Постанова № 14974063, 12.04.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2011 р.Справа № 2-а-9759/09/1570 Категорія:Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Коваля М.П.,

суддів Потапчук В.О.,

Семенюка Г.В.,

при секретарі Журкіній І.І.,

за участю сторін

представника науково виробничої фірми «Югтрансенерго»

у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, - Соколовської А.В.

представника Державної податкової інспекції у Малиновському районі

м. Одеси Баранецької О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами науково виробничої фірми «Югтрансенерго»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року по справі за адміністративним позовом науково виробничої фірми «Югтрансенерго»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси, за участю прокуратури Малиновського району м. Одеси про скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси (надалі по тексту Відповідач) № 0003402301/0 від 13.04.2009 року про визначення Позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 633 106,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій по цьому податку у розмірі 276 139,00 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0003412301/0 від 13.04.2009 року про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 503 554,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій по цьому податку у розмірі 251 777,00 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0003402301/1 від 26.06.2009 року про визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 633 106,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій по цьому податку у розмірі 276 139,00 грн. та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0003412301/1 від 26.06.2009 року, про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 503 554,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій по цьому податку у розмірі 251 777,00 грн.

Постановою колегії суддів Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2010р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення відповідача від 13.04.2009 року № 0003402301/0, від 26.06.2009 року № 0003402301/1 в частині визначення позивачу податкового зобовязання в сумі 27 907,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 14 243,00 грн. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 13.04.2009 року № 0003412301/0, від 26.06.2009 року №0003412301/1 в частині визначення позивачу податкового зобовязання в сумі 22 325,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 11 162,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, яку підтримав у судовому засіданні у повному обсязі посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Представник відповідача подав апеляційну скаргу на оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог, пославшись на правомірність рішення відповідача в частині збільшення

Представник відповідача не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій просив колегію суддів скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі, посилаючись па порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга була підтримана представником відповідача у судовому засіданні.

Заступником прокурора Малиновського району м. Одеси подана апеляційна скарга з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження. Ухвалою колегії суддів від 15.02.2011р. апеляційна скарга повернута у звязку з пропуском строку.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляція відповідача відхиленню з наступних підстав.

Згідно з п.3 ст. 198, ч. 1 п. 1, 3, 4 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги па постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи або висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведена виїзна планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 року по 31.12.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 31.12.2008 року, за результатами якої складений акт від 31.03.2009 року № 106/23-213/23991909.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.04.2009 року № 0003402301/0, яким підприємству визначено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств в розмірі 633 106,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 276 139,00 грн., від 13.04.2009 року № 0003412301/0, яким підприємству визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 503 554,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 251 777,00 грн., а всього 755331грн. Вказані рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, за результатами якого скарга залишена без задоволення, а рішення без змін; відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.06.2009 року № 0003402301/1, від 26.06.2009 року № 0003412301/1.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість визначення податкових зобовязань позивачу з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 27 907,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 14 243,00 грн., рівно як і з податку на додану вартість в сумі 22 325,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 11 162,00 грн., у звязку із чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення в цій частині є протиправними та підлягають скасуванню з наступних підстав.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що даний висновок суду є направомірним, оскільки відповідачем в ході перевірки встановлено заниження позивачем валового доходу у сумі 111 629 грн. Зазначений висновок ґрунтується на відомостях оборотно-сальдових відомостях, зокрема на різниці між собівартістю продукції та ціною реалізації товару позивачем у відповідних періодах. Відповідач дійшов висновку про порушення п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачу занижено податкові зобовязання на суму продажу товарів нижче ціни придбання і собівартості товарів всього на суму 22 325 грн.

Колегія суддів вважає дані посилання представника відповідача такими, що не відповідають дійсності з наступних підстав.

Відповідно до п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Абзацом 1 п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначається, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпунктом 1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зазначено, що якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість»та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Згідно з п.1.43 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.

Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Відповідно до п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»об'єкт витрат це продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»відповідно до п.10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Пунктом 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Чиста вартість реалізації запасів, відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) це- очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію

Згідно з п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також повязаній з продавцем особі чи субєкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що відповідачем помилково застосовано поняття «собівартість товарів»замість поняття «звичайна ціна», що не передбачено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки для доказів обґрунтування «звичайної ціни»можуть використовуватися терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість»та «чиста вартість реалізації», визначення яких наведене в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що згідно приписів п.1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку щодо того, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у межах п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між неповязаними особами надбавок чи знижок до ціни. Податкова інспекція не проаналізувала та не надала оцінки наявності або відсутності обєктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну для контрагентів позивача.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою Державної податкової інспекції у Малиновському районі такою, що не підлягає задоволенню.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що між позивачем (Покупець) та ПП «Нік-Маркет»(Постачальник) укладено договір від 10.02.2008 року № ЮТЕ/НМ-1249 (а.с.53-55 т.с.І), предметом якого є зобовязання Постачальника поставити електротехнічне обладнання за типами, ціною та в кількості згідно з Додатками 1, 2 (специфікаціями), а Покупець прийняти та оплатити Обладнання відповідно до умов цього Договору.

