Ухвала суду № 14974729, 31.03.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2011 р.Справа № 2а-391/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Донець Л.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засіданняПопової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Спільного Українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2010р. по справі№2а-391/10/2070

за позовом Спільного Українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Спільне Українсько-американське підприємство "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - позивач)звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові (далі - відповідач), в якій просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0001330854 від 20 серпня 2009 року, № 0001330854/2 від 29 жовтня 2009 року, № 0001330854/3 від 14 січня 2009 року, якими визначено податкове зобовязання за платежем податок на прибуток у розмірі 257132,00 грн. - основного платежу та 93089,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2010 року позовні вимоги було задоволено частково.

Скасовані податкові повідомлення-рішення відповідача № 0001330854 від 20 серпня 2009 року, №0001330854/2 від 29 жовтня 2009 року, № 0001330854/3 від 14 січня 2009 року, якими визначено податкове зобовязання за платежем податок на прибуток в частині визначення основаного платежу у сумі 173960,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції у сумі 70880,30 грн.

В задоволенні іншої частини позову було відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову, в цій частині прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне врахування судом норм матеріального права, а саме: Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову, в цій частині прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне врахування судом норм матеріального права, а саме: Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та знаходиться на податковому обліку.

Працівниками відповідача була проведена планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року, про що був складений акт № 2246/23-106/30751167 від 14.07.2009 року.

Порушення встановлені за результатами перевірки склали у порушенні позивачем при здійсненні діяльності, зокрема, п. п. 5.3.2. п. 5.3., абз. 2 п. 5.4.4. п. 5.4 ст. 5. п. п. 8.2.2. п. 8.2. п. 8.4.8., п. 8.4.10 п. 8.4., п. п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8. пп. 11.2.1, пп. 11.2.3. п. 11. ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме: заниження податку на прибуток на загальну суму 257132,00 грн.

За результатами перевірки та адміністративного оскарження були ухвалені податкові повідомлення-рішення № 0001330854/0 від 27 липня 2009 року, № 0001330854/1 від 20 серпня 2009 року, № 0001330854/2 від 29 жовтня 2009 року, № 0001330854/3 від 14 січня 2010 року щодо визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 257 132,00 грн. - основного платежу та 93 089,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із приписів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

У відповідності до п.п. 5.4.4 пункту 5.4 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Відповідно до п. 1.6. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Матеріальний актив, на підставі п. 1.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, це основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.

Згідно з "Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс"", затвердженого наказом Міністерства фінансів від 31.03.1999р. N 87, оборотні активи - грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Ст. 1 Закону України “Про рекламу” визначає, що реклама це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи товару.

Згідно з приписами ст. 1 Закону України “Про рекламу” рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.

Податковим органом ставиться під сумнів віднесення позивачем до валових витрат прибання дисконтних карток, чашек, сувенірних ручек, повітряних кулек, кулек-гірлянд, флаєрів з логотипом «Рост» на загальну суму 710218,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність вказаної позиції податкового органу.

Як свідчать матеріали справи, в ході господарської діяльності між позивачем та ТОВ “Проект 07” був укладений договір № 35-02/08 від 01.02.2008 року, по виготовленню рекламної продукції (поліграфічної, сувенірної). Згідно з зазначеним договором позивач придбав дисконтні картки, чашки, сувенірні ручки, повітряні кулі, кулі-гірлянди, флаєри з логотипом “РОСТ”.

Сторони виконали умови зазначеного договору.

Представник відповідача не заперечує таку обставину, що фактичним місцезнаходженням позивача є: м. Харків, проїзд Рогатинський, 3 (супермаркет “РОСТ”на вул. Клочківській в м. Харкові), де ним і здійснюється діяльність з роздрібної та оптової торгівлі товарами широкого асортименту.

Крім цього, представником відповідача не заперечувалось, що в процесі своєї господарської діяльності позивач використовує комерційне найменування “РОСТ”.

