позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.11.08. у справі № 26/207.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 15852, 08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 01.10.2008 р. до 15.12.2010 р. задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи все вищевикладене, судом задовольняються позовні вимоги частково, в сумі 93842, 10 грн.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудінвест»(03068, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 40-а, ідентифікаційний код - 30301936) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром-Інвест-Технології»(01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 28/2, ідентифікаційний код –33744477) 70123 (сімдесят тисяч сто двадцять три) грн. 61 коп. безпідставно набутих грошових коштів, 4595 (чотири тисячі п’ятсот дев’яносто п’ять) грн. 82 коп. 3 % річних, 19122 (дев’ятнадцять тисяч сто двадцять два) грн. 67 коп. інфляційних нарахувань, 938 (дев’ятсот тридцять вісім) грн. 42 коп. державного мита, 201 (двісті одна) грн. 90 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

СуддяПригунова А.Б. Повне рішення складено: 18.04.2011 р.