На виконання вищезазначеної угоди в І кварталі 2008 року позивачем перераховані на рахунок ПП «Нік-Маркет»кошти в розмірі 1198 382 грн.

31.12.2008 року між позивачем та ПП «Нік-Маркет»рахувалась заборгованість, оскільки продавець не поставив дизельну електростанцію, кошти за яку були сплачені у повному обсязі позивачем. Дана обставина представником позивача не заперечується. Разом із цим, в акті перевірки зазначено, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 08.12.2008 року скасовано державну реєстрацію ПП «Нік-Маркет»(а.с.4-5 т.с.ІІ). На підставі зазначеного відповідачем зроблено висновок, з яким погодився суд першої інстанції щодо порушення позивачем п.5.1 ст.5, п.п.5.2.8 п.5.2 ст.5, п.п.12.3.1 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Зокрема, зазначений висновок зроблений з тих мотивів, що Продавцем не була передана Покупцю дизельна електростанція, у звязку із чим кошти в розмірі 998651,00 гривень (без ПДВ) не були використані в господарській діяльності позивача, яке при цьому не зверталось до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника ПП «Нік-Маркет»та не подало заяви до ліквідаційної комісії боржника з вимогою щодо стягнення боргу. У звязку із цим перевіряючими встановлено заниження податкових зобовязань з податку на прибуток у І кварталі 2008 року на суму 249 663 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у лютому 2008 року на суму 199 730 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки станом на 31.12.2008 року державну реєстрацію ПП «Нік-Маркет»скасовано, підприємство знято з податкового обліку в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, а позивач не звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника ПП «Нік-Маркет»та не подавав заяви до ліквідаційної комісії боржника з вимогою щодо стягнення боргу, суд дійшов аналогічного за актом перевірки висновку про те, що сума валових витрат в розмірі 998 651 грн. підлягає зменшенню.

Суд першої інстанції відхилив посилання представника позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог, на договір про переведення боргу від 05.12.2008 року № НМ/АЛ-0412, що укладений між НВФ «Югтрансенерго»у вигляді ТОВ, ПП «Нік-Маркет»та ПП «Альянс-ЛВД»(а.с.59-60,т.с.І).

Колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Суд першої інстанції, не приймаючи до уваги наявний у позивача договір переведення боргу від 05.12.2008 року № НМ/АЛ-0412, на думку колегії суддів, обмежив право позивача на свободу договору чим порушив загальні засади цивільного законодавства та право на заміну боржника у зобовязанні, передбачене ч. 1 ст. 520 Цивільного кодексу України.

Жодних доказів ненадання такого договору про переведення боргу до перевірки, окрім усних пояснень представника відповідача судом першої інстанції не встановлено, також судом першої інстанції не встановлено факту визнання зазначеної угоди нікчемною.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 70 КАС України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції у порушення вищезазначених норм КАС України, не отримав від відповідача доказів, підтверджуючих відсутність у позивача договору переведення боргу, ані не прийнято до уваги наявний у позивача та наданий ним до матеріалів справи, як доказ обґрунтування своїх позовних вимог, договір про переведення боргу від 05.12.2008 року №НМ/АЛ-0412, що укладений між НВФ ТОВ «Югтрансенерго»(кредитор), ПП «Нік-Маркет»(первісний боржник) та ПП «Альянс-ЛВД»(новий боржник).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість позивача мало вплив здійснення операцій з придбання інформаційно-посередницьких послуг по відчуженню обєкту нерухомості (основні фонди) згідно договору від 25.04.2008 року з ТОВ «Група компаній «Титул»(Виконавець) (а.с.50, т.с.І); проектних та монтажних робіт згідно договору підряду від 04.02.2008 року №ЮТЕ/НМ-1247 з ПП «Нік-Марект»(а.с.69-70, т.с.І); рекламних, інформаційних та маркетингових послуг згідно договору від 06.01.2008 року № 117 з ТОВ «Інтер-Груп»(а.с.61-62, т.с.І); шеф-монтажних робіт по ІБП згідно договору від 11.03.2008 року № 0703/08-1 з ТОВ «Бестауер Україна»(а.с.77-80, т.с.І).