Колегія суддів, вважає необґрунтованим посилання апеляційної скарги відповіддю на можливість використання логотипу «РОСТ» ще й ТОВ «РОСТ-2005», як на безпідставність вимог позивача, оскільки ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2010 року у справі № 2а-404/10/2070 зазначено, що позивач використовує логотип “РОСТ”, тому покупці здійснюючи покупки в магазині позивача ототожнюють його з супермаркетом “РОСТ”.

Суд першої інстанції під час надання оцінки даному доказу правильно застосував правила статті 72 КАС України, яка каже, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги в частині відмови в задоволенні даної частини позову відповідача слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача про помилковість висновку суду першої інстанції про застосування податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 16231,00 грн., внаслідок порушення п.п.11.2.1п.11.2ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог п.п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як свідчать матеріали справи, в ході господарської діяльності між позивачем та ТОВ “Вега-Н”укладений договір № 03/10-ПЕ від 03.10.05р., згідно умов якого позивач отримує забезпечення електричною енергією.

У період з 01.04.08р. по 31.03.09 р. позивачем до складу валових витрат була включена вартість отриманих від ТОВ “Вега-Н”послуг з електропостачання за період з 01.04.08 р. по 31.12.08 р. у сумі 1 3680 25,04 грн. без ПДВ та вартість перерахованих авансів за послуги електропостачання за період з 01.04.08р. по 31.12.08р. у сумі 100 039,22 грн. без ПДВ, на загальну суму 1468 064,66 грн. без ПДВ.

Представники відповідача, не спростовується факт отримання електричної енергії у сумі 1 368 025,04 грн. та сплати у сумі 1 403 139,04 грн. без ПДВ за період з 01.04.08р. по 31.12.08р. підтверджується актами прийому передачі електричної енергії та платіжними дорученнями, та наявність у позивача станом на 01.04.08 р. дебіторської заборгованості у сумі 64925,62 грн. без ПДВ.

Колегія суддів погоджується, що в даному випадку позивачем правомірно під час формування валових витрат було використано правило першої події.

Заперечення відповідача з цього приводу спростовуються матеріалами справи, а саме: акт попередньої перевірки № 2702/233/30751167 від 07.07.08р. за період з 01.01.07р. по 31.03.08р., яким встановлено наявність у позивача дебіторської заборгованості станом на 31.03.08р. по ТОВ “Вега-Н” у сумі 64925,62 грн. без ПДВ, з датою виникнення січень 2008 року.

З приводу доводів апеляційної скарги позивача про неправильний висновок суду першої інстанції в частині визначення податкового зобов»язання з податку на прибуток у сумі 23084,00грн., внаслідок порушення п.п.5.3.2п.5.3ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до вимог п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”не включаються до складу валових витрати по придбанню, будівництву, реконструкції, модернізації, ремонту та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Як вбачається із матеріалів справи, в ході господарської діяльності між позивачем та ТОВ “Спеціум ЛТД” був укладений договір підряду № 35/2009, згідно умов якого ТОВ “Спеціум ЛТД”виконуються роботи з електропостачання комплексу, розташованого за адресою Харківська область, Зміївський район с. Гайдари вул. Піонерська.

За умовами даної угоди до складу валових витрат було включено суму авансових внесків 82274,29 грн. без ПДВ, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.09 р.

25.03.09р. позивачем сплачено на користь ТОВ “Гідра плюс” кошти за елетронагрівачі та монтаж, станом на 01.04.09 р.

Дебіторська заборгованість складає 10063,34 грн. без ПДВ.

За таких обставин, колегія суддів, вважає обґрунтованим позицію суду першої інстанції про те, що в даному випадку позивач замовивши роботи по здійсненню електропостачання в майновому комплексі, та здійснивши придбання електронагрівачів та замовлення їх монтаж, позивач здійснив роботи по ремонту та поліпшенню таких основних засобів, та не міг їх здійснити та використати окремо від майнового комплексу.

Позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, тому не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про порушення п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, то колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є: а) нерезидентами; б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

В ході господарської діяльності позивачем у 1 кварталі 2009 року були включені суми перерахованих авансових платежів на адресу субєктів підприємницької діяльності фізичних осіб платників єдиного податку у сумі 49 353,50 грн. без ПДВ, а саме 38 542,29 грн. перераховано ФО-П ОСОБА_1 - за плити перекриття та 10811,20 грн. - перераховано СПДФО ОСОБА_2 за поставку хлібобулочних та кондитерських виробів.

Позивач не заперечував здійснення оплати підприємством наданих послуг та товару, та невиконання умов зазначених угод контрагентом.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що право на включення валових витрат, виникає з моменту отримання товару (робіт, послуг), а не факту перерахування коштів.

Матеріали справи свідчать про не оприбутковування вказаних товарів.

За таких обставин, апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню.

З приводу порушення п.п. 8.4.8, 8.4.10 п. 8.4 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, то колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 8.4.8. п. 8.4 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” зазначено, що у разі ліквідації основних фондів за рішенням платника податку або якщо з незалежних від платника податку обставин основні фонди (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучості їх заміни, зруйнування або ліквідації, платник податку в звітному періоді, в якому виникають такі обставини збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1, при цьому вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.

Підпунктом 8.4.10. п. 8.4 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що у разі ліквідації окремого об'єкта основного фонду групи 1 за рішенням платника податку та наявності відповідних документів про його знищення, розібрання або перетворення іншими способами, внаслідок чого такий об'єкт не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням, балансова вартість такого окремого об'єкта основних фондів групи 1 включається до складу валових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, до складу валових витрат у 4 кварталі 2008 року включено собівартість списаних основних засобів 1 групи у сумі 126 070 грн.

В ході господарської діяльності позивачем була укладено угода від 18.11.2005 року купівлі-продажу у ПП “Август-2002” комплексу, що знаходиться за адресою Харківська область, Зміївський район с. Гайдари вул. Піонерська.

Колегія суддів, вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що в податковому обліку позивача у складі обєктів основних засобів 1 групи зазначені основні фонди не значились.

Крім цього, колегія суддів погоджується з критичною оцінкою судом першої інстанції висновку судовоекономічної експертизи № 3729 від 24.05.10р. в частині висновку по четвертому питанню, оскільки питання про наявність права платника на збільшення валових витрат при ліквідації основних фондів та чи залежить це право від відображення балансової вартості у податковому обліку є виключно правовим.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню.

Стосовно визначеного податковим органом порушення п.п. 8.2.2 п. 8.2 п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, то колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” зазначено, що основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Підпунктом п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків.

Матеріали справи свідчать, що в додатку № 5 до акту перевірки № 2246/23-106/30751167 від 14.07.2009 року наведено перелік основних фондів які позивачем віднесено до 2 групи основних фондів та застосовано норму амортизації 10 % до балансової вартості. Позиція податкового органу базується на тому, що зазначені обєкти повинні бути віднесені до 3 групи основних фондів, а відповідно підлягає застосуванню норма амортизації 6 %.

Колегія суддів, погоджується з рішення суду першої інстанції про те, що основні фонди перелічені у додатку № 5 до акту перевірки № 2246/23-106/30751167 від 14.07.2009 року відповідають визначенню основних фондів, що відносяться до 2 групи, а саме є побутовими електронними, оптичними, електромеханічними приладами та інструментами.

За таких обставин, колегія суддів, дійшла до висновку, що податковим органом в цій частині позовних вимог були необґрунтовано визначенні податкові зобовязання та застосовані штрафні (фінансові) санкції.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Отже колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, , 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Спільного Українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2010р. по справі№2а-391/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяКононенко З.О.

Судді Донець Л.О. Бондар В.О. Повний текст ухвали виготовлений 05.04.2011 р.