Відповідач дійшов висновку, з яким погодився суд першої інстанції щодо завищення валових витрат та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними вище угодами, оскільки до перевірки не були надані докази придбання конкретних послуг та їх використання у господарській діяльності позивача.

Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволені цієї частини позовних вимог, зазначає, що за відсутності доказів, які б підтверджували фактичне надання конкретних послуг, документи, на підставі яких сформовані валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на їх формування.

Колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.04.2008 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Група компаній «Титул»(Виконавець) укладено договір про надання інформаційно-посередницьких послуг по відчуженню об'єкту нерухомості № б/н, відповідно до умов якого Виконавець взяв на себе зобов'язання надати Замовнику інформаційно-посередницькі та консультативні послуги, що пов'язані з відчуженням/придбанням Замовником об'єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Віце-Адмірала Жукова, 27. На підтвердження виконання робіт за вказаним договором складено акт виконаних робіт від 25.04.2008 року (а.с.51, т.с.І); оплата проведена у безготівковій формі згідно з платіжними дорученнями від 23.04.2008 року № 5905 на суму 4645 грн., від 25.04.2008 року № 5906 на суму 10000 грн., а всього 14645 грн. (а.с.52, т.с.І). Витрати в розмірі 14 645 грн. позивачем віднесені до валових витрат.

Колегія суддів погоджується з посиланням представника позивача в апеляційній скарзі на те, що судом в порушення ч. 3 ст. 86 КАС України, якою встановлено обовязок суду оцінювати докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному й об'єктивному дослідженні, та, оцінювати належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, взагалі не надано оцінки та не враховані зазначені докази, що мають підтверджувати фактичне надання конкретних послуг, їх безпосередній вплив на результати діяльності позивача, їх вплив на максимізацію доходів та на отримання прибутку в цілому.

Крім того, 04.02.2008 року між позивачем (Замовник) та ПП «Нік-Маркет»(Виконавець) укладений договір підряду № ЮТЕ/НМ-1247, відповідно до якого Виконавець взяв на себе зобов'язання здійснити розробку технічного завдання на проектування, проектні роботи та роботи зі зборки, монтажу та пусконаладці автоматизації системи управління технологічним процесом сушки виробів в камерних печах (сушилах) цегельного цеху ТОВ «Орловський завод»; закупівля матеріалів, що необхідні Виконавцю для виконання робіт здійснюється Замовником. На підтвердження фактичного надання робіт сторони за договором складено акт здачі-прийому виконаних робіт № 10 від 19.04.2008 року; ПП «Нік-Маркет»виписані податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи. Витрати в розмірі 1 304 500,00 грн. позивачем віднесені до валових; до податкового кредиту з податку на додану вартість віднесено суму в розмірі 260 899,00 грн.

Судом першої інстанції не враховано, що 01.02.2008р., для здійснення та забезпечення своєї господарської діяльності, з метою отримання прибутку, між НВФ ТОВ «Югтрансенерго»(підрядник) та ТОВ «Орловський завод»(виконавець) укладено Договір генерального підряду ЮТЕ/ОЗ № 0013 на виконання робіт по проектуванню та роботи по зборці, монтажу і пусконаладці автоматизації системи управління технологічним процесом сушки виробів в камерних печах цегельного цеха. Вартість таких робіт визначено сторонами згідно смети та складає 1600000 грн. (а.с.65-67, т.с.І).

Згідно до Специфікації до договору сторонами визначено, із чого складається ціна договору, а саме, вона включає витрати на придбання обладнання на загальну суму 1299400 грн. (з ПДВ) та саму вартість робіт 300600 грн. з ПДВ (а.с.68, т.с.І).

Виконання у повному обсязі таких робіт по Договору генерального підряду ЮТЕ/ОЗ №0013 від 01.02.2008р. підтверджено довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за квітень 2008р. складеною за формою № КБ-3 та актом приймання виконаних підрядних робіт за квітень 2008р. складеним за формою № КБ-2, які підписані сторонами без заперечень (а.с.73-75, т.с.І).

На виконання умов п. 6.1. вищезазначеного договору, за яким підрядник - позивач має право залучати субпідрядні організації для виконання робіт по цьому договору, 04.02.2008р. позивачем отримано від ТОВ «Орловський завод»погодження на залучення до виконання робіт по договору генерального підряду субпідрядника - ПП «Нік-Маркет»(а.с.182, т.с.І).

Для виконання робіт по Договору генерального підряду ЮТЭ/ОЗ № 0013 позивачем було залучено субпідрядника ПП «Нік-Маркет»з яким 04.02.2008р. укладено Договір підряду ЮТЭ/НМ-1247 на загальну суму 1565400 грн. (а.с.69-70, т.с.І) та Специфікацію до нього від 04.02.2008р. (а.с.181, т.с.І).

Актом приймання-передачі виконаних робіт № 10 від 19.04.2008р. ПП «Нік-Маркет»передано, а НВФ ТОВ «Югтрансенерго»прийнято такі роботи по Договору підряду ЮТЭ/НМ-1247 у повному обсязі (а.с.71, т.с.І).

Податкова накладна № 0000065 ПП «Нік-Маркет»виписана 19.04.2008р. (а.с.72, т.с.І).

Вартість робіт позивачем ПП «Нік-Маркет»сплачена у повному обсязі згідно до платіжного доручення № 5725 від 29.02.2008р. на суму 800 000 грн. та платіжного доручення №5907 від 29.04.2008р. на суму 765 400 грн. (а.с.179-180, т.с.І).

Крім того, 06.01.2008 року, для здійснення та забезпечення своєї господарської діяльності, з метою отримання прибутку, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Інтер-Груп»(Виконавець) укладений договір про надання послуг № 117, відповідно до якого Виконавець взяв на себе зобов'язання надати Замовнику рекламні, інформаційні та маркетингові послуги, а також послуги по стимулюванню збуту товарів Замовника (а.с. 61, т.с.І). На підтвердження фактичного надання послуг за договором складено акт прийому-здачі робіт від 30.12.2008 року № 114 (а.с. 64, т.с.І); ТОВ «Інтер-Груп»виписана податкова накладна від 30.12.2008 року (а.с. 63, т.с.І). Витрати в розмірі 93 000 грн. позивачем віднесені до валових; до податкового кредиту з податку на додану вартість віднесено суму в розмірі 18 600 грн.

Колегія суддів вважає, що, судом першої інстанції в порушення ч. 3 ст. 86 КАС України, не надано оцінки та не враховані вищезазначені та наступні додатково надані докази, що мають підтверджувати фактичне надання конкретних послуг, їх безпосередній вплив на результати діяльності позивача, їх вплив на максимізацію доходів та на отримання прибутку в цілому.

Предметом вищезазначеного договору з ТОВ «Інтер-Груп»є надання позивачу послуг по стимулюванню збуту товарів позивача.

У результаті отримання таких послуг від ТОВ «Інтер-Груп», позивачем були укладені відповідні договори з постачальниками та покупцями, а саме, з ТОВ «Софіт Люкс», ТОВ «Акку-Енерго», ТОВ «Південна енерготехнічна компанія», ДП «Маріупольський морський порт»(а.с.187-196, т.с.І), однак, судом не було надано щодо них належної оцінки.

Крім того, 11.03.2008 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Бест Пауер Україна»(Виконавець) укладений договір № 0703/08-1, відповідно до якого виконавець зобовязався продати замовнику обладнання та виконати по завданню замовника роботи по шефмонтажу обладнання на підготовленому замовником монтажному місці. Найменування, асортимент, комплектність, кількість обладнання та робіт зазначені у Додатку № 1 до такого Договору (а.с.77-81, т.с.І). На підтвердження фактичного надання робіт за договором складений акт прийому-здачі робіт по обладнанню від 03.11.2008 року (а.с.86, т.с.І); ТОВ «Бест Пауер Україна»виписана податкова накладна від 03.11.2008 року № 0311-04 (а.с.82, т.с.І). Оплата проведена у безготівковій формі згідно з платіжним дорученням від 06.11.2008 року № 6488 на суму 12000 грн. (а.с.83, 202, т.с.І). Витрати в розмірі 10000 грн. позивачем віднесені до валових; до податкового кредиту з податку на додану вартість віднесено суму в розмірі 2 000 грн.

Для здійснення та забезпечення своєї господарської діяльності з метою отримання прибутку, позивачем було укладено вищезазначений договір з ТОВ «Бест Пауер Україна»(виконавець) предметом якого є продаж позивачу обладнання та виконання робіт по шефмонтажу такого обладнання та додаткова угода до нього від 11.03.2008р. (а.с.77-81, т.с.І). Загальна сума обладнання та шефмонтажних робіт складає 326476,26 грн., з яких 12000 грн. за шефмонтажні роботи.

Відповідно до п. 4.4. Договору у статті «Гарантія та якість»встановлено зобовязання щодо експлуатації такого обладнання, згідно до яких, роботи з шефмонтажу повинні бути проведені лише фахівцем Виконавця - ТОВ «Бест Пауер Україна», а при порушені таких умов гарантійні зобовязання анулюються.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що, виконання ТОВ «Бест Пауер Україна»робіт з шефмонтажу обладнання, яке поставлялося за замовленням позивача було однією з умов дію гарантії на таке обладнання. Отже, при придбанні обладнання, позивач не мав права відмовитися від отримання, а отже і оплатити відповідні роботи по шефмонтажу на загальну суму 12000 грн. Однак судом першої інстанції, дана обставина, навіть не була досліджена, що призвело до неправильного висновку щодо відсутності звязку даних робіт отриманих позивачем від ТОВ «Бест Пауер Україна»з його господарською діяльність.

При цьому, слід зазначити, що також не було враховано судом першої інстанції, що витрати позивача з оплати самого обладнання по договору № 0703/08-1 від 11.03.2008р. ТОВ «Бест Пауер Україна» правомірно було включено до валових витрат, що не заперечувалося відповідачем.

Крім того, позивачем до матеріалів справи було надано рахунок № ВР2-153 від 29.10.2008р. виставлений позивачу ТОВ «Бест Пауер Україна» на оплату шефмонтажних робіт із зазначенням усіх необхідних даних (а.с.84, т.с.І)., надана накладна № ВР2-153 від 05.06.2008р. на отримання самого обладнання по договору від ТОВ «Бест Пауер Україна»(а.с. 85, том І) та платіжні доручення на оплату такого обладнання (а.с.203-208, т.с.І).

Таким чином, колегія суддів вважає, що , вищезазначеними обставинами, що підтверджені відповідними документами наявними в матеріалах справи, спростовується висновок суду першої інстанції щодо бездоказовості доводів позивача, згідно яких надані контрагентами вищезазначені послуги, роботи безпосередньо впливають на результати діяльності позивача, та ґрунтування їх на узагальнюючих припущеннях.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що за період з 01.10.2007 року по 31.12.2008 року позивачем задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість в сумі 6803 285 грн. Відповідно до п.п. 3.2.2 акту перевірки відповідачем встановлено його завищення всього у сумі 481 229 грн.

Вищевказане відхилення, на думку суду першої інстанції, виникло в результаті порушення підприємством п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.3 п.7.2, п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки позивачем включено до складку податкового кредиту суму податку на додану вартість за вищевказаними господарськими операціями з контрагентами за відсутністю підтвердження подальшого звязку такого придбання із здійсненням власної господарської діяльності.

На думку суд першої інстанції, позивачем не надано вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документів, на підставі яких можливо достовірно визначити, що послуги придбані з наміром використання у власній господарській діяльності.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов аналогічного за актом перевірки висновку щодо порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого у період з 01.10.2007 року по 31.12.2008 року безпідставно віднесено до складу податкового кредиту в загальній сумі 481 229 грн.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з того, що згідно преамбули Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. (із змінами та доповненнями) цей Закон визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Статтею 1 цього Закону визначені основні поняття і терміни, згідно з яких податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. Закону «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Поряд з цим, п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає тільки один випадок зменшення складу податкового кредиту на суму витрат по сплаті податку відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначеним Законом не передбачено.

Таким чином, з урахуванням наведених доказів та обґрунтувань, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат підприємства витрати на оплату послуг, робіт по відчуженню об'єкту нерухомості (основні фонди) згідно договору від 25.04.2008 року з ТОВ «Група компаній «Титул»(Виконавець); проектних та монтажних робіт згідно договору підряду від 04.02.2008 року № ЮТЄ/НМ-1247 з ПП «Нік-Марект»; рекламних, інформаційних та маркетингових послуг згідно договору від 06.01.2008 року № 117 з ТОВ «Інтер-Груп»; шеф-монтажних робіт по ІБП згідно договору від 11.03.2008 року № 0703/08-1 з ТОВ «Бест Пауер Україна»та у повній відповідності до вимог п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За таких умов оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийнята нова, якою адміністративний позов має бути задоволений у повному обсязі, оскільки судом першої інстанції та судовою колегією встановлено порушень відповідачем норм законодавства при прийнятті оскаржуваних рішень.

Отже апелянтом доведено згідно зі ст.ст. 70, 71 КАС України належними та допустимими доказами ти обставини, на які спирається відповідач у апеляційній скарзі.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми матеріального права, не повно зясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. 198, 202 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу науково виробничої фірми «Югтрансенерго»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов науково виробничої фірми «Югтрансенерго»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси, за участю прокуратури Малиновського району м. Одеси про скасування податкових повідомлень рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0003402301/0 від 13.04.2009р.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0003412301/0 від 13.04.2009р.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0003402301/1 від 26.06.2009р.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0003412301/1 від 26.06.2009р.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту набрання законної сили.

Головуючий: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/